Агонія і перспектива відродження калійної промисловості України

Анатолій ГАЙДИН, виконавчий директор відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України, кандидат геолого-мінералогічних наук

Іван ЗОЗУЛЯ, голова правління ВАТ «Інститут гірничо-хімічної промисловості», кандидат технічних наук

Як людині потрібен хліб, так рослині потрібний калій. Без калію рослини хворіють, а продукти стають неповноцінними. Брак калію в людському організмі — одна з причин серцево-судинних хвороб.

Потреба України в калійних добривах становить близько 2,5 млн. тонн на рік. Фактично в останні 15 років калійних добрив вносять не більше 10% від потрібної кількості і то далеко не всюди.

Поклади калійної руди в Україні виявлені ще 1873 року в Стебницькій соляній шахті на Львівщині. З 1922 року тут на руднику №1 почали видобувати калійну руду як мінеральне добриво. У 1946 році потужність рудника довели до 1 млн. т калійної руди на рік. В 60-х було побудовано рудник №2 проектною потужністю 3 млн. тонн руди на рік. В Івано-Франківській області з 1967 року на базі калійних родовищ калуш-голинської групи працювали дві шахти, а також єдиний у світі калійний кар’єр, які також видавали до 2 млн. тонн руди на рік.

Початок кінця калійної галузі відноситься до 1983 року, коли в Стебнику сталася екологічна катастрофа — було прорвано дамбу хвостосховища. В річку Дністер вилилося близько 5 млн. кубометрів розсолу. Після аварії обсяг виробництва зменшили, підприємство стало збитковим. 1987 року було зупинено і демонтовано збагачувальну фабрику. У рудник №2 прорвалися підземні води і після 20 років безуспішної боротьби з водоприпливом шахту закрили. З січня 2003 року вона затоплюється.

У Калуші в 90-х роках запаси руди в шахті було вичерпано. Для заміни ще в 1979 році розпочали будівництво шахти Пійло. Встигли пройти стовбури та з’єднати їх горизонтальною виробкою. З 1997 року будівництво припинилося через брак коштів. На фабриці з виробництва сульфатного добрива обвалилася покрівля і вона перетворилася на купу уламків. У роботі залишився тільки кар’єр. Проте незбагачену руду, яка містить усього 12% оксиду калію, ніхто не купує.

У багатотисячних колективах калійників, що залишилися без роботи, спочатку жевріла надія на те, що держава не допустить загибелі такої потрібної Україні галузі. Стебницькі рудники навіть були включені до переліку підприємств, які не підлягають приватизації. На завдання Мінпрому було розроблено кілька державних програм «Калій України». Однак ці програми залишилися на папері, адже коштів на їх фінансування не знайшлося. Тоді почали шукати приватних інвесторів. Та з’ясувалося, що неможливо виключити рудники зі списку заборонених для приватизації. Тож інвестори, котрі якийсь час крутилися навколо Стебника та Калуша, перестали з’являтися.

Між тим всі ці роки промислові споруди старіють, руйнуються. Накопичуються екологічні негаразди. Коштів, які виділяють з державного бюджету, не вистачає на підтримку рудників у робочому стані. Тому з кожним роком відновлення виробництва потребує дедалі більших витрат, отже, привабливість для інвестицій сходить нанівець. Стало очевидним, що наша калійна промисловість уже не може конкурувати з потужними підприємствами Росії, Білорусі та Німеччини, де зосереджено 90% світових запасів калію.

Агонія калійних підприємств рано чи пізно закінчиться катастрофою. Підтримання екологічної рівноваги з кожним роком потребує дедалі більших витрат, адже з часом збільшується приплив води, старіє обладнання, руйнуються гірничі виробки, дорожчають енергоресурси. Доки ще ми годуватимемо ненажерливу прірву, яка до того ж з кожним роком стає дедалі небезпечнішою?

Рудник №2 у Стебнику заповнюється агресивними розсолами, які на початку 2007 року почнуть розчиняти цілики, що утримують гірничий масив від обвалення. Обвал загрожує землетрусом, наслідки якого передбачити неможливо. В Калуші переповнюються хвостосховища, а через три-чотири роки розпочнеться некероване затоплення кар’єру. Назріває загроза повторення стебницької катастрофи 1983 року. З великою впевненістю можна вже припустити, що в такій ситуації інвестори не прийдуть.

Чи не настав час припинити тішитися марними надіями на реанімацію калійних гігантів та розпочати реалістичні кроки з використання природного багатства? А таким багатством є соляні розсоли, накопичені в шахтах і кар’єрі. В розсолі міститься близько 400 грамів на літр сульфатів і хлоридів калію, магнію та натрію.

Існують два напрями використання розсолів: у хімічній промисловості і медицині. Із розсолу можна одержати цілу низку цінних хімічних продуктів. Насамперед це безхлорні високоякісні калійні добрива та композиції на їх основі, призначені для вирощування екологічно чистих продуктів. Крім того, можна одержати сульфат натрію для паперової і скляної промисловості, оксид магнію для виробництва вогнетривких матеріалів, каустичну і кальциновану соду, поташ, кухонну сіль та багато іншого. В Україні ще збереглися вчені, здатні вирішити питання освоєння технології переробки розсолів. Справа за організацією наукових і дослідно-промислових досліджень. Випуск сульфату натрію можна розпочати за мінімальних витрат хоч сьогодні.

Для медичного використання розсолів не існує жодних перешкод. Цілющі властивості розсолів відомі давно. В Солотвині на Закарпатті солоні озера на місці обвалених шахт приваблюють тисячі відпочивальників і приносять чималий прибуток місцевому населенню. В шахті працює соляна лікарня, а на екскурсію до підземних лабіринтів збираються черги охочих. У Польщі соляна шахта «Величка» вже десятки років функціонує як прибутковий туристичний і бальнеологічний комплекс.

Стебник розташований усього в 3 км від всесвітньо відомого курорту Трускавець, отже, є всі умови для розвитку курортної і туристичної справи. Розсоли калійних родовищ мають унікальні лікувальні властивості, що підтверджено дослідженнями Інституту курортології. В руднику №1 є величезні підземні зали, де можна не тільки розмістити лікарню, а й проводити концерти, масові розважальні заходи, як це роблять у соляних шахтах на Донеччині.

На місці рудника №2 можна створити солоне озеро, яке прикрасить цей край і зробить його ще привабливішим для туристів. При цьому витрати на ліквідацію шахти можна зменшити на десятки мільйонів гривень.

Що ж зробити, аби припинити агонію калійних виробництв?

По-перше, відмовитися від курсу на відновлення гігантів калійного виробництва в тому вигляді, в якому вони існували в минулому сторіччі. Замість видобутку руди розпочати переробку розсолів, яких вже накопичилося мільйони кубометрів. Калуський кар’єр перетворити на озеро для рекреації. В Стебницькому руднику №1 поряд з видобутком руди організувати лікувально-туристичний комплекс. Виконати кероване обвалення поверхні над рудником №2 і створити озеро для трускавецьких курортів.

Ви спитаєте, а що ж з калійними добривами? А от що: продамо путівки на курорти, а ще продукти переробки розсолів і купимо добрива в Білорусі.