Політичний землетрус

— Еяль, ти пам’ятаєш, що тобі доручили написати промову на випадок, якщо ми залишаємося в «Лікуді»?

— Звісно, пам’ятаю.

— Отож, тобі вже не треба її писати.

Із розмови між Омрі Шароном та Еялем Арадом,
радником прем’єр-міністра Ізраїлю зі стратегічних питань

Події в Ізраїлі вже тепер називають землетрусом, здатним кардинально змінити політичний ландшафт цієї країни. Оголошені дострокові парламентські вибори до кнесету чимало спостерігачів розцінюють як епілог тривалого, майже тридцятирічного, з невеликими перервами правління «Лікуду», що прийшов на зміну лівим 1977 року. Як і тоді, ключову роль у зміні політичного вектора відіграють східні євреї — сефарди.

Каталізатором цього процесу стали праймеріз — внутрішні вибори в партії «Авода», де за лідерство боролися 82-річний ветеран ізраїльської політики Шимон Перес і лідер Всеізраїльської федерації профспілок (Гістадрут) Амір Перец. Всупереч усім соціологічним опитуванням, члени партії віддали свої голоси за А.Переца, який підкорив їх небаченою для ізраїльської політики прямотою та щирістю. Суть його передвиборної програми полягає ось у чому: мінімальна зарплата 1000 доларів, араб-міністр в уряді, пристойні пенсії для всіх трудящих, поновлення мирного процесу за моделлю Осло.

Переворот в «Аводі» повергнув «Лікуд» у стан тихої паніки. І річ не лише в харизмі нового лідера «Аводи», не тільки у відверто лівій економічній і політичній риториці. Проблема полягає в тому, що Амір Перец — виходець із Марокко, представник тих самих східних євреїв, які досі були традиційним електоратом «Лікуду». Обрання Переца стало для них справжнім святом. Прибічники і «Аводи», і «Лікуду» однаковою мірою захоплено сприйняли його перемогу. Ізраїльська преса тими днями дала чимало коментарів, у яких домінувала етнічна солідарність. «Немає сумнівів у тому, що обрання Аміра Переца, одного з тих, хто прийшов сюди з Марокко, дозволяє нам підняти сефардські голови, — каже прибічник «Лікуду», — нам важливо, що він один із нас, він марокканець».

Багаторічне голосування східних євреїв за праві партії зовсім не відбиває їхніх справжніх політичних переконань. Це протестне голосування викликане ненавистю до лівого, оскільки ліві — це ашкеназі. Це своєрідний рахунок за несправедливість, який пред’являють сефарди від виборів до виборів, — за приниження, за образи, яких зазнали і вони, і їхні батьки в 1950-ті роки від ашкеназійської більшості. Тепер Перец витягнув цього джокера з колоди «Лікуду», карту, завдяки якій вони завжди перемагали.

На цьому тлі політики «Лікуду» закликали до згуртування своїх лав під керівництвом прем’єр-міністра Аріеля Шарона. Заклики до «внутрішньопартійного миру», що прозвучали з табору «заколотників» — партійної опозиції, очолюваної Біньяміном Нетаньягу, виявилися лебединою піснею ще недавно найвпливовішої політичної сили. Шарон витримав паузу і проголосив створення власної партії «Кадіма» («Вперед»), закріпивши тим самим факт розколу в «Лікуді». Багато оглядачів відзначили, що свою заяву про створення нової партії Шарон зробив із виглядом засудженого, якому несподівано подарували свободу. «Моє життя в «Лікуді» перетворилося на кошмар. Це не той «Лікуд», із яким я колись познайомився... Там тільки сваряться одне з одним», — пояснив він мотиви свого вчинку.

Та все ж більшість аналітиків розглядають рішення Шарона про створення нової партії як політичну авантюру, попри те що «Кадіма» може здобути на майбутніх виборах не менше 35 місць у парламенті. Політичний центризм, декларований новою партією, цілком може виявитися цвинтарем розбитих надій, на якому вже почиває не одна політична сила. Беручи до уваги таку небезпеку, прибічники Шарона декларують створення партії голлістського типу з чіткою ієрархією та єдиним вождем. Шарон, який втомився від диктату центрального комітету «Лікуду», особисто складатиме передвиборний список. Наслідки такого рішення, як зазначають аналітики, не забарилися. На ферму «Шикмім», яка належить Аріелю Шарону та його синам, потягнулися ходоки по керівні посади й місця у списку. А оскільки склад передвиборного блоку «Кадіми» буде оголошено вже після первинних виборів у партіях-суперниках, дороги назад в «Аводу» чи «Лікуд» для таких кандидатів не буде. Це дозволить, за задумом Шарона, створити дисципліновану, повністю залежну від лідера фракцію в парламенті. У цьому сила партії, але в цьому ж і її ахіллесова п’ята. Очевидно, що нова партія існуватиме рівно стільки, скільки фізично існуватиме Шарон. Цим вона відрізняється від інших ідеологічних проектів. «Кадіма» може вистрілити тільки один раз.

Що стосується ідеології цієї партії, то вона базується на реалізації плану «Дорожня карта», запропонованого міжнародним Квартетом 2003 року, збереженні єврейського й демократичного характеру держави та утриманні головних поселенських блоків. Хоча останній постулат явно дисонує із заявленою метою міжнародного плану — створення палестинської держави в межах 1967 року. Втім, ці розбіжності Шарона не бентежать, оскільки проголошений підхід полягає у вирішенні проблем у міру їх надходження. Тактика нової партії в передвиборній боротьбі теж цілком очевидна. Шарон має намір відтіснити «Аводу» на крайній лівий фланг, а «Лікуд» — на крайній правий. Оскільки в центрі вже закріпився ряд політичних сил, боротьба за голоси виборців — послідовників центристської ідеології — розгориться не на жарт. Постраждати можуть і «Шинуй», і «Авода», і «Лікуд».

У цих умовах, мабуть, тільки «Авода» з новим енергійним лідером може успішно протистояти тискові Шарона. Амір Перец розраховує здобути не менше 27 мандатів, що дозволить партії претендувати на роль рівноправного партнера в коаліції з «Кадімою». Про те, що така коаліція можлива, не говорить хіба що лінивий. Складніша ситуація у «Шинуй» та «Лікуді». Перші, за опитуваннями, здобувають усього п’ять мандатів, шанси других знижуються ще швидше — всього десять мандатів. І це після майже сорока місць до недавнього розколу. Не додає «Лікуду» прибічників і гостра внутрішньопартійна боротьба за лідерство, що розгорнулася між шістьма претендентами. Серед учасників цих перегонів, фінал яких очікується 19 грудня, такі серйозні політики, як Біньямін Нетаньягу, Шауль Мофаз, Ісраель Кац, Сільван Шалом, Моше Фейнглін та Узі Ландау. Останній, найзатятіший противник політики розмежування, вже відмовився від подальшої участі у виборчих перегонах і зняв свою кандидатуру на користь Б.Нетаньягу. Дуже ймовірно, що таке рішення прийме й Ісраель Кац. Судячи з опитування громадської думки, проведеного інститутом «Дахаф» на замовлення газети «Єдіот ахронот» 2 грудня, лідирує Б.Нетаньягу з підтримкою 36% членів партії, хоча результат праймеріз не такий уже й однозначний. Не слід забувати, що Нетаньягу виявився «крайнім» за зниження життєвого рівня ізраїльтян у результаті непопулярних ринкових реформ. Крім того, стиль його керівництва неодноразово піддавався жорсткій критиці. Саме особисті риси, на думку експертів, стали однією з причин його провалу на виборах 1999 року. І ще один досить важливий факт: Б.Нетаньягу — ашкеназі, що в нинішніх умовах явно небажане. До того ж Шарон, для якого Бібі вже давно перетворився на особистого ворога, постарається використати свої зв’язки і вплив для провалу його кандидатури. Про це, зокрема, свідчить приймання, влаштоване Аріелем Шароном для мерів міст — членів «Лікуду». У кулуарах довірені особи прем’єр-міністра наполегливо переконували учасників, що у разі перемоги на виборах партії «Кадіма» буде легше ввійти в коаліцію з «Лікудом», якщо на чолі партії стоятимуть недавні соратники Шарона Шауль Мофаз або Сільван Шалом. Примітно, що далеко не всі мери перейшли в нову партію. Чимало їх залишилося в «Лікуді», щоб уплинути на результати виборів.

У таких умовах шанси Шауля Мофаза і Сільвана Шалома справді зросли. Обидва сефарди, перший — виходець із Тунісу, другий — з Ірану. Хоча перші кроки міністра закордонних справ С.Шалома в передвиборній кампанії свідчать, що основним своїм суперником він вбачає саме міністра оборони Шауля Мофаза, який, на його думку, обов’язково переметнеться до Шарона.

Не менш важливим елементом передвиборних перегонів є боротьба за голоси так званої російської вулиці, що потенційно має 17 мандатів. Такі політики, як Натан Щаранський і Юлій Едельштейн уже підтвердили свою підтримку Нетаньягу на майбутніх первинних виборах. У свою чергу, Амір Перец посилено вивчає російську, щоб звернутися до російськомовних ізраїльтян зрозумілою їм мовою. Йому, до речі, буде значно складніше залучити «російських» ізраїльтян, оскільки між марокканською та російською громадами існують досить напружені стосунки. За даними опитування, проведеного інститутом «Мутагім», рівень підтримки російськомовним населенням партії «Авода» наближається до нуля, при цьому понад 70% респондентів заявили, що за жодних обставин не голосуватимуть за «Аводу». До речі, як стверджує газета «Гаарец», «росіяни» не готові підтримувати А.Переца на чолі «Аводи» не лише через етнічні забобони, а й через його крайню лівизну, соціалістичні погляди на економіку й недостатню освіченість.

У самій «Аводі» тим часом визрівають події, що не можуть не викликати стурбованості в нового лідера. Ряд ветеранів партії, серед яких депутати кнесету та колишні міністри, вкрай незадоволені політикою А.Переца, який намагається перебудувати партію за типом Гістадрута. На їхню думку, орієнтуючись на запрошених у список зірок — популярну журналістку, співака та професора-економіста, Перец ризикує втратити підтримку найдосвідченіших і найактивніших членів. За словами депутата кнесету від партії «Авода» Вайцмана Ширі, така поведінка може зрештою призвести до того, що «Авода» розсиплеться на дрібні осколки. Коли врахувати, що партія вже втратила Шимона Переса (він перейшов у партію «Кадіма») й Егуда Барака (відмовився від участі у внутрішньопартійних виборах), ситуація видається загрозливою. Про перехід у «Кадіму» думають ще кілька впливових партійців. Правда, судячи з реакції передвиборного штабу Шарона, їх там не дуже чекають. Мабуть, цим продиктоване бажання А.Переца провести внутрішньопартійні вибори, заплановані на 17 січня, на два тижні раніше. Це дозволило б йому скоротити болючий період внутрішньопартійної боротьби і присвятити максимум часу передвиборній кампанії.

Наступний досить важливий момент політичної ситуації в Ізраїлі пов’язаний із рівнем корумпованості ізраїльського політичного життя. В ізраїльському суспільстві в оцінках політиків «на предмет їх продажності» впевнено лідирує «Лікуд». Серед рядових депутатів перше місце посідає син Шарона Омрі, далі йдуть Шломо Бенізрі (ШАС), Біньямін Нетаньягу і Роні Бар-Она («Лікуд»). Серед міністрів — Цаді Ганегбі, далі Ісраель Кац, Лімор Лівнат, Ехуд Ольмерт і Аріель Шарон. Серед найменш корумпованих політиків — лідер Шинуй Йосеф Лапід, Авігдор Ліберман і Амір Перец. Не виключено, що партія Шинуй коником своєї передвиборної кампанії і цього разу обере антикорупційну риторику, в якій ключове місце посідатиме діяльність нинішнього прем’єр-міністра.

Хто ж переможе на грядущих виборах у кнесет — стара «Авода» з молодим Перецом, нова «Кадіма» зі старим Шароном чи старий «Лікуд» із новим лідером? Поки що всі опитування свідчать про майбутню перемогу на виборах партій «Кадіма» і «Авода», і, мабуть, у будь-якій іншій країні ця тенденція зберігалася б без значних змін. Але тільки не в Ізраїлі. Після теракту в Нетанії, наприклад, рейтинг «Лікуду» та «Кадіми» на кілька пунктів зріс, тоді як у «Аводи» на чотири пункти знизився. У разі мегатеракту чи масштабних провокацій як із ізраїльського, так і з палестинського боку настрої виборців можуть кардинально змінитися. І тоді результати виборів будуть непередбачуваними.