Лівія: поле бою для різних гравців

У ніч із 15 на 16 грудня військова техніка оточила урядові будівлі в лівійській столиці — місті Тріполі. На перший погляд події скидалися на військовий переворот, який міг загрожувати перехідному урядові національної єдності. Втім, згодом ситуація прояснилася. Зараз вона виглядає менш небезпечною для стабільності уряду, але водночас яскраво ілюструє хаос, у якому перебуває Лівія.

فيديو > مجموعات مسلحة تسيطر على محيط مقر رئاسة الوزراء في #طرابلس على خلفية التوتر الذي نشب بسبب تعيينات الرئاسي لضباط وانشاء ألوية بقادة مرتبطين بتيار متشدد . #المرصد #ليبيا pic.twitter.com/0o6z28l9CL

— صحيفة المرصد الليبية (@ObservatoryLY) December 15, 2021

Відповідальність за нічні події у столиці несуть кілька впливових збройних формувань із-поміж тих, котрі контролюють Тріполі та його околиці. Їхні керівники вдалися до демонстрації сили у відповідь на кадрові рішення уряду щодо призначення військового командування в місті — відставка генерала Абдульбасита Марвана з посади керівника столичного військового округу викликала невдоволення. Вони побачили в цьому ознаки тиску з боку уряду, який спирається на інші збройні формування.

فيديو > لقطات لتحركات مجموعات مسلحة في مناطق مختلفة من #طرابلس بوقت سابق هذه الليلة . #المرصد #ليبيا pic.twitter.com/unZcjjTUvT

— صحيفة المرصد الليبية (@ObservatoryLY) December 15, 2021

Хоча військова техніка та вояки залишаються поблизу урядових будівель, ситуація відносно стабільна. Зрештою, поки що обійшлося без збройних зіткнень між різноманітними угрупованнями. Хоча як сам конфлікт між ними, так і потенційне розгортання повноцінних бойових дій у місті не є чимось неочікуваним. На початку вересня 2018-го, події в Тріполі вже розвивалися за таким сценарієм, коли місцеві формування сперечалися через вплив і доступ до джерел доходів.

За три роки ситуація на заході Лівії не дуже змінилася. Один організований за міжнародної підтримки уряд замінив інший, — на місце уряду національної згоди в березні 2021 року прийшов уряд національної єдності. Але реальна влада навколо Тріполі перебуває в руках різноманітних збройних формувань. Вони здатні об’єднати зусилля лише перед обличчям реальної загрози: саме її у 2019–2020 рр. становили сили фельдмаршала Халіфи Хафтара, який контролює схід держави й намагався захопити лівійську столицю. Втім, коли його наступ було відбито, суперечності між різними польовими командирами та бригадами знову виходять на перший план.

Нинішнє загострення конфлікту особливо недоречне для прибічників мирного процесу. Адже, згідно з досягнутими торік у жовтні домовленостями, вже 24 грудня мають відбутися загальнонаціональні президентські вибори. Вони покликані закласти основу для повернення стабільного миру в державу, яка вже понад десять років перебуває у стані практично безперервної громадянської війни.

Ситуація ускладняється активним залученням у громадянський конфлікт зовнішніх гравців. Після перемоги над радикальними ісламістами, які були окремою стороною конфлікту, в Лівії сформувалися два центри сили. Міжнародно визнаний уряд національної згоди в Тріполі підтримували більшість європейських держав і Туреччина. Саме турецька військова допомога у 2020 році допомогла відбити атаки Лівійської національної армії Хафтара. Сам Хафтар діяв від імені так званого тобрукського уряду. Він мав підтримку від ОАЕ, Єгипту і РФ — на його боці воювали російські найманці з ПВК Вагнера. Власне, ця підтримка не зникла й сьогодні. Крім того, Хафтар користувався довірою Франції, яка в лівійських справах займає двозначну позицію.

Таким чином, Лівія стала полем бою для різних геополітичних гравців. Але провал наступу Хафтара на Тріполі та стабілізація лінії фронту забезпечили статус-кво, який неможливо було змінити силовим шляхом без прямого зіткнення цих акторів. Крихкий баланс сил створив умови для пошуку іншого виходу з глухого кута — за рахунок політичних домовленостей. Саме з цієї основи й виросла ідея президентських виборів 24 грудня.

Для їх забезпечення вдалося досягти компромісного рішення про створення перехідного уряду. В березні 2021 року було сформовано уряд національної єдності на чолі з Абдульхамідом Дбейбою. Він мав представляти інтереси всіх лівійців, зрештою примирити Тріполі та Тобрук і належним чином організувати виборчий процес.

Abdulhamid AlDabaiba/facebook

Утім, події наступних місяців показали, що виконати це завдання неможливо. Формально уряд Дбейби визнали як ключові сили лівійського політикуму, так і зовнішні гравці. Але на практиці країна залишається розділеною, а центральна влада не має реальних повноважень. Захід і Схід держави все ще не досягли компромісів і порозуміння — зокрема в питаннях організації виборів та затвердження виборчого законодавства.

Не лише юридичні аспекти, а й практична можливість провести вибори залишається примарною. Територію Лівії контролюють різноманітні збройні угруповання, які підпорядковуються інтересам або окремих політиків, або ж узагалі племінних керівників. З держави досі не виведені іноземні найманці. Все це унеможливлює гарантування вільного та безпечного голосування. Вибори «під прицілом» польових командирів навряд чи будуть легітимними.

Уже зараз можна говорити про провал їх організації. За тиждень до запланованого терміну виборча комісія все ще не може сформувати фінального списку допущених кандидатів. Хоча сама можливість поборотися за крісло президента спричинила ажіотаж, адже близько 100 осіб зголосилося взяти участь у перегонах. Звісно, за таких умов маловідомі діячі вже фактично позбавлені можливостей проводити агітаційну кампанію.

Справа ускладняється участю у виборах важковаговиків лівійської політики, які мають украй контроверсійну репутацію. Фельдмаршал Хафтар усе ще сподівається об’єднати державу під своїм началом. Якщо не військовим, то політичним шляхом. Він досить популярний на заході Лівії, але вкрай токсичний для сходу держави. Ще один кандидат із заплямованою репутацією — Саїф Каддафі. Син убитого 2011 року лівійського диктатора може викликати в частини електорату ностальгію за мирними часами. Але його звинувачують у військових злочинах. Обидва діячі жодним чином не асоціюються з демократичними цінностями та свободами.

Не допомагає деескалації напруги й рішення Абдульхаміда Дбейби поборотися за посаду президента. Раніше він заявляв, що не буде балотуватися, але тепер змінив своє рішення. Це кидає тінь на уряд національної єдності, створений виключно для належної організації виборів та передачі влади переможцеві. Натомість тепер опоненти мають підстави звинувачувати його в роботі на одного з кандидатів.

ЗМІ повідомляють, що саме Дбейба зараз є фаворитом перегонів. Але рейтинги не мають значення. Очевидно, що Хафтар у жодному разі не визнає свою поразку. Як і його опоненти не визнають його перемогу. Антагонізм між сторонами конфлікту залишає мало шансів на нормалізацію політичного процесу навіть у разі проведення виборів.

Міжнародна спільнота намагається зберегти надії на мир. У Тріполі активно працює новопризначена спецпредставниця генерального секретаря ООН у Лівії Стефані Вільямс. Утім, ситуація навколо запланованих на 24 грудня виборів створює важку дилему, з якої неможливо вийти без втрат.

ООН/В.Мартин

Об’єктивно Лівія не готова до проведення голосування. Але його відтермінування означатиме визнання неспроможності ООН виконати свої функції у забезпеченні мирного процесу. Чергова поразка підриває репутацію організації, граючи на руку деструктивним елементам системи міжнародних відносин, які прагнуть забезпечити свої інтереси в Північній Африці. Не випадково міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров уже заявив, що не бачить особливих проблем у перенесенні виборів, хоча й сподівається, що вони відбудуться за встановленим графіком. Росія може скористатися ситуацією для посилення свого впливу в регіоні.

Тимчасом проведення голосування без дотримання належних процедур і визнання його результатів теж не сприятимуть стабілізації Лівії. Легітимність переможця за таких умов буде оскаржуватись, і загострення протистояння призведе лише до нової ескалації.

Остання перспектива лякає Європу. Ідеться не лише про турботу про добробут лівійців, що базується на моральному обов’язку принести мир у зруйновану війною державу. В її основі лежить раціональна оцінка викликів, які загрожують південним кордонам ЄС. Ключовий із них — міграційна проблема, для вирішення якої стабілізація ситуації в Лівії має вкрай важливе значення. Ця держава є як джерелом нелегальної міграції, так і транзитним пунктом для мігрантів, котрі прямують на північ із багатьох держав африканського континенту.

Для протидії цій загрозі Європі потрібна мирна, стабільна Лівія. Яка не лише забезпечить належні умови життя власним громадянам, а й контролюватиме транзитний міграційний потік. Цікаво, що останню функцію може виконувати й цілком недемократичний уряд. Це відкриває додаткові перспективи для діячів на кшталт Хафтара, які намагаються довести європейцям ефективність власної «влади сильної руки».

Утім, на сьогодні перспективи об’єднання Лівії під єдиним керівництвом — як демократичним, так і диктаторським — залишаються примарними. Швидше, на державу чекає або новий виток конфлікту, або затягування млявого мирного процесу без реальних перспектив. В обох випадках це означає занепад для простих лівійців і стабільне загострення міграційної проблеми для ЄС. Своєю чергою, необхідність реагувати на цю загрозу відволікатиме увагу міжнародної спільноти, що грає на руку геополітичним опонентам Європи.

Більше статей Миколи Замікули читайте за посиланням.