КУЧМА—КВАСЬНЄВСЬКИЙ: ЩИРІСТЬ БЕЗ ВЗАЄМНОСТІ

У четвер у Варшаві відбулися щорічні консультації президентів Польщі та України, мета яких — оцінка ситуації в обох країнах, а також міжнародної ситуації, визначення програми польсько-української співпраці на поточний рік. Зустріч спочатку планувалася на 19 січня, однак була перенесена, наскільки можна судити, через те, що на той момент ще не було вирішено низки важливих проблем як внутріукраїнського, так і двостороннього українсько-польського характеру. На 12 лютого суперечливі питання «третього президентського терміну» Леоніда Кучми та «реверсу» нафтопроводу Одеса—Броди теоретично було знято з порядку денного, отже зустріч президентів України та Польщі мала всі підстави пройти у «теплій і дружній атмосфері».

Дружні обійми, звернення один до одного на ім’я та взаємні компліменти президентів Кучми і Квасьнєвського вже нікого не введуть в оману. Щиру дружбу керівників обох держав можна сміливо зарахувати до розряду «такої, що не вернеться». Можливо, тому Александр Квасьнєвський розпочав свій виступ після розмови з українським Президентом на прес-конференції у Бельведері зі спогадів про «перше знайомство».

«В січні 1996 року ми зустрілися вперше у Парижі і тоді домовились винести польсько-українські відносини на максимально високий рівень, наскільки це можливо, — сказав президент Квасьнєвський і додав: — Сьогодні ми визнали, що маємо чим похвалитися». Серед значних досягнень у двосторонніх стосунках польський президент назвав «великий поступ» у політичних відносинах; подолання тяжкого випробування, що ним було відзначення 60-ї річниці «волинської трагедії», військове співробітництво в іракській стабілізаційній місії. Головними успіхами в економічній сфері Александр Квасьнєвський назвав зростання торгового обороту до 2 млрд. доларів і те, «що ми маємо спільну велику інвестицію — нафтопровід Одеса—Броди—Гданськ». Крім того, польський президент підкреслив, що рік 2004-й є Роком Польщі в Україні, а це матиме важливе значення, бо Польща показуватиме себе східному сусідові вже як член Європейського Союзу.

Александр Квасьнєвський також згадав, що президенти обговорили внутрішню ситуацію в обох країнах, питання президентських виборів, що відбудуться у жовтні в Україні, а Президент Кучма поінформував свого польського колегу про конституційну реформу, яка «в певному сенсі покликана наблизити систему українську до польської». Голова польської держави теж відзначив, що він отримав повне запевнення від Леоніда Кучми, що вибори, як і виборча кампанія, проходитимуть згідно з усіма стандартами демократичної держави.

Звичайно, від такого типу зустрічей не варто очікувати якихось сенсацій або скандалів. Однак спостерігачі помітили, що тон польського президента був такий, як у випадках, коли — «або добре, або нічого». Квасьнєвський усім виглядом давав зрозуміти, що спілкується із політиком, який іде із політсцени.

Леонід Данилович був значно щиріший.

Звісно ж, спочатку український Президент в усьому погодився зі своїм польським колегою «Александром» і теж заявив, що розмова була чесна, конструктивна й відверта і що кожен отримав відповіді на ті запитання, на які хотів. Але практично до кожного пункту український Президент хотів щось «додати». Ну й додавав.

Щодо «найбільшої українсько-польської інвестиції» — нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ — Леонід Кучма зізнався: «Наші очікування виявились не такими швидкими, як нам би хотілось». Цим самим пояснив і галас навколо «реверсу»: «Уже два роки труба лежить і не дихає, труба лежить, заправлена водою. Що з нею буде через два роки? Треба буде мінять цю трубу. А кошти її експлуатації?».

Отже, Леонід Кучма назвав дві умови для того, щоб цей проект став справді успішним,— здобуття каспійської нафти та подовження спільно з ЄС нафтопроводу до Гданська. На думку українського Президента, «возити нафту від українського кордону в бочках некоректно із фінансових міркувань». Александр Квасьнєвський пообіцяв, що найближчим часом відбудеться зустріч на урядовому рівні представників усіх зацікавлених країн — України, Польщі, Казахстану, Азербайджану, Росії, а також ЄС. Тоді можна буде створити міжнародний консорціум і остаточно домовитися щодо повної реалізації цього інвестійного проекту.

Розмовляли президенти і про участь України та Польщі у реконструкції Іраку. Керівникові президентської адміністрації Віктору Медведчуку та голові Бюро національної безпеки РП Мареку Сівєцу доручено підготувати пропозиції щодо залучення польських та українських фірм до проектів відбудови Іраку. Ці пропозиції президенти мали б представити адміністративному керівництву Іраку — СІР. Однак президент Квасьнєвський зазначив, що в цій справі більшою мірою все залежатиме від активності самих фірм обох країн, оскільки відбудова Іраку не належить до політичних рішень. Сама Варшава переконалася в цьому, коли наприкінці січня конкурс на озброєння майбутньої іракської армії програла польська державна фірма «Бумар», інтереси якої лобіювали і польський уряд, і особисто президент Квасьнєвський.

Президенти можуть лише допомогти подолати бюрократію і в Іраку, і в Вашингтоні — сказав польський президент. А Леонід Кучма запевнив, що коли ми проб’ємо бюрократію вашингтонську, то багдадську подолати буде набагато легше. Водночас український Президент підкреслив, що першочерговим питанням участі українських фірм у відбудові Іраку є питання безпеки. Сьогодні Україна не може забезпечити захисту українських громадян в Іраку. Для початку з чималими зусиллями наша країна намагається поновити там посольство України.

Однак найбільше розбурхали емоції українського Президента нагадування польських журналістів про недавню парламентську кризу в Україні, про конституційну реформу та про Віктора Ющенка. Властиво, з Ющенка все й почалося. Напередодні візиту Леоніда Кучми «Газета виборча» надрукувала величезну статтю лідера «Нашої України» під назвою «Вибір України». Текст, без перебільшення, можна назвати «програмним», оскільки в ньому, з одного боку, Віктор Ющенко досить докладно аналізує існуючу ситуацію в Україні, а з іншого — презентує своє бачення, куди Україна повинна рухатися в майбутньому. Програмний характер тексту підкреслює те, що він розбитий на конкретні блоки і майже в кожному з блоків напрями дій — і щодо ЄС, і щодо НАТО, і щодо Росії. Словом, польським читачам пощастило більше, ніж українським.

Реакція на прохання польської журналістки до обох президентів прокоментувати цю статтю стала, в певному сенсі, «лакмусовим папірцем» щирості їхньої розмови та стосунків у цілому.

Александр Квасьнєвський — чого вже давно за ним не помічалося — повністю уникнув відповіді на це запитання, навіть не згадавши імені Ющенка. Хоч питання стосувалось і їхньої — Квасьнєвського та Ющенка — зустрічі у Варшаві 19 січня (пригадаймо, що в цей день у Варшаві мав з’явитися український Президент, але з’явився, хоча й «інкогніто», про що дізналась уся польська столиця, лідер «Нашої України»). Незручність ситуації була настільки очевидною, що польський президент дав відповідь на запитання, якого йому не ставили: «Польща зацікавлена, щоб на українських виборах переміг той кандидат, який зуміє зберегти прагнення України до Заходу й демократії, а також збереже та розвине значні надбання українсько-польських відносин».

Відповідь Леоніда Даниловича, натомість, була з циклу «книги я не читав, але думку маю». Зрештою, статтю лідера української опозиції лідер Української держави, може, й читав, але говорив не про це. Леонід Кучма запропонував польським журналістам самим дати собі відповідь на запитання, чи можна довіряти «політичній силі, яку представляє автор статті», якщо проаналізувати її дії в контексті тяжких випробувань українсько-польських відносин. По-перше, те, що парламентська фракція «Нашої України» блокувала прийняття спільної заяви польського та українського парламентаріїв у справі відзначення «волинської трагедії» (правда, тут Президент був дещо неправий, оскільки за заяву проголосували 227 депутатів, серед яких декілька нашоукраїнців, у тому числі й Віктор Ющенко). А по-друге, як зазначив Леонід Данилович, у тому, що досі не відбулося урочистого відкриття польських військових поховань на Личаківському цвинтарі у Львові, винна Львівська міська рада, в якій більшість становлять депутати від «Нашої України». Відповідь на ці запитання і будуть відповіддю на «цю статтю» — сказав Леонід Кучма. Принагідно український Президент висловив обурення тим, що українська опозиція їздить за кордон, аби батьківщину лаяти. «Назвіть мені хоч одного такого поляка-політика. Я такого не знаю», — звертався Леонід Кучма до журналістської аудиторії. Журналісти такі приклади знають, однак розчаровувати главу сусідньої держави, який приїхав за кордон «настукати» на внутрішню опозицію, не стали і попросили президента Польщі прокоментувати спроби змінити в Україні політичний устрій.

Александр Квасьнєвський, залишаючись максимально коректним, сказав, що нічого особливого не бачить у бажанні українців перейти від президентської форми правління до більш популярної в нашому регіоні Європи президентсько-парламентської форми. Однак розохочений Леонід Кучма і тут вирішив «уточнити». «Тут пролунала думка, що в Україні існує президентська форма правління. Так от — це абсолютна неправда», — заявив Леонід Данилович, привертаючи до себе стурбовані погляди польського колеги та його оточення. Далі Президент України повідомив, що українську форму правління навіть президентсько-парламентською можна назвати з натяжкою, оскільки «український Президент — єдиний президент у світі, котрий не може розпустити парламент». Отже, на думку глави Української держави, ця система вже вичерпала себе і на ній потрібно «поставити хрест». Водночас, якщо вона так подобається деяким західним опонентам Леоніда Кучми, то він їм запропонував запровадити цю систему у своїх країнах — «нехай візьмуть її собі». Та й узагалі, якщо говорити про реакції демократичних інституцій західних країн на події в Україні, то вони Леоніда Даниловича не цікавлять: «Чого це хтось має вирішувати за нас? Нам такі радники не потрібні. У нас розуму достатньо свого. І повірте, ми приймемо виважено правильне рішення на користь України, а не на користь якихось окремих політичних сил».

Слухаючи все це, Александр Квасьнєвський, мабуть, думав, що й Польща вже є частиною отого західного демократичного способу мислення і що польські демократичні інститути незадоволені тим, як в Україні розвивається демократія та свобода слова. Однак про це сказано нічого не було.