КНДР — США: МИРНИЙ ПРОЦЕС ПІД СУМНІВОМ

9 вересня Пхеньян можливо офіційно оголосить світу про те, чим останні 10 місяців напівнатяками лякали Сполучені Штати, — про свою приналежність до «ядерного клубу» й намір довести це випробуванням атомної бомби вже найближчим часом. Про таке своє рішення представники Північної Кореї вкотре заявили після завершення минулого тижня в Пекіні шестисторонніх переговорів на рівні замміністрів закордонних справ, присвячених ядерній проблемі КНДР. І підтвердили дату — 9 вересня — День проголошення Корейської Народно-Демократичної Республіки.

Учасники переговорів, які були морально готові до будь-якого демаршу з боку представників КНДР (зокрема, після того як північнокорейська делегація у квітні просто покинула зал за день до закінчення зустрічі), залишилися цілком задоволені тим, що після трьох днів роботи досягли обопільної згоди продовжити процес. І ось тут Пхеньян укотре продемонстрував світу свою непередбачуваність. Уже після того, як члени делегацій потиснули один одному руки й розійшлися, КНДР розпочала черговий «дипломатичний» хід: усупереч недавнім запевненням про свою згоду з необхідністю проведення чергового раунду, північнокорейський дипломат робить несподівану заяву: у його країни «більше немає ні надій, ні інтересу» стосовно переговорів і що «такі переговори не лише марні, а й шкідливі з усіх поглядів». «Ми ще більше переконалися в тому, що не маємо іншого вибору, крім як іти шляхом зміцнення сил ядерного стримування як захисту суверенітету», — зачитує текст із папірця перед репортерами в пекінському аеропорту за кілька хвилин до від’їзду на батьківщину глава делегації КНДР Кім Єн Ір.

Переговори, що відбулися минулого тижня в Пекіні, стали першою офіційною зустріччю після квітня, коли відразу, вперше за останні 50 років були проведені тристоронні переговори за участю США, КНДР і Китаю. Цього разу кількість учасників поповнилася Росією, Південною Кореєю та Японією. На участі в переговорному процесі країн—сусідів КНДР наполягали США й були категорично проти їхні корейські візаві. Мотив американців зрозумілий: із Японією та Республікою Корея все зрозуміло — це найближчі союзники США в Азії, а що ж до Москви та Пекіна, то, можливо, Пхеньян прислухається до здорового глузду й побачить, що навіть його давні друзі не підтримують ядерні ігри та зовсім не зацікавлені в тому, щоб мати злиденну ядерну державу в себе під носом. З другого боку, США прагнуть заручитися підтримкою двох постійних членів РБ ООН із правом вето на випадок необхідності протягти через названий орган нові резолюції та санкції проти цієї країни. Завжди буде можливість зауважити: ви, мовляв, своїми очима бачили, як ми з усією душею, а нехороші північнокорейці на контакт не йдуть і ще й вам головного болю додають. Слід сказати, що Китай дотепер виступав категорично проти подальшої ізоляції Північної Кореї та запровадження проти неї економічних обмежень.

КНДР зрештою все-таки погодилася на присутність посередників, можливо, вважаючи, що ті самі Росія та Китай докладуть максимум зусиль для тиску на США, щоб не допустити можливості ядерних вибухів поблизу своїх кордонів. Та й сваритися з двома найголовнішими серед дуже небагатьох партнерів і донорів невигідно. Слід зауважити, що якби Пекін так не наполягав на тому, аби посадити Пхеньян за стіл переговорів (у хід пішли навіть такі «заборонені прийоми», як тимчасове перекриття крану газової труби), переговори могли б узагалі не відбутися. Китай, мабуть, як ніхто зацікавлений у мирному врегулюванні питання. Загострення конфронтації може не лише дестабілізувати ситуацію в усьому регіоні, а й посилити в ньому роль США, а це КНР, що є нині регіональним лідером, зовсім не потрібно. Позиція Китаю полягає в тому, щоб «забезпечити без’ядерний статус Корейського півострова, вирішивши одночасно з цим питання щодо занепокоєності КНДР власною національною безпекою». Ставши немов «головним миротворцем», КНР уперше у своїй історії вдалася до так званої човникової дипломатії, розіславши напередодні переговорів своїх посланців до всіх зацікавлених країн у прагненні зблизити їхні позиції. Така політика дала результат — переговори відбулися. А те, що сторонам не вдасться домовитися відразу й попереду тривалий і виснажливий переговорний процес, всім і так було зрозуміло.

Як і очікувалося, Пхеньян знову повторив свої основні вимоги, у разі виконання яких Вашингтоном він готовий відмовитися від розробки ядерної зброї і допустити інспекторів на свою територію, ліквідувати ядерні об’єкти та припинити випробування та експорт ракет. Нагадаємо, що ці вимоги передбачають укладення договору про ненапад між двома державами, встановлення дипломатичних відносин і розвиток економічного співробітництва між країнами регіону. Пхеньян боїться продешевити, сподіваючись «продати» свою відмову від ядерної програми якнайвигідніше. Причому крім украй принципового політичного моменту, угода має й цілком конкретну матеріальну вартість. Деякі економісти стверджують, що в грошовому вимірі вона оцінюється в 1,5—2 мільярди доларів одноразової та безвідсоткової виплати з боку зацікавлених держав.

Проте адміністрація Буша категорично виключає можливість укладення договору про ненапад і не має наміру навіть обговорювати заздалегідь можливі компенсаторські заходи у разі відмови КНДР від ядерної програми. Спочатку ви беззастережно відмовляєтеся від цієї програми, а вже потім ми поговоримо про те, як полегшити ваше злиденне життя — заявляють у Вашингтоні. І жодна зі сторін не має наміру робити перший крок. В упертості нинішній хазяїн Білого дому цілком може позмагатися з одіозним вождем. Кожний керується принципом: «Вранці гроші — ввечері стільці, ввечері гроші — вранці стільці». США, утім, запевнили, що не мають жодного наміру вдиратися на територію Північної Кореї, як і не хочуть зміни влади в цій країні. Та Пхеньян не бажає задовольнятися усними обіцянками й знову заявляє, що самі Штати своїм «ворожим ставленням» змушують КНДР стати на ядерний шлях. Схоже, тут не збираються забувати смертельну образу, нанесену Джорджем Бушем-молодшим, який прирахував КНДР до країн «осі зла».

Отже, на черговому витку протистояння, що триває от уже 10 місяців, усвідомивши, що одними напівофіційними одкровеннями про наявність на півночі півострова ядерної зброї Вашингтон не злякати, Пхеньян підняв ставки, повідомивши про готовність публічно оголосити себе ядерною державою і провести найближчим часом ядерні випробування. Не маючи цілковитої певності в тому, блефує Пхеньян чи ні, багато експертів усе-таки схильні повірити заявам, що КНДР близька до завершення переробки наявних у неї відпрацьованих ядерних стрижнів — майже 8 тисяч штук. Вчені думають, що внаслідок переробки такої кількості ТВЕЛів можна отримати достатню кількість плутонію для виробництва близько десятка ядерних боєголовок. Про те, що в ядерному центрі Йонбен справді вилучається збройовий плутоній, свідчать нібито роздобуті американською розвідкою проби повітря, в якому присутній хімічний елемент криптон-85. Міжнародне агентство з атомної енергії також схиляється до думки, що Північна Корея «стосовно техніки досить добре просунулася вперед... і незабаром вона зможе створити атомну бомбу». Про це заявила минулого тижня офіційний представник агентства Меліса Флемінг. При цьому вона визнала, що зараз МАГАТЕ не має останніх даних про ядерну діяльність КНДР, оскільки торік ця держава вислала інспекторів ООН і вийшла з договору з нерозповсюдження ядерної зброї («ДТ» писало про це в листопадовому номері за минулий рік). Засоби доставки ядерної зброї — балістичні ракети — Північна Корея вже придбала. Одну з них випробували ще п’ять років тому.

І навіть попри те, що північнокорейські боєзаряди цілком імовірно зможуть «дістати» американські міста, адміністрація Буша дала зрозуміти, що не має наміру розпочинати торг і піддаватися на шантаж. У Північної Кореї багатий досвід провокаційних заяв, які ще більш ізолюють її від міжнародного співтовариства, відповідають у Вашингтоні. І тут із ними, мабуть, можна погодитися: навіть такі перевірені часом союзники КНДР, як Росія і Китай, ясно дали зрозуміти, що не мають наміру потурати в цьому питанні другу Кіму. Північнокорейська делегація охарактеризувала таку «недружню» поведінку як зрадництво і спів під дудку Сполучених Штатів. Утім, і в самому Вашингтоні немає одностайності в тому, яку лінію поведінки слід все-таки обрати. Дуже багато наближених до президента функціонерів закликають його не церемонитися з Пхеньяном. Однак чимало й тих, хто вважає таку непоступливість помилковою. Приміром, колишній глава Пентагону і впливовий політик-демократ Вільям Перра переконаний, що війна між США і КНДР може розпочатися вже цього року, причому виключно через невірні дії нинішньої адміністрації.

Знаменно, що приклад Іраку не лише не налякав КНДР, а, схоже, ще більше спонукав до ведення діалогу із США з позиції сили, хоч як парадоксально це звучить. У Пхеньяні прекрасно розуміють, що екстрене знищення іракських ракет не врятувало Багдад від війни, а інспекція ООН лише зробила надбанням гласності реальний стан іракських ВС. І, певне, вважають у Пхеньяні, якщо Дж. Буш і зважиться вкотре навести порядок в одній із точок земної кулі, то доведеться прийняти бій — «умирати, так із музикою». У кожному разі, до війни не на життя, а на смерть корейці вже готуються. А оголошенням війни КНДР вважатиме навіть запровадження економічних санкцій, про що Пхеньян уже повідомив світову громадськість.

Приймаюча сторона постаралася завершити переговори прийняттям спільної заяви, обтічні фрази якої завбачливо були підготовлені в надрах китайського МЗС і нікого ні до чого не зобов’язували. Та підсумковий документ ухвалений не був. Хоча всі без винятку (!) учасники погодилися з необхідністю збереження без’ядерного статусу Корейського півострова і запобігання ескалації ситуації в цьому регіоні, хоча б на період переговорів.

Місце й порядок денний нової зустрічі також узгоджені не були. Вирішено лише, що вона відбудеться в найближчі два місяці. Та чи відбудеться, беручи до уваги, м’яко кажучи, неадекватну поведінку північнокорейської делегації? І чи не станемо ми свідками нової воєнної операції США проти чергової країни-ізгоя. Ось тільки наслідки такого конфлікту можуть бути куди серйознішими для всього світу, ніж результат іракської кампанії.