Міжнародні відносини в епоху штучного інтелекту: чи мають майбутнє дипломатичні перекладачі?

Напевно, це одна з небагатьох професій, про які згадують частіше тоді, коли щось уже пішло не так.

Дипломати, розвідники й перекладачі розповідають про свою роботу неохоче. За іронією долі найуспішніші представники цих професій залишаються в тіні, обмежені зобов'язаннями про нерозголошення інформації й підвищеними вимогами безпеки з огляду на високий рівень робочих контактів. Ті ж, чиї імена все-таки стають надбанням громадськості (зазвичай у результаті гучних політичних скандалів), були б раді відмовитися від такої сумнівної "слави".

Корифеї професії розповідають, що далекого 1974 р. під час найбільшого в історії страйку конференц-перекладачів у Нью-Йорку хтось із лідерів руху зазначив, що однією з головних проблем професії є нерозуміння суспільством суті їхньої роботи і, як наслідок, поступове знецінення їхньої праці: "Ми стали абсолютно анонімними, знеособленими істотами. Нас немає як людей, є тільки наші голоси". Тоді спроба перекладачів змінити ставлення до себе лише як до знеособленого "голосу за кадром", у будь-який момент готового автоматично відтворювати думки й слова мовців будь-якою доступною мовою, увінчалася успіхом. Роботодавці погодилися поліпшити умови праці з урахуванням фізичних потреб і об'єктивно обмежених людських можливостей синхроністів, які багато годин на день проводять у погано обладнаних кабінках для перекладу. Значні ресурси були витрачені на розвиток технологій, здатних полегшити непросте завдання синхронного перекладу - від скорочення робочого часу до поліпшення якості звуку в навушниках. Відтоді технологічний прогрес став невіддільною частиною професії, і, схоже, що тепер уже цілком реальний "знеособлений голос за кадром" загрожує остаточно витіснити людський фактор зі сфери перекладацьких послуг.

Використання комп'ютерних програм для роботи зі стандартними текстами великого обсягу, що містять повторювану специфічну термінологію, уже давно стало нормою, а випускники філологічних факультетів серйозно замислюються над перекваліфікацією з повноцінних перекладачів на пост-редакторів машинного перекладу. Розвиток лінгвістичного програмного забезпечення й поява численних онлайн-перекладачів дали змогу значно заощадити не тільки час, але й фінансові ресурси замовника, не готового оплачувати дорогу "ручну роботу" висококваліфікованих фахівців. Навіть якщо, як попереджав Бенджамін Франклін, гіркота низької якості залишиться ще довго після того, як буде забута насолода низьких цін.

Нині ж фахівці серйозно заговорили про можливість повного заміщення людини штучним інтелектом й у сфері усного перекладу. Так звані "кишенькові" електронні перекладачі, що дозволяють перекладати прості фрази в режимі реального часу, коштують як година роботи синхроніста й уже давно використовуються в багатьох країнах, там, де оперативність і функціональність значно важливіші за точність й вишуканість формулювань - у приймальному відділенні госпіталю, під час пошуково-рятувальних операцій МНС або у сфері послуг, даючи змогу швидко й недорого порозумітися з персоналом чи туристами.

Однак сьогодні йдеться вже про якісно новий стрибок у розвитку технологій і значно розширеній сфері їх можливого застосування - аж до перекладів самітів міжнародних організацій і двосторонніх перемовин на найвищому рівні. Не секрет, що синхронний переклад - задоволення не з дешевих. Приміром, тільки з бюджету ЄС для досягнення "взаєморозуміння" між делегатами витрачається більш як чверть мільярда євро на рік, не рахуючи ще 2,5 млрд євро на письмові переклади. Таке мовне різноманіття, за словами британського видання Independent, уже давно перетворило організацію на "недозволенно дорогу Вавилонську вежу". У результаті масштабних хвиль розширення у 2000-х Євросоюз зустрівся з новими "труднощами перекладу". Принцип мультикультурності, що став концептуальною основою розвитку організації, і норми регламенту потребували забезпечення рівного доступу до інформації всіх членів загальноєвропейських інститутів і рівної представленості всіх національних голосів у європейському багатоголоссі. На практиці ця "єдність у різноманітті" означала створення технічних умов і добір штату професійних перекладачів для обслуговування 24 робочих мов (576 мовних пар, а з урахуванням частого використання російської й арабської мов запрошеними спікерами ця кількість доходить до 600). Безперечно, забезпечення безперебійної роботи такого складного й громіздкого механізму потребує величезних додаткових витрат часу, місця (чого варте тільки обладнання необхідної кількості кабінок для синхрону в залах засідань) і фінансових ресурсів.

У недалекому майбутньому можна чекати зростання цієї кількості в геометричній прогресії не тільки через можливі нові хвилі розширення ЄС, але й з огляду на дедалі більшу "політкоректність" демократичного світу. 2019-й пройшов в ООН під гаслом надання більших прав корінним народам і, відповідно, збільшення уваги до проблеми зникнення рідкісних мов. У Канаді, наприклад, відповідно до Закону про офіційні мови 1969 р., засідання уряду й усіх парламентських комітетів уже перекладаються англійською і французькою. Нові поправки до Закону, прийняті цього року, зобов'язують законодавців забезпечувати переклад ще й мовами корінних народів Канади, якщо ними говорить бодай один представник відповідної етнічної групи в парламенті, а знайти кваліфікованих перекладачів (тим паче синхронних) виявляється майже неможливим.

У таких умовах використання універсального "голосу за кадром" стало б оптимальним розв'язанням цілої низки давно наболілих проблем і тих, що тільки позначилися. Технічно така можливість уже існує. Технології розпізнавання голосу легко дозволяють транскрибувати (записувати у вигляді тексту) слова мовця, алгоритми машинного перекладу - перекладати їх будь-якою, навіть найбільш екзотичною мовою, а синтезатор голосу - відтворювати готовий текст в обраній швидкості й тональності. Незрозуміло, щоправда, хто в такій ситуації буде відповідальним у разі некоректного перекладу, здатного призвести до значних політичних наслідків. Як свідчить практика соціальних мереж, стандарти професійної етики й норми міжнародного права не можна застосувати до алгоритмів штучного інтелекту. Однак, схоже, що це вже перестало бути для всіх серйозною проблемою.

З іншого боку, остаточне знеособлення процесу перекладу з подальшим поширенням такої практики і на двосторонні зустрічі допомогло б уникнути ще однієї важко вирішуваної юридичної і моральної дилеми - (не)можливості виклику перекладачів до суду для надання свідчень щодо суті переговорів політичних лідерів. У цьому контексті першим гучним прецедентом стала спроба заслухати в Конгресі показання Марини Гросс - співробітниці Білого дому, яка кілька років тому перекладала Гельсінський саміт Трампа-Путіна. Оскільки зустріч відбувалася у форматі тет-а-тет, саме перекладачка виявилася єдиним представником американської сторони, окрім власне Трампа, здатним пролити світло на "таємні домовленості" президентів. Цей випадок став першою, але далеко не єдиною спробою переглянути статус перекладача й принципи нерозголошення професійної таємниці, яких дотримувалися раніше не менш неухильно, ніж принципів депутатської недоторканності або дипломатичних імунітетів. Не менш грубим, яке хоч і не набуло достатнього розголосу, порушенням права перекладача залишатися "поза політикою" і зберігати конфіденційність переговорів, став виклик до суду польської перекладачки Путіна й Туска, котра була єдиним свідком їхньої розмови напередодні смоленської авіакатастрофи, у якій загинуло все вище керівництво Польщі.

Немає сумнівів, що в майбутньому таких випадків буде дедалі більше. У світі постправди й постетики, де доцільність підмінює не тільки протокольні правила, але й правові норми, а телефонні перемовини можуть стати приводом для імпічменту, перекладачі вже перетворилися з "голосу за кадром" на носіїв цінної інформації, доступ до якої може істотно вплинути на розвиток міжнародних відносин.

Усунення людського фактора й використання спеціальної техніки для перекладу закритих зустрічей вже озвучувалося деякими фахівцями як можливе розв'язання проблеми.

Однак, як і у випадку з т.зв. дистанційним перекладом, коли переклад забезпечується живою людиною, але без її особистої присутності (і, можливо, навіть без розуміння того, з ким саме він працює), виникає питання про надійність таких каналів зв'язку й рівня їх захисту від втручання третіх сторін. Практика дистанційного перекладу вже активно застосовується в багатьох міжнародних організаціях для епізодичних сеансів зв'язку з найвіддаленішими точками планети. За словами голови служби перекладу Єврокомісії, для цього використовуються автономні сервери, доступ до яких строго обмежений. Водночас багаторазове збільшення навантаження у разі повсюдного використання дистанційного перекладу на постійній основі, як і загроза кібератак та небажаного витоку інформації, стають цілком реальними перспективами в умовах технологій ХХI ст.

Нарешті, серйозна небезпека криється у самому факті підміни людського розуму штучним інтелектом там, де цей розум мав би восторжествувати. Будь-який бодай трохи досвідчений перекладач скаже, що автоматична заміна слів однієї мови відповідними аналогами іншої мови становить лише незначну частину процесу перекладу. Уміння донести зміст, вкладений у слова мовцем, і подати його у формі, доступній для сприйняття слухачами, потребує розуміння контексту й гнучкості розуму, недоступної жодному роботові. Регіональні акценти й дефекти дикції, культурні особливості й складні релігійні образи, "неперекладна" гра слів і своєрідне почуття гумору - усе це потребує адекватної інтерпретації з урахуванням національної специфіки, а не дослівної передачі тексту оригіналу. Поки саме ці труднощі перекладу роблять будь-які, навіть дуже передові, технології безсилими у порівнянні з їхніми "конкурентами" з плоті й крові.

Оливи до вогню і без того палких дискусій підлив нещодавній скандал навколо використання Службою громадянства і імміграції США технологій Google Translate для перевірки акаунтів у соціальних мережах потенційних кандидатів на в'їзд до країни. За інформацією, отриманою Міжнародним проєктом допомоги біженцям через публічний запит і пізніше опублікованою у ЗМІ, внутрішній посібник, випущений для співробітників федерального агентства, радить "як найбільш ефективний метод роботи з контентом іноземною мовою використовувати безкоштовні онлайн-перекладачі, надавані Google, Yahoo, Bing та іншими пошуковими системами". Зокрема, посібник містить покрокові інструкції для роботи з Google Translate.

Ця новина викликала хвилю обурення як серед потенційних "жертв" машинного перекладу, так і всередині американського суспільства. Експерти не тільки у сфері лінгвістики, але й національної безпеки б'ють тривогу, зазначаючи залежність рішень уряду США про надання біженцям права на в'їзд до країни від автоматичного перекладу їхніх повідомлень у соціальних мережах. З огляду на те, що онлайн-перекладачі не призначені для аналізу нюансів контексту або розпізнавання сленгу, існує висока ймовірність того, що агентство може неправильно витлумачити невинні коментарі або, навпаки, залишити без уваги справді небезпечні.

У 2017 р. Facebook уже вибачався після того, як вбудована система машинного перекладу переклала пост палестинського користувача, котрий побажав арабською "доброго ранку", як "завдай їм болю" англійською і "напади на них" на івриті. У 2018-му відомі ще як мінімум два скандальні випадки розгляду щодо "потенційно небезпечних" постів, за якими проводилося додаткове розслідування. Офіційний висновок такий, що "для повноцінного аналізу [їх] змісту необхідне володіння арабською мовою на рівні рідної, а також професійні знання в галузі регіональної культури, релігії і тероризму". Нещодавній приклад з тієї самої сфери - твіт перською мовою, у якому була зображена іранська еліта, що простягає руки до неба, з запитанням "Чия дитина живе в Америці?" (натякаючи на близьких родичів високопоставлених чиновників, які живуть на Заході). Переклад тексту в Google Translate - "Коли ви спробуєте Америку?". Результат Microsoft - "Хто американець?".

Американське видання Business Insider зазначає, що ситуація не була б настільки критичною, якби адміністрація Трампа не приділяла такої уваги соціальним мережам у процесі прийняття рішень. Нині ж залежність уряду від інструментів машинного перекладу викликає серйозне занепокоєння не тільки з приводу того, як співробітники імміграційної служби приймають рішення, що впливають на життя заявників і національну безпеку США, але й як президент наддержави формує своє уявлення про світ, переглядаючи щоранку новини у твітері.

Представники компанії Google уже заявили, що їхнє програмне забезпечення "не призначене для розв'язання складних завдань" і "не здатне замінити собою людей-перекладачів". Відносна гарантія якості поширюється лише на заздалегідь адаптовані тексти, що пройшли передредагування й позбавлені різночитань. І в цьому криється ще одна небезпечна тенденція, про яку вже серйозно говорять на наукових конференціях. Дедалі популярніша практика написання текстів виступів "під машинний переклад" (тобто максимально простими, короткими фразами, без використання нестандартних мовних зворотів), окрім загрози примітивізації людини в епоху смарт-технологій, може коштувати реальних людських життів. Представники перекладацької служби Європейського суду вже заявили, що можливе використання під час слухань технологій машинного перекладу замість присяжних перекладачів прямо порушує права людини на справедливий захист. Як і в сиву давнину, красномовство й сьогодні залишається головною зброєю адвоката, а неоднозначні формулювання, образність мислення й полум'яні промови правозахисників дозволили виграти сотні, здавалося б, безнадійних справ. Для адвокатів, політиків і дипломатів віртуозне володіння словом - не розкіш, а необхідний інструмент у повсякденній роботі. І від того, наскільки переконливо вони можуть "приховувати те, що знають, і говорити про те, чого не знають", залежать життя людей, а часом і долі світу.

Очевидно, що на цей час досвідченого перекладача ще не здатний замінити штучний інтелект, але його вже замінив перекладач, який використовує штучний інтелект у своїй роботі. Нехай зараз кабіна синхронного перекладу без перекладача поки ще здається нам такою ж фантастикою, якою колись здавався літальний апарат без пілота. Майбутнє ближче, ніж здається. Воно настане вже завтра. А це означає, що готуватися до нього треба вже сьогодні.