На порозі «відкритого неба» між Україною та ЄС

28 червня Рада профільних міністрів ЄС погодила підписання чотирьох авіаційних угод із сусідами. Серед них — багатостраждальна Угода про Спільний авіаційний простір (САП, «відкрите небо») з Україною. Згідно з релізом на сайті Ради ЄС, підписання має відбутися восени. У профільних медіа припускають, що це станеться 12 жовтня, під час саміту Україна—ЄС.

Якщо останньої хвилини ніщо не завадить підписанню, то воно завершить цілий історичний етап української євроінтеграції, адже рішення про початок переговорів з Україною щодо Угоди про САП ЄС ухвалив ще наприкінці 2006 року. Україна виявилася складним випадком, оскільки мала власну розвинену авіаційну галузь з багатьма аеропортами, авіакомпаніями, повним циклом авіаційної промисловості та пакетом національних авіаційних стандартів. Тобто це — комплексна Угода з технічними, юридичними та економічними складовими. Тому розробка стратегії її реалізації передбачала і гармонізацію норм вітчизняного авіаційного права з європейським законодавством, і координоване зустрічне відкриття ринків авіаперевезень, а це вимагало особливо багато часу і спільних зусиль. Врешті, після семи років погоджень і перемовин на сумнозвісному Вільнюському саміті Україна—ЄС у 2013 році Угоду про САП парафували (тобто всі учасники домовилися, який саме текст має бути підписано).

Однак потім ЄС застряв у глухому куті територіальних претензій між двома його членами, — аеропорт британського Гібралтару розміщувався на території, яку Іспанія вважає своєю. Іспано-британська суперечка заблокувала не тільки українську, а й інші схожі Угоди, а 2016 року, коли почалася епопея Брекзиту, цю суперечку взагалі відклали до виходу Британії з ЄС.

Далі були роки десятків безплідних обіцянок, дипломатичної боротьби і відчайдушних спроб маневрувати. Наприклад, у 2016–2017 роках Міністерство інфраструктури спробувало почати впроваджувати норми Угоди ще до її підписання, — відповідну концепцію сформулював аналітичний центр «Європа без бар’єрів» після опитування учасників галузі. Крім того, українське МЗС регулярно бомбардувало Брюссель пропозиціями змін до тексту Угоди, але все марно. Так минуло майже вісім років.

Питання, був Гібралтар єдиною причиною затримки чи формальним приводом, яким скористалися незацікавлені в Угоді сторони, залишається відкритим.

Новий етап

Так чи інакше, Гібралтар тепер позаду, а попереду — нові правила гри. Що означатиме для України і усіх нас підписання Угоди, і які вигоди, чи раптом незручності, воно може принести?

Загальна інтенція Угоди — гармонізувати норми, які діють в Україні, з тими, які діють у ЄС. Варто усвідомлювати, що це надзвичайно складне завдання, адже навіть просто перекласти з англійської регламент у сфері цивільної авіації, який містить складну спеціалізовану лексику, та запровадити її в рамках складних вітчизняних практик нормотворчості — це вже дуже складно, праце- та часоємно, і дорого. Україна ж має прийняти чи адаптувати десятки, а фактично — сотні документів ЄС.

unsplash/cleipelt

Додатково ситуацію ускладнює те, що як текст восьмирічної давності, так і низка нормативних актів, на які він посилається в додатках, вже вимагають актуалізації. Цим буде займатись спеціальний Спільний комітет після підписання Угоди. Тому можна впевнено сказати, що повне впровадження Угоди про САП цілком може тривати ще 10–15 років.

Однак деякі зміни запрацюють і будуть відчутні як для галузі, так і для пересічних мандрівників майже відразу після підписання.

Небесна децентралізація

Одна з перших і найголовніших змін — Угода вже на першому етапі передбачає надання європейським і українським перевізникам необмежених прав на польоти між країнами ЄС і Україною. Це означає, що про відкриття нових рейсів зможуть домовлятися між собою аеропорти та перевізники з мінімальним втручанням центральної влади.

З деякими країнами ЄС цей принцип уже діє на двосторонньому рівні, наприклад із Польщею, Румунією, Іспанією, Литвою.

Сполучення з іншими країнами — як-от Францією, Чехією чи Швецією, досі регулюється інакше — типовими двосторонніми угодами з певними обмеженнями: за переліком маршрутів або міст, за кількістю рейсів, кількістю перевізників тощо. Регулятори обох сторін довго і складно домовляються буквально про кожен додатковий рейс на тиждень, додаткового перевізника чи ще один аеропорт для двостороннього сполучення.

Виграють від цього ті авіакомпанії, котрим вдалося пробитися в такий закритий авіапростір і там відгородитися обмеженнями від будь-якої конкуренції. А платять за цю «зону комфорту» для великого бізнесу пасажири.

Зняття обмежень має почати діяти майже зразу після підписання Угоди. Таким чином, можна сподіватися, що вже влітку 2022 року завдяки «відкритому небу» стане більше напрямків та польотів з України і знизяться ціни.

На думку українського авіаційного експерта Євгена Трескунова, Україна цілком може повторити досвід Польщі — там з «відкриття неба» у 2004 році лише за 15 років річний пасажиропотік всіх польських аеропортів зріс у шість разів. Передумовами такому успіху, як вважає експерт, окрім власне набуття чинності Угоди про САП будуть: готовність інфраструктури регіональних аеропортів, професійний маркетинг вітчизняних дестинацій місцевими та центральною владами, авіаційний міжнародний маркетинг самого аеропорту, а також наявність єдиної команди однодумців щодо розвитку аеропорту і авіасполучень принаймні на регіональному рівні.

Крім цього Угода означатиме багато змін для всієї галузі, що не так очевидні для пересічного мандрівника. Наприклад, українські компанії отримають можливість звертатися на рівних правах щодо європейських перевізників до регуляторів ЄС у разі порушень умов Угоди про САП з боку будь-яких компаній або урядових структур у самому Європейському Союзі.

unsplash/odiin

Також Угода передбачає зміни в українському законодавстві щодо доступу до ринку послуг. Зокрема, щодо дерегуляції аеропортових зборів для невеликих аеропортів, передбачуваності й прогнозованості доступу до ринку наземного обслуговування в конкретних аеропортах, чітких правил регулювання й контролю державної допомоги аеропортам й авіакомпаніям.

Отож, підписання Угоди восени 2021 року означатиме зростання конкуренції, зниження цін, збільшення доступності авіатранспорту та додаткові можливості для українських компаній і мандрівників уже у 2022 році. Прямі повітряні сполучення з Європою в цілому стануть доступнішими для багатьох регіонів України.

Принаймні частково зміниться структура авіаційних і міжлюдських зв’язків між Україною та ЄС — адже різко зросте доступність раніше обмежених напрямків, таких як Франція. Додатковий поштовх у розвитку отримають невеликі регіональні аеропорти України, а це сприятиме підвищенню інвестиційної та туристичної привабливості цих регіонів.

Головне — щоб у найближчі три місяці не з’явився якийсь «новий Гібралтар».

Більше статей Павла Кравчука читайте за посиалнням.