Президент Македонії Борис Трайковські: «НАШІ НАРОДИ ЗБЛИЖУЄ МИРОЛЮБНІСТЬ»

Третій рік поспіль у македонському містечку Радовиш будується Храм Святої Трійці — один з найбільших у країні. Споруджують його українські й македонські майстри під керівництвом відомого українського художника Анатолія Гайдамаки. На Андріївському узвозі у своїй майстерні Гайдамака створює ескізи всіх фрагментів храму, а в Македонії — керує творчим процесом, підпорядковуючи зусилля всіх майстрів одному вельми незвичайному завданню — створити Храм Радості, Храм Надії, наповнений повітрям, свіжістю й світлом.

Храм Радості народжувався в найбезрадісніший для цієї країни час. Його стіни виростали в період боїв сербів і албанців у Косово, сусідньому з Македонією краї, куполи будували під час перших ударів НАТО по Югославії, а хрести встановили до минулого Великодня, коли над республікою патрулювали натовські бомбардувальники. Залишилася найтонша робота — розпис стін, цим займаються шість українських художників, учнів Тетяни Яблонської.

Ставлення до цього храму в македонців особливе, і недаремно.

— Свята обитель збудована в лихоліття, наповнена особливою чистою енергетикою, — говорить митрополит Македонії Стефан. — Це оберігає від біди не лише окрему людину, а й саму країну. Храм є матеріальним утіленням самої молитви, що йде від серця й досягає неба. І особливо щирі й гарячі звертання до Бога в сумний час, коли бажання миру й гармонії особливо сильне.

У цьому храмі-молитві македонські й українські слова злилися воєдино, поєднавши особливими духовними узами не лише майстрів, а й наші країни. Це значить, що стосунки між нами як на офіційному, так і на простому, людському, рівні, мають міцніти й розвиватися.

Схоже, прогноз митрополита починає збуватися. Останнім часом відносини між Україною й Македонією, справді, помітно активізувалися. 1 серпня в цій країні відкрито наше дипломатичне представництво. А 18—19 жовтня Україну на запрошення нашого Президента відвідав з офіційним візитом президент Македонії Борис Трайковські.

Під час візиту підписано спільне комюніке, а також угоди про військово-технічне співробітництво, про співробітництво в галузі сільського господарства, у стадії завершення робота над підписанням договору про вільну торгівлю.

Македонія розташована в центрі Балканського півострова між Болгарією, Грецією та Югославією. Площа — 25713 кв. км. Населення понад 2 млн. чоловік, переважно — слов’яни-македонці. 23% — албанці. Третина населення мешкає в столиці — Скоп’є. 1913 року країну було розділено між сусідами, 37% її території відійшло Сербії. Згодом Македонія ввійшла на правах республіки до ФРЮ. Через вигідне географічне розташування Македонія є важливим геополітичним центром на Балканах. Як би там не було, але благополуччя цієї країни, так само як і безпека, багато в чому залежать від розкладу сил на міжнародній арені.

Безконфліктна країна в епіцентрі конфліктів

Македонії вдалося вийти зі складу федерації без воєнного конфлікту. Правда, ціною повного роззброєння, але македонці про це не пошкодували. Обережність, навіть деяка млявість, з якою діяв тодішній президент Македонії Кіро Грігоров, в умовах загальної знервованості й плутанини виявилися найбільш безпечним варіантом поведінки.

Коли вибухнула війна в Боснії і Герцеговині, на прохання (тепер уже беззбройної) Македонії й за рішенням ООН у республіку направили контингент. Після завершення місії в лютому 1999 року на зміну йому прийшли сили НАТО.

Стосунки македонців з сербами (як і україно-російські) дуже нагадують життя-буття двох братів під рідним дахом. Один з них на правах «старшого» все ще вважає себе командиром, а «молодший» давно вже виріс з коротких штанців і відбивається, як може, від цієї невигідної й незручної опіки. У їхніх стосунках буває все — бійки, шахрайство, лайки, навіть відверті погрози. Але коли одного з них спіткала біда — відразу пригадалися спільна віра, родичі, застілля.

Македонців пов’язує з сербами й минуле, й сьогодення. Це безліч змішаних шлюбів, спільна віра, близькість мов, культури, традицій. І економічна стабільність Македонії багато в чому залежить від Югославії, яка в зовнішньоторговельному обороті цієї країни займає незмінне друге місце. Коли почався конфлікт у Боснії та Герцеговині, щодо Югославії з боку ООН було запроваджено ембарго. Як члену ООН, Македонії його виконання обійшлося в 2 млрд. доларів збитків. (Україна загубила на цьому понад 4 млрд.) Потім розгорілися події в Косово. За ними — війна НАТО з Югославією. За кожен місяць війни в сусідній країні ця республіка втрачала від 300 до 500 мільйонів доларів.

На перший бомбовий удар по Югославії македонці відповіли масовими акціями протесту. Але громадянський протест — єдине, чим країна змогла підтримати братів-слов’ян. Вигідне географічне положення, кордон з Косово в лічені тижні перетворили її на добре оснащений плацдарм НАТО. Важкі бомбардувальники, фронтові зведення, а більше — розповіді очевидців про кількість жертв і масштаби руйнацій швидко остудили запал демонстрантів. А кілька ракет, які помилково «упустили» на Македонію, хоч і вибухнули десь далеко в горах, змусили політиків стати більш згідливими й спокійними. У горах створювалися військові бази, а кількість військових на території республіки (крім постійного контингенту) у різний час варіювалася від 5 до 30 тисяч чоловік.

Македонія прийняла понад 350 тис. албанських біженців, що дорівнює 1/6 усього населення країни. І дала притулок тисячі сербів. Македонці допомагали виїхати з охопленої війною Сербії родичам і друзям. В усіх установах Македонії панував негласний закон. Тому, хто їхав рятувати «своїх», давали все необхідне й зберігали йому зарплату.

Відразу після війни цю республіку відвідав Білл Клінтон з дружиною. Гілларі, перевдягнувшись в албанські жіночі штани, роздавала албанським біженцям гуманітарну допомогу, а президент США подякував македонцям за підтримку, заявивши, що швидка перемога над Югославією була б неможлива без допомоги Македонії.

Безглуздий контраст війни й миру

У той період я побувала в Македонії. З усього було очевидно: війна не торкнула землі Македонії, а от душі її жителів пошматувала. Здавалося, все в цій країні створено для миру й відпочинку. Розкішна природа, чистенькі містечка, доброзичливий народ. Найкрасивіше місце краю — місто Охрид, древня столиця Македонії, її духовна мекка й найбільший курорт країни, розташований на мальовничих берегах Охридського озера. Навколо — античні руїни, древні храми та монастирі, серед яких — безліч пам’ятників XII—XIII ст., що охороняються ЮНЕСКО. Зберігся монастир, у якому Кирило й Мефодій працювали над створенням слов’янської абетки. На курорті було повно відпочиваючих, особливо скандинавів. Зберігаючи вірність багаторічній звичці, вони приїхали в улюблені місця, знехтувавши військовою істерією, і не прогадали. З цими мирними картинами безглуздо контрастували колони військової техніки, військові в камуфляжі і написи на кшталт «НАТО — геть!».

Надходило літо. Пора відпусток, відпочинку й розваг. Серця миротворців починали «плавитися» від сонця, безлічі усмішок і дешевих частувань. Військові користувалися кожною вільною хвилиною, щоб вибратися в Охрид. Македонці ставилися до натовців абсолютно дружелюбно. І навіть у цивільному їх безпомилково розпізнавали.

Сьогодні потоптана вздовж і впоперек миротворчими чобітьми країна поступово позбувається лиховісної військової символіки й відроджується економічно, але дійсність усе ще не дає забути про війну.

Усього за сто кілометрів від столиці Македонії знаходиться Косово — останній приклад «ефективності» миротворчої місії. Побувавши в тих краях, довелося на власні очі переконатися: попри те, що автономний край вщерть напханий миротворцями, війна триває. За останній час Косово покинули близько 300 тисяч сербів, водночас 600 тисяч албанців з Албанії нелегально перейшли кордон, освоюючи звільнені місця. За даними офіційної статистики, близько тисячі з тих, хто прийшов, — професійні кримінальні злочинці, котрі «ділять територію», знищуючи і сербів, і албанців. Попри спільність віри, корінні косовські албанці набагато цивілізованіші за своїх зайшлих побратимів. Багато хто з них потай допомагає сербам, з якими без проблем стільки років жили поруч.

Миротворці частенько навідуються в сусідню спокійну республіку. Відпочити, розслабитися, змити токсичний військовий бруд у чистих водах Охридського озера. Чимало вояків сюди ж привозять дружин і дітей. І поки чоловіки «миротворять», їх благовірні відвідують численні музеї, загоряють, купаються й моляться за благополучне повернення своїх чоловіків.

Візитні картки України

Македонці знайомі з Україною, в основному, за різноманітними культурологічними заходами — фольклорними фестивалями, виставками, спільному будівництві Храму, перекладній літературі.

Вигідно виділяються й наші миротворці: усі вільно володіють, крім англійської, сербською, македонською, болгарською, як і македонці, допомагають косовським сербам.

Шанують у Македонії київське «Динамо». Але, мабуть, найбільш знана всіма прошарками населення «візитна картка» України — українські «жриці кохання» — один з найходовіших «товарів», попит на який постійно зростає. Приїжджають вони танцівницями у певні (зазвичай албанські) бари й ресторани і приносять, за різними підрахунками, господарю на місяць 10—20 тисяч доларів прибутку. Переважно наші дами знають, що ризикують одержати за свою роботу не лише довгий список венеричних захворювань, а й кулю, чимало їх трудиться й у Косові, де заробітки йдуть з «військовим коефіцієнтом».

Демографічна війна

У самій Македонії між македонцями й албанцями до збройного конфлікту не доходило ніколи. Проте відмінності у вірі, традиціях, вихованні роблять ці народи абсолютно чужими. У сільських районах ця відчуженість значно посилюється. І не дивно. Серед сільських жителів-албанців великий відсоток мусульман, спосіб життя котрих зовсім не вписується в наші традиційні рамки уявлень про сімейні стосунки. Звичайна албанська сім’я має понад десять дітей. Їх змалку привчають до праці. У іншому вони повністю покинуті напризволяще і часто віддають перевагу школі життя, а не загальноосвітній школі. За статистикою, албанці попереду не тільки за народжуваністю, а й злочинністю, торгівлею наркотиками та зброєю. Безумовно, серед албанців чимало освічених, культурних людей, котрі роблять величезний внесок у розвиток Македонії. В основному — це інтелігенція, яка запозичила європейський спосіб життя. Але навіть у їхньому середовищі албансько- македонські шлюби — велика рідкість.

Чисельність албанців у Македонії зростає в геометричній прогресії. Піввіку тому їх було 4%, нині 23! Перемогти в цій демографічній війні в македонців шансів немає. Навіть незважаючи на обіцянку митрополита Стефана всім родинам, де більше трьох дітей, надавати додаткову житлоплощу, македонські жінки завзято стоять на своєму: «Ми — не машини для виробництва нащадків».

Що буде далі — можна простежити на прикладі Косово. На початку століття на цій землі переважало сербське населення, а до кінця албанці в багато разів перевершили їх за чисельністю й на правах більшості зажадали спочатку автономії, а потім — відділення від країни.

Нині вже очевидно: серби втратили Косово, але в них залишилася Сербія. А що залишається від маленької Македонії? Право македонців бути чужими на своїй землі?

З урахуванням усіх чинників, це справа не такого вже далекого майбутнього, максимум — піввіку. Спроби виробити політичні механізми демографічного врегулювання завершилися з приходом миротворців. Хоча далеко не всі настроєні так песимістично.

Країна, замислюючись про майбутнє, активно будує сьогодення. Торік президентом країни став 43-літній дипломат, заступник міністра закордонних справ Борис Трайковські. Юрист, пастор, протестант, македонець з американською освітою й голлівудською посмішкою. Переміг пан Трайковські з великим трудом, у другому турі президентських виборів. Вирішальну роль зіграли голоси виборців західної частини країни, де компактно мешкає переважно албанське населення.

Сьогодні під його керівництвом відбуваються реформи, спрямовані на демократизацію держави, ведуться переговори про асоційоване членство Македонії в Європейському Союзі та приєднання країни до НАТО. Водночас держава активно шукає шляхи взаємовигідного співробітництва з іншими країнами, насамперед з Україною, яку розглядає як одного з реальних економічних партнерів.

— Чому саме Україна стала першою східноєвропейською країною, яку ви відвідуєте після свого обрання, — цікавлюся в пана Трайковські.

— У нас з Україною багато спільного, — посміхається президент, — наші країни, незважаючи на різницю в розмірах, являються у своїх регіонах важливими геополітичними центрами, одночасно здобули незалежність, прагнуть інтегруватися в європейські структури. Наші народи зближує миролюбство, спільна віра, слов’янське коріння. Нашій дружбі — тисячі років, а спільне будівництво Храму зв’язало духовно на сучасному етапі. Великі перспективи для співробітництва у всіх сферах життя. Два роки тому підписано договір про культурне співробітництво й обмін. Очікується відкриття кафедри української мови в Скоп’є, а македонський вивчатимуть в Україні. Товарообіг між нашими країнами зростає й перевищує 100 млн. доларів. Партнерство на міжнародній арені також обіцяє бути плідним. У наших країнах є чудові місця для відпочинку, а значить, є перспективним налагодження обміну в галузі туризму.

— Справді, місця у вас тут райські, але чи вдасться в цьому «раю» надалі зберегти мир? — запитую я.

— Вдасться. Македонія була й залишається мирним краєм, де дуже демократично вирішуються всі питання. Ми чи не єдина країна, де дозволено створення партії на національній основі. Сьогодні албанських партій уже 4. Великий відсоток албанців і в уряді, і в парламенті, і в моїй адміністрації. Ми як нація дуже толерантні. Недарма на нашій землі народилася мати Тереза, албанка за національністю й символ миролюбства по суті.

— Серед тих, хто віддав за вас свої голоси на виборах, багато албанців. Чи значить це, що албанці сприймають вас як захисника?

— Я — християнин і часто буваю серед людей: у домах македонців, циганських таборах, албанських халупах, їм з ними один хліб, дихаю одним повітрям, ходжу по одній землі. І головне для мене в політиці — не ділити народ на албанців і македонців, а зберегти мир. У цьому плані дуже цінний досвід вашої країни, яка, незважаючи на те, що в ній проживає багато національностей, зуміла уникнути подібних конфліктів.

— Чому ви так часто підкреслюєте той факт, що ви — християнин?

— У гонитві за грошима, славою ми втрачаємо сили, здоров’я. Знаєте, коли я заплющую очі й намагаюся уявити, з чим у мене асоціюється Македонія, — я бачу тисячі храмів і тисячі тисяч уважних очей. І розумію, символ Македонії для мене — її Віра! Віра в найширшому сенсі. Якщо вона є — до неї додати розум і працьовитість — певен: згодом можна розв’язати будь-які проблеми.