ДОЛЯ «ГІМАЛАЙСЬКОГО РАЮ»

Уже сам факт цієї зустрічі був приречений на те, щоб стати сенсацією. Індо-пакистанський конфлікт з його піввіковою історією сьогодні мало цікавить провідні держави світу, а питання пошуку шляхів його розв’язання відсутні в порядку денному впливових міжнародних організацій. Про те, що Індія й Пакистан фактично перебувають у стані неоголошеної війни, світ згадує лише тоді, коли Делі й Ісламабад сповіщають про випробування нових озброєнь або коли чергові спалахи насильства в Кашмірі супроводжуються повідомленнями про нові десятки загиблих мирних жителів.

Тому домовлятися про врегулювання історичних суперечностей між найбільшими азіатськими державами доводиться самим лідерам цих країн. Недавно було розпочато чергову таку спробу. Президент Пакистану генерал Первез Мушарраф відвідав Делі, місто, де народився й виріс і яке пізніше стало столицею сусідньої держави. Відносини з нею сьогодні є головною темою практично будь-якої політичної суперечки в Пакистані. Не дивно тому, що рукостискання, яким Мушарраф обмінявся з прем’єр-міністром Індії Аталом Бехарі Ваджпаєм, журналісти відразу ж назвали історичним.

Учасники зустрічі з самого початку прагнули виявити свою добру волю. У день прибуття на індійську землю президент Пакистану поклав вінок до меморіалу Ганді, залишивши в книзі відгуків запис про те, що нині потреба в ідеалах великого сина індійського народу відчувається як ніколи, особливо в контексті пакистано-індійських відносин. А кухар, котрий готував їжу для двох лідерів, вирішив приправити свої й без того вишукані страви дивовижними інгредієнтами — товченими перлинами й розтертими коралами. Це, відповідно до стародавніх легенд, допомагає людині віднайти гармонію й бути в злагоді з собою.

Офіційна зустріч Мушараффа й Ваджпая відбулася в місті Агра, у тому самому, де знаходиться знаменитий монумент на честь кохання Тадж-Махал. У дні проведення саміту в Агре було вжито надзвичайних заходів безпеки — офіційний Делі боявся можливих акцій з боку ісламського повстанського угруповання, яке бореться за незалежність від Індії Кашміру, чи індуїстських фундаменталістів, котрі заперечували проти проведення пакистано-індійської зустрічі у верхах. Готелі, де зупинилися лідери двох країн, були закриті для широкої публіки й посилено охоронялися. Прилеглі до них вулиці патрулювали наряди поліції з собаками-шукачами, а на дахах сусідніх будинків зайняли позиції снайпери. Усі автомобілі, що в’їжджали до міста, реєструвалися, під наглядом також перебували поїзди й автобуси. Був закритий недільний «пташиний ринок», влада навіть хотіла на період саміту не допускати туристів у Тадж-Махал, проте від цього запобіжного заходу зрештою відмовилися.

Тож не дивно, що перша бесіда Мушаррафа й Ваджпая проходила за зачиненими дверима. Єдине, про що повідомили представники індійського уряду, це про «надзвичайно теплу, відкриту й конструктивну обстановку» під час переговорів і про запрошення пакистанським президентом індійського прем’єра відвідати Пакистан з офіційним візитом, яке було прийняте. Загалом спостерігачі дуже позитивно оцінювали результат зустрічі, базуючись на її тривалості — лідери двох країн розмовляли понад годину.

Напередодні зустрічі ані Мушарраф, ані Ваджпай не встояли перед спокусою спробувати диктувати її умови. Зокрема, індійський лідер запропонував обговорити й інші питання двосторонніх відносин — такі, як торгівля й культурні зв’язки. Проте президент Пакистану дав зрозуміти, що його передусім цікавить прогрес у розв’язанні кашмірської проблеми.

А Ваджпай вважає, що статус Кашміру обговоренню не підлягає: Делі не готовий іти на поступки з цього питання. Тому під час підготовки до саміту індійська сторона виступила з низкою пропозицій, спрямованих на зміцнення довіри. Так, Делі пообіцяв звільнити 400 пакистанських в’язнів, котрих утримують в індійських тюрмах, розглянути можливість послаблення жорсткого візового режиму й навчання в Індії пакистанських студентів, а також знизити мито на деякі види ввезених із сусідньої країни товарів.

Не дивно, що всі ці ініціативи тепло зустріли в Пакистані. Проте головною метою поїздки Мушараффа до Індії залишався Кашмір. Ця область, яку британська газета «Таймс» назвала «справжнім гімалайським раєм», опинилася в центрі територіальної суперечки між Індією та Пакистаном майже з самого початку існування цих держав. Сьогодні частина її належить одній державі, частина — іншій. Індійський штат Джамму й Кашмір є єдиним у країні, де переважна більшість населення — мусульмани. Ісламабад вважає, що 50 років тому під час відділення Пакистану від Індії до думки кашмірців не прислухалися. А Делі наполягає на тому, що індійська територія неподільна, а питання про передачу Кашміру Пакистану взагалі не підлягає обговоренню.

До речі, дві з трьох війн, які спалахували в різні роки між цими країнами, велися саме через Кашмір. І навіть під час проведення індо-пакистанських переговорів у самому Кашмірі не припинялися сутички, загинуло 60 чоловік. «Команда самогубців», куди входять кашмірські бойовики, увірвалася на армійську базу в Магаме, у результаті нальоту загинули п’ятеро солдат і були поранені вісім.

Незважаючи на багатообіцяючий початок зустрічі, ближче до її завершення неозброєним оком стало видно, що в сторін є суперечності, які вони не здатні подолати. Наприклад, міністр інформації Індії заявив, що лідери двох країн обговорювали винятково терористичну діяльність у прикордонній зоні, заходи для зміцнення ядерної безпеки, торговельні відносини й питання про військовополонених. Проте в оприлюдненій заяві офіційних представників Пакистану попередня заява була «поправлена» тезою про те, що центральним пунктом порядку денного переговорів було саме питання Кашміру.

Пакистанці визнали, що індійський прем’єр справді порушував й інші теми, проте, за їхніми словами, Мушарраф заявив у відповідь, що жодну проблему не можна вирішити доти, поки невирішеною залишається головна. «Прогрес щодо Кашміру має бути досягнутий у тандемі з іншими питаннями», — таким було останнє слово пакистанського генерала.

І тут найшла коса на камінь. Президент Пакистану та прем’єр-міністр Індії провели майже цілий день, намагаючись знайти пункти, за якими їхні позиції збігалися б. Саміт закінчився дев’ятьма годинами пізніше, ніж планувалося, високі сторони кілька разів обмінювалися проектами комюніке, проте жоден з них так і не був затверджений. Після того, як серйозні відмінності в позиціях Мушаррафа й Ваджпая стали надбанням гласності, ентузіазм і добра воля перших двох днів переговорів поступилися місцем розчаруванню.

У розмові з провідними індійськими журналістами пакистанський президент укотре заявив, що прогрес в індійсько-пакистанських відносинах неможливий без розв’язання проблеми Кашміру. У відповідь індійська делегація виступила з заявою, де йшлося про «тероризм» у цьому штаті. (Як відомо, Індія звинувачує Пакистан у підтримці озброєних повстанців у регіоні. А Ісламабад ці звинувачення відкидає.)

Єдиною розрадою стала домовленість про проведення зустрічей міністрів закордонних справ двох країн двічі на рік. Лідери Пакистану й Індії відтепер зустрічатимуться щороку.

Можна назвати індо-пакистанський саміт в Агре черговим провалом у спробах Делі й Ісламабада врегулювати свої відносини. Проте такий висновок дещо поспішний. Уже сама зустріч перших осіб держав та їх готовність розмовляти одне з одним і стала маленьким, майже непомітним кроком на шляху, який зрештою має вирішити долю «гімалайського раю».