НА ЗАХІДНОМУ БЕРЕЗІ БЕЗ ЗМІН

Друге за рахунком палестинське повстання проти ізраїльської окупації, більш відоме як Інтифада Аль-Акса, переступило свій дворічний рубіж. У багатьох країнах Європи, на Близькому Сході відбулися мітинги й демонстрації на підтримку палестинців. Деякі з них численні — у Лондоні на демонстрацію проти війни з Іраком і на підтримку палестинців вийшло близько 200 тис. чоловік, у Марселі — кілька тисяч. Мітинги й демонстрації в арабських країнах збирали від 500 чоловік у Дамаску до кількох десятків тисяч у Бейруті. Марші протесту пройшли вулицями арабських міст Ізраїлю. У Кфар-Манді в Галілеї ізраїльські араби та представники лівих рухів Ізраїлю пройшли вулицями цього містечка в пам’ять про жертви жовтневих погромів 2000 року. На самих окупованих територіях, мітинги й демонстрації швидко переросли в сутички із силами ізраїльської армії, у результаті яких двоє палестинців загинули й понад п’ятнадцять були поранені.

Більшість промовців, що виступили з нагоди другої річниці Інтифади, підкреслювали необхідність зміни її характеру: припинення терористичних акцій в Ізраїлі та повернення до моделі першої Інтифади — народного повстання.

У своєму зверненні до палестинського народу з блокованої напівзруйнованої резиденції «Муката» в Рамаллі палестинський лідер Ясір Арафат заявив: «Вони обрушили на нас шквал вогню, але ніхто не зможе здолати силу волі хоробрих людей. Єрусалим — наша столиця; тим, хто розуміє це, відплатиться, тим, хто заперечує це, також відплатиться».

Поряд із закликами про продовження Інтифади звучали й поміркованіші точки зору. Так, у коментарях політичного редактора палестинського інформаційного агентства «Вафа», зазначалося: Інтифада може бути припинена за наявності реальних політичних зусиль з досягнення угоди, які можливі лише за відновлення прав палестинського лідера.

Своєю чергою, представники ісламістських рухів Палестини Хамасу й Ісламського джихаду закликали до продовження збройного опору окупації як «елементу стримування ізраїльської агресії проти палестинського народу».

Відмінною рисою цих днів стали звернення палестинських лідерів до народу по мобільному телефону, адже частина з них перебувають в ізраїльських в’язницях, а решта, разом із Ясіром Арафатом, в обложеній «Мукаті».

Багато ізраїльських аналітиків, підбиваючи підсумки дворічного протистояння, запитують: чому ж попри жахливі страждання палестинського народу через цю Інтифаду, він її так широко підтримує? Кількість убитих палестинців за цей час сягнула 2 тис. чоловік, поранених — 40 тис., чимало з них назавжди залишаться каліками. Економічні збитки, завдані й без того слабкій економіці Палестини, величезні. Більшість населення втратило роботу й не має засобів до існування. І попри все це понад 80% палестинців підтримують Інтифаду. За останніми опитуваннями, 60% — виступають за надання повстанню мирного характеру, близько 70% — за продовження терористичних атак. Значна кількість (30%) тих, хто, очевидно, відповів і «так», і «ні» на поставлене запитання, свідчить про невизначеність ситуації.

На думку політичного оглядача газети «Гаарец» Дані Рубінштейна, вичерпну відповідь на це запитання дав др. Алі Ша’ат (син Набіля Ша’ата). На конференції минулого тижня в Абу-Дабі, він заявив: Інтифада розхитує безпеку Ізраїлю, ослаблює його економіку та сприяє тому, що євреї залишають Ізраїль. Інакше кажучи, «ми — палестинці — страждаємо, але не забуваймо, що ізраїльтяни страждають не менше за нас, а, можливо, й більше».

Економічні втрати Ізраїлю за цей період насправді вражаючі. З моменту початку Інтифади збитки досягли майже 35 млрд. шекелів. Вважається, що 2000 рік був одним із найкращих періодів для ізраїльської економіки. Темпи зростання за 9 місяців становили 7,4%, і якби у вересні не спалахнуло палестинське повстання, наприкінці року ця цифра збільшилася б удвічі. ВВП 2000 року налічував 116,9 млрд. доларів, доходи на душу населення — приблизно 18 тис. доларів.

2001 року падіння оцінювалося в 2, 7% ВВП, а нинішнього — від 3,5 до 5%. Витрати на оборону за два роки Інтифади зросли на 4 млрд. шекелів. Таке не фіксувалося в Ізраїлі з часів депресії 1953 року. Усе це спричинило безпрецедентне зниження життєвих стандартів на 6%.

Обсяг експорту, який 2000 року зріс на 23,9%, у 2001-му скоротився на 11,7%, а цього року, за прогнозами, зменшиться ще на 4,2%. Обсяг імпорту, збільшившись 2000-го на 12,2%, скоротився першого року Інтифади на 4,5%, і на 0,6% — наступного. Безробіття, яке становило приблизно 8,8% працездатного населення в 2000-му, цього року досягло рівня 10,7%.

Справедливості заради слід підкреслити: Інтифада не єдина причина стагнації ізраїльської економіки. Лібералізація 90-х років зробила ізраїльську економіку залежнішою від світової економіки, особливо американської, яка зараз переживає кризу.

Палестинці вказують ще на один свій важливий успіх — уряд Ізраїлю поступово усвідомлює: груба військова сила не зможе принести спокій і безпеку ізраїльським громадянам.

Від початку Інтифади Аль-Акса палестинці вчинили 125 терористичних атак із використанням «живих бомб» на окупованих територіях і в самому Ізраїлі. За оцінками ізраїльської контррозвідки «Шін Бет», від 1993 року палестинці здійснили понад 200 терористичних атак.

Після ідентифікації тіл загиблих шахідів установили, що 52 теракти скоїли представники збройного крила Хамас — бригад Ізз ад-Дін аль-Кассама, 32 теракти — Ісламський джихад, 40 — представники неісламських політичних організацій, переважно «Бригади мучеників аль-Акси».

Представники ізраїльських спецслужб визнають: за два роки збройного протистояння та проведення «зачищень» на палестинських територіях говорити про «перемогу» над тероризмом немає сенсу. І на Західному березі, де вбито й заарештовано сотні активістів, задіяних у палестинському збройному опорі, і в секторі Гази інфраструктура продовжує діяти. Більшість активістів прийшли в рух опору з початком нинішньої Інтифади і своє рішення приєднатися до тієї чи іншої групи прийняли не з політичних або релігійних мотивів, а під впливом прикладу близьких або знайомих. Експерти з антитерору зауважують підвищену мобільність груп опору як за горизонталлю — можливість переходу з однієї групи в іншу, спільні операції, непряме підпорядкування, так і за вертикаллю — стрімке відновлення структури за рахунок переходу «рядових» бійців у розряд «досвідчених».

Експерти ізраїльських спецслужб водночас зазначають, що зі знищуванням армією структур Палестинської автономії самі по собі плодяться незалежні угруповання з абсолютно некерованими лідерами.

У таких умовах, на їхню думку, потрібна зміна тактики ізраїльської армії на окупованих територіях. Зокрема, перегляд методики збирання розвідданих у зонах відповідальності підрозділів, командирам яких рекомендовано збирати інформацію про кожне село, мечеть, громадську організацію та її членів, аж до вивчення особистостей учнів старших класів. Причому підрозділи повинні вести збір інформації самостійно, не чекаючи готових зведень зі штабу. На думку експертів, це єдино можливий спосіб тримати ситуацію бодай під мінімальним контролем. Цікаво, що додумалися до цього не ізраїльтяни, а американці, які поділилися своїм ліванським досвідом.

У свою чергу американці явно не в захопленні від активності ізраїльської армії щодо блокади штаб-квартири Ясіра Арафата в Рамаллі. Невиконання Ізраїлем резолюції Ради Безпеки ООН з негайного розблокування Арафата й відведення ізраїльських військ до кордонів на початок Інтифади може зашкодити формуванню міжнародної коаліції у війні проти Іраку.

Ізраїльський високопоставлений десант на береги Потомаку на чолі з керівником бюро прем’єр-міністра Ізраїлю Довом Вайсгласом наштовхнувся на категоричну вимогу Кандолізи Райс негайно виконати резолюцію ООН, оскільки ситуація, що склалася, «не сприяє» ухваленню жорсткої антиіракської резолюції. Це також, на її думку, утруднює проведення внутрішніх реформ у ПА та зміцнює позиції Ясіра Арафата.

Як повідомляє «Гаарец», такі сигнали адміністрація США надсилала до Ізраїлю кількома каналами. Зміст повідомлень був однаковий — адміністрація Буша зосередила свої зусилля на одній проблемі — створенні широкої міжнародної антиіракської коаліції, можливості ухвалення антиіракської резолюції в ООН — і зацікавлена у співпраці з арабськими країнами. У цьому контексті ігнорування Ізраїлем резолюції ООН є серйозною перешкодою для реалізації планів.

Адміністрація Буша хоче відкласти вирішення палестинсько-ізраїльського конфлікту на час війни з Іраком. І хоча стосовно палестинського лідера позиція американської адміністрації не змінилася, деякі ізраїльські аналітики вже розглядають цю кризу як початок відновлення статусу Арафата.

Наслідки ізраїльської операції в Рамаллі недаремно викликають роздратування американців. Титанічні зусилля з пошуку прийнятної альтернативної кандидатури для обмеження одноособової влади Арафата (про повну відставку вже фактично не йдеться) розбилися об ізраїльський бульдозер, який рівняє із землею руїни «Мукати».

У своєму зверненні до народу з обложеної резиденції Ясір Арафат уперше з моменту утворення ПА заявив про існування групи «змовників», прозоро натякаючи, вважають ізраїльські експерти, на Абу Мазена та його прибічників. «О, мій народе! — сказав Арафат. — Я звертаюся до тебе з обложеної «Мукати», оскільки нас — палестинців — облога не злякає, як не злякають дії змовників проти нас тут або будь-де, бо ми нація хоробрих». Буквально відразу ж після цього звернення, палестинське агентство новин «Вафа» отримало заяви представників Фатху проти «змовників» і «підозрілих елементів».

Ізраїльські експерти приписують Махмуду Аббасу (Абу Мазен) і 13 високопоставленим членам центрального комітету й революційної ради Фатху авторство листа з ультимативними вимогами щодо запровадження посади прем’єр-міністра.

Перерозподіл повноважень — одна з найболючіших тем палестинського політикуму. Під тиском американської та європейської дипломатії палестинське керівництво нібито ухвалило рішення про введення такої посади. Як передбачається, прем’єр-міністр має обмежити абсолютний контроль Арафата над мирним процесом. За деякими даними, цю тему активно лобіювала група Абу Мазена на зустрічі центрального комітету Фатху в середині серпня. Тоді на вимогу про запровадження посади прем’єр-міністра та призначення Абу Мазена Ясір Арафат відповів: зараз не час обговорювати це питання.

У відповідь «опозиціонери» посилили тиск на Арафата, що, зрештою, спричинило відмову законодавчої ради затвердити новий уряд автономії. Серед «підписантів» — член законодавчої ради Набіль Амру, секретар революційної ради Хамдан Ашур, голова служби превентивної безпеки на Західному березі Зухейр Манасра, призначений на цю посаду два місяці тому й інші.

До речі, Набіля Амру, що вийшов із законодавчою ініціативою про припинення бойових операцій, роззброєння різноманітних груп і відновлення контролю над палестинською вулицею, представники «Бригад мучеників Аль-Акси» назвали зрадником.

«Ми кажемо таким колабораціоністам, як Амру, — повідомляється в заяві «Бригад...», — і зрадникам, що його оточують та працюють над створенням альтернативного керівництва: очі нації широко розплющені й дивляться на них».

У світлі цих подій можна констатувати: найближчим часом про формування альтернативи у Фатху американці можуть забути, оскільки частина підписантів відмовилася підтвердити свої підписи, а будинок Амру на півночі Рамалли було обстріляно автоматним вогнем з автомобіля, що проїжджав повз. Того самого дня керівник палестинської розвідки Тауфік Тіраві в інтерв’ю ізраїльській газеті «Гаарец» заявив: «Палестинський народ ніколи не погодиться на керівництво, нав’язане ізраїльськими танками».

Абу Мазен, у свою чергу, в інтерв’ю каналу «Аль-Джазіра» підтвердив, що «виступає за припинення збройної боротьби, проте ця ініціатива не спрямована проти Арафата».

Загалом ситуація в зоні палестинсько-ізраїльського конфлікту засвідчує: сторони не в змозі самостійно зупинити запущений маховик насильства, й актуальним залишається пряме втручання міжнародних миротворчих сил. Мирний процес, успіх якого частково був пов’язаний із тісною економічною інтеграцією Ізраїлю й Палестини, більше не відбувається, а палестинських робітників, які десятиліттями працювали в Ізраїлі, замінили іноземці з Азії та Східної Європи. Нової формули, яка могла б відновити бодай мінімальний рівень довіри між сторонами, немає.

Поки що в ізраїльських школах вводять новий урок, на якому учні практикуватимуться у пошуку та знешкодженні потенційного терориста-самовбивці; палестинським школярам такий урок уже ні до чого — вони й так бачать ізраїльтян на своїх вулицях. Інакше кажучи, на Західному березі без змін.