Франція: вибори — локальні, наслідки — глобальні

Зазвичай до місцевих виборів у тій чи іншій країні увага світової громадськості прикута рідко. Та тільки не тепер, і не у випадку Франції.

Вибори до рад департаментів, які відбулися наприкінці березня і які здавалися, на перший погляд, не надто важливими, виявилися серйозним випробуванням для найбільших французьких партій і керівництва країни. Опозиція прагнула перетворити голосування на референдум напередодні набагато важливіших виборів до рад регіонів у грудні нинішнього року і з далеким прицілом на вибори президента Франції, намічені на 2017 р. Із цього погляду підсумки голосування вже нині змушують французьких політиків замислитися про свою довгострокову передвиборну стратегію. Для простих французів минулі вибори продемонстрували нову реальність - політична система їхньої країни перестала бути двопартійною. Подальше зростання популярності праворадикального Національного фронту робить боротьбу між домінуючими на політичній арені лівими і правими силами (соціалістами й консерваторами) більш жорсткою, заплутаною та інтригуючою.

Нацфронт продовжує наступ

Головною інтригою виборів, як очікували оглядачі, мало стати посилення позицій "Національного фронту" під керівництвом Марін Ле Пен. Низька явка виборців на подібних виборах мала бути на руку правим радикалам. Ле Пен припускала, що в результаті голосування під контролем більшості від НФ опиняться один-два, а при вдалому збігу обставин - навіть три-чотири ради.

У першому турі виборів до рад департаментів, які відбулися 22 березня, її партія посіла друге місце, одержавши по країні 25% голосів, а в другому турі 29 березня - уже 22%. Однак навіть за такої підтримки цього виявилося замало, щоб Нацфронт зміг одержати більшість хоча б у якійсь одній раді департаменту країни. Це було серйозним розчаруванням для Ле Пен. Хоча розрадило те, що з більш ніж 4 тис. депутатів рад тепер 62 представляють Нацфонт (до нинішніх виборів був лише один).

Таким чином, партія французьких націоналістів істотно розширила свою виборчу базу, а вибори 22–29 березня також підтвердили наявність у Національного фронту сталого електорату - 20–25% виборців по всій країні. Варто, вочевидь, нагадати, що це вже треті вибори за останній рік, на яких Нацфронт отримує хороший результат. На виборах до Європейського парламенту в травні минулого року партія Ле Пен посіла перше місце, здобувши підтримку 25% виборців на тлі низької явки, а ще раніше, у березні 2014 р., партія Марін Ле Пен узяла владу в меріях 11 міст. Загалом у Франції налічується близько 1,5 тис. муніципальних депутатів Нацфронту.

Ось чому навіть нинішні результати Ле Пен оголосила "найважливішим етапом на шляху до влади для нашого патріотичного руху". Тепер Фронт має у своєму розпорядженні численних представників на місцях по всій країні і намагатиметься створити інтегровану мережу місцевих відділень, чого раніше не було. "Це допоможе нам на майбутніх виборах, у тому числі - на виборах до рад регіонів у грудні цього року. Наша мета наближається - прийти до влади і втілити наші ідеї, які відновлять могутність Франції, повернуть їй свободу, безпеку і процвітання", - заявила Ле Пен. Вона розраховує, що в грудні (після виборів до рад регіонів) її представники займуть крісла щонайменше в чотирьох-п'яти з них. І вже нині Марін Ле Пен висловилася в тому ключі, що погані результати виборів до рад департаментів для соціалістів мають привести до відставки уряду Франції, очолюваного Манюелем Вальсом, який публічно закликав французів голосувати проти кандидатів від Національного фронту.

Соціалісти не здаються

Соціалісти, принаймні на публіці, вирішили не визнавати масштабів своєї поразки, але деякі висновки обіцяли зробити. У результаті минулих виборів вони втратили контроль над більшістю в радах 28 департаментів країни. Тепер зі 101 ради вони контролюють лише 34. Президент Франсуа Олланд і прем'єр-міністр Манюель Вальс не вважають ці результати приводом для відставки уряду.

Річ у тім, що у французькій політичній системі ради департаментів (адміністративних одиниць, які перебувають за статусом між комуною (муніципалітетом) і регіоном) відіграють незначну роль. До їхньої компетенції входять питання соціальної підтримки матерів та їхніх дітей, турбота про літніх людей та інвалідів, виплата допомоги безробітним. Вони відповідають за утримання і ремонт місцевих доріг, а також будівель середніх шкіл. У 90-х соціалісти контролювали менше ніж 30 департаментів і тому не вважають результати виборів катастрофою.

Інша річ, що коли розцінювати голосування як вотум довіри, то правляча партія його не отримала. Це змушений був визнати Вальс. Він, однак, вважає, що громадяни не бачать реальних результатів того, що економічна ситуація в цілому поліпшилася. "Французи голосуванням продемонстрували свої очікування, вимоги, свій гнів і свою втому від важкої буденщини, безробіття, податків і дорожнечі. Я почув ці вимоги і продовжуватиму домагатися конкретних результатів", - заявив він. Коментуючи результати виборів, він назвав їх "потрясінням для всього політичного ландшафту". Як термінові заходи уряд розглядає зниження податкового тиску на підприємства та приватних осіб, що реально відчують мільйони французів. Деякі експерти вже кажуть, що уряд спізнився, і до наступних виборів заходи можуть і не дати ефекту. Важкоздійсненною також залишається проблема скорочення безробіття.

Таким чином, для французьких соціалістів найбільш актуальною залишається завдання консолідації свого електорату, який багато в чому втратив віру в політику правлячої партії. А також визначення подальших кроків, переважно в економічній сфері, для нейтралізації наступу правих радикалів і консерваторів.

Саркозі повернувся

Тріумфатором у результаті минулих виборів вважає себе екс-президент Ніколя Саркозі, який заявив таким чином про повернення на політичну сцену. Він прямо оголосив, що тепер починає готувати свою перемогу на президентських виборах 2017 р. За результатами березневих виборів його партія "Союз за народний рух" (СНР) разом із центристами контролюватиме ради 67 департаментів.

Експерти й ЗМІ, які навіть співчувають соціалістам, зазначають, що партія Саркозі провела досить ефективну кампанію, а самому лідеру вдалося владнати внутрішньопартійні чвари. Однак деякі спостерігачі також звернули увагу на те, що Саркозі, який вважає себе "голлістом", використовує жорстку риторику, намагаючись, мабуть, відібрати голоси в Національного фронту. Адже не виключено, що на виборах 2017 р. Марін Ле Пен може стати для нього основним конкурентом у боротьбі за повернення президентського крісла. Додатковим приводом для оптимізму Саркозі є те, що рейтинги Олланда є низькими.

А от неприємною обставиною для Саркозі залишається факт судового розслідування у справі про фінансові порушення під час президентських виборів 2012 р., що тривають проти ряду ключових членів його партії. Поки що Саркозі вдається лавірувати, і проти нього обвинувачень не висунуто, але в контексті загострення політичної боротьби, не виключено, що влада Франції намагатиметься з усією суворістю й ретельністю розслідувати цю справу. Можливо, цей козир соціалісти триматимуть до останнього, щоб використати в критичний момент.

Муніципальні вибори на зовнішню політику Парижа не впливають. Подальша участь Франсуа Олланда в переговорах щодо врегулювання кризи в Донбасі та його рішення не здійснювати поставки "Містралей" Росії під сумнів не ставляться.

Уже 31 березня французький президент побував у Берліні, де обговорював серед іншого українську проблематику з канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Французькі дипломати наголосили після зустрічі, що саме спільні зусилля лідерів Франції та Німеччини щодо врегулювання ситуації в Україні були "реальною перевіркою їхньої близькості". Усі зазначають, що франко-німецьке співробітництво сьогодні вирізняється особливою теплотою. Хоча всі пам'ятають, що в Меркель були досить дружні (але зовсім інші по суті) стосунки із Саркозі, і 2012 р. вона навіть відкрито підтримувала його проти Олланда.

Сьогодні ж стає ясно, що успіхи опозиційних сил у Франції не обіцяють нічого доброго для Києва. У сумі Національний фронт і партія "Союз за народний рух" набрали понад 50% голосів. Показово, що, крім загальної нелюбові до лівих, їхньою другою спільною рисою є любов до Росії. У ході наступного циклу виборів французькі крайні праві й консерватори можуть використати тезу про те, що підтримка соціалістами санкцій проти Росії стала одним із чинників погіршення економічної ситуації у Франції.

Про Марін Ле Пен, яка, не соромлячись, відкрито захоплюється Владіміром Путіним, не варто багато говорити. А от Саркозі в лютому назвав "трагедією" роз'єднаність між Європою та Росією і заявив, що вони становлять "єдину цивілізацію", а також закликав не карати Крим за "вибір" бути в складі Росії.

Це не просто слова - досить згадати підсумки місії Саркозі з урегулювання наслідків війни між Росією і Грузією 2008 р. через Південну Осетію. У тому числі й завдяки Саркозі (хоча вплив американців був набагато дієвішим) вдалося зупинити кровопролиття і змусити російські війська залишити низку окупованих територій. Але водночас план Саркозі-Медведєва де-факто закріпив російську окупацію Південної Осетії та Абхазії і не дозволив Грузії одержати міжнародну підтримку у вигляді обіцяних миротворців ЄС.

Згодом Грузію залишили наодинці з її проблемами і Росією, а Кремль з успіхом відпрацював лінію поведінки, яку сьогодні, як по нотах, але з іще більшим цинізмом розігрує і в війні з Україною. І все великою мірою через те, що правлячі тоді кола Франції (і, на жаль, не тільки цієї країни) вважали, що навіть у таких критичних умовах найкращим варіантом для Європи буде діалог з Росією, а не санкції і не нова "холодна війна". Сьогодні багатьом стало очевидно, що Саркозі-дипломат, підігруючи тоді Кремлю, зробив свою найстрашнішу помилку, за яку заплатили життям уже не тільки грузини, а й також тисячі росіян і українців.