ХРЕСТОВИЙ ПОХІД КРЕМЛЯ

Поділитися
Після кривавої розв’язки трагедії в театральному центрі на Дубровці Москва з подвоєною енергією ...

Після кривавої розв’язки трагедії в театральному центрі на Дубровці Москва з подвоєною енергією взялася за розв’язання застарілої чеченської проблеми, яку сьогодні росіяни підносять світовому співтовариству виключно як боротьбу з міжнародним тероризмом. Перші кроки Кремля, вироблені на недавньому засіданні російської ради безпеки, агресивні, напористі, жорсткі і проходять під негласним, але очевидним девізом: «Хто не з нами, той — із міжнародними терористами, а отже — ворог Росії. І... Сполучених Штатів».

Серед іншого об’єктом пильної уваги росіян стали чеченські інформаційні центри, розкидані по всій Європі. Минулого тижня в країни, де є ці центри, російський МЗС надіслав ноту з вимогою «вжити заходів для їх ліквідації». Минулого понеділка таку ж ноту отримав і український МЗС.

Чеченські інформаційні центри завжди були для офіційної Москви більмом на оці. І закрити їх навіки-вічні росіяни стали вимагати від властей інших держав відразу ж, щойно ті відкрилися в середині дев’яностих.

Річ у тому, що, з’явившись ще у часи першої чеченської кампанії, ці «осині гнізда» поширювали альтернативні російському офіціозу відомості про ситуацію в Чечні. Слід визнати, що робили це вони непогано і відігравали чималу роль в інформаційній війні, яку чеченці вели з росіянами і яку російські політики та військові програли геть чисто. Але Москва зробила висновки. 1999-го, на початку другої чеченської війни, Кремль зробив усе можливе, аби перехопити ініціативу в PR-боях. І це йому вдалося.

Не будемо заглиблюватися, завдяки чому російські специ у сфері інформаційно-психологічних війн досягли переваги. Втім, це факт, що російський погляд на події в Чечні став домінувати в інформаційному просторі. Чеченці ж не змогли протиставити цьому нічого вартого уваги. І ті центри, які так блискуче виявили себе в інформаційно-психологічних баталіях під час першої чеченської кампанії, у другій уже не були альтернативою російському погляду на чеченські події. Багато їх не діяло. А коли й працювали — то недовго.

Все сказане повною мірою стосується і центрів, які діяли в Україні, — у Києві, Львові, Одесі. Під час другої чеченської війни вони на певний час ожили, але через кілька місяців на їхніх дверях повісили замки. Найдовше протрималося чеченське інформаційне бюро в Одесі, створене за сприяння місцевого відділення Українського народного руху. З цим центром, до речі, пов’язана цікава історія: у лютому 2000-го, попри протести керівництва УНР, управління Служби безпеки по Одеській області призупинило його діяльність.

Втім, як з’ясувалося, неформально цей центр продовжував існувати. У кожному разі, днями глава одеської обласної організації НРУ Віктор Цимбалюк та керівник одеської обласної організації Всесвітнього конгресу вайнахів Хусейн Берсанукаєв провели прес-конференцію, на якій сказали журналістам, що чеченський інформаційний центр в Одесі — це напрям роботи української політичної партії УНР. Минулого тижня Цимбалюк і Берсанукаєв підписали листівку «Апофеоз російського імперського шовінізму», у якій міститься протест проти дій російської влади в Чечні. А вже росіяни використали її як привід для того, щоб ще раз зажадати від українського керівництва закрити всі чеченські інформаційні центри в Україні.

Цілком очевидно, що росіяни у своєму новому «хрестовому поході» проти чеченців не придумали нічого нового. Вони лише майстерно використали схему, застосовану рік тому американцями: після 11 вересня ті почали по всьому світу шукати відділення «Аль-Каїди» і вимагати від урядів їх закриття. Принципова різниця лише в тому, що американці ведуть хай вибіркову, але масштабну війну з терористами. Росіяни ж, камуфлюючись словами про боротьбу з міжнародним тероризмом, намагаються вирішити проблему чеченського сепаратизму, а заодно і переключити увагу громадськості з теми звільнення заручників у театральному центрі на Дубровці. І в цьому випадку вони подають чеченські інформаційні центри як замаскований варіант підтримки міжнародного тероризму.

Офіційний Київ не забарився спростувати чергові претензії, що посипалися на нього, і висловити своє ставлення до того, що відбувається. Як з’ясувалося, припинити діяльність цих центрів українська влада не може, оскільки офіційно вони ніде не зареєстровані. Про що й заявили публічно з високих трибун і представник МЗС, і секретар РНБО, заодно ще раз засудивши тероризм. А що з’являються такі листівки й існують чеченські інформаційні центри, то, як зауважив один високопоставлений український чиновник, в Україні — свобода слова.

Якщо проаналізувати всі можливі варіанти дій української сторони, то здається очевидним, що вибрана офіційним Києвом модель поведінки загалом найбільш оптимальна, оскільки дозволяє і далі балансувати на вузькому лезі ножа між розлютованими росіянами і неконтрольованими чеченцями. Саме цієї політики дотримувалося українське керівництво протягом усього часу існування російсько-чеченського конфлікту.

Інший варіант: заборона діяльності інформаційних центрів загрожує Києву не просто зіпсованими відносинами з чеченцями, які можуть зарахувати Україну до списку ворогів Ічкерії. За великим рахунком, вона тоді виявиться втягненою в російсько-чеченський конфлікт. Чим це може окошитися для нашої країни? А тим, що завжди може знайтися безголовий хлопчак, який вирішить провести невеличку диверсію проти тих росіян, котрі живуть і працюють в Україні... Слава Богу, але Україну поки що оминали всілякі екстремістські акції на зразок тих, що відбулися в недалекому минулому в Росії.

До речі, цієї ж лінії поведінки дотримуються і поляки. Олександр Квасьнєвський заявив у середу, що Варшава не закриватиме чеченських інформаційних центрів, які діють у Польщі, оскільки вони не порушують польського законодавства. Та й Данія не поспішає відгукнутися на заклики росіян посприяти у боротьбі з чеченськими «терористами». Втім, не всі країни проігнорували вимоги Москви.

Грузія, для якої військове вторгнення Росії — цілком реальна загроза, змушена була піти на поступки й оголосити, що представництво Ічкерії в Тбілісі закрито. Щоправда, одночасно з цією заявою секретар Ради національної безпеки Грузії Тедо Джапарідзе висловив сподівання, що росіяни у свою чергу закриють представництво Абхазії, «яке дуже активно діє в Москві».

Однак заборона інформаційних центрів — не найкращий спосіб вирішення чеченської проблеми. Зрештою, що заважає тим-таки чеченцям та їхнім прибічникам в інших країнах замість інформаційних центрів створити, наприклад, культурні товариства? Так, один із представників УНА-УНСО нещодавно заявив, що у Львові створено товариство «Україна—Чечня». І його теж закривати? А на якій підставі? Адже існують договори про економічне співробітництво України з низкою суб’єктів Росії. Наприклад, із тією ж Кемеровською областю. У такому разі що заважає розвитку культурних зв’язків України з областями та республіками Російської Федерації? Хоча б із тією ж Тюменню чи Краснодарським краєм. І чому не можна розвивати культурних зв’язків із Чечнею?

Та чи вдасться українському керівництву і надалі протистояти зростанню політичного тиску з боку росіян, проводячи політику балансування? Особливо в умовах, коли найсерйознішу кризу за всю свою історію переживають українсько-американські відносини, а зв’язки Москви та Вашингтона тісні як ніколи. Кажуть навіть, що Володимир Путін зумів-таки домогтися від Буша-молодшого згоди на те, аби внести чеченські формування до списку терористичних організацій, що їх періодично складає Рада Безпеки ООН.

Коли така інформація дійсна, то це досягнення російського президента тим більше заслуговує на увагу: тепер росіяни не лише постараються ще більше вбити клин в українсько-американські відносини, звинувачуючи Київ у підсобництві тероризму. Вони зможуть також вимагати з американців і якийсь карт-бланш на дії в країнах СНД. І де гарантії, що, як і в ситуації з Панкісі, росіяни не захочуть пошукати схрони чеченських бойовиків у Кримських горах? І тоді даремно Київ запевнятиме, що проведені українськими спецслужбами операції в горах Криму не виявили жодного таємного тренувального табору бойовиків.

Тим часом, вирішуючи проблему чеченських «терористів», Москва попутно ставить перед собою й інші цілі. Так, російські політики вже зараз лякають українців напливом чеченських біженців. І хоча в цій ситуації видаються логічними жорсткість візового режиму з Росією і якнайшвидше юридичне оформлення україно-російського кордону (щоб запобігти прибуттю в Україну тих чеченських «терористів», про яких багато і часто говорять російські політики), однак щось не помітне прагнення росіян робити такі кроки. За наявною інформацією, російські дипломати гальмують підготовку договору по сухопутній ділянці україно-російського кордону. Зате в Москві знову готуються до посилення режиму перебування іногородніх та іноземців із далекого і близького зарубіжжя. Тож не варто дивуватися, коли вже найближчим часом в українській пресі знову з’являться статті про переслідування московською владою українців, які прибули в російську столицю за обов’язком служби чи в пошуках роботи.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі