ІРАК: СПІВРОБІТНИЦТВО З НЕПЕРЕДБАЧУВАНИМИ НАСЛІДКАМИ

Останнім часом непередбачуваність і економічні демарші Багдада мов кістка застрягли в горлі Заходу, у першу чергу Сполучених Штатів і Великобританії, які не готові поки що знизити планку санкцій проти Іраку. У Вашингтоні і Лондоні вважають, що доведені до розпачу іракці, зрештою, відмовляться підтримувати режим Саддама. Якби ж...

Непередбачуваність поведінки Іраку на міжнародній арені вносить певне сум’яття у функціонування світового ринку «чорного золота», оскільки квоти поставок нафти для країн чітко розписані. Якщо один із нафтових гравців відмовляється виконати власні зобов’язання, то цей вакуум необхідно комусь заповнити для утримання цін на попередньому рівні. Все ж квота Іраку чимала — 2,1 млн. барелів на добу (до речі, щоденний видобуток нафти країн ОПЕК становить 24,2 млн. барелів). Як відомо, першою зголосилася заповнити дефіцит нафти на світовому ринку Саудівська Аравія, хоча Америку і Великобританію така ротація не зовсім влаштовує. Вигідніше одержувати за копійки іракську нафту в рамках оонівської програми, аніж купувати її дорого на нафтових ринках у Лондоні чи Нью-Йорку.

Як відомо, Ірак за розвіданими запасами нафти посідає друге місце у світі (113 млрд. барелів, або 11% світових запасів) після Саудівської Аравії. Можна лише уявити собі, яку «нафтову імперію» міг створити Багдад, поглинувши Кувейт, якби світове співтовариство промовчало 1990 року і не підтримало військовими засобами невеликий емірат.

За підрахунками міжнародних експертів, за 10 років дії санкцій режим Саддама не дорахувався приблизно 100 мільярдів доларів, які міг би отримати від продажу нафти на світовому ринку.

Відповідно до механізму ООН щодо підписання контрактів у рамках програми «Нафта в обмін на продовольство», Ірак має право вибору постачальників товарів, медикаментів й устаткування. Україна може брати участь у всіх трьох програмах по лінії ООН, тобто постачати продукти харчування, медикаменти, устаткування загального призначення. Купувати іракську нафту дуже вигідно, оскільки її можна використовувати для реекспорту або переробки на вітчизняних НПЗ. При цьому вітчизняні структури, які співробітничають з Іраком, практично нічим не ризикують навіть у разі подальшого загострення відносин між Вашингтоном і Багдадом, оскільки зовнішньоторговельна діяльність українських компаній здійснюється під контролем ООН.

Звісно, Ірак — нелегкий, а головне непередбачуваний партнер. Та попри складності, Україна мусить використовувати різноманітні канали для налагодження співробітництва з цією країною, оскільки наші конкуренти — Росія та західноєвропейські країни — випередили нас у цьому на кілька років. До речі, за розрахунками вітчизняних експертів, прямі втрати України від запровадження санкцій на торгівлю з Іраком — $35 млрд. за минулі десять років.

Не можна забувати і про те, що частка України в торгівлі колишнього Союзу з Іраком у 70—80-х роках становила понад 70%. Саме українські спеціалісти побудували в країні 65% промислових підприємств, гідроелектростанції на Тигрі і Євфраті, морський порт у Басрі, меткомбінат у Багдаді, залізницю з Іраку до Сирії.

За свідченням українських експертів, Ірак — це велике поле діяльності для України. Багдад зацікавлений в отриманні безпосередньо від нас недорогої, але якісної продукції металургійної галузі (сталевих і чавунних заготовок) і сільськогосподарського машинобудування, літаків і вантажних машин, газо- і нафтообладнання, екскаваторів, морських буксирів, електромоторів і протипожежного оснащення, насосів і турбін, а також у наданні допомоги у спорудженні залізничних і автомобільних доріг (деякі зі згаданих видів продукції, хоч і вироблені в Україні, надходили з Росії або Лівану). Багдад не проти того, щоб Україна відновила будівництво гідро- і теплоелектростанцій.

Після завершення військових дій 1991 року і встановлення жорстких санкцій ООН стосовно режиму Саддама Хусейна почався процес морального старіння і руйнації іракської виробничої інфраструктури. На думку керівника програми ООН з Іраку Б.Севана, допомога ООН і світового співтовариства у її відновленні мала б позитивний вплив на ситуацію в країні.

Саме Україна через налагодження широких торгово-економічних зв’язків, через тендери і конкурси могла б «забити» собі місце на цьому ємному ринку. До речі, Кременчуцький автомобільний завод уже бере участь в одному з таких тендерів на постачання машин вантажністю 13—20 тонн.

Зовсім недавно одному з вітчизняних заводів — Чернівецькому машинобудівному — вдалося отримати замовлення від Іраку на виготовлення кількох десятків 200-кубових ємностей для нафтової промисловості. При цьому нашому підприємству довелося подолати чимало перешкод й отримати дозвіл від ООН на експорт продукції. До того ж Україна могла б постачати Іраку продовольство за вигідними для себе цінами і споживчі товари, минаючи російських посередників.

Розвиваючи співробітництво з Іраком, Україна повинна взяти до уваги і позиції Кувейту — держави, що дружньо до нас ставиться. Зараз сторони проробляють вигідні проекти, пов’язані з кувейтськими інвестиціями в економіку України.

Чи варто українським структурам рухатися на іракський ринок разом із росіянами? Найімовірніше, ні. Краще окремо освоювати ємний ринок, оскільки Росія, розвиваючи економічні відносини з Іраком, переслідує власні стратегічні цілі, намагається нав’язати Багдаду певні схеми співробітництва, які могли б забезпечити повернення Москві іракських боргів. Але, вимагаючи разом із Францією, Китаєм у РБ ООН зняття санкцій з Іраку, Росія побічно допомагає й Україні.

Білокам’яна активніше за Київ використовує легітимні можливості виконання багатьох робіт на території Іраку, спираючись на 50-ту статтю Статуту ООН. Остання надає країнам, що постраждали від режиму санкцій (наприклад, Росії чи Україні), право проводити консультації (у нашому випадку, з Іраком), шукати шляхи зміни ситуації, мінімізувати економічні втрати. На це положення Україна має звернути особливу увагу.

На відміну від нас, Росія зосередилася на нафтовому напрямі. Багато російських компаній зачастили в Багдад напередодні можливого зняття нафтового ембарго і вже вели переговори в Міністерстві нафтової індустрії Іраку. У їх поле зору потрапили три вигідні нафтогазові проекти. «Кити» російського нафтового бізнесу схиляють іракців до створення СП із розподілом прибутків порівну. А Багдад при реалізації нових проектів наполягає на іншій схемі — на умовах «buy back», за якого інвестор отримує роль підрядника, якому відшкодовується вартість послуг плюс невеликий прибуток, а отриманою нафтою і її відправкою до споживачів розпоряджаються іракські власті. Москва відхиляє невигідні пропозиції Багдада з поділу ще не видобутої нафти. Але ділова хватка російських «нафтових монстрів» підказує їм, що зараз слід усе ж погодитись на неприйнятні умови іракської сторони, щоб залишитися економічно в країні і взяти участь не лише у нафтових проектах, а й у реалізації більше 1660 контрактів на загальну суму $3,3 млрд., тимчасово заблокованих ООН узимку 2001 року.

Варто підкреслити, що Росія на «іракському фронті» значно випередила Україну, «забивши» собі місце на вигідних напрямах співробітництва. Однак це не означає, що Росія перекрила кисень нашій країні на цьому ринку. «Увійшовши в Ірак», Україна цілком може розраховувати на заступництво і підтримку прем’єр-міністра Таріка Азіза й інших міністрів, які підкреслюють пріоритетність відносин із нашою країною.