Корейська "корозія" режиму нерозповсюдження

08 грудня, 2017, 20:19 Роздрукувати Bипуск № 47, 9 грудня-15 грудня 2017р.
Відправити
Відправити

Чому боротьба з ядерною програмою Пхеньяна неефективна.

Корейська "корозія" режиму нерозповсюдження
© kcna.kp

Корейська ядерна проблема - одна з найгостріших у міжнародній політиці.

Уже багато років протистояння КНДР зі США й Південною Кореєю є джерелом напруженості у Південно-Східній Азії. А криза, що вибухнула цього року, загрожує перерости у повномасштабну війну. Адже останні ракетні випробування Пхеньяна показують, що у Північної Кореї з'явилися носії, здатні досягати континентальної частини США. Ігнорувати таку небезпеку американці не можуть. Жорстка риторика Дональда Трампа, який визначив Північну Корею як одного з головних своїх противників, знайшла чимало прибічників у Вашингтоні, що робить імовірним вибір воєнного вирішення конфлікту. Можлива війна напевне вестиметься із застосуванням ядерної зброї обома сторонами.

Криза загрожує можливою катастрофою, але корейська ядерна проблема має також аспект, руйнівний вплив якого на міжнародну систему вже дався взнаки і негативний ефект якого має довгостроковий характер. Корейська ядерна проблема роз'їдає міжнародний режим ядерного нерозповсюдження. А цей режим - аж ніяк не дріб'язковий спадок холодної війни, а одна з опор досі ще існуючого (хоча й неабияк підірваного) міжнародного порядку.

Режим нерозповсюдження ядерної зброї - складне міжнародне політичне явище. В його основу покладено Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), підписаний далекого 1968 року. Але сам режим договором не обмежується: він ширший і значущіший, політичний діалог відіграє в ньому не менш важливу роль, ніж договірні норми. Його мета спочатку полягала в тому, щоб не допустити появи нових ядерних держав, окрім офіційно визнаних такими згідно з ДНЯЗ (США, Росія, КНР, Велика Британія і Франція). Ядерна зброя надто небезпечна, навіть одиничне застосування може призвести до значних людських жертв і матеріальних втрат. Звісно, великі держави, які вже мають власну ядерну зброю, воліли зберегти свою монополію. Адже прогностичність і керованість міжнародних відносин помітно нижча у світі, де будь-яка держава може використати ядерну зброю. А беззастережне домінування світових лідерів (і поступливість інших) у такому світі вже не буде беззастережним.

За всієї важливості міжнародних договорів та інститутів (ДНЯЗ далеко не єдиний формальний інструмент режиму нерозповсюдження) ключовим фактором дотримання режиму був і залишається консенсус ядерних держав, їхня готовність діяти спільно в спільних інтересах, залишаючи розбіжності осторонь. У роки холодної війни режим нерозповсюдження був однією з небагатьох сфер міжнародної політики, де інтереси США й СРСР збігалися. Саме взаємодія двох наддержав гарантувала дотримання цього режиму. Набір застосовуваних заходів був широкий: обіцянка розкрити "ядерну парасольку" над союзниками, щоб вони не прагнули мати власну зброю, політичний та економічний тиск на потенційних порушників режиму. Дієвість цих заходів гарантувала згода наддержав. Принцип "ворог мого ворога - мій друг" широко застосовували і США, і СРСР, однак ніхто не міг розраховувати на підтримку однієї наддержави проти іншої, коли йшлося про здобуття ядерної зброї.

Першого удару по такому консенсусу було завдано ще на межі століть - після ядерних випробувань Індії і Пакистану 1998 року. Винуватці порушення режиму нерозповсюдження спочатку наразилися на осуд і потрапили під міжнародні санкції. Але зовсім невдовзі їх пробачили. Приватні інтереси великих держав узяли гору. Американцям було вигідне зближення з Індією, Росія також хотіла відновити колишній союз із Делі. Китаю забракло ваги у світовій політиці, і він зрештою "утішився" появою ядерного Пакистану як противаги Індії. Санкції зняли, і хоча юридично режим нерозповсюдження був збережений (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, як і раніше, не розглядає Делі й Ісламабад як володарів статусу ядерної держави), фактично він був порушений. Що важливіше й небезпечніше - не було в тій кризі єдиної і безумовної позиції п'яти ядерних держав, яка зробила б політичну ціну порушення режиму нерозповсюдження надзвичайно високою.

Те, як розвивається останнім часом ядерна проблема на Корейському півострові, дозволяє говорити про остаточну відмову від безумовного консенсусу ядерних держав. Лише на перший погляд усі п'ять ядерних держав (і, за сумісництвом, постійних членів Ради Безпеки ООН) борються за збереження статус-кво. Вони справді хочуть запобігти подальшому розвитку ракетно-ядерної проблеми КНДР. Монополія на ядерну зброю залишається запорукою їхньої безпеки й впливовості, а розмивання режиму вже зайшло досить далеко - чотири країни фактично стали ядерними (Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР), більше десятка мають наукові й технологічні можливості за короткий час створити ядерну зброю самостійно. Однак, як і 1998 року, на перший план виходять приватні цілі. Пошук консенсусу в корейській ядерній проблемі впав жертвою такого підходу.

З погляду режиму нерозповсюдження, ситуація на Корейському півострові патова. Якщо конфлікт виллється у війну, величезні жертви неминучі. Якщо світове співтовариство змириться з ядерною зброєю КНДР, про режим нерозповсюдження можна буде забути, і поява наступних де-факто ядерних держав стане питанням часу. Чому ж ядерні держави своїми діями погіршують ситуацію?

Ерозія режиму почалася зі зміни пріоритетів при ухваленні політичних рішень. У період холодної війни, коли обидві сторони допускали початок глобальної ядерної війни на знищення, усе пов'язане з ядерною зброєю було першочерговим, будь-який інцидент із застосуванням ядерної зброї - навіть третьою стороною - міг перерости у війну між США і СРСР. Але після завершення холодної війни гострота ядерної загрози поступово відійшла, проблеми, пов'язані з ядерною зброєю, стали в ряд з іншими. Тепер ними можна пожертвувати заради результату в іншій сфері, їх можна відсунути на другий план.

Якщо в національній політиці ядерних держав це не так помітно - усі без винятку члени "ядерного клубу" в зовнішній і оборонній політиці приділяють нерозповсюдженню достатню увагу, - то у відносинах між ними зміна пріоритетів помітна. Дедалі частіше забезпечення консенсусу всіх п'яти щодо питань нерозповсюдження не сприймається як першочерговий пріоритет. Показові переговори у форматі 5+1 щодо Ірану й у рамках "корейської шістки" - часто в глухий кут заходив не діалог з Тегераном і Пхеньяном, а консультації між формальними партнерами.

У корейській ядерній проблемі розмивання пріоритетності ядерного нерозповсюдження очевидне. Власне, не в останню чергу через це виникла нинішня криза. Американські риторичні виступи проти Пхеньяна, початок масованої демонстрації сили були одностороннім рішенням Вашингтона. Ухвалюючи його, США керувалися не пошуком найбільш ефективного й безпечного шляху зупинення ядерної програми КНДР, а бажанням паралельно з усуненням корейської ядерної загрози ще й зміцнити свої позиції в регіоні. Франція і Велика Британія розглядають проблему виключно крізь призму своїх відносин зі США: при Обамі вони безумовно підтримували американську політику, щоб догодити Вашингтону, при Трампі вони відсторонилися не тільки від участі у вирішенні, а навіть від участі в обговоренні проблеми, щоб не ускладнювати свої відносини зі США. Китай прагне не допустити посилення американських позицій поблизу своїх кордонів (а в ідеалі й послабити їх), і тому не хоче йти на кроки, які гарантують успіх американцям - адже вся слава в такому разі дістанеться Вашингтону. Для Росії послабити США - не тільки в регіоні, а й, у разі провалу зусиль Трампа, в глобальному масштабі - зараз, на піку протистояння двох країн, завдання найголовніше.

Єдина стратегія, теоретично здатна принести позитивний результат (у тому числі щодо недопущення війни) - поєднати по-справжньому узгоджені санкції проти Пхеньяна з конструктивними пропозиціями щодо переговорів, з визначенням гарантій безпеки КНДР і заходів економічної допомоги, які північнокорейському режиму будуть запропоновані за відмову від ядерної зброї. Примусити до таких переговорів і забезпечити контроль за виконанням домовленостей (якщо таких вдасться досягти) можна тільки спільними зусиллями ядерних держав. Але, роблячи начебто одну спільну справу, ядерні держави використовують методи й підходи, ставлять перед собою цілі, здатні лише погіршити ситуацію. Ті країни, які в режимі ядерного нерозповсюдження за визначенням мають виступати гарантами його непорушності й стабільності, перетворилися на головних "порушників спокою", на ревізіоністів. А оскільки режим нерозповсюдження залишається найважливішим інструментом забезпечення міжнародної безпеки, їхній ревізіонізм негативно позначається на всьому міжнародному порядку.

Сьогодні часто говорять про повернення в міжнародну політику "гри з нульовою сумою": відносин, за яких перемога однієї сторони досягається за рахунок іншої. Але, як показує досвід холодної війни, навіть логіка гри з нульовою сумою не вимагає абсолютної відмови від співробітництва, у тому числі співробітництва в основоположних питаннях режиму міжнародних відносин. Стійкість і передбачуваність міжнародного порядку - антипод хаосу, необхідна умова будь-якої ефективної стратегії, навіть спрямованої на конфлікт. Корейська криза перетворилася для провідних держав на іспит, покликаний продемонструвати їхню відповідальність за поточний стан міжнародних справ і за стан міжнародного порядку. Якщо вони не зможуть скласти його в корейській кризі, малоймовірно, що вони будуть готові виступити опорою і гарантами міжнародного порядку, який нині народжується.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК