«Он шел на Одессу, а вышел к Херсону»

Пахне великими грошима,
пахне війною.

С.Жадан

Упродовж останніх тижнів в Україні та навколо неї відбулися знакові події, що, можливо, визначать наше майбутнє на роки наперед. Коментатори активно говорять і пишуть про них. Проте запропоновані інтерпретації, здається, не передають справжнього масштабу і значення змін, що відбуваються на наших очах.

Провідні західні держави визначаються з офіційним позиціюванням у новій ситуації. 3 березня нова адміністрація США оприлюднила «Тимчасові стратегічні настанови у сфері національної безпеки» (Interim National Security Strategic Guidance). «Ми маємо справу зі світом, де наростає націоналізм, відступає демократія, посилюється суперництво з Китаєм, Росією та іншими авторитарними державами, а також із технологічною революцією, що перетворює всі аспекти нашого життя», — зазначають автори документа.

Вони підкреслюють транснаціональний характер більшості загроз і констатують, що світ входить у процес формування нового порядку. Наголошується на конкуренції з КНР і спробах Росії посилити своє значення, граючи деструктивну роль на світовій арені.

Адміністрація США відмовляється від ізоляціонізму, робить ставку на зміцнення альянсів, роботу в міжнародних інститутах і посилення відносних переваг. Ключове завдання — політичне, економічне і соціальне оздоровлення держави.

flickr/U.S. Department of State

За два тижні, 16 березня 2021 року, уряд Великої Британії оприлюднив свій програмний документ «Глобальна Британія в епоху конкуренції: інтегрований огляд політики безпеки, оборони, розвитку і зовнішньої політики» (Global Britain in a Competitive Age: the Integrated Review of Security, Defence, Development and Foreign Policy).

На думку британських стратегів, сучасний світ розвивається під впливом чотирьох основних груп чинників. Серед них:

• геополітичні та геоекономічні зсуви — зростання ролі Китаю і важливості Індо-Тихоокеанського регіону, а також інших ринків, що постають;
• системна конкуренція — зростання конкуренції між різними державами і недержавними акторами;
• швидкі технологічні зміни, які трансформують суспільства;
• транзитні виклики — зміна клімату, глобальні виклики здоров’ю, тіньові фінанси, організована злочинність і тероризм.

РФ, попри реверанси авторів доповіді у бік російського народу, виступає безпосередньою й гострою загрозою поряд з Іраном та Північною Кореєю. Уряд Великої Британії де-факто оголошує Росію державою-ізгоєм.

Принагідно зазначимо, що, на відміну від американців, британці двічі згадали Україну, запропонувавши свою участь у будівництві українських оборонних спроможностей.

Західні лідери тепер вважають за доцільне не добирати висловів щодо російського лідера. Так, 17 березня президент США Джо Байден публічно назвав Владіміра Путіна кілером. Після цього навіть у найзатятіших прибічників чергового «перезавантаження» зникли надії на поліпшення американо-російських відносин.

Навряд чи можна вважати цей крок випадковим. І не важливо, була це просто обмовка, використана для демонстрації позиції, чи заздалегідь продумана акція. Наразі всеосяжні домовленості, про які багато говорилося, малоймовірні. Принаймні на той період, поки Байден хазяйнує у Білому домі, а Путін — у Кремлі.

Хоча (цілком у сучасному стилі) американці наполягають, що конфронтаційні зони — як географічні, так і галузеві — межуватимуть із зонами співпраці, такими як обмеження стратегічних ядерних озброєнь чи боротьба з пандемією. Триватимуть і непублічні консультації з усіх питань, які становлять двосторонній інтерес.

З високою ймовірністю відбуватиметься загострення відносин США—РФ. І, попри глибоке небажання та навіть неприховану відразу до радикального погіршення відносин із РФ, ЄС і його провідні держави змушені взяти в ньому участь.

Показова відповідь очільника російської дипломатії на запитання про нові європейські санкції проти росіян на пресконференції в Пекіні з міністром закордонних справ КНР Ван Ї. Сєргєй Лавров укотре звинуватив ЄС у руйнуванні інфраструктури відносин. Водночас він підкреслив готовність РФ до їх нарощування, якщо Брюссель захоче подолати «аномалію» у двосторонніх відносинах.

Визначилася і ймовірна ключова зона загострення відносин між Заходом та РФ. Передбачувано нею стає територія колишнього СРСР. Синдром 22 червня (на переконання російських, і не лише, стратегів, СРСР у 1941-му році врятував саме розмір, німці не встигли до зими взяти Москву) працює: Кремль наполегливо реалізовує політику створення буферної території, вільної від загрози для себе.

Виступаючи 18 березня на мітингу в Москві, присвяченому 7-й річниці захоплення Криму, Путін знову говорив про сакральне значення півострова для Росії. Але значно важливіше, що він укотре поставив територіальну цілісність сусідів Росії у залежність від стану відносин із РФ.

Нарікання на «нез’ясовані причини передачі більшовиками російських територій» та обумовлення визнання чинних кордонів поведінкою сусідів, із прямими цитатами з Концепції зовнішньої політики РФ, є погрозами не лише Україні, а й Білорусі, Казахстану, навіть країнам Балтії. Парадоксальна логіка російської стратегії — залучати загрозами — працює не так уже й добре. Але Кремль невблаганний: як вирішили, так і буде. Особливо якщо внутрішня ситуація в Росії потребує нових зовнішньополітичних успіхів і перемоги над споконвічними (й не тільки) ворогами.

Короткий період російських сподівань на поступливість Володимира Зеленського добіг кінця. У РФ зайвий раз переконалися, що річ не у прізвищі президента України, річ у самій сучасній Україні.

І тому з-поміж усіх сусідів керівництво РФ лише Україну недавно публічно проголосило ворожою державою і «геополітичним проєктом недругів Росії». Отже, московський подзвін — насамперед по нас.

Британці, як, утім і американці, в уже згаданій доповіді визнали, що головний конкурент Заходу — Китайська Народна Республіка. Це той випадок, коли геополітична конкуренція логічно доповнюється ідеологічною: Китай — наочне втілення успішного авторитаризму.

Але, хоча доволі жорсткий документ адміністрації Дональда Трампа «Стратегічний підхід США до КНР» (U.S. Strategic Approach to the People's Republic of China) і прибраний із сайту Білого дому, конкуренція між державами триває. Саме про це свідчить обмін незвично недипломатичними заявами 19 березня на саміті з участю вищих зовнішньополітичних чиновників США і Китаю в Анкоріджі (Аляска, США). Втім, сам саміт свідчить і про наполегливий пошук компромісів обома великими державами.

Саме між США і КНР формується основна вісь конкуренції в сьогоднішньому світі. Навколо цих держав поступово створюються неформальні коаліції.

Попри багатолітні намагання зберігати невизначеність, Україна у 2021 році чітко й недвозначно визначилася з табором. Питання продажу «Мотор Січі» за сім років зайшло задалеко. А на прямі запитання рано чи пізно потрібно давати прямі відповіді. Особливо коли питають американці й китайці.

Реакція стратегічного партнера не забарилася — китайська бізнес-делегація відвідала окупований Крим.

Конкуренція США—КНР посилюється. Міжнародна напруженість зростає. ЄС поступово приєднується до позиції Вашингтону щодо Китаю. І тут дуже цікава роль Росії. На вже згаданій зустрічі в Пекіні С.Лавров і Ван Ї зробили заяву, в якій виклали спільне бачення авторитарними державами розвитку сучасного світу. У тексті пропонується трактування прав людини, демократії, міжнародного права і багатостороннього співробітництва. Інакше кажучи, КНР і РФ намагаються перевизначити ключові поняття лексикону західної дипломатії.

Міністерство іноземних справ РФ

Загалом, КНР виштовхує РФ на першу лінію протистояння із Заходом, демонструючи на контрасті свою помірковану позицію та договороспроможність. Обидві держави намагаються використати одна одну. Втім, усі більш-менш задоволені. Абсолютний win-win для учасників гри. Звісно, Китай потужніший за Росію, його керівництво впевненіше, отже й успіхи КНР значно більші.

Усе, взагалі-то, зрозуміло. Окрім радості багатьох українців від загострення між США і РФ. Дуже важливо усвідомити, що конфронтація між США і РФ не означає автоматичного зростання реальної допомоги Україні.

Росія — не СРСР, ставки у протистоянні з нею у Вашингтона не такі вже й великі. Про холодну війну не йдеться. А для нашого хиткого човна жоден вітер не є сприятливим.

Україна — найкраще місце для російських демонстрацій, у тому числі військових. Із високою ймовірністю, почнеться на Донбасі. А далі — як піде. Не виключено, що росіяни й нестачу води в Криму використають як привід до дій.

Швидкоплинна і внутрішня ситуація. Вийшовши на авансцену, РНБО на своїх уже традиційних п’ятничних засіданнях ухвалила низку резонансних рішень. І річ не тільки в обмеженні російського впливу, хоч і це вкрай важливо. Не менш важливо й те, що проросійські сили здаються неспроможними в короткостроковій перспективі захищати власноруч свої життєво важливі інтереси.

Втім, принциповим є те, що правила гри в українській еліті знову швидко змінюються, точніше — стрімко випаровуються. Тепер владі, потенційно, можна багато, і навіть більше. Тактично — повна й незаперечна перемога.

Водночас створено потужний інструмент позасудових обмежень: недоторканних, принаймні потенційно, справді більше немає. Всі однакові. І вчорашні, і ті, хто стане колишніми завтра.

У всій цій історії найважливіше — самостійно зупинитися, не захопившись процесом і зумівши не піддатися його внутрішній логіці: поки що зробити це вчасно майже нікому в історії не вдавалося.

Є в історії з санкціями й істотний зовнішньополітичний вимір. Розширення інструментарію посилює наші позиції у протистоянні з Росією, але й дозволяє, за необхідності, наочно демонструвати наші істотні відмінності від держав Європи, зокрема у площині дотримання принципу верховенства права. Хоч і про нашу судову систему краще помовчати. Отже, назріле посилення боротьби з російським впливом у нашому випадку не означає наближення до ЄС і НАТО. А отже Україна закріплюється в «сірій» зоні між Заходом і РФ.

Звісно, не йдеться про європейську і євроатлантичну риторику. Її буде до біса багато, з плином часу — дедалі більше. Бо немає нічого більш людського, ніж говорити про мрії, втілення яких віддаляється.

Таким чином, конфронтація США—РФ швидко загострюється на тлі посилення конкуренції між Заходом і КНР. Це безпосередньо стосується України, міжнародна ситуація навколо якої дедалі ускладнюється. Тим часом пандемія коронавірусу триває й послаблює здатність і так слабкої держави адекватно відповідати на зовнішні виклики.

У принципі, рецепти давно зрозумілі, але, щоб досягти успіху сьогодні, необхідно рухатися набагато швидше, ніж рухалися досі. Йдеться, зокрема, про:

• активізацію підготовки, насамперед оборонної і безпекової, до серйозної ескалації відносин із РФ. При цьому важливо намагатися не створювати самотужки приводів до російських провокацій;
• зміцнення національної стійкості;
• чітке формулювання нашого запиту до США і їхніх союзників;
• позитивний розвиток відносин із сусідами, — зараз найгірший час для їх руйнування.

Втім, насамкінець варто нагадати думки філософа К.Поппера про непередбачувані наслідки наших свідомих і цілеспрямованих дій. Найкращі теоретичні побудови під час їх практичного втілення можуть трансформуватися до невпізнанності і призводити до абсолютно неочікуваних результатів. І це стосується не тільки України, хоча її — насамперед. Недарма чи не основна характеристика сучасного мінливого світу — це принципова непередбачуваність.

Більше статей Сергія Немирича читайте за посиланням.