Назад, до "осі зла"

За п'ять місяців президентства Дональда Трампа його зовнішньополітичні рішення неодноразово йшли врозріз із політикою його попередника Обами і викликали гарячі внутрішньополітичні дискусії.

Це стосувалося зміни пріоритетів на Близькому і Далекому Сході, торгових мегаблоків та глобальних екологічних угод. У цьому калейдоскопі демаршів і несподіваних заяв знайшлося місце й півстолітній "травмі" американської політики в Карибському басейні - Кубі. 16 червня Трамп оголосив про скасування нормалізації відносин із Гаваною, запущеної 2015 р.

Виступ Трампа був обставлений як символічний акт. Трамп приїхав у Маямі, оплот кубинських емігрантів, більшість яких досі залишаються непримиренними противниками офіційної Гавани. Зустріч відбувалася в залі театру, названого на честь Мануеля Артіме, одного з командирів операції в затоці Свиней 1961 р. - невдалої спроби повалити режим Кастро, яку готувало і здійснювало ЦРУ.

Промова, проголошена Трампом, нагадувала жорсткі заяви американських лідерів, що звучали в найгостріші моменти протистояння холодної війни. Усе в ній підкреслювало категоричне неприйняття нинішнього кубинського режиму американським президентом. Трамп дав зрозуміти, що вважає домовленості з Кубою, укладені Бараком Обамою, - найгіршими з коли-небудь підписаних. Висловити це прямо йому завадило тільки те, що раніше він назвав такою ядерну угоду з Іраном. У сухому залишку Трамп пообіцяв заборонити туризм на острів і посилити ембарго.

Такий демарш - у дусі республіканців США. Кубинці, які втікали з острова, хто - зразу після революції 1959 р., а хто - набагато пізніше, не просто прижилися у США, а й успішно вписали в американське політичне життя. Вони впливові у Флориді, фактично контролюють Маямі та околиці, в них помітне лобі у Вашингтоні. Й у всіх своїх політичних починаннях вони йдуть пліч-о-пліч із Республіканською партією. Кубинці традиційно підтримують республіканців (на останніх виборах більшість їх голосувала за Трампа), а ті відповідають їм взаємністю.

Продемонструвавши вірність традиціям, Трамп показав своїй партії, що він із нею - однієї крові. За символізмом для внутрішньої політики скасування нормалізації відносин із Кубою можна поставити в один ряд із такими кроками, як ракетні удари по Сирії і відправка військових кораблів до берегів КНДР. Стає очевидно: команда Трампа крок за кроком налагоджує контакт із республіканцями, забезпечуючи собі їхню підтримку. Передусім у розслідуваннях проти президента і його оточення. Такий підхід дає результати. Так само, як недавно про підтримку кроків Трампа на Близькому Сході говорив сенатор Джон Маккейн, -поворот у політиці стосовно Куби вітав інший сенатор від республіканської партії, Марко Рубіо.

Є ще думка американського бізнесу, ігнорувати яку президент також не може. З кінця 1990-х істотно зросла активність ділових кіл США, спрямована на зняття обмежень на економічну співпрацю з Кубою. Адже через ембарго, запроваджене ще в часи Кеннеді 1962 р. і посилене після закінчення холодної війни, американцям залишалося тільки стежити за успіхами європейських і канадських компаній на Кубі. Бізнес-асоціації стали, мабуть, головним адвокатом нормалізації відносин, останні 10 років їхня постійна лобістська діяльність була важливим чинником переосмислення підходів до кубинської проблеми.

Фактично, заявлене Трампом посилення ембарго суперечить інтересам численних лобістів, ставить хрест на надіях вийти на перспективний кубинський ринок. Сам Трамп спробував згладити неприємний осад, сказавши, що можливість інвестицій як така не заперечується й що адміністрація докладе зусиль, аби "інвестиції йшли прямо до людей, дозволяючи їм відкривати приватні підприємства", а не збагачували гаванський режим. Побоювання зацікавлених компаній постаралися розвіяти і представники адміністрації, заявивши, що в процесі розробки конкретних обмежувальних заходів враховуватимуться інтереси американського бізнесу.

Крім того, відмова від розрядки з Кубою - одна із зовнішньополітичних обіцянок Трампа часів його кандидатства у президенти. Свою підтримку збереженню торговельного ембарго проти Куби він висловлював ще далекого 1999-го, коли писав, що краще втратити мільйони доходу від торгівлі з Кубою, ніж сприяти гнобленню кубинських громадян, субсидіюючи злочинний режим Кастро. Іронія полягає в тому, що, стаючи на захист кубинців, Трамп обмежує у правах американців. А як інакше назвати ті заходи, спрямовані на обмеження приватних подорожей на Острів свободи, яких він планує вжити до своїх громадян?

До 2015 р. діяла заборона на відвідини острова простими американцями, і коли Обама частково зняв її, це спровокувало туристичний бум. У перший же рік майже два десятки авіакомпаній США звернулися по дозвіл на авіаперельоти на Кубу. Єдиний спосіб для Трампа обернути цю ситуацію, що загрожує черговим несхваленням громадськості, на свою користь - наголосити на боротьбі з диктаторським режимом та обмеженні нелегальної еміграції до США.

У контексті Куби це набуває парадоксальної форми. Трамп вирішив не відновлювати багатолітню політику "wet feet, dry feet", згідно з якою тим кубинцям, кому пощастило добратися до суші США, дозволялося залишитися; ті ж, кого впіймали у морі, поверталися на Кубу. Інакше кажучи, на словах ратуючи за свободу кубинців і звинувачуючи репресивний режим Гавани в "переслідуваннях безневинних громадян", насправді Трамп віддає сміливців, котрі наважилися на втечу, до рук каральної машини.

І все-таки Трамп не став перекреслювати спадок Обами повністю. Він не розірвав відновлених 2015 р. дипломатичних відносин, не озвучив намірів обмежити діяльність дипломатичних представництв. Вашингтон не планує заборонити поставки кубинських товарів у США.

У половинчастих кроках Трампа теж є політичний сенс. Йому тепер невигідно ще більше загострювати відносини з демократами, багато яких, здається, й так ведуть проти Трампа "священну війну". І дії, що їх більшість американських ЗМІ однозначно охарактеризувала як продовження нинішньою адміністрацією цілеспрямованої кампанії демонтажу спадку Обами, самі собою здатні підкинути дров у вогонь ворожнечі. Тому Трамп постарався подати своє рішення як продиктоване передусім міркуваннями захисту інтересів кубинського народу і прав людини, спрямоване виключно проти режиму та його репресивного апарату. Такий мотив не може не підтримати частина демократів, - і Обамі довелося свого часу зіштовхнутися з опозицією серед демократів, які виступали проти нормалізації відносин із Кубою, доки та не продемонструє практичних кроків до політичної лібералізації, справами не доведе свою готовність виправляти ситуацію з правами людини в країні.

Заяви Трампа щодо Куби матимуть глобальні наслідки. У світі, безумовно, уважно стежитимуть за дальшими кроками американської адміністрації. Запровадження ембарго США зазвичай іде пліч-о-пліч з екстериторіальними санкціями, які поширюються на треті країни. Закон Торрічеллі 1992 р., і особливо закон Хелмса-Бертона 1996 р. дозволяли переслідувати іноземні компанії за співпрацю з Кубою. За аналогією, обіцянка зміцнити чинне ембарго проти Куби потенційно загрожує європейцям і канадцям, які успішно працюють на острові вже багато десятиліть. А це точно призведе до нових політичних непорозумінь між США та їхніми союзниками. Досить згадати, що коли американські законодавці спробували запровадити екстериторіальні санкції до Росії, це відразу викликало негативну реакцію в Європі, зокрема в Німеччині й Австрії.

Та чи є в кубинському повороті Трампа щось, крім внутрішньополітичних цілей і неминучої, але все-таки опосередкованої міжнародної реакції, що стосується зовнішньополітичної стратегії нинішньої адміністрації? Є підстави вважати, що, хоча промова виголошувалася перед невеликою й суто внутрішньою аудиторією, адресувалася вона значно ширшому колу слухачів. Невипадково у промові згадувалися Іран і Венесуела, тероризм і права людини. Та й у короткому виступі віце-президента Майка Пенса, що передував промові Трампа, був озвучений намір адміністрації більше уваги приділяти захистові демократії та американських інтересів у Західній півкулі.

Трамп повторив свою недавню тезу про те, що США мають прийняти політику "принципового реалізму, закоріненого в (американських. - Ю.К.) цінностях, спільних інтересах та здоровому глузді". Ця ідея, фактично, є спробою зміцнити підхід адміністрації до зовнішньої політики, свого часу сформульований держсекретарем Тіллерсоном і навіть названий "доктриною Тіллерсона". Під цими формулюваннями США нині просувають ідеї більшої відповідальності союзників за регіональні мир та стабільність, більшого фінансового і військового внеску в загальні оборону та безпеку. Наполегливість, із якою Трамп повторює ці тези, дозволяє говорити про них як про основу зовнішньополітичної стратегії адміністрації.

І в рамках цієї стратегії Трамп просуває ще одну важливу ідею. Американський президент обвинуватив кубинський режим у підтримці тероризму в глобальному масштабі, а також в експорті нестабільності у Венесуелу та у продажі зброї КНДР. Обвинувачення на адресу Гавани можуть, на перший погляд, здаватися силуваними, виправданими тільки бажанням ще більше демонізувати режим Кастро. Але цей список гріхів Куби вписується в картину світу, яку створює адміністрація Трампа як основу зовнішньополітичної стратегії - стратегії конфлікту і протистояння. І для конфронтації Трампу потрібен противник, який більш ніж повністю виправдає "принциповий реалізм".

На цю роль поки що не вдалося протягнути Китай, лише частково затверджена на неї Росія. І тому в зовнішній політиці Трампа з кожним його кроком усе чіткіше простежується його власна "вісь зла", колективний ворог Америки. До цієї групи вже включено Іран, КНДР і Сирію. І ось тепер, здається, ще й Кубу. Що практично повністю повторює список "осі зла" часів президента Джорджа Буша-молодшого.