Кіпр: примарний шанс єдності

"Кіпрська проблема" - фактичний поділ острова на грецьку Республіку Кіпр і невизнану Турецьку Республіку Північного Кіпру - вже давно, здавалося б, стала "вічно замороженим конфліктом".

Але останнім часом з'явився цілком реальний шанс на возз'єднання острова. 15 травня лідери двох громад - Нікос Анастасіадіс і Мустафа Акинджи - розповсюдили спільну заяву, в якій висловили прагнення врегулювати взаємні претензії до кінця року. Якщо переговори стосовно деталей угоди пройдуть успішно, в обох частинах острова відбудеться референдум, який і визначить подальшу долю Кіпру.

Розділений острів

Історія Кіпру останніх 50 років - це історія постійного протистояння і постійних спроб знайти взаєморозуміння. У 1960 р. Республіка Кіпр здобула незалежність від Великобританії. Але ця острівна держава була вкрай крихка. На острові перебували військові контингенти Греції й Туреччини. У країні обирали президента (грека) і віце-президента (турка), які могли приймати важливі рішення тільки вдвох. У парламенті, аби прийняти більш-менш важливий закон, треба було домогтися простої більшості голосів - як серед грецьких, так і серед турецьких депутатів. А в Конституційному й Верховному судах було порівну греків та турків, і вирішальний голос - унікальний випадок, що демонструє всю незвичайність цієї держави, - належав запрошеному судді-іноземцеві.

Така ситуація, що давала туркам "блокувальний пакет", не дуже влаштовувала греків, яких на острові проживало 82%, і чимало їх підтримували ідею "енозису" - возз'єднання з Грецією. Тому президент республіки у листопаді 1963 р. вніс пропозиції, спрямовані на обмеження прав турко-кіпріотської громади. Напруга на острові призвела до спалаху насильства, внаслідок чого турків відсторонили від влади (чи, згідно з офіційною позицією грецької сторони, вони "добровільно вийшли з органів влади"). А 1964 р. на острів було введено миротворців ООН. Тоді ж Анкара відкликала визнання Республіки Кіпр.

У 1967 р. до влади в Греції прийшла фашистська хунта "чорних полковників". Проти президента і глави кіпрської православної церкви Макаріоса, який на той час відмовився від ідеї возз'єднання з Грецією, вони підняли війська, що перебували на острові, підконтрольному Афінам. Ці солдати також нападали на мирних турків. Коли ж "чорним полковникам" дали зрозуміти, що така ситуація може призвести до війни з Туреччиною, офіційно грецькі війська від конфлікту відсторонилися, але на острові несподівано з'явилося велике грецьке партизанське угруповання - під орудою того ж командира.

У 1974 р. на острові відбувся підтриманий "чорними полковниками" переворот з метою приєднання до Греції. У відповідь Туреччина, щоб захистити співвітчизників, увела війська, окупувавши північну частину острова - приблизно третину території. Багато греко-кіпріотів мусили втікати на південь, залишивши свої домівки; у зворотному напрямку тікали турки, що рятувалися від погромів.

Цей конфлікт призвів до падіння хунти в Греції та підконтрольного їй режиму на Кіпрі. Але територію повернути вже було неможливо - сторони не довіряли одна одній, і тривалий час переговори ні до чого не приводили. Ба більше, у 1983 р. турко-кіпріоти оголосили про утворення незалежної держави - Турецької Республіки Північного Кіпру (ТРПК), яку визнає в усьому світі тільки Туреччина. З іншого боку, Анкара досі не визнає грецької влади на Кіпрі.

Надії і розчарування

Переговори щодо возз'єднання острова на основі "федерації з двох зон і двох громад" тривали постійно, переживаючи то сплески активності, породжуючи надії, то періоди охолодження. Так, після 1994 р. переговори довгий час були заморожені через незадоволення турко-кіпріотів діями Євросоюзу. Брюссель тоді заявив про готовність прийняти грецьку частину острова до свого складу. Однак саме завдяки ЄС у острова з'явився найбільш реальний шанс на возз'єднання: турко-кіпріотська громада була зацікавлена в тому, щоб також стати частиною європейської спільноти. У 2004 р. в обох громадах відбулися референдуми, результатом яких могло стати входження до ЄС єдиної держави всіх кіпріотів.

Тоді втрутився інший чинник - суспільні настрої. План возз'єднання підтримали майже 65% турко-кіпріотів. А ось у грецькій частині острова "за" проголосували тільки 24%. Зокрема, на це вплинуло звернення до народу тодішнього президента Тассоса Пападопулоса, який заявив, що запропонований ООН план об'єднання суперечить інтересам греко-кіпріотів. Вплинули на позицію більшості грецького населення Республіки Кіпр й інші чинники.

Якщо до 1974 р. північна частина острова була значно більш забезпечена, і всі найпопулярніші курорти розміщувалися саме там, то, внаслідок накладених на ТРПК ембарго й інтенсивного розвитку грецької частини Кіпру, на 2004 р. ситуація була протилежною. Тепер греко-кіпріоти не бачили сенсу в приєднанні біднішого регіону. До того ж чимало населення виросло вже у розділеному Кіпрі й теж не бачило жодного сенсу у возз'єднанні. Решта ж занадто добре пам'ятали етнічні конфлікти 1960 - 970-тих і до життя в одній державі не були готові.

Чому тепер може вдатися

З іншого боку, греки й турки, які виросли після поділу острова, не пам'ятають спалахів міжетнічного насильства, що траплялися доти. Для багатьох із них ті, хто живе за "зеленою лінією" ООН, - чужі, але не вороги. І все питання в тому, чи досить вагомими будуть стимули для возз'єднання. Сьогодні обидві сторони, очевидно, економічно зацікавлені у відтворенні єдиної держави.

Для турко-кіпріотів це означатиме, що на північній частині острова діятиме право ЄС, а отже, приміром, місцеві компанії стануть учасниками спільного європейського ринку. Крім того, будуть офіційно відкриті місцеві морські та повітряні порти. Сьогодні, щоб потрапити з іншої країни на Північний Кіпр, наприклад, літак повинен спочатку приземлитися на території Туреччини, а потім, формально змінивши рейс, перелетіти в невизнану республіку. Приблизно схожий шлях мають проробляти й судна; участь у такій "сірій" схемі, безумовно, відлякує багатьох постачальників. Зміни, таким чином, приведуть до швидкого зростання місцевої економіки. Нарешті, всі місцеві громадяни отримають права громадян ЄС: зараз такі є лише в тих, хто отримав паспорт Республіки Кіпр, - хоча отримати цей паспорт за бажання легко.

З іншого боку, на позицію греко-кіпріотських політиків впливає те, що економічна ситуація останніх років у Республіці Кіпр не дуже оптимістична. Криза, пік якої випав на 2013 р., призвела до безпрецедентного рішення для країни, в якій фінансові послуги відіграють важливу роль у національній економіці, - вилучення частки від найбільших банківських вкладів. Дотримуючись вимог МВФ, Кіпр зміг вирватися з рецесії і від падіння ВВП на 5,9% в 2013 р. прийти до зростання на 1,6% через два роки. Крім того, безробіття повернулося на рівень 2012 р. і становило 12%. Але, за прогнозами, зростання (і так не дуже швидке) має сповільнитися, а безробіття зависоке. В таких умовах возз'єднання острова, яке створює численні нові можливості для бізнесу, може слугувати непоганим виходом для подальшого розвитку економіки.

І, нарешті, є ще одна важлива причина для того, щоб досягти угоди. У Середземному морі, у винятковій економічній зоні Кіпру, нещодавно було знайдено багаті нафтогазові родовища, які можуть принести острову величезні прибутки. Але, доки "кіпрської проблеми" не вирішено, двом громадам лишається хіба що конфліктувати за права розробляти родовища. Об'єднання і подальший спільний видобуток газу будуть вигідні і греко-кіпріотській стороні, і турецько-кіпріотській. Цей сценарій привабливий і для ЄС. У рамках його стратегії енергетичної безпеки нове родовище допоможе диверсифікувати поставки газу на континент.

Обмежена раціональність

Наведені вище аргументи належать до питань економічної вигоди. Але, як відомо, у політиці не все визначається економікою. Так, у результаті виборів, що відбулися минулого тижня, до парламенту Республіки Кіпр уперше пройшли крайні праві - "Національний народний фронт", пов'язані з грецькою неофашистською партією "Золота Зоря". Вони виступають проти возз'єднання острова і займають ксенофобську позицію щодо турко-кіпріотів. Хоча в них підтримка невелика, але всього за п'ять партій, котрі не бажають возз'єднання, проголосувало приблизно 35% населення.

По другий бік барикад - лише дві найбільші партії: "Демократичне об'єднання", лідером якої є Анастасіадіс, і комуністична "Прогресивна партія трудового народу", що тривалий час правила країною. Обидві сили втратили разом приблизно 10% підтримки, порівняно з попередніми виборами. Цього разу їх підтримали сумарно близько 56% виборців. І ці цифри дуже схожі на результати недавнього опитування: 52% греко-кіпріотів вважають, що дві громади зможуть жити мирно в одній
державі, тоді як 43% чекають конфліктів.

У ТРПК же не так давно розпалася правляча коаліція, і двигуном розпаду стала партія колишнього лідера невизнаної республіки Дервіша Ероглу. Останній, хоча й не обіймає офіційної лідерської посади в партії, є головним критиком нинішнього турко-кіпріотського президента Акінджі. Зокрема, за його надмірно компромісну позицію в переговорах із греко-кіпріотською стороною. Але при цьому турко-кіпріоти, як і в 2004 р., набагато більше хочуть возз'єднатися: за даними соцопитування, за це виступає 80% населення Північного Кіпру.

Деякі аналітики вважають, що Акінджі не надто симпатичний і Туреччині, яка віддала б перевагу жорсткішому політикові, такому як Ероглу. Але тепер, коли військовий конфлікт із Грецією неможливий, утримувати Північний Кіпр (що раніше було потрібно на випадок такого конфлікту) стає для Анкари нерозумно. Так, це можливість для відмивання грошей, це зона, де, на відміну від Туреччини, функціонують (і приносять величезний прибуток) гральні будинки. Але втрати Анкари в міжнародній політиці від існування ТРПК занадто великі. Доки питання Кіпру не буде вирішене, шлях в ЄС для Туреччини однозначно закритий.

З іншого боку, недавнім звільненням прем'єр-міністра Давутоглу, який дотримувався м'якшої позиції на переговорах із європейцями, Ердоган показав, що на компроміси з ЄС за будь-яку ціну він не піде. Але останнім часом і сам турецький президент заявляє, що повністю підтримує возз'єднання. І цілком можливо, він говорить щиро.

Таким чином, тепер усі сторони, здається, готові прийняти возз'єднання острова. І, якщо дійде до референдуму, все знову залежатиме від греко-кіпріотів.