Чи загрожує світу війна Ізраїлю з Іраном?

Події останнього тижня на Близькому Сході значно розширили наші уявлення про можливе. Заява Ердогана про гіпотетичний «вхід» в Ізраїль, ракетний удар Хезболли по друзькому селищу на Голанських висотах, де загинуло десять підлітків, ізраїльські удари у відповідь по Бейруту, внаслідок яких загинув один із покоління засновників Хезболли Фуад Шукр, голосування в Кнесеті резолюції, що відкидає ідею створення Палестинської держави, ймовірне вбивство другої людини в бойовому крилі ХАМАС Мохаммада Дейфа та підтверджена смерть керівника політичного бюро цієї організації Ісмаїла Ханії свідчать про стрімке й погано контрольоване сповзання у вир великої регіональної війни. Останнє вбивство, зухвало демонстративне, було здійснено в Тегерані відразу після інавгурації новобраного президента Ірану Масуда Пезешкіана. Найпоширеніше запитання, яке я чую протягом цих днів від українських журналістів, — чи буде повномасштабна війна Ізраїлю з Іраном? Скажу чесно, я не знаю. Було б наївним вірити в раціональність цього світу, який останнім часом поступово захоплюють егоманьяки, контрол-фріки, а подекуди просто дурні з ініціативою.

В таких умовах для аналізу ситуації потрібен бодай якийсь інструментарій, що дає змогу вискочити за межі стандартного мислення. Відомий ізраїльський журналіст Алон Пінкас для аналізу схожої ситуації згадав про концепцію «іпха містабра», що в перекладі з арамейської означає «розумніше навпаки». Він згадав цей талмудичний прийом для пояснення того, як працювали елементи ізраїльської стратегічної культури. Це означає спосіб мислення, що суперечить загальноприйнятій думці й кидає виклик широко визнаним інтерпретаціям. Інакше кажучи, містить у собі фундаментальне запитання «Що станеться, якщо…?». У своїй розвідці він згадує ситуацію, що виникла після війни Судного дня, коли ізраїльське керівництво перебувало в полоні концепції про неможливість війни з Єгиптом і Сирією. Стикнувшись із суворою реальністю, ізраїльтяни створили окремий відділ «іпха містабра», який мав пропонувати нестандартні рішення або сценарії несприятливого розвитку подій. Не знаю достеменно, чи дожив цей підрозділ до подій 7 жовтня минулого року, але його міркувань уряд явно не брав до уваги вже років так із десять.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Вбивства лідерів ХАМАСу та "Хезболли" можуть поставити під загрозу майбутнє Ізраїля — Bloomberg

Побутує загальновизнана думка, що ніхто не хоче великої війни на Близькому Сході. Іронічно це можна порівняти з подібним твердженням, що ніхто не хотів Першої світової війни. А якщо Ізраїль хоче такої війни? Поміркуймо. Стратегічною ціллю прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу відтоді, як він уперше обійняв посаду прем’єра 1996 року, було недопущення створення Палестинської держави. Від самого початку він вважав, що рішення Осло були помилкою й створювали стратегічну небезпеку для існування Ізраїлю. Отже, ключове завдання, яке він поставив перед собою, полягає в повному й остаточному скасуванні формули two state solution. Цього можна досягти лише, образно кажучи, перекинувши шахову дошку. До його мотивів варто додати реальну загрозу остаточної втрати політичної влади та звинувачень у політичній недбалості. Щоб уникнути такого розвитку подій, треба створити загрозу, більшу й очевиднішу за його керівництво. І тут навіть вигадувати нічого не потрібно — є ісламістський Іран із безумними замислами контролю та експорту ідей ісламської революції. Стратегічне протистояння між Ізраїлем та Іраном очевидне й не потребує доказів. Поза сумнівом, особи, винні в організації подій 7 жовтня, є легітимною військовою ціллю. Але треба щось більше, ніж просто вбивство, потрібен привселюдний ляпас, який змусить Іран реагувати. Іранський удар по Ізраїлю у відповідь без очевидної причини (адже Ізраїль не взяв на себе відповідальність за вбивство Ісмаїла Ханії) розв’язує Тель-Авіву руки та змушує Вашингтон реагувати відповідно до наявних між країнами зобов’язань. Але тут є перешкода — план Байдена, який передбачає завершення війни в Газі й відповідно подальшу деескалацію на північному ізраїльському кордоні. Про це чітко й однозначно казав американський президент під час зустрічі з Нетаньягу. Про це казала кандидатка в президенти від демократичної партії Камала Гарріс. Тим часом три місяці, що залишилися до американських виборів, відкривають вікно можливостей для зухвалішої поведінки. Ідеальна ситуація для Ізраїлю поставити всіх перед фактом: Байдена з його тезою, що під час його правління американці ніде не воюють, дати пас Трампу, який іранську загрозу активно використовує для критики політики демократів. Залишилося дочекатися іранського удару й діяти за ситуацією. Недарма ж у своїй останній промові ізраїльський прем’єр пообіцяв своїм співвітчизникам складні дні. Ризикована гра? Безперечно. Та якщо Іран клюне, виграш може бути ще більшим.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Вбивством Ганії Ізраїль доводить, що може дати відсіч ворогам — The Telegraph

А якщо Іран утримається від удару? Тобто він удар здійснить, але не так, як очікують від нього. Наприклад, через свої проксі. Ціллю цього удару може стати конкретний об’єкт, місто, яке має символічне й економічне значення. Ні, це не Єрусалим. Це Хайфа. Врешті Хезболла вже хвалилася знімками портової інфраструктури цього міста, зробленими її безпілотниками. Чому іранці можуть так діяти? По-перше, їм потрібно розв’язати питання всередині країни з прорахунками в системі безпеки. За такий провал хтось має відповідати. І очевидно, що це КВІР. Саме вартові були відповідальні за безпеку Ханії. По-друге, постає питання щодо літаків та ППО. Їх вони можуть отримати лише з одного джерела — Росії. А для цього треба довести до кінця велику угоду про військово-технічне співробітництво, де Іран хотів би бачити серед іншого зобов’язання Москви захищати його суверенітет у разі прямого нападу. Ці події можуть підштовхнути новообраного президента до ревізії своїх попередніх слів щодо можливого відтермінування підписання документу до виборів у США. Якщо в угоді, звісно, буде така опція. Тобто в іранських інтересах — не відповідати лінійно й не грати за ізраїльськими правилами. Однаково особливої прихильності арабів іранці не матимуть.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

США очікують, що Іран найближчим часом атакує Ізраїль за вбивство Ганії – ЗМІ

А якщо слова Ердогана — не порожній звук, а тверезий розрахунок щодо створення стратегічної невизначеності? Навіть якщо спочатку це був риторичний прийом, він зусиллями тисяч коментаторів і журналістів став соціальним фактом і почав жити власним життям. Обидва міністри закордонних справ — ізраїльський і турецький — доповнили цей образ неприхованими погрозами на адресу один одного. Що може насправді зробити Туреччина, аби зберегти обличчя й не виглядати дурнем? Розпочати військово-морські навчання в акваторії східного Середземномор’я із закриттям його частини для навчальних пусків ракет. Цього цілком достатньо, щоб викликати в ізраїльських очільників гострий напад політичної мігрені. Тель-Авів може ще раз звернутися до країн НАТО із закликом виключити турків з Альянсу. Результат буде очевидним, особливо після того, як Ізраїль привселюдно бив горщики з урядами, що визнали Палестину.

Отже, Ізраїль хоче отримати стратегічну перевагу, яка назавжди поховає питання Палестини. Цього можна досягти лише в ситуації хаосу, але за підтримки США. Іран має відповідати на відкриту образу, але може знайти інший шлях, який унеможливить ізраїльську гру. Москва може отримати угоду, але водночас і зобов’язання, які обмежать простір для маневру та потенційно загрожуватимуть втягненням у нову війну. А Туреччина несподівано дістане привід для національної гордості та плекання свого ресентименту. Втім, хай там як, очевидним є правило, що війну легко розпочати, але важко завершити. Бо для всього свій час, і пора для кожного діла під небом.