Євросоюз «санкціонував» Лукашенка

Зайнявши жорстку позицію щодо режиму білоруського президента Олександра Лукашенка, Європейський Союз не має наміру відступати від своєї політики санкцій. Що й підтвердило останнє засідання Ради міністрів закордонних справ країн - членів Євросоюзу в Люксембурзі. На ньому було прийнято рішення продовжити санкції проти Білорусі ще на рік. Та й чого б це Брюсселю своє рішення змінювати? Коли Мінськ і далі продовжує політику репресій стосовно представників опозиції, переслідуючи тих, хто не згоден із авторитарною політикою Олександра Лукашенка й ратує за великі економічні та політичні свободи. Не додала аргументів на користь зміни політики ЄС і реакція влади на «десант плюшевих ведмедиків», а також вибори до нижньої палати білоруського парламенту.

Євросоюз запровадив санкції ще 2011 року. Вони стосувалися чиновників та політиків, причетних до репресій проти представників політичної опозиції і громадянського суспільства, що почалися після президентських виборів. Нині під візові та економічні санкції Європейського Союзу підпадають 243 особи, а також 32 компанії. У цьому списку - Олександр Лукашенко, міністр закордонних справ Володимир Макей, бізнесмени, тісно пов’язані з режимом. Зокрема, Володимир Пефтієв, який має репутацію ключового фінансового спонсора «бацьки». У відповідь Лукашенко призупинив усі програми співпраці Білорусі з Євросоюзом. Останню програму - «Діалог в ім’я модернізації» - було згорнуто цьогорічного літа. Наразі відносини Мінська і Брюсселя перебувають у режимі паузи.

Рішення, прийняте в Люксембурзі, викликало критику з боку політиків, котрі вимагають від Брюсселя вжити до Мінська жорсткіших заходів. Так, член Європарламенту Вернер Шульц в інтерв’ю Deutsche Welle заявив: «Тільки з допомогою цілеспрямованих економічних санкцій проти окремих фірм та осіб, які стоять за режимом, ЄС може чинити тиск на самодержця Лукашенка». За словами євродепутата, доходи Мінська від експорту в ЄС, отримані за перше півріччя 2012 року, становили понад 8 млрд. дол. «Сердитими словами, сказаними на тлі вигідних угод, неможливо примусити диктатора змінити свої погляди. Вони тільки підривають довіру до політики ЄС», - вважає німецький політик.

З думкою Вернера Шульца згодні багато білоруських опозиціонерів, які вимагають від Заходу активізації зусиль, спрямованих на демократизацію їхньої країни. Але чи чинять санкції необхідний вплив на білоруського президента? Чи зголоситься він піти назустріч вимогам Брюсселя? Чи перестане Лукашенко переслідувати представників опозиції та незалежних мас-медіа? Чи стане він співпрацювати зі спецдоповідачем Ради ООН із прав людини щодо ситуації в Білорусі? У самому Євросоюзі не бракує тих, хто сумнівається в ефективності політики санкцій. А Мінськ не поспішає робити кроки назустріч. Понад те, білоруський президент демонструє готовність до продовження конфронтації з Заходом.

Олександр Лукашенко під час зустрічі з російськими журналістами заявив: білоруська прикордонна служба перестала «відсівати» нелегалів, які йдуть транзитом у країни Євросоюзу через Білорусь. Попрікнувши Євросоюз у тому, що «нас шпыняют постоянно», «бацька» повідомив: дуже багато нелегалів «хлинуло» через кордон у Литву та Польщу. «Хлопці, платіть гроші - будемо й далі захищати кордон. Не буде грошей - у нас немає можливості в такому ключі працювати», - роз’яснив позицію Мінська глава держави.

Слова Лукашенка відгонять шантажем. Можливо, рішення ЄС має ритуальний, символічний характер. Проте реакція Лукашенка свідчить: політика, яку проводить Європейський Союз, досить болісна для нього. І не тільки тому, що білоруський президент не може випити кухоль пива в Брюсселі, а рахунки великих білоруських бізнесменів заморожені: дії Євросоюзу зв’язують Лукашенку руки в його діалозі з Кремлем.

Традиційно Мінськ намагається грати на суперечностях між Росією та Заходом, по черзі то зближуючись із ними, то заходячи в смугу жорсткої конфронтації. В обмін на лояльність до Москви чи лібералізацію режиму Лукашенко прагне отримати фінансові, економічні та політичні преференції від однієї або іншої сторони. Тривалий час ця політика була ефективною. Але не тепер: після президентських виборів 2010 року намітився крен у бік Росії, що посилює загрозу переходу під контроль Кремля основних підприємств білоруської економіки. Така перспектива не може не хвилювати Лукашенка і його найближче оточення, оскільки це означатиме кінець його особистої влади.

Ці загрози тим більш реальні, що на країну насувається черговий привид фінансово-економічної кризи. Це визнає й сам Лукашенко, заявивши днями, що Білорусь ще не відновилася від торішньої фінансово-економічної кризи на тлі нової хвилі. У білоруського президента є причини для поганого настрою. Зростання економіки в нинішньому році на 2,5% виявилося меншим від очікуваного. Аналітики також вважають, що доходи бюджету знизяться після того, як Москва висунула до Мінська вимоги платити мита за реекспорт російських нафтопродуктів. Прикметно, що, побоюючись нової девальвації, тільки у вересні білоруси забрали з банків півтора трильйона рублів. Це близько 200 млн. дол. Гроші відразу конвертують у тверду валюту, попит на яку у вересні різко зріс одночасно з відпливом вкладів.

Нагадаємо, що девальвація білоруського рубля торік знецінила місцеву валюту майже на 60% і стала причиною зниження середньої зарплати 500 дол. майже вдвічі. При цьому зросли ціни на продукти харчування, комунальні послуги, бензин. Білоруське інтернет-видання «Завтра твоєї мрії» порівняло ціни на основні продукти харчування за два останніх роки. Автор статті Ірина Орлова відзначає, що зростання цін на продукти «соціальної» групи - хліб, м’ясо, молоко - значною мірою стримувалося в 2011 році на тлі девальвації.

Однак нинішнього року все змінилося. Так, ціна на молоко у вересні поточного року виявилася на 23% вищою, ніж у вересні 2010 року, на кефір - на 24,5%, на сметану - на 12,5%,на сир жирний - на 12,8%. «Що ж стосується хлібної групи, то поки що найменше зросли доларові ціни на батони з борошна першого сорту - на 3%. А ось батони з борошна вищого сорту дорожчі вже на 9%, хліб житній - на всі 20%», - відзначає автор статті. За її оцінками, сало подорожчало на 35%, сирокопчена ковбаса - майже на 30%, сосиски - на 23%, варені ковбаси на 19-21%, фарш м’ясний - на 30%, свинина (крім безкісткового м’яса) - на 34%. Але найбільше подорожчала яловичина: ціна на неї з вересня 2010 року зросла в 1,48 разу…

Свою роль у погіршенні економічного стану країни зіграло приєднання Білорусі до Митного союзу, а також вступ Росії в СОТ. Останнє особливо роздратувало білоруського президента, який заявив, що Москва «кинула» Мінськ. За словами Лукашенка, Білорусь дорого заплатила за створення Єдиного економічного простору і за вступ Росії у Світову організацію торгівлі.

Білоруські економісти вважають, що членство РФ у СОТ ставить економіку країни на межу катастрофи. Річ у тому, як відзначає Максим Швейц у своїй статті в The New Times, що Білорусь завжди захищала внутрішній ринок, за рахунок цього державні підприємства, які балансують на межі рентабельності, багато років і виживали. Але, як член Митного союзу, вона вимушена гармоніювати з Росією частину митних тарифів та мит. А це означає, що Мінськ буде змушений найближчими роками знизити рівень тарифного захисту в середньому з 10,7% до 8%. Причому на низку товарів, які мають для білорусів ключове значення.

Економісти зазначають, що наслідки російського членства в СОТ стануть очевидними для білоруської економіки в найближчі рік-півтора. І передусім впаде конкурентоспроможність підприємств легкої промисловості, індустріального сектору, автомобілебудування, сільськогосподарської галузі. Це може призвести до банкрутства білоруських виробників. У недалекій перспективі, зазначають економісти, постраждають виробники фармацевтичної продукції, холодильників, телевізорів і т.п. Урешті-решт білоруси будуть витіснені з російського ринку. Тоді як саме Росія є основним споживачем білоруської продукції.

Економічна криза загрожує перерости в політичну. І це лякає режим. Адже довіра до влади забезпечується економічною стабільністю. Її досягають, у тому числі, й за рахунок дотацій. А грошей немає. Прикметно, що прострочена кредиторська заборгованість підприємств і організацій на перше вересня 2012 року становила 13,6 трлн. рублів (близько 2 млрд. дол.) і, порівняно з першим вересня 2011 року, зросла в 1,6 разу. Заради подальшої стабілізації режим гостро потребує зовнішніх запозичень.

«Щоб підтримувати підвищений рівень споживання населення, погашати негативне сальдо поточного рахунку і розраховуватися з боргами, у країну необхідно залучити ресурси в розмірі 20-22 млрд. дол. на рік. В умовах глобальної кризи це завдання вочевидь непід’ємне. У такій ситуації ніяка політика Національного банку не зможе утримати курс долара під контролем. Навіть якщо повністю продати «Білоруськалій», найбільше й найефективніше підприємство країни, то цього вистачить не більш ніж на один рік стабільності. Загалом, важко уявити, як можна уникнути повторення подій 2011 року в рамках сьогоднішньої білоруської моделі. Тим більше в умовах, коли згорнуто процес лібералізації економіки та приватизації», - песимістично прогнозує у своїй статті в «Белорусском партизане» відомий економіст Леонід Злотников.

Проте шансів отримати мільярдні кредити в МВФ практично немає. І це визнають білоруські чиновники. На сьогодні, крім Пекіна, єдиним джерелом зовнішніх запозичень для Мінська є Москва. І, хоча Кремль не зацікавлений і в тому, щоб у Білорусі настав повний колапс, Білокам’яна (як і Піднебесна) не поспішає давати гроші своєму непостійному союзнику.

Нині Білорусь веде переговори з Антикризовим фондом ЄврАзЕС про виділення четвертого траншу кредиту на суму 440 млн. дол. Питання його виділення має бути розглянуте в грудні. Як припускають експерти Білоруського інституту стратегічних досліджень, для отримання цього траншу білоруській владі, ймовірно, доведеться піти на приватизацію. Тому, швидше за все, під кінець року буде оформлено одну угоду вартістю 2,5 млрд. дол. Нагадаємо, що наприкінці 2011 року був проданий другий пакет акцій «Белтрансгаза» і надійшов кредит російського «Сбербанка», що дозволило вдвічі збільшити золотовалютні резерви країни.

Ну а в пошуках виходу з ситуації, що склалася, Лукашенко навіть припускає продаж Росії білоруських нафтопереробних підприємств. Правда, за умови доступу Білорусі до видобутку російського природного газу та нафти. Однак протилежна сторона не зацікавлена в такій пропозиції. Вочевидь, у Кремлі вважають, що рано чи пізно білоруське «фамільне срібло» - «Білоруськалій», МАЗ, Новополоцький і Мозирський нафтопереробні заводи та інші стратегічні підприємства - саме прийде в простягнуту руку старшого брата.

Цього, вочевидь, побоюється й сам Лукашенко. А він не має наміру просто так випускати владу зі своїх рук і, щоб її зберегти, готовий використовувати всі засоби. Тому цілком імовірно, що під кінець року Мінськ і Москва знову обміняються взаємними докорами. Але в глухий кут, який загрожує Білорусі втратою незалежності й суверенітету, завела її власна політика. Вихід же з нього означає поступову еволюцію політичного режиму, зміна ставлення до політичних опонентів та поновлення діалогу із Заходом. Однак у Європі багато хто скептично оцінює перспективи Олександра Лукашенка «виправитися». «Я не виключаю можливості ще однієї так званої лібералізації, що не буде чимось більшим, ніж просто звичайний початок гри «з нуля», коли Лукашенко намагатиметься отримати нові економічні поступки, погрожуючи Путіну «фліртом» із Євросоюзом», - сказав у інтерв’ю Радіо «Свобода» міністр закордонних справ Литви Аудронюс Ажубаліс. Схоже, ця думка сьогодні домінує в Європейському Союзі.