Патовий парламент

У Чехії ось уже четвертий місяць триває політична криза, яка стала наслідком парламентських виборів та амбіцій політиків. Після червневих виборів у двохсотмісному парламенті склалася патова ситуація: і праві (представлені громадянськими демократами, християнськими демократами й зеленими), і ліві (соціал-демократи та комуністи) мають у нижній палаті по сто голосів. У таких обставинах громадянський демократ Мірек Тополанєк і соціал-демократ Їржі Пароубек, лідери двох провідних політичних сил, одночасно претендують на посаду прем’єр-міністра. Але жоден із них не може набрати в парламенті більшості, щоб формований ними уряд отримав вотум довіри. І тому, хоча Мірек Тополанєк, лідер правої Громадянської демократичної партії, що перемогла на виборах, за дорученням президента Вацлава Клауса і сформував уряд, члени якого вже отримали грамоти про своє призначення, це зовсім не свідчить про вихід країни з тривалої кризи. Бо якщо кабінет Тополанєка не здобуде схвалення парламенту, у прем’єрське крісло має шанс повернутися колишній глава уряду Їржі Пароубек...

Багато що з подій у Чехії українцям до болю знайоме: ті ж самі амбіції лідерів, взаємна недовіра політичних партнерів, хитросплетіння інтриг і дедалі більша втома виборців від нескінченного процесу. Так, відразу ж після оприлюднення остаточних результатів виборів три правоцентристські партії — Громадянська демократична (ГДП), Християнсько-демократичний союз—Народна партія (ХДС—НП) і зелені — підписали коаліційну угоду, маючи намір на її основі сформувати уряд. Ця спроба провалилася. Передусім через ситуацію «сто на сто», яка примушувала політиків із «потрійного союзу» шукати підтримку для свого кабінету в соціал-демократів, які часто висували вимоги, неприпустимі для учасників коаліції. А мати в союзниках комуністів – із морально-політичних міркувань неприпустимо ані для громадянських демократів, ані для християнських демократів, ані навіть для зелених, які за своєю програмою ближчі до есдеків.

До того ж, хоча Мірек Тополанєк і казав, що «всі моделі керівництва, побудовані лише на домовленості між громадянськими демократами й соціал-демократами, неприйнятні», однак переговори з есдеками найчастіше відбувалися у двосторонньому форматі за участі лише представників ГДП. Політики й політологи почали говорити про можливість закулісного союзу двох провідних партій. Такий розвиток подій лякав представників малих парламентських партій — християнських демократів та зелених, оскільки реалізація зазначеного сценарію означала б, що вони стають безправними статистами. І, переміщуючись на політичну периферію, втрачають вплив на прийняття рішень. Ці побоювання примушували останніх шукати власні шляхи виходу з кризи. Інколи досить ризиковані для іміджу політичних лідерів.

Найдальше пішли лідери християнських демократів: у серпні вони розпочали переговори з соціал-демократами про формування уряду, який спирався б на підтримку комуністів. Утім, рядові члени партії вчинили опір таким планам своїх лідерів. У результаті коаліція есдеків із християнськими демократами зірвалася, а глава ХДС—НП Мирослав Калоусєк подав у відставку. Утім, небезгрішний і керівник громадянських демократів: Мірек Тополанєк кілька разів допускав можливість підтримки його уряду з боку Комуністичної партії Чехії та Моравії (КПЧМ).

Примітно, що президент Вацлав Клаус, який є почесним головою ГДП, фактично не брав участі в переговорах зі створення коаліції й уряду, підключившись до розв’язання кризи лише в останній місяць. На думку чеських політологів, він вів свою гру, готуючись до президентських виборів 2008 року. Оскільки главу держави обирає парламент, для Вацлава Клауса важливо вже сьогодні заручитися підтримкою впливової лівої парламентської партії та її лідера Їржі Пароубека, аби забезпечити собі переобрання на ще один п’ятилітній термін. Звідси й мовчання президента, і його тривале небажання призначати прем’єр-міністром Мірека Тополанєка. (Сам Клаус пояснював свою нерішучість тим, що хотів уникнути ситуації, коли б у країні було два прем’єри.)

Слід сказати, що ситуація «сто на сто» не дозволяла не лише сформувати уряд, а й вибрати спікера, постать багато в чому ключову під час створення нового кабінету. Річ у тому, що без глави нижньої палати парламенту попередній уряд не може подати у відставку. І отже, «зависає» процес легітимації нового уряду. До того ж спікер за певних умов може призначати прем’єр-міністра. Тому не дивно, що за цю посаду відчайдушно боролися і громадянські демократи, і есдеки. Лише в середині серпня, після двомісячних переговорів та деяких поступок, із сьомої спроби було обрано тимчасового спікера — соціал-демократа Милослава Влчека: він залишить свою посаду відразу ж, щойно буде висловлено довіру новому кабінетові. Це дало підстави попередньому урядові, очолюваному есдеком Їржі Пароубеком, піти у відставку, а Вацлаву Клаусу – призначити прем’єром Мірека Тополанєка.

На початку вересня Тополанєк сформував кабінет меншості, куди ввійшли десять членів його партії та п’ять безпартійних, т.зв. спеціалісти. Міністром закордонних справ став Олександр Вондра, колишній дисидент і донедавна посол у Сполучених Штатах. Чеські політологи відгукуються про нього як про «максимально проамериканського політика», який хоче переконати чеську громадськість підтримати будівництво в Чехії американської протиракетної бази. Міністром фінансів призначено Властиміла Тлусти, затятого прибічника єдиної ставки прибуткового податку, а міністром оборони — Їржі Шедівого, сина колишнього міністра закордонних справ Ярослава Шедівого.

Але залишається серйозна проблема вотуму довіри новому кабінетові з боку депутатів нижньої палати, що необхідно для подальшої легітимації нового уряду. Відповідно до Конституції країни, у прем’єра тільки тридцять днів на те, аби поставити питання про довіру кабінетові на голосування в парламенті. Як очікують, це станеться на початку жовтня. Але чеські аналітики дуже сумніваються, що Тополанєку вдасться переконати парламентаріїв підтримати його кабінет. Якщо, звісно, він не піде на значні поступки соціал-демократам, які мають у парламенті другу за чисельністю фракцію — 74 голоси. Така коаліція мала б у нижній палаті парламенту абсолютну більшість голосів. Роль фракції чеської Соціал-демократичної партії (ЧСДП) тим паче зростає, що колишні союзники ГДП — ХДС—НП і зелені наразі відмовляються підтримати уряд меншості.

Безумовно, у ситуації «сто на сто» есдеки повною мірою насолоджуються роллю «перебірливої нареченої» й намагаються диктувати свої умови під час формування уряду Тополанєка. Наприклад, раніше Їржі Пароубек вимагав, аби соціал-демократи брали активну участь не лише у виборі непартійних міністрів, а й міністрів від ГДП. Пароубек пояснює свою позицію тим, що, мовляв, виборці не можуть собі уявити деяких політиків у складі кабінету Тополанєка. Схоже, головна мета соціал-демократів — зберегти вплив на уряд, перебуваючи в опозиції й повторивши таким чином ситуацію 1998—2000 років. Тоді ЧСДП і ГДП уклали т.зв. опозиційний договір, який дозволяв громадянським демократам отримувати чималі політичні вигоди, попри те, що уряд очолювали соціал-демократи.

Наразі лідер громадянських демократів геть-чисто відмовляється від створення великої коаліції із соціал-демократами, воліючи говорити лише про підтримку ЧСДП його уряду. Але якщо Мірку Тополанєку вдасться домовитися з Їржі Пароубеком про співпрацю, у Чехії буде уряд меншості, який працюватиме на підставі повноцінного політичного мандата чотири роки, або, як це пропонував лідер чеських соціал-демократів, лише два роки. (Правда, ці пропозиції з боку Пароубека звучали ще до початку скандальних переговорів із християнськими демократами.) Якщо ж переговори завершаться невдачею, то не виключено, що в цій східноєвропейській країні буде створено тимчасовий уряд, робота якого завершиться достроковими виборами. Можливі, звісно ж, і змішані варіанти. Нині у ГДП говорять, що дострокові парламентські вибори мають пройти вже навесні наступного року. Принаймні вони вважають це головним завданням кабінету меншості.

У ситуації, коли доля уряду Тополанєка залишається в підвішеному стані, здається, безглуздо будувати плани на далеке майбутнє. Очевидно, громадянські демократи це добре розуміють. Проте уряд ГДП, крім проведення дострокових виборів, планує підготувати пенсійні й податкові реформи, а також хоче запропонувати зміни в соціальні дотації держави. (До речі, лідер ГДП заявив, що він відхилиться від початкових намірів своєї партії запровадити фіксований прибутковий податок, і пообіцяв натомість спростити податкову систему за прикладом словацького прем’єра Роберта Фіцо.) І, звісно ж, один із перших пунктів у планах кабінету Тополанєка — підготовка бюджету на 2007 рік з урахуванням маастріхтських критеріїв, відповідно до яких дефіцит бюджету не повинен перевищувати 3% від ВВП. Адже Чехія, попри всі внутрішньополітичні перипетії, не втрачає надії вже 2010 року приєднатися до єврозони...