Пакистан: КРАМАРі ПРОТИ ГЕНЕРАЛА

Від любові до ненависті один крок. Недавно пакистанці готові були носити на руках генерала Первеза Мушарафа, пов’язували з його ім’ям позитивні зміни у своєму житті й навіть подарували йому насильницьке захоплення влади. А сьогодні могутня хвиля страйків, що накрила Пакистан, стає найбільш серйозним випробуванням для глави виконавчої влади країни за весь час його восьмимісячного перебування на цій посаді. Стихійно розпочавшись наприкінці минулого місяця в Карачі, хвиля акцій протесту проти жорсткішання податкової політики уряду поширилася практично на всю пакистанську територію, охопивши, зокрема, всі великі міста країни, такі як Хайдарабад, Ісламабад, Лахор і Пешавар.

Страйки загрожують цілком зруйнувати економіку Пакистану, а це неминуче призведе до політичної дестабілізації та можливого краху режиму Мушарафа. Генерал сьогодні, фактично, загнаний у кут. Усі його надії на оздоровлення ситуації в економічній сфері пов’язані з отриманням грошової допомоги від МВФ та інших фінансових організацій. Проте він може й не дочекатися кредитування. Страйкуючі крамарі, до котрих приєдналися працівники сфери транспорту та кредитори, рішуче наполягають на своєму, вимагаючи зменшення податкового тягаря. Такий масштабний страйк серйозно загрожує нинішній пакистанській владі, але незгуртованість і неорганізованість опозиції, скоріш за все, дасть генералові та його соратникам досить часу, аби знайти вихід зі становища і таким чином продовжити своє політичне існування.

Усе почалося з триденної серії демонстрацій у середині травня. Уряд до цих акцій протесту проявив байдужість. Тоді за справу взялися власники магазинів: вони просто припинили торгувати й вийшли на вулицю. Згодом страйк поширився на водіїв вантажівок, портових робітників і лихварів.

Сьогодні Мушараф опинився в такій самій ситуації, як і його попередник. Усунутий від влади прем’єр-міністр Пакистану Наваз Шариф під тиском масових протестів проти запровадження нових податків свого часу відступив від своїх жорстких рішень. Країні це коштувало затримки з ухваленням МВФ програми кредитування Пакистану обсягом 1,56 млрд. доларів. Це, у свою чергу, паралізувало як пакистанську економіку, так і можливість Шарифа керувати державою, відкривши Мушарафу шлях до захоплення влади у країні торік у жовтні.

Питання запровадження нового загального податку на продаж дуже важливе для країни, у якій прибутковий податок сплачує лише один відсоток населення. Податкова реформа для Пакистану — це більше, ніж просто можливість поповнити державний бюджет. Її призначення — допомогти урядові вести облік у торгівлі, й він вважає її першим кроком у встановленні контролю над колосальним тіньовим сектором пакистанської економіки. До того ж, запровадження нового податку є ключовою умовою виділення Пакистану 5 млрд. доларів міжнародної допомоги для здійснення виплат за борговими зобов’язаннями, які сягнули вже 38 млрд. доларів.

Торговці та дрібні крамарі, зі свого боку, переконані, що податковий тягар і так досить важкий для них. Вони посилаються на вже встановлені надмірні побори — мита, збори, плати за ліцензії тощо, й не хочуть за рахунок своїх прибутків поповнювати доходи пакистанської бюрократії, яка історично вважається однією з найкорумпованіших у регіоні. На перший погляд, такі аргументи цілком розумні, якщо не брати до уваги, що самі протестуючі значну частину своїх прибутків просто-напросто приховують від податкових органів країни.

Попри загрозливий для нинішнього пакистанського режиму характер, масові виступи навряд чи можуть стати смертельними для нього. Річ у тому, що в більшості населених пунктів вони поширені не повсюди, а обмежуються прилеглими до місцевих ринків територіями. До того ж, їм притаманна стихійність, у страйкуючих просто немає централізованого керівництва — одне місто може мати кілька осередків заворушень, про координованість дій яких годі й говорити. Самі крамарі мають безліч різноманітних профспілок та об’єднань, які не можуть знайти спільної мови одне з одним навіть у питаннях формулювання вимог страйкуючих.

Сутички протестуючих із поліцією мають переважно спонтанний характер. Це свідчить про те, що за їхніми спинами не стоїть ніяка інша сила. Приміром, найбільша сутичка в Пешаварі спалахнула через спробу податкової поліції провести огляд торгових точок. Не всі охоплені страйком міста доведені до кризового стану. Якщо Карачі, приміром, цілком паралізоване, то в Хайдарабаді й Лахорі ще помітне не дуже активне, але досить істотне торгове життя.

Закриття магазинів неминуче призводить до підвищення цін на продукти харчування, але ніхто в Пакистані не голодує. І, мабуть, не голодуватиме, бо відкриті недавно військовими торгові точки пропонують населенню ті товари, які воно не в змозі купити на чорному ринку чи у штрейкбрехерів, котрі, за повідомленнями місцевої преси, ночами таємно доставляють товари своїм перевіреним клієнтам.

Судячи з усього, рівень страйкового руху вже досяг свого максимуму, і все йде до того, що незабаром почнеться його спад. За останніми даними, дедалі більше власників торгових точок просто втомилися від акцій протесту й готові знову відчинити перед покупцями двері своїх магазинів.

З іншого боку, одноденний страйк транспортників 4 червня заподіяв економіці Пакистану більшої шкоди, ніж усі багатоденні акції торговців, разом узяті. Причина цього — неабияка залежність країни від автомобільного транспорту, що виконує левову частку операцій з постачання пакистанських міст продуктами харчування та паливом. Водії збиралися повторити свою акцію через тиждень, проте урядові вдалося переломити ситуацію на свій бік: головна рушійна сила страйкуючих — власники вантажівок із Карачі — вирішили більше не страйкувати.

Самі собою протестуючі мають вигляд хоч і грізної, але легко керованої сили. На демонстрації в пакистанських містах виходить незначна частина населення країни — на кожен захід не більше кількох тисяч чоловік. Але є загроза того, що сьогоднішні акції протесту можуть викликати лавину інших, в основі яких лежатимуть уже цілком інші причини. Приміром, ріст цін на продукти харчування та нестача останніх цілком можуть вивести на вулиці пересічних людей, котрі вимагатимуть від уряду найнеобхіднішого — хліба. До того ж, не виключено, що такою ситуацією цілком можуть скористатися й інші політичні, релігійні та соціальні групи, невдоволені діями уряду Мушарафа. Першими в цьому списку стоять опозиціонери з Пакистанської мусульманської ліги (партії екс-прем’єра Наваза Шарифа) і радикали з екстремістських ісламістських угруповань. У цьому випадку те, що починалось як обмежені акції протесту проти запровадження нових податків, може легко перетворитися на масштабні антиурядові виступи.

І все-таки, на сьогоднішній день жодна з опозиційних груп не змогла скористатися ситуацією в своїх інтересах. Фундаменталісти з політичної партії Джамаат-і-Ісламі спробували це зробити кілька тижнів тому при перших проявах кризи. Проте їхня спроба виявилася невдалою — далася взнаки неспроможність ісламістів піти на політичний маневр і компроміс, поступившись принципами заради досягнення стратегічної цілі. Не домігшись представництва на переговорах з урядом, Джамаат-і-Ісламі втратила до страйків будь-який інтерес.

Сьогодні Мушараф використовує для боротьби зі страйками дуже надійну тактику. На людях він намагається демонструвати примирливі наміри — утримує поліцію від застосування жорстких методів проти демонстрантів, обіцяє знайти компроміс із їхніми активістами на переговорах і намагається організувати контрпропаганду загальнонаціонального масштабу для забезпечення підтримки спільнотою податкової реформи в Пакистані.

Та водночас уряд країни докладно роз’яснює в засобах масової інформації, які неприємності чекають на протестуючих — за місцевим законодавством, їм загрожують дуже високі штрафи й можливість опинитися за гратами. А пакистанські спецслужби активно діють «за лаштунками», уже затримавши під час заворушень десятки найактивніших страйкарів і профспілкових лідерів. Крім цього, минулого тижня пакистанські правоохоронні органи заарештували лідера Джамаат-і-Ісламі Хаджі Бехрам Хан Ашакзаї, який обіймав у часи Наваза Шарифа важливу посаду в адміністрації пакистанської провінції Балокістан. Офіційно йому пред’явлено обвинувачення в розтраті та зловживанні владою, проте всім зрозуміло, що насправді цей арешт став відповіддю на спроби фундаменталістів знайти для себе соціальну базу в особі страйкуючих. Водночас уряд заявив про встановлення контролю над діяльністю мусульманських шкіл медресе, тих самих, які започаткували рух талібів, котрі захопили згодом владу в сусідньому Афганістані. Така рішучість у нейтралізації ісламських фундаменталістів не тільки сприяє зміцненню влади Мушарафа, а й позитивно впливає на створення позитивного іміджу Пакистану в очах Вашингтона, слово якого може стати вирішальним у переговорах Ісламабада з МВФ про виділення пакистанцям чергового кредиту.

Мушараф діє по-військовому грамотно, поступово тиснучи на страйкарів і використовуючи розбіжності між їхніми численними угрупованнями та об’єднаннями. Він справедливо вважає час своїм союзником, тож не форсує події. Генерал демонструє спокій, намагаючись завдяки цьому не допустити паніки серед населення, і навіть демонстративно відклав переговори з активістами протестуючих на час свого недавнього офіційного візиту в Іран.

Ситуація в Пакистані унікальна тим, що опозиція владі, яка стихійно виникла в народі, не підтримується якимись залаштунковими політичними силами, будучи саме тим, чим вона видається на перший погляд. Це і грає на руку генералові Мушарафу. Тим часом при появі в пакистанському суспільстві будь-якої серйозно організованої опозиційної сили нинішнє керівництво країни легко може втратити контроль над ситуацією та виявитися стороною, що програла. Проте такої сили на пакистанському обрії поки що не видно. Тож, попри всю болісність економічних перетворень, Мушараф успішно витримує випробування реформами й має всі можливості довести їх до кінця. Якщо, звісно, йому вистачить для цього політичної волі.