Імперія Путіна готується завдати удару у відповідь: чого очікувати Україні

13 грудня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про шантаж Кремля, пріоритети Вашингтона та інтереси Пекіна у протистоянні Москви з колективним Заходом

Ніщо не істинне, все дозволено. Здається, цей вислів, який приписують чи то Ніцше, чи то засновникові Ордену асасинів, найкраще характеризує стан справ світової геополітики наприкінці другого року епохи ковіду. Україна опинилася в самому епіцентрі нових потуг Російської Федерації перекроїти світовий порядок під себе. Спроби аналізувати розмову Байдена і Путіна по відеозв'язку, про точний зміст якої не відомо практично нічого, й тому всі знають про неї все, чи то породили надії, чи то, навпаки, викликали нову хвилю занепокоєння.

Прозвучали позитивні меседжі на підтримку України, а вже через кілька днів, коли перша хвиля емоцій вляглася, МЗС РФ виступило з безпрецедентною за набором брехливих кліше та нахабних вимог заявою. На думку насельників будівлі на Смоленській площі, право на безпеку має тільки ядерна Росія, а не її сусіди по Східній Європі; підльотний час уявних НАТОвських ракет із території України до центральних районів Росії значно менший, ніж реальних «іскандерів» із Калінінграда до зразу кількох європейських столиць; «накачування» України 20 турецькими дронами несе екзистенційну загрозу країні з 6500 ядерними боєголовками, і тому подібне за текстом.

Немає сенсу розбирати цей опус докладно — надто багато честі. Однак варто назвати його тим словом, яке проситься після прочитання, — ультиматум. Ображена на Захід імперія готується завдати удару у відповідь у вигляді подання проєктів «юридично зобов'язуючих документів» з гарантіями її безпеки. Ні, Будапештський меморандум таким не є. Ні, Москва ні в чому не винна, — це все зловредне НАТО. Хай відкличе рішення про відчинені двері НАТО для України і Грузії. А ще краще — саморозпуститься задля спокійного сну Владіміра Владіміровича.

Для того, щоб зазирнути трохи глибше в душу авторів ультиматуму, візьмемо до уваги кілька цифр. ВВП Росії у 12 разів менший від ВВП США, і приблизно така сама пропорція зберігається у витратах на оборону. У списку найбільших 5700 публічних компаній світу понад три тисячі, загальною вартістю більш як 50 трлн дол., — американські. Російських лише 19 (це 0,3%), і їхня сумарна вартість — 646 млрд дол. — на чверть менша від вартості Facebook і вчетверо менша — Apple. Але якщо розбити вісім ядерних держав на дві групи умовних союзників, то сукупна кількість ядерних боєголовок (за відкритими даними) США, Великої Британії, Франції та Індії на 500 менша, ніж у Росії, Китаю, Пакистану та Північної Кореї. Росія — одна з тих держав, які активно й послідовно намагаються позбутися долара як основної міжнародної валюти. Про використання національних валют у двосторонніх розрахунках вона вже давно домовилася з Китаєм і недавно — з Індією. Загроза відключення Росії від SWIFT у відповідь на агресію проти України, що висить дамокловим мечем над РФ, мабуть, дуже дратує Путіна, як і поразка в холодній війні, яку він, звісно ж, приписує слабкості СРСР, а не силі Заходу.

Сайт президента России

Основна відмінність нинішнього історичного моменту в тому, що в Росії з'явився потужний союзник, якого не було в СРСР і який так само незадоволений критикою та тиском із боку США, — Китай. При цьому дуже напружені відносини США і КНР не завадили 30-відсотковому зростанню двосторонньої торгівлі за 11 місяців нинішнього року — до 682 млрд дол. (при цьому різко зріс експорт зі США — зразу на 48% — 117 млрд дол.). Приблизно на стільки ж відсоткових пунктів зросла торгівля Китаю з Росією — до 89 млрд, правда з протилежним градієнтом експорту-імпорту. Таким чином, обсяг торгівлі стратегічних суперників майже увосьмеро більший, ніж стратегічних союзників. Це пояснюється просто: крім зброї та вуглеводнів, Росія нічого не може запропонувати КНР, хіба що ще воду з озера Байкал, тоді як США — дуже важливий торгово-економічний партнер Китаю. Пекін неохоче втягується у протистояння Росії та США в Європі, Китай не тривожиться з приводу далекого НАТО. Однак у Сі Цзіньпіна є свої червоні лінії — це Тайвань, бунтівний острів, який постійно нагадує, що Китай міг би бути квітучим і не комуністичним. Підтримка Тайбея з боку США дуже ускладнює процес абсорбції Тайваню і вже точно робить дуже ризикованою військову операцію з його захоплення, про загрозу якої багато й часто говорять у Південно-Східній Азії. Місцеві аналітики стверджують, що в Китаї ретельно стежать за розвитком подій навколо України, у тому числі вивчають реакцію США та їхніх союзників на ультиматуми Москви, аналізують пакети обіцяних санкцій, передчасне озвучування яких дає можливість підготуватися до пом'якшення їх імовірних наслідків. На думку японських експертів, Китаєві вигідне відвертання уваги США від Тайваню, зважаючи на загальне налаштування адміністрації Байдена не вплутуватися більше у витратні конфлікти в Європі й Азії. У цьому контексті, дуже цікаво, що буквально на піку загострення Москва ввела в суспільний дискурс паралель між «українською кризою» і Карибською, хоча побачити таку аналогію без відвертих маніпуляцій і сильнодіючих препаратів украй складно.

Не менш складно заперечувати твердження, що і Росії, і Китаю вигідно підтримувати у Вашингтона напругу, пов'язану з необхідністю реагувати одночасно на два виклики. Звідси непоясненне, з погляду формальної логіки, «патрулювання» Японських островів спільною флотилією КНР і РФ, продовження мілітаризації Росією островів Курильської гряди (проти кого?), безперервні спільні навчання збройних сил Росії та КНР, відверті претензії КНР на острови Сенкаку, прольоти бойових літаків над Тайванем.

Останніми місяцями Путін проігнорував кілька важливих міжнародних самітів, однак особисто відвідав Індію, демонструючи США, що на їхні зусилля з формування QUAD — альянсу США, Індії, Австралії та Японії — є достойна відповідь. На тлі дипломатичного бойкоту Олімпіади в Пекіні та політичного протистояння між США й КНР у регіоні Південно-Східної Азії дедалі гостріше відчуваються побоювання щодо економічних проблем КНР, — криза в китайській економіці може зруйнувати й так крихкі процеси відновлення всього регіону, тісно зав'язаного на Китай.

І, як би не розглядали «українську кризу» в Європі, провідні аналітики Росії вважають, що передова світової політики проходить сьогодні в Азії. Парадокс? Та ні, беручи до уваги, що на зустріч міністрів закордонних справ «Великої сімки», яка завершилася минулої неділі в Ліверпулі, були запрошені Австралія, Індія і Південна Корея, а серед ключових питань обговорювалися ситуація навколо Тайваню та дипломатичний бойкот Олімпіади в Пекіні. Понад те, вперше відбулася зустріч на рівні міністрів закордонних справ і розвитку G-7 та ASEAN (з участю генерального секретаря цієї дуже важливої регіональної організації) і Малайзії, Таїланду, Філіппін та Індонезії. Звісно ж, говорили і про підтримку України перед російською загрозою, і про ядерну програму Ірану, не забули про Білорусь, КНДР, Балкани, Лівію, Афганістан, Ефіопію, Сомалі та Сахель. Однак навіть коли в Європі наголошують на свободі мореплавання, то мають на увазі переважно не Чорне й Азовське моря, а Південно-Китайське і Японське. Саме там проходить половина зовнішньої торгівлі ЄС. Тому широких заяв за підсумками зустрічі в Ліверпулі було дві — одна спільна, друга — про діалог із ASEAN. Досить із нею ознайомитися, щоб зрозуміти: Азія — для Заходу архіважливо.

G7 UK

Якщо уважно відстежити еволюцію оцінок у РФ подій останніх тижнів на українському кордоні, етапи ескалації войовничої риторики у ЗМІ, коментарі, власне, онлайн-саміту президентів США і РФ, консультацій та заяв, які були після нього, стає дедалі очевидніше: істерика Москви навколо теоретичної можливості розширення НАТО — лише привід, мета якого довести, що РФ не молодший брат, а рівний партнер Пекіна, здатний говорити голосно й грубо з самими США. Вашингтон, своєю чергою, вирішив почекати і з санкціями, і з військовою допомогою — не назавжди, звісно, але все-таки трохи поступившись ініціативою Кремлю. Постає цілком резонне запитання — чого очікувати далі?

Можливі кілька сценаріїв, і жоден із них не обіцяє бути простим. Зважившись на ескалацію з концентрацією військ на кордонах України і висуненням ультиматумів, Росія опинилася у стратегічному глухому куті, хоча в тактичному плані й відіграла деякі позиції. А тактика без стратегії, як учив Сунь Цзи, — просто метушня перед поразкою. Бліцкригу не буде, а затяжна криза хороша тоді, коли вона керована. Загроза війни посилює переговірні позиції Росії в діалозі з Заходом, тоді як реальний військовий конфлікт значно їх послабить. У Кремлі не можуть цього не розуміти, і це дуже добре розуміють у Китаї.

З урахуванням цифр, наведених вище, логічно припустити, що протистояння між США і Китаєм перебуватиме в латентному стані ще тривалий час. Жодна зі сторін не піде на загострення й не поставить під загрозу торгівлю в 700 млрд дол., хоча риторика не стане менш критичною. У 2020 році прямі іноземні інвестиції у США впали, практично, вдвічі, з 220 до 120 млрд, однак інвестиції з КНР у США зросли на 10%. Американські інвестиції в КНР, своєю чергою, впали на 30%, однак загалом приплив фінансових ресурсів у КНР зріс на 7%, перетворивши Китай на найбільшого у світі отримувача інвестицій. Що ж стосується Росії, то вона продовжуватиме агресивну гібридну політику, переважно на рівні риторики, хоча й не виключаються окремі, можливо й дуже болючі, провокації на Сході. Зусилля, спрямовані на розхитування внутрішньополітичної ситуації в Україні, найімовірніше, подвояться. В цій ситуації зростає роль власної позиції України, яка має виявляти не тільки витримку, а й рішучість відстоювати національні інтереси на всіх фронтах — як на дипломатичному, так і на військовому. Про те, що в Росії вже вичерпується фантазія, свідчить різке падіння елементарної культури, коли її високі дипломатичні представники опускаються до базарної лайки та термінології дворової шпани не тільки в соціальних мережах, а й під час публічних виступів — як у соціальних мережах, так і в міжнародних організаціях. Не дивно, адже навіть аналітики РРМС визнають, що виклики сучасності (додамо — створені самою ж Росією) виявляються непосильними для її загалом непогано підготовленої дипломатії. Намагаючись посадити на розтяжку США, Росія має всі шанси сама опинитися на розтяжці. Ну а там, як казав Ходжа Насреддін, або падишах, або ішак.

Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.

Дивіться спецтему: У Міноборони Британії вважають, що метою Путіна є захоплення усієї України, але "Росія не досягла жодної зі своїх головних цілей" Одна з важливих невдач Москви - поразка в намаганні захопити стратегічно важливий аеропорт. Ймовірно, йдеться про атаку на Гостомель.  У США розповіли, скільки ракет Росія учора випустила по Україні При цьому там не вбачають підстав вважати, що ворожа армія просунулася вглиб країни, або на Захід  Це не вторгнення РФ на схід України, а повномасштабна атака з кількох напрямків – Кулеба Глава МЗС зазначив, що Україна продовжує захищатися. Зеленський закликав росіян висловити свою позицію у зв'язку із вторгнення РФ в Україну Президент України зазначив, що настав час вийти росіянам й заявити протести проти цієї війни Ворог зазнав серйозних втрат, буде ще більше – президент України Зеленський зазначив, що бої продовжуються.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК