"Посадити" й "удобрити"

Ефективний засіб вигадав Олександр Лукашенко для розв'язання своїх економічних і політичних проблем - захоплення "заручників". І якщо раніше цю тактику білоруський президент застосовував переважно до Заходу, то тепер настала черга згадати про неї й Росії: минулого тижня в Мінську затримано очільника російської компанії "Уралкалій" Владислава Баумгертнера. Примітно, що він прибув до білоруської столиці на запрошенням прем'єр-міністра Михайла Мясниковича, щоб обговорити ситуацію навколо Білоруської калійної компанії (БКК), а заарештований був одразу ж після завершення переговорів. Як стверджують білоруси, "неконструктивних".

Долю Баумгертнера цілком могли розділити ще двоє - головний акціонер "Уралкалію" Сулейман Керімов і голова ради директорів компанії Олександр Волошин: вони також отримали запрошення Мясниковича відвідати Мінськ. За версією росіян, через зайнятість ті не змогли приїхати. Наразі Слідчий комітет Білорусі оголосив у розшук інших менеджерів "Уралкалію" - Олега Петрова, Костянтина Солодовнікова, Ігоря Євстратова і Дмитра Самойлова.

Коментуючи арешт Владислава Баумгертнера, перший віце-прем'єр РФ Ігор Шувалов щиро обурився: "Це не лізе в жодні рамки". На його думку, Мінськ поводиться "дуже дивно, неадекватно й не по-партнерськи". Але чого б це? Ніхто не сумнівається, що затримання менеджера російської компанії, який перебуває нині в СІЗО КДБ Білорусі, було санкціоноване Олександром Лукашенком. Та тільки навіщо білоруський президент зробив крок, який ускладнює і без того непрості відносини Мінська з Москвою? Чого він хоче домогтися, кидаючи рукавичку?

Формальним приводом для затримання Владислава Баумгертнера стало обвинувачення у зловживанні владою та службовими повноваженнями в російсько-білоруській компанії "Білоруська калійна компанія" (єдиного експортера "Уралкалію" та "Білоруськалію"), де російський менеджер є головою наглядової ради. Утім, у це пояснення мало хто вірить. Справжньою ж причиною стало рішення менеджменту російської компанії змінити політику збуту, яка передбачає відмову від послуг БКК, і змістити фокус з високої ціни продукції на збільшення обсягів реалізації.

На практиці це рішення означало, що ціна на калій, яка тривалий час трималася на високому рівні за рахунок її обмежених поставок на ринок, у найближчому майбутньому має впасти. Сьогодні вартість однієї тонни становить близько 420 дол., тоді як у 2001-2006 рр. - 140 дол.: картель "Білоруська калійна компанія", створений 2005 р., контролював 42% світового ринку калійних добрив. Тепер росіяни прогнозують, що ціни на сировину до кінця року впадуть на 25%.

Хоча рішення керівництва компанії вже призвело до падіння її капіталізації (котирування акцій "Уралкалію" 30 липня впали на 19,3%, а калійний ринок обвалився на 20 млрд дол.), менеджмент вважає зміну політики збуту вимушеним кроком, відповіддю на дії офіційного Мінська. Річ у тім, що Олександр Лукашенко наприкінці 2012 р. ухвалив рішення про скасування виключного права "Білоруської калійної компанії" на експорт білоруського калію.

Агентство "Інтерфакс", посилаючись на джерело в "Білнафтохімі", повідомило, що "Білоруськалій" за п'ять місяців 2013 р. поставив на експорт поза рамками БКК тільки 45 тис. т калійних добрив, або 1,7% від загального обсягу свого експорту. Додамо, що у 2012 р. "Білоруськалій" виробив 10,3 млн т. Це невеликі обсяги. Проте, за версією російського менеджменту, ринок сприйняв цю новину як початок розвалу трейдера.

Насправді причина такого рішення білоруського президента - у стані білоруської економіки, яка гостро потребує додаткових фінансових уливань. Добути додаткові кошти Лукашенко вирішив, у тому числі, й за рахунок продажу калійних добрив поза картелем "БКК". Тим паче що й сам "Уралкалій" грішив цією практикою, використовуючи як експортера свою компанію "Уралкалій трейдинг": за твердженнями білорусів, росіяни віддавали єдиному трейдеру на експорт тільки 20% свого виробництва.

Після рішення менеджменту "Уралкалію" Лукашенко опинився в непростій ситуації. Експорт калію становить приблизно десяту частину доходів бюджету Білорусі. Але для "Білоруськалію" виробництво сировини обходиться дорожче, ніж "Уралкалію". І вихід останнього з концерну означає значне зниження прибутків білоруської компанії. (Збиток Білорусі місцеві слідчі вже оцінили в 100 млн дол.). Навіть для росіян нинішнього року чистий прибуток компанії впаде ледь не на половину - до 870 млн дол. У ці важкі часи Сулейман Керімов уже урізав бюджет махачкалинського "Анжі" і готується розпродати зіркових гравців клубу.

Однак аналітики пророкують, що завдяки низькій собівартості виробництва калійних добрив (62 дол. за тонну) важкі часи для "Уралкалію" триватимуть недовго. А от "Білоруськалій" може опинитися на межі банкрутства. Тому деякі аналітики припускають, що за рішенням російської компанії вийти з картелю стоїть бажання росіян не просто домогтися ослаблення позицій білоруської компанії на світовому ринку, а зробити так, щоб Лукашенко погодився продати Керімову "Білоруськалій" за низькою ціною. Нагадаємо: раніше білоруський президент казав, що готовий продати компанію за 30 млрд дол.

Щоб якось компенсувати передбачувані втрати й закріпитися на світовому ринку збуту, білоруси на початку серпня підписали з катарським концерном Muntajat угоду, за якою ця компанія візьметься за реалізацією продукції "Білоруськалію" на Близькому Сході. Muntajat готовий продавати до 3 млн т калійної солі на рік. Це бодай на якийсь час розв'яже проблему збуту білоруського калію, даючи змогу й надалі наповнювати бюджет. Але що далі? І якими будуть російсько-білоруські відносини?

Сьогодні політологи губляться в здогадах, намагаючись зрозуміти, що сталося в день арешту Владислава Баумгертнера, якими мотивами керувався білоруський президент, про що була мова. Те, що конфлікт із "Уралкалієм" має для Мінська принциповий характер, загалом очевидно: йдеться про виживання режиму. І Олександрові Лукашенку не вперше розв'язувати свої проблеми з росіянами з допомогою заручників. У січні 2007-го, наприклад, Гомельська митниця склала протокол про адміністративне порушення щодо очільника "Транснафти" Семена Вайнштока. У січні 2010 р. за обвинуваченням у підбурюванні до давання хабара та вимаганні затримано президента російського ЗАТ "Алмазхолдинг" Ісаака Узенберга, який створив алмазне виробництво в Гомелі.

Яку ж мету переслідував Лукашенко цього разу? Одна з найпоширеніших версій - "батька" прагне в такий спосіб змусити росіян відновити картель, який так успішно впродовж років наповнював білоруську скарбницю, і придушити в зародку всі спроби скупити за безцінь "Білоруськалій". А заодно - спробувати одержати від Росії якісь чергові преференції. Отже, затримання Владислава Баумгертнера - лише один з аргументів у цьому "братньому діалозі" учасників Митного союзу та Союзної держави.

Але якою буде відповідь Москви? Експерти зазначають, що "в рамках Митного союзу класична митна війна неможлива. Але є інші важелі тиску". І росіяни вже почали їх застосовувати. Традиційно глава Росспоживнагляду Геннадій Онищенко заявив, що молочні продукти білоруського виробництва не відповідають вимогам безпеки й якості. А потім і віце-президент "Транснафти" Михайло Барков повідомив про намір компанії з першого вересня скоротити постачання нафти, мотивуючи це необхідністю ремонту нафтопроводу "Дружба". Росіяни раніше вже йшли на подібні заходи під час конфлікту, який стосувався запровадження взаємних мит.

І Онищенко, і Барков запевняють, що ухвалені ними рішення ніяк не пов'язані з конфліктом, який виник між Мінськом і Москвою після затримання Владислава Баумгертнера. Цікаво, їм хтось повірив?

Для Мінська це досить болючі джеби, особливо якщо врахувати, що російський ринок - основний для збуту білоруської продукції: з 470,1 тис. т молочної продукції, яку експортує Білорусь, у Росію надходить 356,6 тис. т. Це близько 70% продукції. Мінськ планував цього року одержати від поставок у Росію м'ясної і молочної продукції близько 4,3 млрд дол. А надходження від нафтопереробки та експорту нафтопродуктів формують близько 40% доходів бюджету республіки. Цього року Мінськ прагне одержати від росіян 23 млн т нафти, зобов'язавшись поставляти 3,3 млн т вироблених з неї нафтопродуктів назад у Росію. Але обсяг поставок погоджують поквартально, і балансу на четвертий квартал іще не підписано.

Рішення Росспоживнагляду і "Транснафти" можна вважати попереджувальними пострілами. Москва має й інші вагомі "аргументи". Наприклад, у листопаді Мінськ розраховував одержати шостий і останній транш у розмірі 440 млн дол. стабілізаційного кредиту антикризового фонду ЄврАзЕС. Однак білоруси не виконують усіх умов кредитування, у тому числі тих, які передбачають і приватизацію низки білоруських підприємств. Раніше це не заважало росіянам виділяти гроші. А зараз? Наскільки був щирий заступник міністра фінансів Росії Сергій Сторчак, який заявив, що арешт Баумгертнера не вплине на рішення фонду ЕврАзЭС про надання останнього траншу стабілізаційного кредиту Білорусі?

Немає жодних сумнівів, що обсяги поставок білоруської молочної продукції та російської нафти будуть відновлені після врегулювання взаємних претензій на міждержавному рівні. Але яку ціну заплатить за це Олександр Лукашенко? А російське керівництво? Воно не може залишити безкарним затримання топ-менеджера "Уралкалію". Але, погодимося з російським політологом Федором Лук'яновим, - для Володимира Путіна важливо не перегнути палицю. Адже й Кремль залежить від білоруського керівництва: "батька" має у своєму рукаві такий вагомий козир, як участь Білорусі в Митному союзі. І хто знає, до яких засобів вдасться Лукашенко, якщо конфлікт між Мінськом і Москвою поглиблюватиметься...