ПЛАН ЗНИКЛИХ ЦІЛЕЙ

Україна поспішає сісти на поїзд, який відходить у НАТО зі стамбульського перону. Чи встигне? У це хочеться вірити. Але часу залишається мало: до саміту Північноатлантичного альянсу в Стамбулі, де буде оголошено рішення про прийом нових членів, усього півроку, а зробити потрібно багато.

За ці шість місяців Київ має переконати Брюссель і столиці країн—членів альянсу, що Україна гідна права приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (Membership Action Plan, ПДЧ). Причому переконувати доведеться не стільки словами, скільки справами, проводячи серйозні внутрішньополітичні й економічні реформи, скрупульозно виконуючи пункти, записані в Цільовому плані-2004. І, звісно, ключову роль зіграють президентські вибори 2004 року. На сьогодні вони є головним чинником при визначенні перспектив членства нашої країни в НАТО: від того, наскільки українська влада зуміє забезпечити їхню демократичність і прозорість, залежать і результати стамбульського саміту. Не випадково з вуст представників альянсу і країн – членів організації (особливо часто після донецьких подій) звучить думка, що приєднання до ПДЧ залежить від політичної атмосфери в Україні, насамперед від того, як проходитимуть вибори 2004 року.

У противному разі можливість приєднатися до ПДЧ у Києва виникне тільки 2006 року. Якщо на той час НАТО взагалі матиме намір вести діалог з Україною про її вступ у Північноатлантичний альянс: на думку ряду політологів, проблематично, що після 2008 року відбуватимуться прийом нових членів у політико-військовий блок…

У перших числах грудня на веб-сайті Президента України в рубриці «офіційні документи» з’явився проект Цільового плану Україна—НАТО на 2004 рік (усі, хто цікавиться, можуть ознайомитися з ним за адресою: www.president.gov.ua/officdocuments/211619418.html. У тих, хто читав цей документ, його оприлюднення викликало двоїсті почуття.

З одного боку, втішно, що українська влада проявила невластиву їй транспарентність, ухваливши рішення опублікувати проект (!), тобто чорновий варіант Цільового плану-2004. Визнаємо, що це стало приємною несподіванкою для багатьох експертів і журналістів, які звикли до того, що виконавча влада ставить грифи «секретно» або «ДСК» на більшу частину документів, які стосуються політики євроатлантичної інтеграції України. Досить згадати, скільки довелося докласти зусиль, перш ніж офіційний Київ пішов на те, щоб оприлюднити тексти підписаних у Празі Плану дій і Цільового плану-2003.

Однак зміст самого документа, що його рішенням Державної ради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції від 2 грудня взято за основу при розробці остаточного варіанта, викликає, м’яко кажучи, здивування і навіть сором. Вже при його поверховому аналізі в очі впадає те, що це «сирий» текст: із таким документом нам не світить можливість приєднатися до ПДЧ у Стамбулі. Складається враження, що розробники проекту Цільового плану на 2004 рік швидше прагнули підготувати цей документ, щоб можна було без зайвих клопотів відзвітувати перед альянсом про виконану роботу, аніж закласти в нього положення, які дозволили б Україні швидше адаптуватися до стандартів і норм, властивих країнам євроатлантичного співтовариства.

Наприклад, у ньому присутні заходи, уже фактично виконані. Так, того дня, коли Держрада обговорювала на своєму засіданні проект Цільового плану-2004, цей орган розглянув і прийняв Держпрограму з підготування, перепідготування та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004—2007 роки і Держпрограму з інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004—2007 роки. Уважний читач помітить, що в проекті Цільового плану записано: органи виконавчої влади мають забезпечити їхнє прийняття та виконання. Оскільки програми вже прийнято, то на українсько-натовських засіданнях за підсумками піврічного виконання узятих Києвом на себе зобов’язань уже можна заявити натовській стороні про виконання цих пунктів. Чи, наприклад, на наступний рік заплановано розробити проект закону «Про організацію оборонного планування України». Але, як запевнили автора цих слів експерти, законопроект розробили ще нинішнього року.

Окрім іншого, документ рясніє загальними формулюваннями типу «поглибити» і «вдосконалити», що робить неконкретними заплановані заходи й утрудняє можливість оцінки їхнього виконання. Адже як можна оцінити реалізацію такого заходу, як «удосконалення структури національного телебачення та радіомовлення»? Які критерії беруться за основу? Крім цього, у проекті плану записано заходи, котрі передбачають розпливчасте «здійснення заходів». Виникає запитання до розробників документа: які це заходи? Назвіть їх. Адже Цільовий план саме і має перераховувати конкретні заходи, а не обмежуватися такими загальними фразами.

Водночас із документа чомусь зникли деякі принципові слова. Наприклад, у розділі «Реформа в сфері оборони та безпеки» заплановано спільний із НАТО захід — «завершення проведення оборонного аналізу». Незрозуміло чому, але розробники документа випустили слова «за євроатлантичними стандартами», які, за нашою інформацією, були присутні в попередньому варіанті проекту. Чи, наприклад, у такому заході як «формування системи адміністративних судів і початок їхньої роботи», записаному ще в першому варіанті, у наступних з незрозумілої причини пропали слова «початок їхньої роботи».

Та що слова! З проекту Цільового плану-2004 з невідомої нам причини взагалі зникли дві цілі, згадані в Плані дій Україна—НАТО: розділи IIB12 «поліпшення взаємосумісності засобів зв’язку й інформаційно-комунікаційних систем Україна—НАТО» і IIB13 «розвиток міжнародного співробітництва між ученими України, країн—членів НАТО і країн-партнерів, а також розвиток співробітництва в сфері науки та технологій у рамках Наукової програми»! Безумовно, ці два розділи не є найпринциповішими. Однак вони записані в Плані дій, а отже, мають фігурувати й у щорічному Цільовому плані.

«Кульгає» і частина, присвячена внутрішньополітичним питанням, адже не секрет, що саме цій сфері основну увагу приділяють представники Брюсселя. Ключова подія 2004 року — президентські вибори. Було б логічно очікувати, що після всіляких погоджень в українських міністерствах і відомствах розробники Цільового плану приділять більше уваги цій події, зробивши акцент на тому, щоб передбачити заходи, які б не дозволяли використовувати адмінресурс і гарантували проведення в країні вільних і демократичних виборів. Адже прибічники України в альянсі і країнах—членах НАТО неодноразово натякали, що очікують від української влади саме таких конкретних кроків!

Замість цього в розділі «Зміцнення демократичних і виборчих інститутів» міститься лише один (!) захід, прямо пов’язаний із президентськими виборами, — «сприяння роботі офіційних спостерігачів від іноземних держав і міжнародних організацій під час виборів президента України». Захід, без сумніву, украй необхідний, але він дає можливість лише моніторити ситуацію, а не перешкоджає зловживанням. А по-друге, нагадаємо, що присутність на виборах спостерігачів із іноземних держав і міжнародних організацій — одна з вимог ОБСЄ. Україна є членом цієї Євроатлантичної організації, тож мусить у будь-якому разі виконати її. Дякувати Богу, що в документі хоча б залишилися пункти, присвячені забезпеченню свободи зібрань.

Деякі заплановані заходи взагалі викликають сумніви в тому, що вони будуть хоч колись виконані в найближчій перспективі. Наприклад, у розділі «Сприяння постійному розвитку та зміцненню громадянського суспільства, верховенства права, захисту основних прав людини і громадянських свобод» передбачене «розширення свободи засобів масової інформації і сприяння диверсифікації власності на ці засоби». Можна лише привітати такий намір української влади. Але яким чином його реалізовуватимуть відповідальні за цей захід Держкомтелерадіо та Мін’юст, якщо в країні існує практика нав’язування серед мас-медіа темників? Чи ж чиновники цих відомств просто волатимуть до працівників АП із закликом дотримуватися статті 34 Конституції України, котра гарантує громадянам свободу слова? Як незрозуміло і те, яким чином влада має намір сприяти диверсифікації власності на ЗМІ. За допомогою податкових перевірок і інспекцій санепідемстанцій? Чи шляхом багатомільйонних позовів до редакцій видань?

Наостанку не зайве буде зауважити, що з 208 заходів, запланованих на 2004 рік, розробники цього документа планують 116 виконувати протягом року. За словами експертів, котрі не з чуток знають, як працює бюрократичний апарат, термін «протягом року» для чиновника будь-якого міністерства чи відомства в кращому разі означає четвертий квартал. У гіршому — грудень. Задля справедливості зауважимо: у рішенні Держради зазначено, що керівники центральних органів виконавчої влади мають конкретизувати строки виконання заходів. Але в якій пропорції вони будуть розподілені на 2004 рік?

На чимало недоліків плану, як і на інші, не названі нами, ще на етапі узгодження звертали увагу як українські експерти з державних органів, так і представники політичних структур НАТО та членів альянсу, котрим українська влада у вересні відправила документ на ознайомлення. За наявною у «ДТ» інформацією, оцінка НАТО була убивчою — цей план гірший за попередній. Коли узагальнити зауваження експертів альянсу і країн-членів цієї організації, то їх можна звести до чотирьох пунктів: необхідності посилення імплементаційної частини Цільового плану на 2004 рік (тобто зробити упор на реалізацію зафіксованих у документі положень), удосконалення системи експортного контролю, забезпечення відкритих і чесних президентських виборів, а також свободи слова та преси і формування громадянського суспільства.

Хочеться сподіватися, що в остаточному варіанті проекту Цільового плану-2004, який збираються прийняти на засіданні Держради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції в другій половині січня, ці зауваження будуть враховані. (У всякому разі, у цьому запевняв представник МЗС членів парламентського комітету з питань європейської інтеграції, котрі нинішнього тижня зібралися для обговорення виконання Цільового плану-2003.) Так, наскільки відомо, в остаточному варіанті, наприклад, знову буде записано «формування системи адміністративних судів і початок їхньої роботи». Крім того, у план повернуться і дві «загублені» цілі...

Але чому все це не можна було зробити раніше, у процесі підготовки документа та його узгодження різними міністерствами й відомствами? Адже, як стверджують наші компетентні джерела, початковий варіант Цільового плану-2004 Міністерством закордонних справ разом із Національним центром із питань євроатлантичної інтеграції був підготовлений ще в серпні. І, до речі, за своїм змістом він мав значно конкретніший характер, аніж наступні варіанти. Так, наприклад, у початковому варіанті був присутній такий захід, як «сприяння прийняттю нової редакції закону «Про вибори народних депутатів», викинутий на якомусь етапі узгодження. (За наявною у «ДТ» інформацією, цей пункт усе ж має повернутися в остаточний варіант документа.) Чому Цільовий план на 2004 рік не був прийнятий ще в листопаді, грудні, а буде затверджуватися тільки в січні?

Безумовно, затягнуту процедуру можна списати на відсутність чіткого механізму розробки і прийняття щорічного Цільового плану. (З іншого боку, що заважало відпрацювати її протягом нинішнього року?) Так, за інформацією «ДТ», були часи, коли по українських міністерствах і відомствах ходили сім варіантів Цільового плану на 2004 рік. І не раз бувало так, що коли приходили зауваження до одного варіанта Цільового плану, у міністерствах і відомствах уже працювали над геть іншими модифікаціями. І вже зовсім ганебний випадок стався, коли в Брюссель були відправлені два різні варіанти Цільового плану на 2004 рік! Неважко уявити, які почуття були у працівників штаб-квартири НАТО, коли у них на руках опинилися два різні за змістом документи...

Однак знаючі люди не схильні відносити всі ці негаразди лише на рахунок неповороткої бюрократичної машини, згадуючи, що в разі потреби і масштабніші документи готувалися за дуже короткий час.

Очевидно, що в Україні серед представників виконавчої влади, відповідальних за реалізацію курсу євроатлантичної інтеграції, є політики й чиновники, котрі виступають не лише за різні підходи в підготовці Цільового плану-2004 (так, одні борються за те, щоб у плані були присутні конкретні заходи, що дозволяли б адаптувати країну до євроатлантичних стандартів, інші ж виступають за більш формальний зміст документа), а й по-різному бачать взаємини Києва та Брюсселя. Більше того, наші джерела прямо кажуть про те, що до вихолощування змісту Цільового плану-2004, до гальмування його прийняття має стосунок секретар Держради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Анатолій Орел...

Ми не випадково так багато уваги приділили аналізу проекту Цільового плану-2004. Адже очевидно, що низький за якістю зміст документа і зволікання з його прийняттям однозначно негативно позначаться на українських перспективах приєднатися в Стамбулі до ПДЧ: у багатьох західних дипломатів і політиків, які спостерігали за перипетіями підготовки Цільового плану на наступний рік, можуть закрастися сумніви в щирості бажання Києва стати членом престижного клубу. Сумніви ці, безумовно, розростаються в міру того, як в Україні поглиблюється політреформа.

І це тим сумніше, що на сьогодні наша країна не може похвалитися великою кількістю прибічників її приєднання до ПДЧ на Стамбульському саміті НАТО. Сполучені Штати і Польща — ось найвірніші і найпослідовніші симпатики України. До списку країн, готових підтримати нашу державу, можна віднести також Туреччину і ще (за деякою інформацією) Румунію й Італію.

Втішно, що в числі прибічників приєднання України до ПДЧ перебувають Штати: думки Вашингтона дослухаються в столицях інших країн — членів Північноатлантичного альянсу. Проте навіть присутність в Іраку українського контингенту не гарантує прихильності Сполучених Штатів. За наявною у «ДТ» інформацією, після донецьких подій США, Польща та Румунія пропонують Україні на саміті в Стамбулі перейти до фази інтенсифікованого діалогу. А ще місяць тому в столицях цих країн вважали, що перехід України до ПДЧ можливий і без її участі в інтенсифікованому діалозі.

Не можна виключати, що ситуація усе ж зміниться до кінця червня, коли в Стамбулі розпочне свою роботу саміт НАТО. Або офіційний Київ — політики і дипломати — мусить її змінити. І не тільки шляхом підготування вільних і демократичних виборів президента. Наприклад, у найближчі місяці заявити про себе як серйозного гравця в Закавказзі, Центральній Азії, Молдові, активізувати реалізацію проекту Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ. Максимально використати розбіжності Москви та Вашингтона щодо намірів республіканської адміністрації розмістити американські військові бази в країнах Центральної та Східної Європи. Перестати «мочити» провідних дипломатів країн Північноатлантичного альянсу, а переконувати їх у необхідності надати підтримку Києву на Стамбульському саміті. Нарешті, продовжувати адаптацію країни до норм, властивих країнам євроатлантичної спільноти. Якщо Києву вдасться звести ножиці своїх інтересів і інтересів країн — членів альянсу, то, можливо, ми й встигнемо на натовський поїзд. Адже доля Болгарії та Румунії вирішилася лише за місяць до Празького саміту НАТО.