МКС і злочини проти людяності в Україні

31 сiчня, 2014, 20:10 Роздрукувати Bипуск № 3, 31 сiчня-7 лютого 2014р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Україна підписала, але не ратифікувала Статут МКС. Отже, сьогодні юрисдикція Суду не поширюється на скоєні на території України злочини, навіть якщо їх можна кваліфікувати як злочини проти людяності відповідно до Статуту МКС.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

МКС і злочини проти людяності в Україні

Серед різних верств українського суспільства дедалі частіше озвучуються думки про можливість і необхідність звернення до міжнародних інституцій, зокрема до Міжнародного кримінального суду (МКС) з метою припинення ескалації порушень прав людини, яка спостерігається в різних регіонах України з кінця листопада минулого року.

В нинішніх політичних і правових реаліях задіяння механізму Міжнародного кримінального суду (МКС) для покарання представників режиму В.Януковича, причетних до скоєння грубих порушень прав людини, є проблематичним, принаймні в осяжній перспективі.

Як випливає з його Статуту, юрисдикція Суду "обмежується найсерйознішими злочинами, які викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства", торкається лише фізичних осіб, причетних до скоєння тяжких злочинів, і поширюється лише на громадян та діє на територіях тих держав, які є учасницями Статуту МКС (ст. 5–8, 12). Кримінальну справу в суді порушує прокурор Суду (ст. 13–15) за наявності підстав і умов прийнятності, визначених Статутом МКС (ст. 17–20).

До злочинів, що підлягають юрисдикції Cуду, віднесено, зокрема, злочини проти людяності,як їх визначено у ст. 7 Статуту МКС, зокрема вбивства, ув'язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи та порушення основоположних норм міжнародного права, тортури, переслідування будь-якої групи, насильне зникнення людей, будь-які навмисні діяння, що спричиняють сильні страждання або серйозні тілесні ушкодження.

Відповідно до статті 17 Статуту, юрисдикції Суду підлягають представники лише вищого державного керівництва, які причетні до скоєння означених у Статуті злочинів. Однак у тих випадках, коли влада держави не спроможна або не бажає притягти до відповідальності будь-яких осіб, що чинять злочини, такі особи, незалежно від їхнього статусу, можуть підлягати юрисдикції Суду.

Україна підписала, але не ратифікувала Статут МКС. Отже, сьогодні юрисдикція Суду не поширюється на скоєні на території України злочини, навіть якщо їх можна кваліфікувати як злочини проти людяності відповідно до Статуту МКС.

Як виняток Міжнародний кримінальний суд може здійснити свою юрисдикцію щодо громадян держави, яка не є учасником його Статуту, лише у випадку, коли з вимогою порушити кримінальну справу до прокурора Суду звертається Рада Безпеки ООН, що діє на підставі розділу VII Статуту ООН (п. "в" ст. 13 Статуту МКС). Така вимога має бути оформлена рішенням Ради Безпеки, яке ухвалюється за згодою всіх п'яти постійних членів Ради і в якому спричинена міжнародними злочинами ситуація кваліфікується як така, що загрожує міжнародному миру та безпеці або порушує їх (ст. 23–27, 39 Статуту ООН).

Практика знає випадок, коли, реагуючи на звернення РБ ООН, МКС порушив кримінальну справу проти громадян держави, яка не є учасником Статуту МКС. 31 березня 2005 р. Рада Безпеки ООН, діючи відповідно до своєї резолюції 1593, передала прокуратурі МКС матеріали, що стосувалися скоєння міжнародних злочинів на території Судану, який не є учасником Статуту МКС. Відповідно до вимог Статуту, Регламенту Суду і рішень Палати попереднього провадження І Міжнародного кримінального суду, прокурор видав ордери на арешт колишнього міністра внутрішніх справ Судану Ахмада Харуна і лідера воєнізованих формувань Алі Абд-Аль-Рахмана (травень 2007 р.) та чинного президента Судану Омара Аль-Башира (2009 р).

У цьому зв'язку слід наголосити, що офіційний статус особи як глави держави або уряду чи парламенту, обраного представника або урядового чиновника ні в якому разі не звільняє таку особу від кримінальної відповідальності і не є підставою для пом'якшення вироку (ст. 27 Статуту МКС). Стосовно злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду, не існує жодного строку давності (ст. 29 Статуту МКС).

На території України створеними всупереч її Конституції спеціальнимипідрозділами міліції "Беркут" були вчинені дії, які грубо порушують фундаментальні права та основоположні свободи громадян. Після жорстокого придушення мирної акції громадянського протесту 30 листопада 2013 р. особовий склад цього підрозділу розпочав адресний відстріл найактивніших учасників протестних акцій та журналістів. Унаслідок цього кількох осіб було вбито, а сотні зазнали тяжких тілесних ушкоджень. В усіх регіонах України поширилися випадки насильницьких зникнень і розпочалося переслідування активістів Майдану із застосуванням тортур та знищенням їхньої власності. Причому до злочинних акцій проти громадян силові структури залучали контрольовані ними бандформування, прозвані "тітушками".

У багатьох випадках дії української влади, керівництва силових відомств та їхнього особового складу можна кваліфікувати як злочини проти людяності. Але для втручання Ради Безпеки ООН та її звернення до МКС необхідно, щоб масштаб злочинних дій міг слугувати підставою для їх кваліфікації як таких, що становлять загрозу міжнародному миру й безпеці. Представники керованої В.Януковичем команди і він сам повинні усвідомлювати, що, перейшовши певну межу, вони стають міжнародними злочинцями, а відтак, відповідно до Статуту МКС, їх кримінальне переслідування відбуватиметься скрізь і триватиме доти, доки вони не будуть покарані. Нагадаємо, що свого часу, на початку 90-х рр. минулого століття, голосами постійних членів Ради Безпеки ООН було ухвалено рішення про кримінальне переслідування осіб, що скоїли злочини проти людяності на території Югославії. В результаті на лаві підсудних спеціального Міжнародного кримінального трибуналу опинилося вище політичне й військове керівництво колишньої Югославії. Це сталося незважаючи на той факт, що режим С.Мілошевича спирався на політичну підтримку Російської Федерації, - у критичний момент він її не одержав.

Українське законодавство містить чіткі положення, які передбачають різні покарання за злочинні дії, подібні до тих, що нині чиняться проти учасників протестних акцій. Так, завідомо незаконні арешт або тримання під вартою караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк; умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів - штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років; умисне тяжке тілесне ушкодження карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, а в разі настання смерті - від семи до десяти років; побої, вчинені групою осіб з метою залякування потерпілого та його близьких, - обмеженням або позбавленням волі строком до п'яти років; катування карається позбавленням волі від трьох до п'яти років, а вчинене повторно або групою осіб - від п'яти до десяти
років.

Досі в Україні не відбулося жодного судового процесу над представниками силових структур та "тітушками" за скоєні ними злочини проти активістів Євромайдану. Це є свідченням того, що грубі порушення прав людини в Україні відбуваються із санкції вищого керівництва держави, яке таким чином є співучасником злочину проти людяності.

В нинішніх умовах громадяни України мають боронити свої права не лише в рамках майданних протестних акцій, а й шляхом подання позовів до українських судів та вимог до органів прокуратури. Навіть у разі відмови у задоволенні їхніх справедливих вимог це матиме позитивне значення, оскільки в перспективі відкриває можливість масового звернення українців до Європейського суду з прав людини, а також задіяння механізму ст. 33 Європейської конвенції про захист прав людини. Згідно із цією статтею будь-яка держава - учасниця Конвенції може передати на розгляд Суду будь-яке, на її думку, порушення Конвенції іншою державою-учасницею.

У практичному плані це означає, що громадяни та/або окремі громадські організації України можуть звернутися до будь-якої з 50 держав - учасниць Європейської конвенції з проханням подати скаргу на грубі порушення прав людини в Україні, які мали місце наприкінці 2013-го - на початку 2014 р. Раніше різні європейські держави, індивідуально або колективно, близько 20 разів зверталися до Європейського суду з прав людини в порядку, передбаченому ст. 33 Європейської конвенції про захист прав людини. Так, 1960 р. Австрія висунула претензії до Італії з приводу порушення права активістів у Південному Тіролі на справедливий судовий розгляд; 1972 р. Ірландія порушила справу проти Великобританії за звинуваченням у застосуванні катувань і насильства британськими поліцією та армією в Ольстері; 1982 р. Данія, Нідерланди, Норвегія, Франція і Швеція звернулися з позовом проти Туреччини у зв'язку з порушенням прав людини військовою хунтою.

Ініціювання розгляду в Європейському суді з прав людини міждержавної скарги на порушення прав людини в Україні під час Євромайдану створить корисний прецедент, необхідний для викорінення практики свавільного використання силових структур та утвердження права, справедливості й європейських гуманітарних цінностей.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК