Політика: Old boys' club?

16 серпня, 2013, 18:25 Роздрукувати
Bипуск № 29, 16 серпня-22 серпня 2013р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Згідно зі статистикою Світового банку, перше місце за кількістю жінок у парламенті у 2012 р. посідала Руанда - 56%. Тим часом такі країни як Афганістан та Ірак демонструють набагато кращі показники, ніж держави, які принесли їм демократію, - 28% (39-те місце) і 25% (47-ме місце) відповідно.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Політика:  Old boys' club?

Ця стаття - не про фемінізм. Вона про зроблений одного разу вибір і відчуття відповідальності, про те, що вік, діти й минуле - не завада, коли є бажання служити своїй країні, хоч би як пафосно це звучало. Ця стаття не про Гілларі Клінтон чи Ангелу Меркель. Вона про косовську сербку, про колишнього полковника повстанців Південного Судану, про щасливу бабусю зі Сьєрра-Леоне, про американську маму 11 дітей, про першу жінку-мера в Афганістані та інших жінок, які одного разу вирішили, що вони можуть і мусять щось змінити у своїй країні. І трохи про Україну, яку ніхто й не подумає обвинувачувати в гендерній нерівності, доки не побачить об'єктивних цифр реальної ситуації.

У сфері бізнесу сьогодні простежується певний паритет у представництві чоловіків та жінок як на керівних посадах, так і у володінні власним бізнесом. Тим часом у політиці й дипломатії представника в спідниці побачиш не так часто.
І хоча жінки стали носити штани ще наприкінці XIX ст., однак, задля справедливості, слід зазначити, що жителькам Парижа офіційно дозволили з'являтися в громадських місцях у штанах лише у 2013 р., заборона ж з'явилася ще 1799-го.

Було б помилкою вважати, що західні країни йдуть на чолі, показуючи приклад тим, які розвиваються. Тим більше дивує настирливість, із якою міжнародна спільнота добивалася квотного принципу представництва жінок у національних парламентах Іраку, Афганістану, інших арабських та африканських держав.

Представники цих країн інколи ошелешують британців і американців запитанням, яке ті мають моральне право пропонувати такі значні квоти - 25–30%, якщо не в змозі гарантувати таке саме представництво у своїх державах зі сталими демократичними традиціями?

Згідно зі статистикою Світового банку, перше місце за кількістю жінок у парламенті у 2012 р. посідала Руанда - 56%, за нею йде Андорра, де з 2008-го по 2012-й представництво "слабкої статі" зросло з 25 до 50%. У трійці лідерів і Куба, в якій налічується 45% жінок-парламентаріїв. Замикають же рейтинг Єгипет: там за два останніх роки кількість жінок у вищому законодавчому органі впала з 13 до 2%, Соломонові Острови - 2% та Оман - 1%.

Серед країн - членів Європейського Союзу перше місце (4-те у світовому рейтингу) посідає Швеція - 45%, інші провідні країни спільноти розмістилися ближче до середини рейтингу: Німеччина - 26-те місце (з 33%), Франція - 40-ве (27%), Польща - 59-те (24%), Великобританія - 65-те (23%), Італія - 73-тє (21%), при цьому в Італії з її неймовірно частими змінами урядів за останні 60 років жодна жінка так і не стала прем'єр-міністром. Лідерами ж залишаються Скандинавські країни: компанію Швеції складають Фінляндія - 7-ме місце (43%), Норвегія - 11-те (40%) та Данія 13-те (39%).

Тим часом такі країни як Афганістан та Ірак демонструють набагато кращі показники, ніж держави, які принесли їм демократію, - 28% (39-те місце) і 25% (47-ме місце) відповідно.

Попри озвучену в 2011 р. ініціативу Гілларі Клінтон досягти "50 до 50" (тобто 50% політичних і громадських лідерів на 2050 р. мають бути жінками), самі США у 2012 р. посідали тільки 91-ше місце з 18% жінок-парламентаріїв у Палаті представників. При цьому їх загальна кількість, включно з сенаторами, сягає у 2013-му майже 30%, що вважається найвищим показником за всю історію й стало проривом останніх виборів.

Рейтинг людського розвитку і демократії, який щорічно розраховує ООН, залежить не тільки від кількості жінок в органах влади, а й від рівня освіти, корупції, дитячої смертності та багатьох інших чинників. І 25% жінок у парламенті не гарантують їхнього захисту та рівноправності в суспільстві. Проте статистика Світового банку свідчить, що коли, наприклад, 2 млн жінок отримають оплачувану роботу в країнах Перської затоки, ВВП регіону зросте на 30%. Крім того, недавні дослідження показали, що впровадження квот на парламентські позиції позитивно впливає на сприйняття виборцями ролі жінок у суспільстві, а ще - на зниження корупції на місцевому рівні (наприклад, на 25% в Індії). Понад те, згідно з результатами Доповіді СБ про світовий розвиток-2012, гендерна рівність є запорукою "розумної економіки", оскільки вона підвищує продуктивність і покращує показники розвитку для наступного покоління.

Як свідчить практика, до нових держав або до тих, котрі щойно пройшли через конфлікт і заново відбудовують свою державність, висуваються значно вищі вимоги й очікування, ніж до тих, у яких жінки здобули право голосу ще на початку ХХ ст. і де у виборців склався певний образ політика.

Вйоса Османі (31 рік,
член парламенту Косова):

- Боротьба за рівноправність жінок у Косові тривала останні 20 років. Після війни наша країна багато років перебувала під управлінням ООН. І, щоб реалізувати зміни, за які ми так довго боролися, спочатку потрібно було запропонувати міжнародній спільноті, яка мала повноваження, досить переконливі аргументи. Кілька впливових у Косові жінок змогли переконати тодішнього голову представництва ОБСЄ - організації, відповідальної за проведення виборів, запровадити систему квот, згідно з якою 30% місць у парламенті відводилося жінкам. 2001 р. у Косові відбулися и перші демократичні вибори із застосуванням квот, і кілька перших парламентських циклів жінки потрапляли тільки на ці місця. Але, як засвідчили останні вибори, дедалі більше жінок балотувалися самостійно, минаючи квотний принцип. Мені здається, цьому посприяло те, що жінки, котрі працювали в попередніх скликаннях, продемонстрували високий рівень професіоналізму й переконали суспільство, що заслужили своє місце в політиці.

У нас завжди дуже високі очікування від участі жінок у парламентській роботі, але ми ніколи не вимагаємо того самого від чоловіків. Коли ми впроваджували квоти для жінок, чоловіки запитували, чи вдосталь у нас для цієї діяльності кваліфікованих жінок. Ми у відповідь поцікавилися: чи вдосталь у нас кваліфікованих чоловіків у нинішньому парламенті?

Позитив квот у тому, що вони дозволяють жінкам прийти на відповідні посади й довести, на що вони здатні. Це може бути тимчасовим заходом. На попередніх виборах у Косові всі жінки з моєї партії, які перемогли, пройшли без використання квот, таким чином позбавивши чоловіків аргументу, що вони не заслужили своїх місць у парламенті. Сьогодні 30-відсотковий квотний принцип впроваджений на всіх рівнях - від національного парламенту до місцевої ради. Згідно із законодавством, центральна виборча комісія не прийме в партії список для реєстрації, у якому не значаться жінки на кожному третьому місці, тобто не можна просто вмістити їх усіх у кінець списку, як одного разу зробили партії в Албанії.

Яким же був мій подив, коли, приїхавши одного разу в один із районів Косова на зустріч із депутатами місцевої ради, я побачила тільки чоловіків. На моє запитання, а де ж 30% жінок, мені пояснили, що обрали жінок, але замість них на засідання ходять їхні чоловіки. Дві години зустрічі я витратила не на роз'яснення змін до Конституції, а на пояснення, чому жінки мають нарівні з чоловіками брати участь в управлінні.

Тільки опиняючись в оточенні представників Азії й Африки, розумієш, у якому плачевному стані перебуває гендерна рівноправність в Україні. І головна проблема - не в законодавстві, яке більш-менш регулює зазначену сферу, а в його реальному втіленні. До першої двадцятки країн-лідерів щодо участі жінок у роботі їхнього головного законодавчого органу входять п'ять африканських держав: Руанда, Сенегал, Південна Африка, Мозамбік і Танзанія. У перелічених країнах цей показник становить 35% від загальної чисельності парламентаріїв. У списку країн, котрі переступили 30-відсотковий бар'єр, ще дев'ять країн - Уганда, Ангола, Алжир, Бурунді, Ефіопія, Туніс, Південний Судан, Ефіопія та Лесото.

Хелен Куємбе (55 років, член парламенту
Сьєрра-Леоне):

- Мій шлях у політику розпочався в студентські роки, коли мені довелося брати участь у студентських демонстраціях. Ми вимагали для людей того, що вони заслужили, - кращого життя. Мабуть, тому після університету я вибрала для себе державну службу. Саме там я могла побачити наочно, як робиться політика, оскільки держслужбовці виступали такими собі посередниками між політиками, урядом і людьми. Це дозволило мені зрозуміти, як я можу служити людям щонайкраще.

Мені було 53, коли мене обрали в парламент. Моя сім'я не була здивована, бо звикла бачити мене лідером. Навпаки, я одержала повну підтримку і тепер почуваюся благословенною, бо мій чоловік готовий завжди мене підтримати.

Якби в мене був другий шанс, то я б наважилася на це знову, і не тільки завдяки підтримці сім'ї, а й тому, що люблю свій виборчий округ. Люди підтримують ініціативи, які ми рухаємо, і проекти розвитку. Коли ви бачите очі щасливих людей і розумієте, що щось змінили в їхньому житті на краще, - це дарує мир вашій душі.

Я - жінка. Але я не бачу різниці між жінками та чоловіками в політиці, бо все, що може зробити чоловік-політик, можу зробити і я.

Ситуація на пострадянському просторі на порядок гірша. Так, 25-відсотковий бар'єр подолала лише Білорусь, посівши 43-тє місце в загальному рейтингу (27%, зниження, порівняно з 2011 р., на 5%). Далі лідирують мусульманські центральноазійські країни: Казахстан - 55-те місце (24%), Киргизстан - 60-те (23%) і Узбекистан - 70-те місце (22%). Решта пострадянських країн розмістилися в такому порядку: Молдова - 82-ге місце (20%), Туркменистан - 98-ме (18%), Азербайджан - 102-ге (16%), Росія - 119-те (14%), Грузія - 134-те (12%), Вірменія - 142-ге місце (11%).

Що ж стосується України, то тут жінки становлять 65% виборців і при цьому - лише 9% членів парламенту: 151-ше місце у світовому рейтингу - останнє з-поміж усіх країн пострадянського простору. Згідно з доповіддю Світового економічного форуму "Глобальна гендерна нерівність", якщо порівняти 2011-й і 2012 р., то Україна за рівнем можливостей у політичній сфері для жінок скотилася зі
106-го на 119-те місце в рейтингу 135 досліджуваних країн.

Фактично гендерну нерівноправність пропонують і автори Конституції України. Можна заглиблюватися в довгі філологічні суперечки щодо того, чи слово "громадянин" чоловічої статі, чи воно універсальне для позначення обох статей. Однак академічний тлумачний словник української мови абсолютно чітко визначає це поняття не тільки як особу, що постійно проживає на території якої-небудь держави й користується правами й обов'язками, встановленими законами цієї держави, але і як "дорослу людину, форму звертання до неї", тому що в українській мові завжди існувало й альтернативне слово жіночого роду - "громадянка". Подаючи заяву в якийсь орган державної влади, ви пишете "від громадянина/громадянки", а не тільки від "громадянина". Ба більше, навіть у тих випадках, коли слово "громадянин" уживається як універсальне (за аналогією з "доктором"), прикметники й дієслова, використовувані з ним, мають бути відповідного роду. У випадку з українською Конституцією - тільки чоловічого: "Новообраний Президент України вступає на пост...", "Я, (ім'я й прізвище), волею народу обраний Президентом України...", "Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України..." тощо. Таким чином, українська Конституція "філологічно" закріплює можливість обиратися народним депутатом і президентом тільки за чоловічою частиною українського населення.

Стаття 24 Конституції України закріплює рівність прав жінок і чоловіків, зокрема й у соціально-політичному житті, але якщо ви надасте право, але не передбачите покарання за його недотримання, то воно, скоріш за все, не буде реалізоване на практиці. У низці країн, включаючи Україну, є потреба не розширяти права і можливості жінок (в англійській для цього є дуже ємний і більш підходящий термін - empowerment - наділення силою, міццю, владою), а подолати стереотипи мислення суспільства, яке не сприймає жінку на керівних постах і залишає за нею лише право виховувати дітей і командувати на кухні.

Одного разу в Косово один із членів парламенту, критикуючи роботу міністра закордонних справ (чоловіка), вирішив порівняти його роботу з закордонною діяльністю міністра з питань євроінтеграції (жінки). "Вона ліпше за вас цілується й обіймається на міжнародній арені", - заявив парламентарій. Цей невдалий жарт спровокував бойкот парламентських засідань всіма жінками-парламентаріями незалежно від партійної приналежності, поки офіційно не вибачилися перед міністром євроінтеграції.

Чи пішла в Україні більш-менш значна реакція жінок-політиків на заяву міністра освіти Д.Табачника, що "в магістратурі, аспірантурі вчаться дівчата з менш яскравою, привабливою, модельною зовнішністю"? До слова, сам міністр освіти так і не вибачився за своє висловлення...

Помилково думати, що успішні в політиці жінки домоглися свого становища, пожертвувавши сімейним щастям. У більшості випадків все якраз навпаки. Це щасливі матері й дружини, які одержали в потрібний момент підтримку своєї сім'ї.

Марджорі Маргуліс
(71 рік, член Палати представників США
в 1993-1995 рр.):

- У мене 11 дітей, перших двох я всиновила ще до заміжжя, потім вийшла заміж, у нас з'явилися свої діти, до того ж ми ще всиновили. Як ви гадаєте, чи було легким моє рішення піти в політику? Але я жодного дня про це не жалкувала.

Ірина Геращенко в інтерв'ю для Інституту світової політики якось розповіла: "У минулому складі парламенту вісім моїх колег, і я зокрема, народили дітей. І ми жартували, що тодішній спікер В.Литвин міг би показати європейський приклад і встановити сповивальний столик в одній із курилок, бо курилок було дві, а такої кімнати матері й дитини - жодної". Цього так і не зробили й не зроблять, бо, на мій погляд, постановка питання по своїй суті неправильна. Питання має бути, не чому спікер-чоловік про це не подумав, а чому вісім жінок-депутатів не виступили з такою пропозицією?

Ірландська партія "Фіанна Файл" наприкінці липня
2013 р. виступила з планом заохочувати більшу кількість жінок виставляти свою кандидатуру на наступних виборах. На сьогодні лише 15% місць у парламенті займають представниці прекрасної статі. Як пише ірландська преса, "потрібні були серйозні зміни в Лейнстер Хаусі (домі ірландського парламенту), щоб у депутата залишалося достатньо часу на родину й дітей, наприклад, було внесено зміни в робочі години". До речі, цим шляхом пішли в багатьох країнах. Якщо раніше звичайним уважалося залишати важливі питання на вечірні засідання, то тепер парламенти низки країн почали відмовлятися від цієї традиції. Як показала практика, чоловіки були зовсім не проти нових правил, також радуючись можливості провести вечір із родиною.

Багато хто з тих, хто починав кар'єру на місцевому рівні, йшли в політику через незадоволеність соціально-економічним станом міста, в якому жили, і успішно перемагали на виборах кандидатів, що займали свої пости багато років, але при цьому набагато гірше розумілися на реальному положенні речей. Так сталося з Мірил Франк, яка несподівано для багатьох стала 2000 р. першою жінкою-мером міста Хайленд-Парк у Нью-Джерсі й прослужила на цьому посту два з половиною терміни, перш ніж її призначили представником США в Комісії ООН зі становища жінок.

Участь жінок у політиці своєї держави - це не тільки їх присутність у парламенті. Це й робота міністрами і їхніми заступниками, послами й губернаторами, мерами й суддями. Стаття 8 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок (Україна приєдналася до неї ще 1979 р.) гарантує, що "держави-учасники приймають всі відповідні заходи, щоб забезпечити жінкам можливість на рівних умовах із чоловіками й без будь-якої дискримінації представляти свої уряди на міжнародному рівні й брати участь у роботі міжнародних організацій". На сьогодні Україна представлена у світі
90 посольствами (включаючи представництва при міжнародних організаціях), але тільки два з них очолюють жінки - в Чорногорії й при Святому Престолі (у Ватикані), що становить 2,38%. Із 40 генеральними консульствами ситуація в процентному співвідношенні трохи ліпша: жінки очолюють чотири установи - у Варні (Болгарія), Курітібі (Бразилія), Хайфі (Ізраїль) і Пряшеві (Словаччина).

Справедливості ради слід зазначити, що, на відміну від ситуації в національних парламентах, представництво жінок у зовнішньополітичній сфері кульгає і в наших сусідів. Так, у Росії лише один жінка-посол (при ЮНЕСКО) з 102 глав диппредставництв. У Молдові - одна (при Раді Європи) з 33. Правда, це якось компенсується тим, що з 31 травня 2013 р. міністерство закордонних справ і європейської інтеграції Молдови очолює жінка - Наталія Герман, яка у різний час була послом своєї країни в Австрії й Швеції. У Грузії нині налічується 63 посольства, шість із яких (у Бельгії, Литві, Катарі, Узбекистані, Франції й Ватикані) очолюють жінки-посли, а також два - тимчасові повірені в справах. Ба більше, тепер у Грузії вже третя жінка - міністр закордонних справ.

У тому ж Косово, коли нинішній міністр закордонних справ представив список нових послів на призначення, який складається тільки з чоловіків, жінки-парламентарії розгорнули кампанію, заручившись підтримкою багатьох жінок-лідерів з інших держав, включаючи тодішнього держсекретаря США Х.Клінтон. Ба більше, щоразу, коли міністр приходив у парламент, вони починали скандувати: "Ви порушуєте конвенцію!" Невдовзі міністр приніс свої вибачення і подав на затвердження новий список, у якому майже половина імен були жіночими.

Багато жінок прийшли в політику слідом за своїми чоловіками, маючи можливість протягом кількох років спостерігати за політичною кухнею з боку; хтось виріс зі студентських або громадських організацій. Деякі з них кар'єрні політики, але вони й не випадкові люди на своїх постах - це колишні журналісти, юристи, активісти, тобто ті, хто знає, як живе й працює суспільство.

Ебун Юсу (59 років, заступник міністра закордонних справ
Сьєрра-Леоне):

- Мені було близько 20, коли я начала займатися політикою. Мій чоловік був політиком, і я звикла допомагати йому під час поїздок у рамках виборчих кампаній. Але потім почалася війна, і я була змушена 20 років прожити в США, але продовжувала допомагати своїй партії. Я одержала юридичну освіту в Сьєрра-Леоне й США, мала успішну практику в сфері імміграційного права, поки жила в Джорджії. Але 2010 р. у віці
56 років я повернулася в Сьєрра-Леоне й прийняла пропозицію стати заступником міністра закордонних справ. Мені здавалося, що настав час віддати борг моїй країні й взяти участь у побудові нової держави. У нас не так багато жінок на керівних постах, тому я вважаю, що в нашій діаспорі в США, де так багато професійних людей, ми досягли багато чого, і тепер в Африці нам дуже потрібні ці професіонали. Гадаю, що це одна з основних причин, чому я повернулася.

Я сприймаю себе як жінку-політика. Я вірю, що нам потрібні жіночі приклади в країнах, що розвиваються, щоб інші жінки знали, що можна бути успішними на таких постах.

…Не найкращий стан речей в Україні й на регіональному рівні: якщо глави місцевих рад - жінки - уже давно не рідкість, то за всю історію незалежної України лише чотири жінки займали губернаторські посади - у Дніпропетровській, Київській, Житомирській і Сумській областях у вже далеких 2005-2006 рр.

Азра Джафарі (35 років, мер міста Нілі
(Афганістан) була
призначена першою і єдиною жінкою-мером
в Афганістані 2008 р.):

- Я живу в країні, в якій домінують чоловіки, де фактично все влаштовано для чоловіків. Парки, громадські центри, кінотеатри - все тільки для чоловіків. І найчастіше люди вважають, що високі пости мають займати також тільки чоловіки, а не жінки. Після 2001 р., коли в Афганістані змінилася ситуація й міжнародне співтовариство прийшло в нашу країну, в афганських жінок з'явився невеликий шанс і можливість подумати про самих себе. Так і я, подивившись на своє оточення, зрозуміла, що скрізь тільки чоловіки. Жінки часто не думають про те, що вони теж можуть сприяти змінам у своїй країні. Вони звичайно бачать себе на такій роботі, як, наприклад, учитель, не більше. І мені захотілося відкрити нове вікно можливостей для жінок, бо ми теж можемо прекрасно працювати на позиціях, зайнятих нині чоловіками. Одного разу я зважилася висунути свою кандидатуру на пост мера, і це було зроблено жінкою вперше за всю історію Афганістану.

Я вважаю, що жінки дуже добре керують своїми домівками, чоловіками, сім'ями, дітьми та людьми, котрі живуть поруч. Те, що жінка робить удома, - це, фактично, громадські роботи, комунальне господарство. А місто - це як великий будинок. Якщо жінка може дуже добре керувати домівкою, то чому вона не може керувати містом? Я вибрала цю роботу, бо так я можу служити своїй громаді, і вірю, що жінка може робити цю роботу не гірше від чоловіків. Ми повинні боротися за більші можливості для себе. Так, жінки - чудові вчителі, лікарі, мами, але вони ще й чудові члени парламенту, мери. Мені було 30 років, коли я стала єдиною жінкою-мером зі 180 мерів в Афганістані. Мені досі доводиться добиратися до Кабула з пересадками, не афішуючи свого статусу і в закритій бурці, але я жодної хвилини не жалкую з приводу свого вибору. Коли я тільки обійняла цю посаду, мій заступник перенаправляв усіх відвідувачів до себе в кабінет. Коли я про це дізналася, то була обурена. З'ясувалося, що, оскільки більшість відвідувачів офісу - незадоволені чимось чоловіки, то мій заступник вирішив відгородити мене від їхнього невдоволення. Але ж я не просто так прийшла на цю посаду, це моя робота - вирішувати всі проблеми.

Згідно з дослідженнями в рамках проекту Центру В.Вільсона "Участь жінок у державній службі", є чотири основні бар'єри для участі жінок у політиці: брак освіти (не в усіх країнах заохочується навіть повна середня освіта жінок); нестача фінансування (партії менш охоче спонсорують кампанію жінок-кандидатів); культура (маргінальна роль жінок у суспільстві) і догляд за дітьми, оскільки в більшості навіть європейських країн досі заведено, що в декрет іде тільки мати.

За даними Програми розвитку ООН, в усьому світі близько 50% членів партій - жінки, при цьому лише 10% жінок займають у них лідируючі позиції. Президент Національного демократичного інституту (США) Кен Уоллак покладає відповідальність за участь жінок в управлінні країною не на законодавство, а на самі політичні партії - "первинний і найбільш прямий провідник, через який жінки можуть отримати доступ до виборних посад і політичного керівництва; таким чином, структура, політика, практика та цінності політичних партій чинять величезний вплив на рівень участі жінок у політичному житті своєї країни".

На ситуацію, що склалася, вплинули й засоби масової інформації. Як свідчать дослідження Університету Лондона, жінки навіть у просунутих, з тендерного погляду, країнах, таких, як Норвегія, знають про поточну політику майже вдвічі менше, ніж чоловіки. Як засвідчили результати дослідження, значною мірою це пов'язано з тим, що політичні новини фактично завжди коментують лише чоловіки. "Жінки давали інтерв'ю й цитувалися лише в 30% сюжетів новин, причому здебільшого у так званих м'яких темах - родина, повсякденне життя і культура", відповідно, жінки сприймають політичні новини упереджено. Співавтор цього дослідження Каорі Хаяші вважає: "Таке недопредставництво і тематичне упередження щодо жінок у новинних ЗМІ може знизити мотивацію жінок до отримання знань у сфері політики, відбиває в них бажання бути задіяними в політичних процесах і навіть перешкоджає участі жінок як громадян у демократичному суспільстві".

Проте інколи перешкодою або, навпаки, вікном можливостей стає війна. Історія ряду країн показала, що жінки починають брати активнішу участь у суспільних процесах саме в кризовий час. Так сталося з європейками на початку ХХ ст., коли Перша світова війна кардинальним чином порушила соціальні підвалини тодішнього суспільства. Те саме відбулося і в багатьох африканських країнах уже в 1990-х, зокрема в Ліберії та Південному Судані.

Мері Ньяуланг Рет
(член парламенту
Південного Судану,
заступник міністра
з питань житлового будівництва,
полковник у відставці):

- Як жінка, мати, солдат, миротворець і борець за права жінок, я пережила всю глибину громадянської війни. Ми боролися нарівні з чоловіками в часи, які важко навіть уявити. У моїй країні жінки завжди брали певну участь у війні: хтось складав патріотичні пісні, щоб підтримати воїнів, але більшість відігравала вирішальну роль у збереженні громади. Неправильно вважати, що жінки під час війни абсолютно безпорадні. Ми змогли подолати страх і знищити негативні культурні бар'єри для того, щоб забезпечити майбутнє наступному поколінню, незважаючи на всі стереотипи, які існували в 1990-х роках. Я згадую епізоди, коли жінки встали разом і примусили чоловіків не воювати. Коли ми почали втрачати наших чоловіків і дітей, жінки вирішили, що настав їхній час взяти участь у розв'язанні конфлікту. І ми сформували відповідні робочі групи. Нам вдалося зібрати разом жінок Північного та Південного Судану за посередництва голландських і норвезьких друзів, які забезпечили участь жінок у мирному процесі. Після тривалих перемовин ми зрозуміли, що проблеми, з якими зіштовхнулися жінки під час конфлікту, однакові в обох сторін, і вони настільки серйозні, що їх просто неможливо ігнорувати.

Ми усвідомили, що ми не тільки жертви, що ми набагато сильніші, ніж зброя і військова риторика. Ми усвідомили силу впливу жінок на своїх чоловіків, братів, синів, котрі брали участь у війні. І ми взяли на себе відповідальність за мирне будівництво в наших громадах і в нашій країні. Відтак, жінки брали участь в офіційних мирних перемовинах, у написанні нової Конституції, в інших процесах побудови нової держави. А після закінчення війни вже не можна було уявити, щоб жінки не брали участі і в управлінні нею. Сьогодні у нас 27% парламентаріїв, п'ять федеральних міністрів - жінки.

Однак для декого пам'ять про війну могла стати основною перепоною до участі в управлінні державою. Втім, більшості жінок властиво йти на компроміси й шукати нові шляхи для розвитку та взаєморозуміння, коли мир цінуєш значно більше.

Ясміна Зівковіч (35 років, член парламенту Косова від сербської громади краю):

- Мені було 33 роки, коли я стала членом парламенту. Я прийшла в політику в тому ж віці, але, фактично, з моменту мого народження політика впливала на моє життя та життя всієї моєї родини, сусідів - на всіх. Можна сказати, що політика керувала моїм життям, тому, коли я вирішила безпосередньо займатися нею, то розраховувала, що тепер матиму певний вплив і власним прикладом покажу людям, як ми можемо використати політику для поліпшення нашого повсякденного життя.

Мого батька викрали 1999 р., у розпал конфлікту, тільки тому, що він був серб. Ми досі не знаємо, що з ним сталося. Мені, старшій із трьох сестер, у віці 21 рік довелося взяти на себе відповідальність за сім'ю. Я ніколи не думала, що одного разу братиму безпосередню участь у політиці. Впродовж усього часу, що я шукала батька, політика постійно втручалася в моє життя. На рівні будь-якої організації - місцевої чи міжнародної, якщо виникали перешкоди, то вони були пов'язані з політикою. Аби прийти в парламент, мені довелося подолати власний страх та відчуття, що залишилися після війни. Моя сім'я спочатку була проти мого рішення через події в Косові. Але тепер мої близькі мені дуже допомагають.

Чи складно було сербській дівчині одного разу опинитися в парламенті Косова? Дуже складно. У нас є дві системи квот, щоб потрапити в парламент, - для жінок і для сербів, тому мені необхідно було пройти обидві. Інша проблема - я мусила переконати оточення, що найкращий спосіб захисту прав людини, прав громади - це особиста участь у роботі державних інститутів. Це, фактично, єдиний спосіб боротьби за розв'язання конфлікту.

Сприймаю я себе як жінку-політика чи просто як політика? Швидше, я просто політик, оскільки все, що відбувалося в моїй країні, впливало не тільки на жінок, воно стосувалося всього населення, - як політик я намагаюся вирішувати всі проблеми. Інколи простіше бути жінкою, інколи - складніше, але це мене не зупиняє.

У 2012 р. тільки 14 держав світу зі 193 країн - членів ООН очолювали жінки. Це президенти Швейцарії, Коста-Рики, Ліберії, Аргентини і Бразилії, а також прем'єр-міністри Австралії, Бангладеш, Хорватії, Тринідад і Тобаго, Словаччини, Таїланду, Ісландії, Данії та канцлер Німеччини. Колишній державний секретар США Мадлен Олбрайт, яка сама прийшла в політику лише після 40, одного разу сказала, що в пеклі є особливе місце для жінок, котрі не допомагають іншим жінкам. Сьогодні цю фразу часто повторюють політики й активісти різного рівня в багатьох країнах світу. Однак у реальному житті дуже мало жінок-політиків прагнуть узяти шефство або рухати інших жінок на вершину владної ієрархії. І причина тут зовсім не в боязні конкуренції. Вони остерігаються, що їх звинуватять в упередженості, суб'єктивності та особливому ставленні, тоді як у чоловічому середовищі протекція не вважається чимось недозволеним.

Я проти терміну "рівні права", мені більше подобається "рівні можливості". Я мушу мати можливість стати президентом, бетоноукладальницею або міліціонером, але це не означає, що я мушу ними бути. В сучасному світі ми найчастіше маємо справу з крайнощами - або з фактичним запереченням рівних можливостей для жінок обіймати відповідальні посади й мати активну соціальну позицію, або з прагненням відкинути всі міжстатеві відмінності (і пропозиція допомогти донести важку валізу сприйматиметься як свідчення слабкості та ущербності). Я буду рада, якщо мені подадуть руку, але я не хочу, аби перше запитання під час захисту дисертації було: "Чому дівчина обрала таку чоловічу тему?" Жінка не повинна одягатися як чоловік або бути агресивнішою, щоб довести: вона на своєму місці. Але, як каже спеціальний представник генерального секретаря ООН Ангела Кейн, якщо ви вже сидите за цим столом, то ви це заслужили, і якщо ви будете професійні й не соромитиметеся ставити запитання, то останнє, про що подумають ваші співрозмовники, - це про те, що ви жінка.

У політики різні обличчя. Це вже не "клуб для хлопчиків", як кажуть англійці. І жінки давно перестали займатися тільки соціальними питаннями та гендерними проблемами. Активістки жіночого руху пробивали вікно у чоловічий світ, коли сідали за кермо і здобували право голосувати на виборах. Минуло сто років, і жінки повинні мати право увійти в широко відчинені двері внутрішньої та міжнародної політики.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК