"Покращення" по-венесуельськи

Протягом останніх п'яти років у Венесуелі спостерігається економічний спад. Та для поліпшення ситуації президент Ніколас Мадуро вдався до звичних популістських заходів. І хоча зрозуміло, що позаекономічні методи не допоможуть виправити ситуацію й розв'язати вузол численних проблем, лідер Об'єднаної соціалістичної партії Венесуели вирішив піти саме цим шляхом. У країні посилено державний контроль в економіці, для всіх підприємств і комерційних структур централізовано встановлено норми прибутку - фактично запроваджено позаринкові відносини.

Одними з перших жертв нової політики стали власники магазинів побутової техніки - їх, звинувативши в отриманні надприбутків, змусили продавати товари з десятиразовою знижкою.

До таких дій Ніколаса Мадуро спонукав не тільки катастрофічний стан венесуельської економіки, невпевненість у власних силах, непрості стосунки з військовими, а й бажання за будь-яку ціну зберегти владу. Саме так треба розуміти рішення Національних зборів наділити його особливими повноваженнями терміном на один рік - адже це надасть президентові можливість створювати закони на власний розсуд.

Особливі повноваження дозволять Мадуро імітувати боротьбу за соціальну справедливість і вручну регулювати економіку. Проте часові межі досягнутого в такий спосіб "покращення" будуть дуже незначними. Самими указами неможливо стримати галопуючу інфляцію й ліквідувати гострий дефіцит багатьох основних товарів. Контроль за цінами, "закупорювання" прибутків для бізнесу загрожують стати у венесуельській економіці тим тромбом, який може спричинити її швидкий колапс.

Звернімо увагу на той факт, що згадані маневри президент Венесуели розпочав напередодні муніципальних виборів (призначено на 8 грудня). Багато тамтешніх політологів розглядають їх як тест для ключових показників підтримки нинішнього уряду, що перебуває при владі з квітня 2013 р.

Парадокс, але все це відбувається в одній із потенційно найбагатших держав світу, народ якої, за сприятливіших політичних умов, міг би по праву користатися дивідендами від величезних запасів нафти.

Але чи поліпшить життя пересічних громадян Венесуели це відверте маніпулювання? Якщо зусилля опозиційних сил усіляко блокуються, а приватний сектор свідомо руйнується - на яке майбутнє можуть розраховувати венесуельці?

У країні панує диктаторський режим, успадкований чинним президентом від Уго Чавеса. Коли диктатура прикривається наявністю ручного парламенту і недіючою конституцією, головною політичною персоною стає вождь, а політичні права і свободи перетворюються на рудименти, яких він чимскоріш намагається позбутися. В результаті Боліваріанської революції корумпованість політичного класу тільки поглибилася. Потенційно економічно спроможна держава з величезними природними ресурсами стрімко перетворюється на країну третього світу.

Очевидно, що Мадуро гарячково шукає нову модель для своєї країни. Але венесуельське керівництво мало б урахувати уроки історії. Адже якщо президент і надалі намагатиметься базувати економіку на не реалізованій Фіделем Кастро кубинській моделі, то неважко здогадатися, до чого це може призвести.

Навіть якщо венесуельці, заради досягнення "соціальної справедливості", погодяться якийсь час перетерпіти тотальний дефіцит, нормування мила, молока й туалетного паперу - все одно такими заходами економіку країни не піднімеш. Нестача основних продуктів, відсутність гарантій безпеки у Венесуелі неминуче працюють проти авторитету правлячого режиму.

Звісно, Ніколас Мадуро може своїми указами заборонити інфляцію і проголосити стандарти соціального щастя. Та самими указами подолати економічну кризу не вдавалося ще нікому. Більше ніж 50-відсоткову інфляцію не перебореш вигаданим курсом долара, до якого мають доступ лише близькі до влади особи. Спроби ж зупинити інфляцію так, як це робить Мадуро, - все одно що намагатися змусити дощ падати знизу вгору.

Якщо говорити про короткострокову перспективу, то режим Мадуро, вдаючись до популістських методів правління і нацьковуючи люмпен-клас на приватних підприємців, може утриматися при владі ще півроку-рік. Та в довгостроковій перспективі у "мадуристів" - жодних шансів і далі проводити свої боліваріанські експерименти над венесуельським народом.

В ситуації, коли економіка ввійшла в штопор, для наступника Чавеса збільшуються ризики з боку військових, якимне вельми імпонує те, що верховним головнокомандувачем є колишній водій автобуса. Тому не можна виключати, що в певний момент армія може вирішити діяти самостійно і спробувати привести до влади вихідця зі свого середовища.

Можливість військового перевороту у Венесуелі цілком реальна, бо в очах багатьох громадян країни Мадуро став нелегітимним президентом, якого рано чи пізно спіткає трагічний кінець. Знищивши право на власність і незаконно перебравши на себе практично всю владу, він не може сподіватися на народну підтримку. А хронічний дефіцит, інфляція, наростання економічної кризи лише прискорять розв'язку.

Та попри катастрофічну економічну ситуацію Венесуела залишається третім у світі покупцем зброї, має найчисельнішу армію та найбільшу кількість літаків і танків у Латинській Америці. Вона і нині закуповує зброю не лише в Росії, а й у Швеції, Норвегії, Німеччині, Іспанії.

Венесуела перевершила за озброєнням не тільки Кубу, а й Північну Корею. Боліваріанська республіка сьогодні є воєнізованим суспільством, де при владі опосередковано перебувають корумповані військові, котрі за свої багатомільйонні "прибутки"
купують величезні маєтки у Флориді…

Режиму Мадуро, можливо, і вдасться пригальмувати час свого падіння, але уникнути - навряд чи. Колишній скромний водій, схоже, не усвідомлює, що Венесуела - це дуже великий "автобус", аж на 24 мільйони "пасажирів". І хоча Мадуро є першим в історії водієм-президентом, він явно скеровує свій "автобус-експрес" до зупинок "Некомпетентність" і "Розчарування". А останньою зупинкою на обраному Мадуро маршруті, за відсутності в "пасажирів" ременів безпеки, може стати платформа "Бананова республіка".