Китайський замок для Баб-ель-Мандебської протоки

КНР створює свою першу закордонну військову базу в Африці. Поява пункту матеріально-технічного забезпечення ВМС КНР у Джібуті, крім очевидного бажання Китаю підкріпити економічну експансію на Африканському континенті, може означати прагнення Пекіна контролювати стратегічну Баб-ель-Мандебську протоку, з далекосяжними планами.

Світові ЗМІ, з посиланням на командуючого Африканського командування США генерала Девіда Родрігеса, повідомили, що Китай підписав з урядом Джібуті десятирічний контракт на створення пункту матеріально-технічного забезпечення кораблів ВМС КНР, що беруть участь в операціях ООН проти піратів в Аденській затоці. Як ввипливає із заяви представника МЗС Китаю Ю Ціаня, пункт постачання зіграє позитивну роль у виконанні Китаєм своїх міжнародних зобов'язань із підтримки миру та безпеки. Китай ще 2014 р. почав розгортати миротворчий контингент під егідою ООН у Південному Судані.

Американські експерти вважають, що пункт матеріально-технічного забезпечення китайського флоту в Джібуті матиме у своєму розпорядженні аеродром, який дозволить Китаю ефективніше вести розвідку в регіонах Перської затоки, Близького Сходу і Африки. Не виключено, що китайська військова інфраструктура в Джібуті відіграватиме роль логістичного центру, пункту базування та ремонтної бази для кораблів китайського ВМФ, що проводять операції у зоні Перської затоки, біля берегів Адена й Сомалі. Можливо, база прийматиме і військово-транспортні літаки.

Мотиви посилення присутності Китаю в Африці лежать на поверхні. Економічна експансія КНР в Африці набирає обертів. Ще 2009 р. Китай став найбільшим торговим партнером країн Чорного континенту, випередивши США. У 2013 р. торговельний оборот між КНР і африканськими країнами перевищив 210 млрд дол., а китайські прямі інвестиції збільшилися з 500 млн дол. 2003-го до майже 20 млрд дол. у 2013 р.

Африка цікавить Китай зі зрозумілих причин. Величезні запаси природних ресурсів, перспективний сільськогосподарський потенціал, масштабний внутрішній ринок, купівельна спроможністю якого зростає, - все це робить Африку надзвичайно привабливою для закордонних інвестицій. Важлива також наявність потужного низькооплачуваного трудового ресурсу.

За останні 30 років доведені запаси нафти в Африці збільшилися на 120%: з 57 млрд барелів у 1980-му до 130 млрд - у 2013 р. Постійно зростають доведені запаси природного газу. Причому саме імпорт природних ресурсів залишається основною складовою китайсько-африканської торгівлі. Загалом, у 2013 р. імпорт сирої нафти з Африки покрив 23% потреби Китаю. При цьому нафта становить 64% від загального імпорту Китаю з африканських країн. Крім того, Африка забезпечує 6% китайського імпорту залізної руди (в основному з Південної Африки) і 8,3% імпорту міді (головним чином із Замбії).

Тим часом китайська військово-морська база створюється не просто в одній з африканських країн, а в одній із найважливіших стратегічних точок - у Баб-ель-Мандебській протоці, між південно-західним краєм Аравійського півострова й Африкою. І хоча йдеться, очевидно, про невеликий інфраструктурний об'єкт, його військово-стратегічне значення важко переоцінити. Китайська база в цьому районі, можна сказати, на одній зі "стулок" воріт Баб-ель-Мандебської протоки, через яку щодоби проходять 3,8 млн барелів сирої нафти і де вже містяться військові бази США та Франції, насправді змінює стратегічний розклад сил у регіоні.

Китай уперше забезпечує постійну військова присутність за кордоном і, фактично, заявляє про намір увійти в клуб "справжніх" морських держав, готових використовувати військову силу для забезпечення своїх інтересів у віддалених районах Світового океану. До останнього часу Китай принципово не прагнув будувати свої військові бази за кордоном, і об'єкт у Джібуті може свідчити про те, що керівництво КНР справді вирішило змінити ставлення до застосування військової сили для забезпечення реалізації своїх міжнародних інтересів.

Будівництво закордонних пунктів матеріально-технічного забезпечення флоту означає, що Китай готується до значного нарощування військово-морських сил у ключових районах Світового океану. Адже, попри те, що на самому пункті МТЗ може базуватися лише невеликий контингент, такі об'єкти дають змогу багатократно збільшити угруповання військово-морських сил у регіоні й різко змінювати баланс сил на свою користь у потрібний час.

За останні роки ВМС КНР зробили істотний ривок у своєму розвитку. Фактично, можна говорити, що Китай уже створив один із найсильніших флотів у світі, здатний проектувати військову силу в тому регіоні, де це потрібно для реалізації інтересів КНР. Відтак, можна припустити, що політика створення пунктів матеріально-технічного забезпечення та інших військових об'єктів для ВМС КНР триватиме.

Ба більше, враховуючи світову тенденцію загальної мілітаризації зовнішньої політики, яку активно просуває, зокрема, Росія, закордонна військова експансія Китаю може розвиватися все активніше. Адже насправді глобальні турбулентності, за всіма прогнозами, тільки набирають обертів, відкриваючи вікно можливостей для нових претендентів на звання "світових полюсів" та "світових держав".

У такій обстановці час матиме критичне значення - хто першим займе стратегічні точки, на зразок Баб-ель-Мандебської протоки, той зможе за потреби продемонструвати силу конкурентам. Китай, схоже, це чудово розуміє, користуючись, зокрема, і відсутністю будь-якої реакції на активність Пекіна нинішньої адміністрації США. Як мінімум, до початку 2017 р., коли в Білий дім прийде новий господар, Китай має всі можливості розширювати постійну військово-морську присутність у районі Близького Сходу та Латинської Америки. У кожному разі, як би не розвивалася надалі стратегічна обстановка у світі, невеликі пункти забезпечення флоту в різних регіонах Світового океану Китаю не зашкодять.