КОАЛІЦІЯ НЕПРИМИРЕННИХ

Ехуд Барак обіцяв своїм прибічникам, що в разі програшу виборів він назавжди піде з великої політики. Визнавши свою поразку в ніч після голосування, він заявив, що йде як із поста лідера Партії праці, так і з кнесету. Вочевидь, цю заяву колишній ізраїльський прем’єр зробив під впливом емоцій, а не в результаті холодного розрахунку. Принаймні розвиток політичної ситуації в Ізраїлі після перемоги на виборах Аріеля Шарона свідчить про те, що слово своє лідер «трудовиків» може забрати назад.

Водночас його наступник свої передвиборні обіцянки, схоже, збирається виконати в повному обсязі. Під час виборчих перегонів Шарон неодноразово заявляв, що, коли стане прем’єром, спробує створити уряд, до якого увійшли б представники якомога більше партій. Причина таких заяв полягала не лише в бажанні лідера «Лікуду» залучити додаткові голоси виборців. Він хотів будь-що уникнути варіанта «нестабільної коаліції», який був при Бараку, коли доля кабінету часто опинялася в руках невеликих націоналістських і релігійних партій.

Після перемоги Шарон почав негайно реалізовувати ці наміри. Річ у тім, що завершити формування нового кабінету міністрів він має до кінця березня, інакше в країні будуть оголошені нові загальні вибори. А без підтримки Партії праці «Лікуд» сформувати свій уряд не зможе. Адже ізраїльські «праві» сьогодні контролюють у парламенті набагато менше місць, ніж їхні опоненти. Поки що, до вступу Шарона на посаду глави кабінету міністрів Ізраїлю, обов’язки прем’єра виконує Барак.

Отже, новий прем’єр переговори про склад уряду розпочав із керівництва Партії праці. Один із помітних її представників, Шимон Перес, заявив, що його однопартійцям запропонували два міністерські портфелі в новому кабінеті. Йдеться про можливе отримання «трудовиками» постів у двох із трьох найважливіших міністерств — оборони, закордонних справ і фінансів. При цьому шанси на створення уряду національної єдності він оцінив досить високо.

Водночас представники Партії праці, перш ніж погодитися на міністерські портфелі, хотіли, щоб Шарон спочатку прояснив свою позицію щодо мирних переговорів із палестинцями. Йдучи у відставку, уряд Барака на одному з останніх засідань заявив, що всі раніше зроблені палестинцям пропозиції втратили силу. Така ситуація цілком влаштувала Шарона, який, як відомо, відкидає всі територіальні поступки, запропоновані палестинцям.

В середині тижня стало відомо, що представники двох партій дійшли згоди з найгострішого питання — майбутніх мирних переговорів із палестинцями. Тож головну перешкоду на шляху до створення коаліції усунуто. «Лікуд» і Партія праці погодилися, що новий уряд домагатиметься лише тимчасової угоди з Палестинською автономією, а не остаточного врегулювання, що вважав завданням свого кабінету Ехуд Барак. Погоджений сторонами документ припускає, що новий уряд поважатиме наявні домовленості з палестинцями — за умови, що вони будуть схвалені кнесетом. У ньому також йдеться, що Ізраїль і палестинці мають зробити болісні для себе поступки. Барак і Шарон домовилися також про припинення будівництва нових поселень на спірних територіях. Однак про «натуральне розширення» вже наявних нічого не говориться. Статус Єрусалима, який залишається одним із головних бар’єрів на шляху до злагоди, поки що не згадується взагалі. Шарон уже заявив, що не збирається класти в основу контактів із палестинцями результати переговорів у Єгипті, які завершилися безпосередньо перед виборами, натомість Арафат і його прибічники мають із цього приводу цілком протилежну думку.

У ході переговорів із Партією праці новий прем’єр запропонував своєму попередникові пост міністра оборони, а лауреат Нобелівської премії миру Шимон Перес одразу ж зголосився на посаду міністра закордонних справ, додавши, що працюватиме в будь-якому уряді, який прагне миру на Близькому Сході. Барак же для пристойності потягнув час, але зрештою також пристав на зроблену йому пропозицію. Тож коаліція колишніх суперників, які здавалися раніше непримиренними, стала реальністю.

Переговори про створення ізраїльської урядової коаліції підстьобнули різке загострення збройного протистояння між палестинцями й ізраїльтянами. Минулої п’ятниці одна з найактивніших екстремістських палестинських організацій «Ісламський джихад» закликала своїх прибічників продовжувати збройну боротьбу проти ізраїльтян на всій території єврейської держави. І відразу ж у місті Рамалла на Західному березі розігралися криваві сцени насильства. Після п’ятничної молитви палестинці вийшли на демонстрацію, вигукуючи антиізраїльські гасла й кидаючи каміння в ізраїльських солдатів. Ті відповідали вогнем. Стріляли і з боку палестинців. Перестрілка вщухла тільки тоді, коли в місто ввели ізраїльські танки. Сутички відбувалися і в Хевроні та інших містах.

А вже цього тижня зіткнення відбулися в таборі біженців Хан Юніс у секторі Газа. Жорстка сутичка між збройними палестинцями й ізраїльськими солдатами тривала кілька годин, внаслідок чого загинули двоє палестинців, поранено щонайменше 70 чоловік.

Однак ці події, попри весь свій трагізм, не видавалися надзвичайними і вписувалися в загальну тактику, взяту на озброєння палестинцями. Після обрання на посаду прем’єр-міністра Аріеля Шарона кількість збройних сутичок помітно зросла. Палестинські політики стверджують, що чекатимуть конкретних дій нового ізраїльського уряду, проте, на їхню думку, рядові громадяни вирішили дати вихід своєму невдоволенню вже тепер. Попри такі заяви, останні палестинські акції мали вигляд заздалегідь спланованих. Вони, певне, мали продемонструвати Шарону рішучість палестинців продовжувати своє повстання доти, доки їхні вимоги не буде задоволено.

Конфлікт поволі жеврів би й далі, якби ситуація не вибухнула внаслідок дій ізраїльтян. У ході вертолітної ракетної атаки в секторі Газа було вбито майора палестинської гвардії, підлеглої особисто Ясиру Арафату. Пряме влучення ракети «повітря—земля» в автомобіль палестинця вважати сліпим випадком було б наївно. Та й справді, ізраїльські військовики офіційно назвали це антитерористичною операцією, а вбитого Масуда Айяда — агентом ліванського екстремістського угруповання «Хезболла», який стояв за низкою нападів на ізраїльські об’єкти. Виконувач обов’язків прем’єра Ехуд Барак виступив із заявою, в якій сказав, що вбивство Айяда — застереження всім, хто має намір шкодити Державі Ізраїль.

Палестинці не стали зволікати з відповіддю. Наступного дня після ізраїльської ракетної атаки сталася жахлива трагедія. У місті Азур, що на південь від Тель-Авіва, на переповнену зупинку на повному ходу врізався автобус. Вісім чоловік загинули на місці, поранено було сімнадцятеро. Водія, який покинув машину після події, під час погоні застрелили поліцейські. Судячи зі знайдених у нього документів, він був палестинцем із Гази. Ізраїльтяни розцінили подію як терористичний акт, що за кількістю жертв став найстрашнішим за весь час від моменту поновлення ізраїльсько-палестинського конфлікту у вересні.

За рішенням Барака, палестинські території було негайно заблоковано — закрито всі КПП на межі Ізраїлю та Палестинської автономії, запроваджено жорсткіший пропускний режим та інші додаткові заходи. Ймовірно, що незабаром буде вжито й жорсткіших заходів у відповідь.

У своїй першій після перемоги на виборах телефонній розмові з Ясиром Арафатом Аріель Шарон підкреслив, що переговори про близькосхідне врегулювання можуть бути продовжені лише за умови повного припинення насильства з боку палестинців і безкомпромісної боротьби керівництва Палестинської автономії з тероризмом. Останні події свідчать, що це станеться не скоро.