ПОЛЬЩА: ПРИГОДИ ДВОХ ПРЕЗИДЕНТІВ У НЕТРЯХ ЛЮСТРАЦІЇ

Мав рацію той, хто передбачав, що президентська кампанія у Польщі навряд чи стане порою шляхетного діалогу кандидатів і їх програм. Фаза більш-менш спокійного перебігу кампанії, коли створюються виборчі штаби, оголошуються гасла, реєструються комітети і збираються підписи на підтримку непомітно перейшла у фазу, коли починають спрацьовувати перші «домашні» заготовки і відбувається взаємний обмін уколами. Але коли доходить до аналізу арсеналу й реманенту тих заготовок, раптом помічаєш, що окремі кандидати і їх штаби пробують реактуалізувати факти уже знані, події уже не раз згадувані. Дивуватися не доводиться, оскільки передвиборча кампанія — річ всуціль політична, то кожний жест і вчинок кандидатів просякнутий політикою і боротьбою впливів на громадську думку. Як це не раз уже ставалося, гострою ареною політичної боротьби кандидатів стала їх люстрація.

Польське люстраційне право доволі ліберальне і народилося з імперативу морального очищення, а не покарання. Його філософський і людський сенс добре передає відомий вислів: «Амністія — так, амнезія — ні». Люстраційний закон прощає будь-якому претенденту на високу посаду в державі його співпрацю зі спеціальними службами лише в тому випадку, якщо цей претендент щиро зізнався у такій співпраці. Якщо ж він приховав відповідний факт, то позбавляється права протягом 10 років займати певні посади в державі. Колишній міністр закордонних справ і міністр фінансів Анджей Олеховський зізнався, що в часи так званої «пеерелівської» Польщі співпрацював із економічною розвідкою держави і тепер має спокій. Проблеми з люстрацією виникли натомість у Леха Валенси і Олександра Квасьневського. Як би дивно це не виглядало, але за іронією долі виходить саме так: люстрація б’є бумерангом по тих, котрі запалювали їй зелене світло у польському суспільстві, адже перший президент Третьої Речі Посполитої був палким прихильником того, щоб у ній панували закони демократії, а не таємної поліції, а другий її президент підписав закон про люстрацію хоч мав до нього певні застереження. Якщо по справах майже усіх кандидатів у президенти люстраційний суд сказав своє слово з першої спроби, то для Валенси і Квасьневського одного судового засідання для цього не вистачило. Зрозуміло, що коли суд переносить слухання справи на іншу дату, то в його розпорядженні, очевидно, є свідчення й аргументи, які не можна потрактувати однозначно або які не дозволяють прийняти остаточне рішення. Але якщо про ймовірну співпрацю Леха Валенси зі службами безпеки Польщі говорилося й писалося і раніше, то факти про можливі зв’язки із ними Олександра Квасьневського з’явилися лише тепер. Виборчі штаби і прихильники обох президентів вважають, що і в першому, і в другому випадках не обійшлося без підступних дій сьогоднішньої влади, а це прямий натяк на те, що пряму чи опосередковану дотичність до люстрації Валенси і Квасьневського мають люди з команди Мар’яна Кшаклевського.

Стосовно Валенси складність люстрації, очевидно, полягає не тільки в тому, що бракує деяких документів чи переконаності в їх автентичності, бо Валенса інколи сам хвалився, що викупив їх, але й у тому, що суд хоче заслухати головних свідків, котрими вважає керівників і працівників тих служб або високих державних посадовців, у руках яких могли бути ті документи. Словом, варшавські судді раз і назавжди мають сказати, чи правда, що 29 грудня 1970 року нікому не відомий ще тоді гданський електрик підписав документ про співпрацю зі службою безпеки Польщі і виступав під псевдонімом «Болек». 2 серпня суд заслухав у справі люстрації Валенси колишнього міністра внутрішніх справ Антоні Мачеревича і колишнього працівника СБ Адама Жачека і планує ще заслухати двох керівників, котрі очолювали реформовану службу безпеки Польщі у 1992 і 1993—1996 роках П.Наімського і Г.Чемпінського.

Сам Валенса говорить, що й надалі підтримує процес люстрації, а всі документи, які буцімто свідчать про його співпрацю з СБ, зроблені на ксероксі і є звичайними фальсифікаціями.

Якщо на захист Леха Валенси виступив Адам Міхнік, то добре ім’я сьогоднішнього президента країни першим кинувся захищати керівник його виборчого штабу Ришард Каліш. Він назвав провокаційними повідомлення «Газети польської» і «Жича» про те, що Квасьневський під псевдонімом «Алек» співпрацював колись зі спеціальними службами і звернувся із запитом до прем’єра Бузека про те, хто має доступ до матеріалів Уженду охорони паньства, хто дає йому доручення і чи тим «хтось» не є В’єслав Валендзяк — шеф виборчого штабу кандидата у президенти М.Кшаклевського. Це був уже скандал, який на тому не закінчився. Комісія сейму у справах служб спеціальних за дорученням міністра Я.Падубіцького і шефа радників прем’єра Т.Камінської почала перевіряти чи діяв згідно закону вже згадуваний Уженд охорони паньства, а В.Валендзяк заявив, що звернеться із судовим позовом на Р.Каліша про захист честі і гідності. Названа комісія визнала, що УОП не порушив закону, але допустив ряд недоліків, один з яких полягав у тому, що матеріали про ймовірну співпрацю О.Квасьневського надіслав не речнику Інтересу публічного Б.Нізіньському, а безпосередньо в люстраційний суд.

Наприкінці минулого тижня нинішній керівник УОПу З.Новек заявив, що в його установі знайдено нові документи стосовно люстраційної справи сьогоднішнього президента Польщі. Серйозних політиків здивувало не те, що шеф такої поважної інституції повідомив про це мас-медіа, а те, що зробив висновок, до якого не дійшов навіть сам суд, — що Квасьневський таки співпрацював з СБ. Більшість відомих польських аналітиків розцінило такий жест як спробу впливу на громадську думку і той же люстраційний суд, а два чільні представники партії Унія праці Марек Пол і Олександр Малаховський звернулися до Єжи Бузека з вимогою відставки керівництва УОП за маніпулювання документами з архівів СБ з політичною метою.

Нинішній тиждень, очевидно, стане вирішальним у люстрації кандидатів у президенти Валенси і Квасьневського. Хід судового розслідування показує, що суддям може не вистачити необхідних доказів, аби оприлюднити остаточний вердикт. І тоді вони можуть прийняти компромісне, але, напевно, не най- краще для обох кандидатів рішення. У середу його вже запропонував у справі О.Квасьневського речник Інтересу публічного Б.Нізіньський. Оскільки деякі записи в офіційних документах з архівів СБ не збігаються з показаннями свідків, які, до речі, заперечують співпрацю нинішнього президента Польщі зі спеціальними службами, він попросив суд «припинити справу за браком достатніх доказів». Якби такі рішення раптом були прийняті, то це б означало, що прізвища Валенси і Квасьневського будуть внесені до виборчого бюлетеня, але їм можна буде будь-коли у майбутньому натякнути на не зовсім благовидне минуле. Словом, зі спецслужбами не співпрацював, але щось таке було... Майже софістика: не винен, але й не виправданий. У польській люстрації таке може бути.

P.S. У четвер після обіду, точніше, о 15 годині за варшавським часом, коли цей матеріал був уже готовий до друку, закінчилася перша половина польського «люстраційного серіалу» за участю колишнього і сьогоднішнього президентів країни. На щастя, аналізуючи й оцінюючи всю сукупність документальних даних і показань свідків, суд не пішов шляхом чисто люстраційної специфіки і вже створеного у польському люстраційному праві прецеденту, коли справа припиняється за відсутністю достатніх доказів (так званий «казус Олександра Бентковського»), а керувався загальновизнаною юридичною нормою, коли всі сумніви чи відсутність достатніх доказів трактуються на користь обвинувачуваного. Таким чином, люстраційне зізнання президента Квасьневського, що він ніколи не працював у органах безпеки Польщі і не був їхнім агентом, визнано судом правдивим. Це означає, що він не тільки має законне право вдруге підряд кандидувати на найвищу посаду в польській державі, а й те, що з його доброго імені знято будь-які підозри та інсинуації, що виникали до і в ході люстраційних слухань.

Одразу після оголошення рішення суду О.Квасьневський сказав: «Я дуже задоволений з того, що правда і справедливість перемогли». Люстрація, продовжував далі президент, потрібна, але так само потрібні вдосконалення люстраційного права і його процедур. Ті, хто використовував її у політичних цілях, повинні пам’ятати, що, як писав поет, «...у вітчизни є рахунки кривд», а польська демократія вимагає відповідальності.

Дуже задоволеними виглядали після оголошення рішення суду захисник президента адвокат Чеслав Яворський і шеф його виборчого штабу, юрист за фахом Ришард Каліш. Останній, до речі, так прокоментував судове рішення: «Правда перемогла, бо правда є правда. Обгрунтування рішення було дуже старанним, а всі приписи, як і люстраційний закон, були проаналізовані судом на найвищому правовому рівні».

Не виключена можливість, що речник Інтересу публічного Б.Нізіньський який у суді виконував роль обвинувача, оскаржить прийняте рішення. Негативно оцінив його і Лех Валенса, відгукнувшись на нього приблизно так: колишні працівники спецслужб, котрі виступали в суді свідками, мусили, мовляв, рятувати «свого».