Нова війна Ердогана

13 сiчня, 2020, 13:51 Роздрукувати Bипуск № 1277, 11 сiчня-17 сiчня
Відправити
Відправити

Лівія стає плацдармом геополітичної гри Анкари і Москви.

Нова війна Ердогана

У розшматованій громадянською війною Лівії сторони нарешті погодилися на довгоочікуване припинення вогню.

11 січня представники Лівійської національної армії генерала Халіфи Хафтара, яка протистоїть визнаному ООН урядові національної єдності Фаїза аль-Сараджа, заявили про готовність зупинити бойові дії. Зважаючи на те, що їхні опоненти ще раніше погоджувались на перемир'я, це вселяє певні надії на реальну деескалацію.

Імпульсом для такого рішення стало активне залучення у лівійські справи зовнішніх гравців. Ідеться насамперед про Туреччину. 2 січня 2020 року парламент цієї держави дав урядові дозвіл на розміщення турецького військового контингенту в Лівії. Вже 5 січня президент Реджеп Тайїп Ердоган повідомив про початок операції турецьких сил у Північній Африці.

Анкару давно цікавить ситуація в Лівії, яка з 2011 року розшматована громадянською війною. В цьому конфлікті Туреччина робить ставку на розміщений у Тріполі уряд національної єдності. Втім, активні дії підпорядкованої генералові Хафтару Лівійської національної армії, що контролює більшу частину території держави і з квітня 2019 року веде наступ на її столицю, вимагають від Анкари активізації власної політики на лівійському напрямі.

Упродовж року Туреччина поступово втягувалась у конфлікт. Насамперед вона збільшила обсяг допомоги силам Сараджа, поставляючи, зокрема, й озброєння - наприклад, БПЛА Bayraktar TB2 власного виробництва. А вже в листопаді 2019 року Тріполі та Анкара уклали домовленості про військову співпрацю, - саме вони дозволили Ердогану обґрунтувати необхідність відправки військового контингенту на допомогу партнерові.

Президент Туреччини підкреслює, що мета військових - не участь у боях, а лише забезпечення припинення вогню між ворогуючими сторонами. Страждання простих лівійців та збільшення кількості жертв конфлікту Анкара використовує для виправдання свого втручання, - адже Ердоган наполягає на моральних мотивах допомоги одновірцям налагодити мирне життя. Втім, це не є основною причиною інтересу Туреччини до Лівії. Насправді турецька влада керується більш приземленою мотивацією, ставлячи перед собою кілька цілей.

Перш за все, операція в Лівії залишається фрагментом загальної стратегії Туреччини. Бажання підтримати дружній режим у Тріполі - зрозумілий крок в умовах боротьби за регіональне лідерство, яку Анкара веде, плекаючи неоосманські надії. Лівія перетворюється на ще один фронт боротьби Турецької Республіки проти арабської коаліції, керованої Саудівською Аравією та ОАЕ (що в даному випадку роблять ставку на Хафтара). Турецькі позиції й амбіції на Близькому Сході постраждали від серії невдач останніх років. Відтак, в інтересах Анкари - взяти реванш в іншому місці.

Конкретніша мета турецької операції стосується посилення власних позицій у стратегічно важливому для Туреччини Східному Середземномор'ї. Наразі регіон стає ареною протистояння між місцевими гравцями. Сформований Грецією, Республікою Кіпр та Ізраїлем так званий "Енергетичний трикутник" виступає з проєктом побудови Східносередземноморського трубопроводу (EastMed), який має поєднати ізраїльські та кіпрські газові родовища з континентальною Грецією. Туреччина вважає таку ініціативу загрозою національним інтересам і намагається їй протидіяти.

Саме тому Ердоган посилив увагу до Лівії. Паралельно з військовою угодою між Анкарою та Тріполі було укладено меморандум про морську співпрацю, який врегульовував питання морських кордонів та створення виключної економічної зони між двома державами. Це рішення, що не враховує наявності грецьких островів в означеному просторі, формально створює перепони на шляху EastMed. Певна річ, надійність такого бар'єру прямо залежить від стабільності уряду Сараджа, - що й намагається забезпечити турецька влада.

Її втручання в лівійські справи викликає критику з боку США та провідних держав Європи. Це вже звична реакція Заходу на дії Ердогана, які розхитують ситуацію в регіоні. Втім, цікавішою для Туреччини в цьому питанні є позиція Росії, яка останніми роками перетворюється на важливого регіонального гравця.

Російсько-турецькі відносини сьогодні мають неоднозначний характер. З одного боку, РФ - важливий партнер Туреччини в енергетичному й туристичному секторах. Останнім часом розвивається співпраця в оборонній сфері, свідченням чого є купівля турецькою владою російських комплексів ППО С-400. Крім того, очевидно, що на особистісному рівні Ердогану простіше розбудовувати відносини з авторитарним режимом Владіміра Путіна, ніж із західними демократіями. З іншого боку, Москва й Анкара мають багато суперечностей у питанні вирішення регіональних проблем. Тривалий час вони ведуть своєрідну проксі-війну в Сирії, де Росія захищає режим Башара аль-Асада, а Туреччина активно підтримує опозиційні угруповання.

Лівія може стати ще одним фронтом цього протистояння, - адже тут Ердоган і Путін теж роблять ставки на різні сили. Москва допомагає генералові Хафтару: на контрольованих ним територіях перебувають російські військові, а найманці з так званої ПВК Вагнера беруть участь у наступі на Тріполі. За повідомленнями ЗМІ, вони вже зазнали втрат від озброєння турецького походження, яке використовують лояльні до уряду національної єдності підрозділи. Розгортання в Лівії повномасштабної військової операції турецьких збройних сил ще більше актуалізує небезпеку прямого зіткнення Росії і Туреччини.

Втім, можлива ескалація турецько-російських відносин внаслідок останніх ініціатив Анкари - лише один із варіантів розвитку подій. Швидше за все, цього вдасться уникнути, адже сторони мають досвід підтримування крихкого балансу і дипломатичного процесу. Наприклад, у Сирії Анкара й Москва, попри очевидну конфронтацію, фактично розділили між собою сфери впливу, беручи до уваги ключові інтереси одна одної (боротьба з курдським національним рухом та збереження режиму Асада, відповідно).

Схожа ситуація можлива і в Лівії, де в окремих питаннях підходи сторін збігаються. Так, Росія й Туреччина однакого негативно ставляться до проєкту EastMed. Він одночасно загрожує претензіям Анкари на статус провідного транзитера енергоресурсів на європейські ринки і заважає планам Росії застосовувати енергетичний фактор для здійснення власної політики на Балканах. Протидія його реалізації може стати тим спільним інтересом, котрий сприятиме досягненню компромісу. При цьому робити це треба оперативно, адже опоненти теж не дрімають: саме того дня, коли турецький парламент дав дозвіл на операцію в Лівії, Афіни, Тель-Авів і Нікосія підписали угоду про побудову газогону.

Останні події свідчать, що перспективи турецько-російських домовленостей щодо Лівії реальні. Саме Ердогана і Путіна можна вважати архітекторами нинішнього припинення вогню: адже вони виступили з цією ініціативою за результатами двосторонньої зустрічі у Стамбулі 8 січня. Узгодити позиції й виступити гарантами умиротворення ситуації відповідає інтересам обох держав. Завдяки цьому вони можуть посилити власний вплив у Північній Африці, посуваючи традиційних гравців (Францію, Італію), які демонструють нездатність упоратися з проблемою.

На першому етапі заклики російського й турецького лідерів ефекту не справили, - адже генерал Хафтар не погоджувався на перемир'я. Розглядаючи початок турецької операції як порушення лівійського суверенітету, він закликав лівійців об'єднатися, щоб відбити зовнішню інтервенцію. На початку січня його прибічники посилили атаки на Тріполі. Апогеєм ескалації став повітряний удар по військовій академії в цьому місті, - повідомляється, що внаслідок нього загинуло близько 30 студентів закладу.

Втім, як випливає з останніх новин, зрештою керівництво Лівійської національної армії погодилося на припинення вогню. Можливо, це є ще одним свідченням наявності компромісу між Анкарою і Москвою в питанні Лівії. Якщо Кремль справді прагне перевести вирішення конфлікту в дипломатичну площину, Хафтару залишається лише погоджуватись із позицією свого впливового патрона.

На жаль, нині важко прогнозувати, чи дасть оголошене перемир'я очікуваний ефект. Звинувачення в порушенні режиму припинення вогню вже лунають із боку сторін конфлікту. Певна річ, досягнення довгострокових домовленостей - складний процес. Втягнення в нього Ердогана та Путіна ситуацію не спрощує. Обидва лідери готові боротися за посилення своїх позицій за столом перемовин, а це означає подальші провокації і військову активність із залученням проксі сил. Відтак, лівійці просто перетворюються на нових заручників геополітичної гри, яку ведуть Москва і Анкара.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК