Прикордонний інцидент немісцевого значення

Давній конфлікт між Баку і Єреваном знову перейшов у відкриту фазу. На кордоні між Товузьким районом Азербайджану і Тавушською областю Вірменії 12 липня спалахнули бойові дії. Цікаво, що загострення сталося поза межами Нагірного Карабаху — традиційної зони протистояння. Нині бої точаться набагато північніше, поблизу грузинської території.

Причини ескалації достеменно невідомі. Сторони звинувачують одна одну в провокаціях та ворожих діях.

За вірменською версією, ініціатором загострення виступив Азербайджан. У Єревані заявили про спробу азербайджанських військовослужбовців порушити державний кордон, якій вірмени запобігли. Після цього азербайджанці нібито під прикриттям артилерійського вогню намагалися захопити вірменський опорний пункт. Натомість Азербайджан повідомляє про вірменську провокацію на кордоні. Баку звинувачує Єреван в артилерійських обстрілах, яких було завдано по азербайджанських позиціях. При цьому він заперечує наявність будь-яких інцидентів, котрі могли б спровокувати Вірменію.

Швидше за все, першими застосували важке озброєння вірменські сили, і, таким чином, саме вони несуть відповідальність за виведення конфлікту на якісно новий рівень. Спірним залишається наявність у них формального приводу до таких дій. Вони можуть бути лише інструментом вірменської влади для відвернення уваги суспільства від внутрішньої кризи в державі.

Втім, замість пошуку винних у подіях 12 липня, слід подивитися в коріння проблеми, на причини, які з кінця 1980-х років заважають встановленню миру між Єреваном і Баку. Джерелом протистояння залишається окупація вірменськими силами частини азербайджанської території — Нагірного Карабаху та прилеглих районів. У тривалому конфлікті з Вірменією Азербайджан бореться за відновлення територіальної цілісності.

Та в цьому конкретному випадку причиною ескалації може бути і банальне непорозуміння на найнижчому рівні. В умовах багатолітнього протистояння в регіоні зі складним ландшафтом, де важко до останнього метра вивірити державний кордон, прості маневри можуть сприйматися сторонами по-різному. І врешті-решт призвести до спалаху насильства, навіть коли його ніхто й не планував.

Натомість наявний антагонізм між Баку і Єреваном не дозволяє учасникам конфлікту здати назад, навіть якщо вони розуміють безперспективність військових дій. Адже в очах суспільства це сприйматиметься як втрата престижу і поразка.

У кожному разі, вже кілька днів на кордоні тривають бої. Відсутність широкомасштабних наступальних дій з боку учасників конфлікту свідчить на користь версії про незапланованість ескалації. Азербайджан і Вірменія переважно обмежуються артилерійськими обстрілами позицій противника. Також вони використовують БПЛА, рапортуючи як про свої успіхи, так і про знищення ворожих одиниць. При цьому Єреван заявляє про перше застосування в зоні конфлікту безпілотників власного виробництва.

На цей момент обидві сторони говорять про переможний для себе розвиток подій та заподіяння ворогові істотної шкоди. Оцінюючи власні втрати, Вірменія спростовує заяви Азербайджану про знищення десятків вірменських солдатів. Станом на 15 липня, Єреван визнав загибель чотирьох військовослужбовців. Баку повідомляє про втрату одинадцяти військових. Серед них є два високопоставлених офіцери — генерал-майор Полад Гашимов та полковник Ільгар Мірзоєв.

Утім, жертви серед командного складу не слід сприймати як свідчення особливої запеклості боїв. Швидше, в умовах сучасного конфлікту із застосуванням високотехнологічного озброєння вони є наслідком точкового удару. Крім того, опоненти звинувачують один одного в обстрілах цивільних об’єктів. Місцева влада Азербайджану повідомляє про загрозливу ситуацію для жителів, яка вже призвела до вимушеної евакуації частини населення. Вірменія тим часом заявляє про цілеспрямовані обстріли Азербайджаном цивільної інфраструктури в районі міста Берд.

Цікаво, що ключові союзники Азербайджану і Вірменії по-різному відреагували на загострення конфлікту. Турецька Республіка виявила відверту солідарність зі своїм стратегічним партнером. Керуючись давнім пантюркістським принципом «дві держави — один народ», Анкара повідомила про повну підтримку Баку в його боротьбі. Звісно, заяви турецького керівництва про те, що країна кине на допомогу союзнику всі без винятку засоби, слід сприймати з певною часткою скептицизму: навряд чи йдеться про повноцінне військове втручання. Втім, жорстка риторика турецьких посадовців чітко продемонструвала їхню позицію та подала сигнал міжнародній спільноті.

Натомість реакція Російської Федерації виявилася відносно поміркованою. Москва заявила про глибоку стурбованість загостренням конфлікту і готовність виступити медіапосередником між Вірменією й Азербайджаном. Така позиція країни, котра є союзником Єревана, видається досить двозначною. Можливо, її спричинило охолодження двосторонніх відносин останніми роками, після приходу до влади у Вірменії Ніколи Пашиняна. Крім того, віднедавна РФ активізувала контакти з Азербайджаном. Відтак російське керівництво, ймовірно, не бажає надто різко виступати проти Баку.

Певним «холодним душем» для Вірменії стала й позиція ОДКБ. Організація на словах заявляє про принципи колективної безпеки, застосовані до її членів. Лише кілька місяців тому резонанс у пресі викликала заява її генсека Станіслава Зася про те, що вона реагуватиме на запит Єревана у разі посилення загрози вірменській території. Але зараз ОДКБ обмежується розмовами та вивченням ситуації. І це при тому що конфлікт розгортається навколо офіційно визнаної ділянки кордону, а не в Нагірному Карабасі (на територію якого союзницькі зобов’язання не поширюються).

Заяву вірменської сторони, що вона не шукає підтримки партнерів, покладаючись на власні збройні сили, можна вважати вимушеним кроком. Адже ніхто й не планує надавати цю реальну підтримку. Таким чином, події на Кавказі ще раз ілюструють ефемерність цього проросійського безпекового проєкту.

Що стосується реакції на конфлікт світової спільноти, то вона виявилася досить традиційною. ООН, ЄС і США засудили застосування військової сили та закликали Вірменію й Азербайджан до деескалації. Мінська група ОБСЄ, що займається врегулюванням нагірнокарабахського конфлікту, у своїй заяві підкреслила важливість повернення спостерігачів організації до зони бойових зіткнень, висловлюючи сподівання на мирне врегулювання.

Втім, його перспективи примарні, якщо говорити про реальне примирення між державами, а не про звичайне тимчасове припинення вогню. Можливо, сучасна ескалація й стала наслідком непорозуміння, але реакція на неї з боку вірменського й азербайджанського суспільств демонструє безкомпромісність їхніх позицій.

Для населення Азербайджану поразка у війні на початку 1990-х років та окупація Нагірного Карабаху залишаються дуже травматичними спогадами. Ідея відновлення територіальної цілісності країни ніколи не втрачала актуальності: люди готові боротися за неї зі зброєю в руках. Про це свідчить масовий несанкціонований мітинг у Баку в ніч на 15 липня, учасники якого вимагали мобілізації армії та широкомасштабної відповіді вірменським агресорам.

Тим часом вірмени почуваються у ворожому оточенні та плекають образи на сусідів за історичні події багатолітньої давності. Вони вбачають у наявному балансі сил в регіоні загрозу виживанню вірменських держави й нації. І саме з огляду на це вибудовують свою позицію.

Про це свідчить і їхня реакція на дії, котрі в Єревані сприймають як проазербайджанські. Відтак, сьогодні свою частку критики отримує й Україна за висловлену 13 липня позицію щодо необхідності мирного врегулювання конфлікту на основі поваги до норм міжнародного права та міжнародно визнаних кордонів Азербайджану.

Втім, у цьому питанні точка зору Києва залишається послідовною й незмінною. Наша держава завжди підкреслювала повагу до територіальної цілісності Азербайджану, порушеної діями Вірменії в Карабаху. Проросійська позиція Єревану стосовно російсько-українського конфлікту лише актуалізує для України необхідність підтримати азербайджанських партнерів у їхній боротьбі.

Судячи з розвитку подій, нинішній прикордонний конфлікт навряд чи призведе до широкомасштабної військової операції. Але це не змінює загального стану відносин між Вірменією та Азербайджаном, які зайшли в глухий кут і мають сумнівні перспективи нормалізації. Врешті-решт, припинити бої на кордоні зараз можливо. Але очевидно, що це дасть лише тимчасовий перепочинок перед наступним раундом зіткнень, до яких обидві сторони будуть готуватися.