КЕРІВНИЦТВО КПК ПЕРЕЙШЛО ДО РУК ЧЕТВЕРТОГО ПОКОЛІННЯ

Минулого четверга у Пекіні завершився 16-й з’їзд китайської компартії, якому, без перебільшення, надавали особливого значення як у самому Китаї, так і за його межами не лише тому, що він став першим партійним форумом у ХХІ столітті: з’їзд мав визначити шлях, яким у досяжному майбутньому піде найбільш населена ядерна держава, що найдинамічніше розвивається. Головним питанням, яке хвилювало всіх і яке, власне, зробило цей з’їзд таким винятковим, стали вибори нового керівництва партії. Несподіваними результати таємного голосування не стали: до складу партійного ядра — Постійного комітету політбюро ЦК КПК — не ввійшли сам генсек, 76-річний Цзян Цземінь, 74-літні Лі Пен і Чжу Жунцзи, 68-річний Лі Жуйхуань, 71-річний Вей Цзяньсін і 70-річний Лі Ланьцин. Таким чином, із семи попередніх членів політбюро лише 59-річний Ху Цзіньтао ввійшов до складу ЦК КПК нового скликання. Крім того, делегати обрали 198 членів і 158 кандидатів у члени ЦК КПК, серед яких 180, тобто більше половини — новообрані. Привертає увагу і значне омолодження ЦК: середній вік його членів — 55,4 року. З обранням нового складу ЦК КПК змінено центральний керівний колектив компартії Китаю, і сьогодні можна говорити, що до влади прийшли партійці четвертого (після Мао, Дена і Цзяна) покоління.

Хто на новенького?

Вибори в ЦК відбувалися за «герметично щільно» зачиненими дверима. Слід віддати належне місцевій конспірації — ніякого просочення інформації, як це вже напевно сталося б у більш «просунутих» суспільствах. Це попри те, що імена обраних на китайський політичний олімп було визначено задовго до дня відкриття з’їзду партійною верхівкою. Китайська преса не дозволяла собі (чи їй не дозволяли) робити навіть припущення щодо майбутнього складу керівних органів, не обмовилася навіть натяком про ймовірну відставку Цзяна. Вільності з висуванням гіпотез весь останній рік дозволяли собі західні спостерігачі. Вони з великою часткою ймовірності прогнозували на пост наступника Цзяна віце-президента КНР Ху Цзіньтао, ревно стежачи за його кроками. (Нинішній з’їзд висвітлювали 1375 журналістів, із яких 540 іноземців представляли 241 ЗМІ з 37 країн.)

Так і сталося — Ху, якому в грудні нинішнього року виповниться 60, залишився єдиним гравцем зі старої команди в ПК. Слід зазначити, що спостерігачі побачили в ньому наступника і протеже Цзян Цземіня на всіх його постах уже тоді, коли останній фактично зробив Ху своїм заступником у березні 1998-го. Тоді багатьом упала в очі стрімка комсомольсько-партійна кар’єра Ху Цзіньтао, рівної якій, мабуть, не було в партійній історії Китаю. Старші товариші бачили в ньому грамотного, інтелігентного, динамічного, а найголовніше — лояльного і політично коректного функціонера. Хоча такого стрімкого злету людини, котра воліє здебільшого залишатися в тіні (можливо, це й стало його козирною картою), мало хто очікував. За майже п’ять років перебування на посадах другої особи в державі і партії Ху встиг набути міжнародного досвіду. Попри певну настороженість до нього у США, його вважають експертом у питаннях Японії та Кореї. В роки навчання на факультеті гідравліки престижного столичного університету Цінхуа молодий обдарований студент опанував російську мову. До речі, Ху став першим провінційним лідером, котрий не забарився висловити підтримку центру після подій на площі Тяньаньмень. З березня 1998 року і до сьогодні обіймав посаду віце-президента КНР, із вересня 1999-го — заступник голови центральної військової ради, член ПК політбюро ЦК КПК і член його секретаріату 15-го скликання, президент партшколи КПК. Обирався членом ПК національного політичного консультативного комітету і депутатом ВРНП (парламенту) 7-го, 8-го та 9-го скликань.

Однак неправильно було б уже сьогодні списувати з рахунків Цзян Цземіня. У кожному разі він залишається головою КНР, принаймні до березня наступного року, коли новий склад ВСНП повинен буде зробити нові призначення, у результаті яких підуть прем’єр Чжу Жунцзи і більшість членів його кабінету, спікер парламенту Лі Пен, інші керівники старої гвардії.

Одна країна — дві системи. Три представництва

Формально Цзян Цземінь уже приєднався до патріарха китайських реформ Дена, внісши, за одностайної підтримки делегатів 16-го з’їзду, у статут партії ідеї «потрійного представництва»: партія має постійно представляти інтереси і залучати до своїх лав не лише робітників, селян та інтелігенцію, а й «передові продуктивні сили». З часу появи цієї теорії на світ 2000 року всі побачили, що йдеться не про що інше, як про «зелене світло» для прийняття до лав КПК «нових китайців», а простіше кажучи — капіталістичних елементів, яким «вхід» у правлячу партію було заборонено. Внесення в партійну «конституцію» активно розрекламованої «ідеї» було принципово важливим для Цзян Цземіня, оскільки ніби вписувало його ім’я в історію і ставило його в один ряд із класиками — Мао Цзедуном із його «Думкою» і Ден Сяопіном із його «Теорією».

Цзян зумів правильно втілити в життя ідею «одна країна — дві системи» щодо Гонконгу та Макао, підкресливши на нинішньому з’їзді: така формула оптимальна і для об’єднання двох берегів Тайванської протоки. Заявивши, що Тайвань після об’єднання може зберегти незмінним свій суспільний лад і автономію, генсек одночасно наголосив: Пекін «аж ніяк не може обіцяти відмову від застосування сили», хоча спрямована вона буде не проти тайванських співвітчизників, а проти задумів іноземних сил втручатися у велику справу об’єднання.

Говорячи про завдання КНР на міжнародній арені, Цзян Цземінь заявив, що Китай непохитно дотримувався «правильного» зовнішньополітичного курсу і політики. Він зазначив: КНР незмінно проводитиме незалежну і самостійну мирну зовнішню політику, хоч би як змінювалася міжнародна ситуація.

Товариші ідуть правильним шляхом

На своєму з’їзді китайські комуністи заявили світові про те, що, тоді як «світовий соціалізм зробив серйозний зигзаг», ЦК КПК відстояв велику справу соціалізму з китайською специфікою, а ставши на шлях розвитку ринкової економіки в умовах соціалізму, китайські комуністи зробили історичний внесок у розвиток марксизму.

Керуючи державою, сказав Цзян, важливо насамперед стежити за партією, притому особливо суворо зміцнювати її імунітет проти розкладання і переродження, оскільки, «як і раніше, ріжуть око... деякі явища» в цьому дусі: окремі керівні працівники з-поміж членів партії досить серйозно заражені стилем формалізму і бюрократизму, досить серйозною мірою займаються окозамилюванням, розкошуванням і марнотратством. Але партія не збирається миритися з таким станом речей: «розгорнуті вглиб побудова непідкупного чесного апарату і боротьба з корупцією та розкладанням дали нові помітні результати». Коли на церемонії відкриття 16-го з’їзду КПК Цзян Цземінь промовив: «усіх виродженців без винятку слід виводити на чисту воду і суворо карати, без будь-яких поблажок», у залі Будинку народних зборів вибухнули тривалі оплески.

У резолюції з’їзду, одностайно схваленій, як і решта документів, усіма 2114 голосами присутніх делегатів, зазначається, що компартія КНР зобов’язана виконувати три великі історичні завдання: просування вперед модернізації, завершення об’єднання батьківщини, захист миру в усьому світі, що в сукупності означає «велике відродження китайської нації на шляху соціалізму з китайською специфікою».

«Сяокан» — середньозаможне суспільство

Більшу частину півторагодинної доповіді генсека забрали завдання економічного розвитку країни на найближчі роки. Завданням Китаю на перше двадцятиліття нинішнього століття, за Цзян Цземінем, є всебічна побудова суспільства «сяокан», або «суспільства середнього достатку». Ідея загалом не нова: ще давньокитайські мислителі вважали «сяокан» моделлю ідеального суспільства, а саме це поняття вперше згадувалося ще у відомому збірнику пісень «Шицзин», або «Книзі пісень» (укладання цього збірника, що містить 305 пісень та віршів, створених в ХІ—VI ст. до н.е., приписують Конфуцію). На думку давньокитайських мислителів, «сяокан» поступається лише суспільству розряду «да тун», у якому вже не буде класового розшарування й усі будуть рівні та вільні.

Та й у новітній історії Китаю поняття «сяокан» уже міцно ввійшло в лексикон китайців завдяки «генеральному архітекторові реформ» Ден Сяопіну, який наприкінці 70-х років минулого століття започаткував політику реформ і відкритості зовнішньому світу. «Середньодушовий ВНП у 800 дол. США до кінця нинішнього століття — ось це і є «сяокан», — сказав він. У жовтні 1987 року на 13-му з’їзді КПК «сяокан» був офіційно сформульований як «другий крок» стратегії соціалістичної модернізації. Відповідно до цієї стратегії, Китай мав розв’язати проблему забезпечення народу харчуванням та одягом, а до 1990 року подвоїти ВВП, порівняно з рівнем 1980 року. Це перший крок. Другий крок: подвоєння показника ВВП 1990 року до кінця ХХ століття, подальше підвищення рівня життя на базі достатнього забезпечення народу харчуванням та одягом — до рівня середньої заможності. Третій крок: збільшити середньодушовий ВНП на середину ХХІ століття до рівня середньорозвинених країн, забезпечити народові рівень життя вищий від середньозаможного і в основі здійснити модернізацію.

У своїй доповіді на відкритті 16-го з’їзду (над якою працювали більше року і яка здобула повну підтримку як керівництва компартії, так і демократичних партій) Цзян Цземінь саме й наголосив, що КНР розпочинає третій крок здійснення стратегічного плану соціалістичної модернізації. Завдання ставиться до 2020 року вчетверо збільшити ВВП, порівняно з рівнем 2000 року, або до трохи більше 2000 дол. США. Завдання не здається таким уже нереальним, коли врахувати, що за кількісними показниками економіки Китай уже посів 6-те місце у світі, з 1993 року міцно посідає перше місце серед країн, що розвиваються, за рівнем залучення іноінвестицій (нинішнього року, за прогнозами, вони перевищать 50 млрд. дол.), інвалютні запаси країни на кінець серпня нинішнього року досягли 253 253 млрд. дол., що зовсім непогано для «величезної країни, яка розвивається, із відсталою економікою і культурою як Китай» (із доповіді ЦК на з’їзді). На середину нинішнього століття, вважають китайські керівники, можна буде в основному завершити модернізацію і перетворити КНР на багату, могутню, демократичну і цивілізовану соціалістичну країну. До речі, про демократію. У своєму виступі Цзян Цземінь категорично застеріг від копіювання моделі політичної системи Заходу.

66,335-мільйонну армію комуністів на з’їзді представляли не 2120 делегатів, як було визначено заздалегідь, а 2114, оскільки два з обраних просто не дожили до знаменного дня, двох було звинувачено в серйозних порушеннях дисципліни, ще два самі відмовилися від мандатів, зізнавшись, що погано працювали і порушували дисципліну. Якісний склад делегатів характеризувався такими цифрами: 75,7% — партійні лідери різного рівня, 24,3% — найкращі представники виробничої, сільськогосподарської, фінансової сфери і торгівлі, науково-технічна інтелігенція, лікарі, вчителі та військові. Побільшало жінок — 18,1% і нацменшин — 10,9%. Порівняно з попереднім форумом, склад делегатів «омолодився» на 0,7 року. Середній вік їх нині становив 52,2 року. Усього партійців молодших 55 років налічувалося 63,2%, а 2,5% — це ті, хто вступив у компартію в роки великої революції, війни з Японією та Визвольної війни, тобто до утворення КНР 1949 року.

P.S. Новий склад Постійного комітету Політбюро ЦК КПК
16-го скликання було обрано у п’ятницю. Проти звичного, у нього ввійшло не 7, а 9 партійців: 59-річний Ху Цзіньтао (єдиний із членів ПК Політбюро 15-го скликання), 60-річний У Банго, 59-річний Вень Цзябао, 62-річні Цзя Цинлінь та Цзен Цинхун, 63-річні Хуан Цзюй і У Гуаньчжен, 58-річний Лі Чанчунь і 66-річний Ло Гань.