ПОДОРОЖ ПО «ДАЛІЛЕНДУ»

Художнику Сальвадору Далі на початку нинішнього року присвоїли звання найбільш екстравагантної людини Франції... Таким титулом «нагородив» його П’єр-Андре Елен, автор книги «Палаци Франції. Життя та спогади екстраваганта», яка наробила чимало галасу на європейських просторах. Автор розповідає найнеймовірніші історії про незвичну поведінку відомих особистостей. Серед іншого він розповідає про досі приховувані подробиці життя каталонського художника в знаменитому готелі «Меріс» у центрі Парижа, неподалік площі Злагоди.

Виявляється, Далі любив зупинятися тут, надовго приїжджаючи у французьку столицю. Коли живописець поселявся в «Меріс», то для нього резервували весь поверх: Далі любив їздити по коридорах велосипедом. У пошуках натхнення він також вимагав доставляти в готель череду кіз, по яких стріляв холостими патронами. А на балконі свого розкішного номера наказував ставити бочки з гудроном, куди з великим задоволенням опускав голови манекенів, тримаючи їх за мотузки. Каталонець виїжджав з готелю у дуже нетрадиційний спосіб: кидав під колеса автомобіля нові блискучі бронзові монети і стверджував, що «котить по Парижу по золоту».

Можливо, це й небилиці, вигадані з метою підвищити інтерес до постаті Далі, якого журналісти «охрестили» великим провокатором, містифікатором, геніальним безумцем, у рік святкування 100-річчя від дня його народження. Проте попри одкровення французького автора, навряд чи європейська громадськість істотно змінить своє ставлення до одного з найбільш неординарних митців ХХ століття.

Для розкрутки ювілейних урочистостей далекоглядні каталонці запросили відомого французького мистецтвознавця Даніеля Жірал-Міракля на роль головного радника програми торжеств. Це не випадково. Він був координатором Року Гауді 2002-го, присвяченого 100-річчю знаменитого каталонського зодчого. Святкування пройшло з великим розмахом і залучило в Барселону небувалу кількість туристів із багатьох країн світу. Розроблена програма святкування Року Далі покликана по-новому розкрити багатогранний талант художника, збагатити європейську культуру відкриттями, пов’язаними з невідомими сторінками життя та діяльності Далі, а також підсилити інтерес до архітектурних і природних красот Каталонії. За розрахунками організаторів, кількість відвідувачів музеїв Далі у Фігерасі й Кадакесі (про них ітиметься нижче) має зрости до 1,4-1,5 млн. чол. До речі, театр-музей Далі у Фігерасі за відвідуванням другий в Іспанії (після Прадо) — більш як 1,2 млн. туристів 2003 року.

Філософії творчості геніального безумця відповідає і логотип ювілею, створений спільними зусиллями Фонду Гала-Сальвадор Далі і дизайнера Алекса Гіфреу. На ньому представлений малюнок Далі 1949 року із зображенням широко розплющеного людського ока, яке можна вважати свого роду символом його творчості.

Для осягнення смислу творчості художника та його філософії неодмінно потрібно відвідати «Даліленд», тобто країну Далі. Цей термін запровадив в ужиток колекціонер Р.Морзе, творець музею Далі в американському Сент-Пітерсбергу, маючи на увазі один із каталонських районів — Ампурдан. Пізнавальний маршрут «Далі-2004» вписується в умовний, але досить відомий у Європі «магічний трикутник», окреслений населеними пунктами Фігерас, Кадакес—Порт-Льїгат—Пубол.

Фігерас

Майбутній геній народився на вул. Монтуріол у Фігерасі. Повне ім’я хлопчика звучало як Сальвадор Феліпе Хасінто Далі Доменеч. Батьки назвали його на честь покійного первістка сім’ї. Мати часто приводила маленького Сальвадора на могилку брата, і він довго дивився на дати його народження та смерті. Вчені висловлюють припущення, що це могло стати причиною прояву деяких дивацтв у поведінці художника в зрілому віці.

Екскурсія за маршрутом «Далі-2004» приведе нас до церкви св. Петра, в якій був хрещений Сальвадор, а також до фортеці Сент-Ферран, де майбутній художник проходив військову службу.

Апофеозом маршруту, звісно, є театр-музей у місті. Всі сходяться на думці, що це не просто музей, а грандіозний витвір мистецтва, створенню якого Далі присвятив 13 років. Художник обгрунтував ідею будівництва музею так: «Моїм девізом із юних літ був вислів французького філософа Монтеня, відповідно до якого, універсальне може бути осягнуте не інакше як через ультрасучасне».

1960 року голова міської адміністрації попросив Далі подарувати картину. Але художник не погодився і зробив йому зустрічну пропозицію: давайте створимо музей. Під новий музей був відданий будинок муніципального театру, що перебував у напівзруйнованому стані ще з часів громадянської війни 1939 року (автор проекту — архітектор Рока Брюс). Зауважимо, що вибір не був випадковим. Саме тут 1918 року відбулася перша виставка 14-річного Далі.

Створенню архітектурно-виставкового шедевра Далі віддав багато сил, на що, до речі, нарікала Гала, якій тоді було далеко за 60 років. Патологічно жадібна (у перші 20 років спільного життя Далі і Гала жили не шикарно), вона не розуміла, з якого це дива чоловік повинен будувати музей на свої гроші і до того ж проводити більшу частину часу на улюбленому об’єкті, а не з нею.

Театр-музей був відкритий 28 вересня 1974 року. Тож нинішнього року є додатковий привід для проведення ще одного раунду урочистостей — 30-річчя з дня «появи на світ» архітектурного шедевра Далі. Театр-музей був розширений за рахунок приміщень особняка Торре Горгот. У цьому ж будинку міститься відома в музейному світі «Вежа Галатея». І там же розміщується додатковий виставковий зал та приміщення фонду Гала-Сальвадор Далі.

Зробити реконструкцію колишнього театру, м’яко кажучи, було нелегко. Внутрішня частина об’єкта піддалася капітальній перебудові. Недосвідчений глядач (турист) ніколи не здогадається, що колись тут давали театральні вистави. Колишній партер великого залу перетворили на сад із вражаючою скульптурною групою, в основі якої встановлено «Дощове таксі», а на вершині — човен, який належав у минулому Галі. На нижньому поверсі облаштований «Зал рибалок», де виставлені відомі полотна «М’який портрет зі скибочкою смаженого бекону», «Портрет Пікассо». Зал малюнків, який слугує доступом у склеп, де похований Далі (він помер у 85 років), і галерея, що огинає внутрішнє подвір’я, з полотнами художника Еваріста Вальєса.

На колишній сцені під «геодезичним куполом» вирізняється картина «Оголена Гала, яка дивиться на море, що на відстані 18 м перетворюється на президента Лінкольна». Тут-таки міститься так звана «Скарбниця», де зібрані такі шедеври як «Галаріна», «Атомна Леда», «Привид секс-епіла».

А на другому поверсі розташований зал «Чертог вітру», у якому представлені картини 14-річного Далі. У великомасштабній фресці стели переважають дві людські постаті з висувними шухлядками на тілі, з яких вони дістають золоті монети, розсипаючи їх по Ампурданській долині. У невеликому залі по сусідству можна побачити картину «Поезія Америки». З лівого боку розміщений Зал ювелірних виробів, далі — вихід у сад «Вежа Галатеї». Праворуч — Зал Мей Уест, у якому декорація вітальні, завдяки оптичному ефекту, матеріалізується в обличчя легендарної акторки.

Туристи, які приїжджають у Фігерас, будуть приємно здивовані. На в’їзді в місто за проектом каталонського скульптора Оскара Тускетса встановлена скульптура у кращих традиціях Далі: 24-метровий сталевий кипарис, що росте з величезного рояля, поставленого у жерлі вогнедишного вулкану. Монументальну споруду помітно здалеку, а фонтан, який б’є із кипариса, місцеві жителі вважають «сюрреалістичним шедевром» сучасності.

Кадакес—Порт-Льїгат

Дорогою в це місто туристи роблять зупинку у Вілабертрані, біля величного готичного монастиря і замка Кермансо, який зачарував живописця своїми легендами про заховані там скарби, що відбилося потім у картині і цілому ряді малюнків, які зберігаються нині в театрі-музеї у Фігерасі.

Кадакес — білостінне рибальське містечко на краю мису Кап де Креус. Там же міститься літня резиденція сімейства Далі на пляжі Льянер. Дорогою, що піднімається до каплиці св. Себастьяна, на схилі пагорба Пані «виникає» чимало пейзажів, що з’явилися потім на ранніх полотнах Далі. Звідси ж добре проглядаються і бухта Порт-Льїгат, і скелясті береги мису Кап де Креус зі зламаними обрисами його сірих стрімчаків, що послужили невичерпним джерелом натхнення для сюрреалістичних пошуків каталонця.

Перебування в Кадакесі влітку 1929 року художника Рене Магріта, поета Поля Елюара та його дружини Гали стало віхою, що позначила початок нового етапу життя Далі. 25-річний художник розриває стосунки зі своєю сім’єю, відбиває в Елюара 35-річну Галу і їде з нею до Парижа, де прожив якийсь час.

Після повернення зі столиці Франції Далі оселився в невеличкому містечку Порт-Льїгат на березі однойменної бухти. У придбаній рибацькій хатині, що стояла між невеличким причалом і дорогою, яка веде до Кадакес, Далі жив тривалий час, починаючи з 1930 року. Цей будинок, що займає разом із садом оливкових дерев близько 10 тис. кв.м, можна вважати єдиним власним житлом художника: як відомо, у Парижі та Нью-Йорку Далі зупинявся в готелях або гостював у друзів. У майстерні Порт-Льїгата художник написав більшу частину найзначніших творів. Усе в цьому домі позначене печаттю індивідуальності майстра — від опудала ведмедя в передпокої до частково збереженої скульптури під назвою «Христос покидьків у саду». У будинку, відкритому для відвідувачів 1997 року, вся обстановка й оздоблення інтер’єрів збереглися в тому вигляді, як це було за життя Далі.

Пубол

Дорогою у Фігерас туристи заїжджають у Пубол. Тут лежить середньовічний замок, подарований Далі своїй дружині навесні 1970 року. Дотримуючись вказівок Далі, готико-ренесансний особняк ХII ст. відреставрували і обставили антикварними меблями, а прилеглий сад — прикрасили скульптурами майстра. Далі також розписав фресками інтер’єри будинку, а згодом створив дві акварелі з його краєвидами і полотно «Замок Гали в Пуболі».

У підземеллі він велів побудувати склеп, у якому нині почиває прах Гали. У день її смерті, 10 червня 1982 року, Далі залишив на час Порт-Льїгат і оселився в Пуболі поруч зі своєю музою. Але історики стверджують, що він ніколи не заходив у склеп по смерті Гали (вона померла у віці 88 років).

За проведені там два роки художник створив останні свої картини, заснував Фонд Гала-Сальвадор Далі. Але після пожежі влітку 1984 року, що сталася у спальні Далі, художник переїхав у «Вежу Галатеї» у Фігерас. Для широкого відвідання замок Пубол був відкритий 1996 року.

Чим багатий Рік Далі?

Монсеррат Аух’єр, координатор міжнародного Року Далі і директор Інституту дослідження творчості Далі, ще цієї зими оголосила про численні виставки, які відбудуться з нагоди ювілею митця.

Однією з найцікавіших обіцяє стати виставка «Далі і масове мистецтво», яку організував Фонд Гала-Сальвадор Далі. Вона вже пройшла в Барселоні, а тепер демонструється в мадридському музеї Королеви Софії (з червня по серпень). Потім ця експозиція перетне Атлантику: вона виставлятиметься в американському місті Сент-Пітерсбергу (штат Флорида), а звідти буде відправлена в голландський Роттердам (час її роботи — лютий—квітень 2005 р.).

До кінця нинішнього року відбудуться ще кілька цікавих експозицій. Виставка «Дон Кіхот очима Далі» — у Замку Гали Далі в Пуболі (березень—серпень), «Глибоко особисті спогади, дитинство та юність Сальвадора Далі» — у Фігерасі (квітень—вересень), «Земля Далі» — у музеї історії Каталонії в Барселоні (вересень-жовтень), «Далі і Лорка» (пересувна виставка) — у Сент-Адріа-де-Безос і Барселоні (травень—липень), «Далі й оптичні ілюзії» — у м. Жірона (червень—вересень). А в театрі-музеї Далі у Фігерасі постійно діятимуть експозиції, складені з кращих робіт митця.

Свою лепту у святкування столітнього ювілею Далі вирішили внести і ресторатори провінції Жірона. У кожному з 31 ресторанів, які беруть участь у проекті «Далі-2004», підготовлене спеціальне меню. Причому страви і вина подають у спеціально виготовленому для цього посуді.