ЕПІСТОЛЯРНА ДУЕЛЬ ТОН КИЄВА НА ПЕРЕГОВОРАХ ІЗ БУХАРЕСТОМ ЖОРСТКІШАЄ

У вівторок, 12 листопада, після завершення в Києві тринадцятого раунду українсько-румунських переговорів з делімітації континентального шельфу та виняткових економічних зон, на сайті українського зовнішньополітичного відомства з’явилася «Заява прес-секретаря Міністерства закордонних справ України». Наведемо деякі цитати з неї.

«Результати цього раунду переговорів засвідчили, що Румунська Сторона так і не виявила конструктивного підходу стосовно питань, які є предметом переговорів»; «Міністерство закордонних справ України висловило свій жаль із приводу того, що Румунська Сторона, декларуючи відсутність територіальних претензій до Україні й визнання існуючої лінії кордону, поки що не виявляє відповідної політичної волі та не бажає зафіксувати відповідні положення в Договорі про режим українсько-румунського державного кордону письмово».

Уже одна поява подібного документа — сигнал того, що на Михайлівській мають намір перейти до жорсткої тактики захисту національних інтересів. Зрештою, вперше за ті п’ять років, що Київ і Бухарест обговорюють договір про режим держкордону, українська дипломатія відкрито й уголос заговорила про те, що так старанно замовчувала й уперто зберігала за сімома печатями. А саме — що Румунія, по суті, висуває до України територіальні претензії. Переговорний процес зайшов у глухий кут, оскільки Київ не збирається поступатися Бухаресту, а румуни мають намір таки домогтися свого й закласти в документи положення, які продемонстрували б, що існуючий кордон між двома країнами недійсний.

Але ця заява — також зайве свідчення того, що переговори справді зайшли в глухий кут, а напруга пристрастей досягла критичного рівня. Гостроту проблеми засвідчує й те, що, на відміну від практики, заведеної в світі дипломатії, після нинішнього раунду переговорів так і не було підписано протокол. Факт більш ніж красномовний.

Можна лише гадати, чим були викликані перехід до жорсткої тактики ведення переговорів із румунами й відмова від політики замовчування кризи в двосторонніх відносинах. Але, очевидно, не останню роль відіграло бажання якомога швидше розібратися з цією проблемою, що вже набила оскомину. Погодьтеся, досить важко дотримуватися політики добросусідства, про яку так люблять говорити румунські політики й дипломати з високих європейських і оонівських трибун, якщо за пазухою є неурегульована проблема з кордонами й закамуфльовані територіальні претензії.

Як очевидно і те, що нинішні жорсткі дії були також викликані й бажанням виправити промахи, допущені під час вересневого візиту Іона Ілієску в Україну, коли заради сьогохвилинних внутрішньополітичних цілей офіційний Київ пожертвував своїми зовнішньополітичними інтересами. Так, звісно, румунський президент підтвердив у спільній декларації непорушність кордонів і територіальної цілісності. До того ж було встановлено й дату, до якої мають підписати договір про режим державного кордону — 1 червня 2003 року. Але стратегічно Київ програв, оскільки Ілієску ані публічно, ані письмово не підтвердивши існуючу лінію держкордону, самим своїм фактом перебування в Україні одержав серйозний козир у діалозі з НАТО.

І нинішня заява українського МЗС — це, безумовно, сигнал і для НАТО. Мовляв, не все так добре у вирішенні спірних питань, як це бачиться з румунської дзвіниці. А насправді країна, кандидат на вступ до альянсу, дійсно має серйозні проблеми зі своїм сусідом в питанні облаштування кордонів, і затягування його розв’язання може призвести в майбутньому до того, що НАТО виявиться безпосередньо втягнутим у ще один конфлікт.

Чи усвідомлюють таку загрозу в Брюсселі? Очевидно, так. Чи готове НАТО безпосередньо втрутитися у вирішення спірного питання з урахуванням того, що дві країни декларують бажання стати його членом? Зважаючи на все, ні. Скоріш, вже опосередковано впливати на розвиток подій. Але чи готовий альянс зайняти таку позицію, у результаті якої не постраждали б національні інтереси ані Києва, ані Бухареста? Невідомо. Але цілком можливо, що нинішня заява українського МЗС, що винесла проблему на публічний рівень, зможе допомогти НАТО швидше визначитися.

Тим часом румунська преса вже пов’язала заяву українського зовнішньополітичного відомства з політикою інтеграції Румунії до Північноатлантичного альянсу. Так, газета «Зіуа» опублікувала замітку під досить красномовною назвою — «Антирумунські диверсії напередодні саміту НАТО. Київ придумує звинувачення на адресу Бухареста». На цьому тлі цікава реакція офіційного Бухареста. МЗС Румунії в своєму комюніке категорично спростовує заяви українських офіційних осіб із приводу т.зв. територіальних розбіжностей між Бухарестом і Києвом щодо острова Зміїний.

Звертає на себе увагу той факт, що в документі румунського МЗС справу подано так, начебто статус Зміїного сьогодні головний на порядку денному переговорів України та Румунії. Але чи так це? Звісно, статус острова Зміїний спірний. Але це питання сьогодні другорядне. А головне — договір про режим державного кордону. І якщо звернутися до першоджерел, тобто до обмінних листів міністрів закордонних справ обох країн, стане очевидно: від вирішення цього питання залежить і демаркація континентального шельфу, і виняткових економічних зон, і розв’язання питання про статус острова Зміїний. А то Київ і Бухарест ще довго кружлятимуть замкненим колом, без єдиного шансу розв’язати проблемні питання.