ЛЕВОВА ПРОПОЗИЦІЯ ДЛЯ АДАМА МІХНІКА

Поділитися
У новий 2003 рік Польща ввійшла в супроводі великого скандалу, який кидає тінь відразу на кілька аспектів, важливих для життя й діяльності країни, — політику, бізнес, ЗМІ...

У новий 2003 рік Польща ввійшла в супроводі великого скандалу, який кидає тінь відразу на кілька аспектів, важливих для життя й діяльності країни, — політику, бізнес, ЗМІ. Головними героями цієї загадкової історії стали люди, так би мовити, з перших сторінок газет. У процесі з’ясування, що властиво великим скандалам, він затягує в свій вир дедалі ширші кола суспільства, але від цього події не стають зрозумілішими.

Буквально напередодні Нового року «Газета виборча» повідала: відомий кінопродюсер Лев Ривін (співпродюсер фільмів «Список Шиндлера» С.Спілберга, «Піаніст» Р.Полянського, виконавець ролі «російського мафіозі» в серіалі «Екстрадиція» та ін.) зробив її видавцеві — фірмі «Агора» — корупційну пропозицію. У розмові з головним редактором Адамом Міхніком, яку той записав на диктофон, Лев Ривін пропонує вигідні для «Агори» зміни в урядовому законопроекті про ЗМІ в обмін на 17,5 млн. дол. При цьому, за словами Ривіна, його уповноважила «група владоможців», і дав зрозуміти, що за цим стоїть сам Лешек Міллер. Виник жахливий скандал — адже це перше в країні зафіксоване й оприлюднене свідчення корупції на вищому рівні.

Корупцієгенний законопроект

У квітні 2002 року розпочалася публічна дискусія на тему нового законопроекту про ЗМІ, підготовленого членами нацради з питань ТБ і РМ та працівниками міністерства культури. Найсуперечливіші пункти проекту стосувалися «недопущення концентрації капіталу» в ЗМІ та розширення повноважень нацради ТБ і РМ. Конкретно це обмеження мало відбуватися так: приватному видавцеві загальнонаціонального журналу чи газети заборонялося б володіти загальнонаціональними електронними ЗМІ або навпаки — той, хто займається приватним мовленням (телебачення, радіо), не зміг би придбати або заснувати всепольську газету. До того ж, нацрада наділялася б правом давати згоду або відмовляти в дозволі на продаж/купівлю певної частки власності одних власників мас-медіа в інших.

Ці пропозиції уряду викликали велике обурення в рядах приватних видавців і тих, хто займається приватним мовленням, які, попри внутрішню конкурентну метушню, створили спільний «фронт» для боротьби проти нового законопроекту. Власники приватних ЗМІ звинувачували уряд у тому, що його проект обмежить можливість розвитку та закріплення на ринку вітчизняного медіа-бізнесу. Це, своєю чергою, призведе до його неконкурентоспроможності після входження Польщі до Європейського Союзу, коли всі обмеження для європейських концернів буде знято. Висувалися звинувачення і проти правлячої партії «Союз лівих демократів» (СЛД). На думку приватних видавців і тих, хто займається приватним мовленням, її діячі намагаються в такий спосіб зміцнити позиції громадського телебачення та радіо, на які партія має і ще довго матиме вирішальний вплив.

Під час публічних дискусій стало очевидно, що оновлення наявного закону про ЗМІ значною мірою спрямоване проти фірми «Агора», чий вплив рік у рік зростає. «Газета виборча» — найбільше в Польщі щоденне видання із середнім накладом у півмільйона примірників. Крім того, фірма має ще близько двадцяти радіоканалів у всіх великих містах країни. Лише за 2000 рік (один із найкращих) «Агора» заробила майже 40 мільйонів доларів. Початок переговорного процесу з боку «Агори» про придбання найбільшого приватного телеканалу «Полсат» не могло не стривожити як комерційних, так і політичних конкурентів (зокрема й тих, хто займається громадським мовленням) разом із правлячою партією. Голова правління громадського телебачення TVP Роберт Квятковскі в приватній розмові нібито сказав одному з журналістів «Газети», що у разі купівлі «Агорою» «Полсата» може статися «значна декомпозиція медійного ринку в Польщі».

Хто ця «група можновладців»?

Висловлюючи Міхніку свою пропозицію, Ривін повідомив: гроші мають бути перераховані на рахунок його фірми Heritage Films, але йтимуть вони на потреби СЛД. Невдовзі цей запис Міхнік передав Міллеру, а той, своєю чергою, влаштував «очну ставку», під час якої у Лева Ривіна був вигляд, за словами прем’єра, «як у людини, що одержала удар ногою в обличчя». За версією «Газети», Ривін на очній ставці зізнався: прем’єр йому ніяких доручень у цій справі не давав, а справжніми ініціаторами назвав керівника TVP Роберта Квятковскі та колишнього члена нацради ТБ і РМ Анджея Зарембскі. Вони потім, звісно ж, спростували свою причетність до цієї справи, але не всіх це переконало.

Річ у тому, що обидва відносно молоді діячі СЛД — представники значної когорти, давно одержимої ідеєю створення потужного медійного лівого концерну, який став би противагою «Агорі», та й не тільки. Відповідно до цієї версії, прем’єр Міллер справді міг нічого не знати про пропозицію Ривіна «Агорі», а його ім’я «комбінатори» використали як «таран».

І хоч справа набула розголосу і в журналістському середовищі, і в кулуарах сейму, і в кабінетах нацради, ніхто більше нею особливо не цікавився. Саме це й спричинило громадський скандал, викликаний передноворічною публікацією «Газети виборчої». Чому видання пише про це лише тепер? Чому прокуратура тільки зараз починає розслідування за підозрою у вчиненні злочину за статтею 230 КК, що передбачає до трьох років за «платну протекцію»? Чому голова нацради ТБ і РМ Юліуш Браун лише за фактом публікації почав вивчати «факти»? Це зацікавило журналістів та аналітиків, але дуже швидко до них приєдналися політики з опозиції, і дійшло навіть до звинувачення прем’єра Міллера й редактора Міхніка у злочині — в неповідомленні прокуратурі про злочинну пропозицію. І ось тут розпочався новий, здається, несподіваний для багатьох виток скандалу.

Про певне суперництво між Олександром Квасьнєвським та Лешеком Міллером за лідерство в державі й у лівій частині політичного спектра деякі польські ЗМІ писали вже півроку тому. Але тоді ці чутки спростували обидва політики, а самі журналісти визначили тему як «невчасну».

Коли з’ясувалося, що з цього скандалу прем’єр не вийде без втрат (бодай в очах спільноти), розпочався пошук тих, кому це було б на руку. Саме тоді чимало людей пригадало зміст публікацій піврічної давності, і не тільки. Олії у вогонь підлив голова фракції СЛД у сеймі Єжи Яскерня, розповівши журналістам, що все це «інтрига, яка має на меті дестабілізувати СЛД, ініційована з позапарламентського центру, повноваження якого невдовзі закінчуються». Те, що 2005 року закінчаться повноваження президента Квасьнєвського, — досить модна тема для кулуарних дебатів.

Саме тоді широка громадськість активно обговорювала (звісно ж, завдяки деяким ЗМІ) плітку про роман Квасьнєвського з відомою співачкою Едитою Гурняк, який нібито розпочався минулого літа на Олімпійських іграх у Кореї. Свідчення цього, за словами пліткарів, мало б народитися в лютому, тобто через дев’ять місяців. Плітка набрала такого розмаху, що Квасьнєвському навіть довелося публічно її спростовувати, а ЗМІ покартати й нагадати їм про журналістську етику. Публікації на захист «честі та гідності» президента вказували на джерело плітки — «один високопоставлений чиновник з оточення прем’єра». Таким чином, після загальноприйнятого, хоча й не доведеного визначення, хто проти кого інтригує й бреше, розпочався пошук відповіді на запитання — навіщо?

Партія центру — партія майбутнього

Після натяків, що прозвучали торік із Вашингтона, нібито Квасьнєвський — хороша кандидатура на майбутнього генсека НАТО, багато хто в Польщі почав віщувати своєму президентові велику міжнародну кар’єру. Але після його категоричної заяви про намір залишитися на своїй посаді до кінця, тобто до 2005 року, попри те, що лорд Робертсон звільняє місце генсека вже найближчим часом, чимало польських політоглядачів почали помічати й зіставляти це з фактами, на які раніше не дуже звертали увагу. На думку деяких публіцистів, «кулуари сейму гудуть від пліток про плани створення формації президента Олександра Квасьнєвського». Підставою для таких припущень є те, що після поразки «Союзу свободи» в Польщі не залишилося центристської партії, з якою могла б ідентифікувати себе інтелігенція, що зберегла систему цінностей «Солідарності». «Громадянська платформа», замінивши останню, насправді є платформою для «заплішених лібералів» капіталістичного штибу. Владна СЛД — наймогутніша нині політична сила в країні — через ненайкращий стан економіки країни, суперечки й непопулярні рішення, пов’язані з підготовкою до інтеграції з ЄС та ін., катастрофічно втрачає популярність у суспільстві і навряд чи може розраховувати на збереження особливих шансів на майбутнє.

Але не всі розцінюють спроби створення нової центристської політичної сили як боротьбу між президентом та прем’єром. Відома дисидентка й учений-соціолог професор Ядвіга Станішкіс вбачає у цьому не ворожнечу, а гру між обома політиками, завдяки якій створювана партія могла б набути іміджу опозиційної. Таким чином, на думку Ядвіги Станішкіс, Квасьнєвський і Міллер хотіли б відібрати частину центрового електорату в ГП і «Права та Справедливості», створюючи другу після СЛД політичну силу в країні і повністю займаючи ліве крило та центр політичного спектра.

Молоді партфункціонери та молоді виборці — сьогодні велика загроза і велика спокуса для польських політиків. 2005 року на спільних виборах президента і парламенту вперше візьмуть участь кілька мільйонів виборців, народжених у 80-х роках, які, як припускають соціологи, не захочуть віддати голоси «екстремі» або старим партіям, що себе скомпрометували. Отож їм потрібно запропонувати щось нове — солідне, зважене, варте довіри. Тут доречно нагадати: президент Квасьнєвський уже кілька років поспіль є найпопулярнішим політиком у країні, а громадська довіра до нього балансує в межах 60—80%.

Окреме питання — молодий «партактив», і не лише «Союзу свободи», який програв, і «Громадянської платформи», що зупинилася в розвитку, а й (можливо, передусім) самого СЛД. Усі вони, на думку декого, як і скривджені з різних причин або незадоволені Міллером, із надією звертають свої погляди на Квасьнєвського.

Утім, стверджують скептики, не слід у всьому цьому скандалі вбачати певну витончену інтригу — це просто результат непередбаченої ситуації, що вийшла з-під контролю її ініціаторів. Та однак «винних» шукатимуть, і успіхи чи поразки прокуратури й парламентської комісії в цій справі можуть стати причиною нових витків скандалу. Тому варто погодитися з визначенням тижневика «Політика»: «Здається, нас очікує найбільший політичний спектакль від часів Круглого Столу».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі