"Демонтаж" Іраку

Бойовики угруповання "Ісламська держава" щосили намагаються демонтувати Іракську державу. Спроби ісламських терористів поширити джихад по всьому світі, їх просування чимдалі ближче до Багдада створюють дуже небезпечну ситуацію по обидва боки сирійсько-іракського кордону.

Однак апетити бойовиків не обмежуються лише Іраком. "Ісламська держава" декларує створення халіфату, який простягнеться (у разі, звісно, перемоги) від Західної Сирії до кордону Іраку з Іраном.

Стратегія терористів полягає у використанні крайніх форм насильства. І з кожним новим витком злодіянь вони звужують кордони Іраку, державні іракські установи перестають функціонувати.

Іракському уряду ніяк не вдається витіснити це ісламське угруповання назад до Сирії, звідки воно розпочало свій нищівний похід.

Бійці халіфату - це пряме породження політики Путіна з підтримки репресивного режиму Башара Асада. Адже наслідком масованої допомоги Росії диктатору стало те, що громадянська війна в Сирії протривала аж три роки, а помірковані мусульманські сили відійшли на "задній план".

Однак найгірше те, що, захопивши багато зброї, яку постачали американці іракській армії, бойовики отримали велику фору перед дисциплінованими, але погано озброєними курдськими вояками на Півночі і Сході країни.

Однією з причин того, що нині відбувається в Іраку, є невміння прем'єр-міністра шиїта Нурі аль-Малікі порозумітися після виведення американських військ у 2011 р. з іншими провідними політичними гравцями - сунітами і курдами. Репресивне ставлення аль-Малікі до сунітів не тільки підірвало внутрішню єдність Іраку, а й спонукало багатьох іракських сунітів навіть вітати жорстокі ісламістські правила, які нав'язують терористи з "Ісламської держави".

Трагічні події в Іраку показують, що Близький Схід нині вступив у період, коли терористи і радикальні ісламісти не далекі від того, аби вирішити, що настав час для тотальної боротьби із західною цивілізацією. Тривожні симптоми цього - почастішання нападів і терактів у Афганістані, поглиблення нестабільності в Іраку і Пакистані.

На цьому тлі увиразнюється не тільки нездатність західних держав мати справу з ідеологічною складовою цієї війни, а й неспроможність урядів країн Близькосхідного регіону задовольняти основні соціально-економічні потреби своїх громадян, що, зрештою, й створює ґрунт для успіхів таких терористичних угруповань, як "Ісламська держава".

Можна сказати, що після успіхів революцій "арабської весни" нині, влітку 2014 р., у регіоні настає "арабська зима". Близький Схід відчайдушно потребує змін. Адже майже всі світські арабські уряди не змогли ефективно функціонувати в новітні часи.

І якщо терористам з "Ісламської держави" вдасться створили свій халіфат на територіях Іраку і сусідніх країн, то це може спровокувати наступний загальнорегіональний "землетрус", бо під каблуком ісламістського режиму маса незадоволених громадян арабських держав цілком може стати критичною, коли вже не уникнути нового вибуху повстань.

Скидається на те, що за всіх зусиль зацікавлених сторін, Ірак буде дуже важко зберегти в нинішніх кордонах. А, зважаючи на хаос у Сирії і мовчазний нейтралітет з курдського питання Башара Асада, сирійські курди цілком можуть приєднатися до де-факто держави в іракському Курдистані й утворити єдину державу курдів.

Зрозуміло, що такий розвиток подій не може залишитися непоміченим у Туреччині та Ірані. Адже, поза сумнівом, така нова держава може розглядатися як ядро для Великого Курдистану і головна база, з якої може бути запущено процес приєднання турецьких та іранських курдських регіонів, кожному з яких, усупереч усьому, вдалося зберегти свою загальнонаціональну культурну ідентичність відтоді, коли курдські землі були завойовані османами.

Однак найбільшим парадоксом іракської ситуації є те, що, ймовірно, Туреччині доведеться ухвалювати дуже непросте рішення щодо курдських територій. Якщо турецьке керівництво муситиме вибирати між сусідством з "Ісламською державою" і підтримкою (в умовах нинішньої кризи) курдської громади в Іраку, то не можна виключати, що, вибираючи з двох лих менше, Туреччина дозволить іракському Курдистану самовизначитися.

Аналізуючи ситуацію в Іраку, можна зробити висновок: події в Сирії і втручання в них Путіна запустили системно пов'язані між собою процеси на Близькому Сході. Фактично, центр у Росії, що займається підготовкою і навчанням терористів для провокування у потрібний момент політичних збурень по всьому світі, ухвалив рішення про початок гнучкої нетрадиційної війни. Процес має три пласти.

Перший - ці події просто системно пов'язані.

Другий - ці події пов'язані з тими світовими силами, що інспірували контрреволюцію в Сирії, а Хезболла та інші екстремістські угруповання відіграють у них роль "пішаків". І саме ці події вилилися у війну за "Ісламську державу".

Третій - ці події започатковують нову епоху, і не тільки на Близькому Сході. Процес уже перекинувся на Європу - в Україну, і найближчим часом може перекинутися й на інші регіони світу. Бо ця війна, як на Близькому Сході, так і, великою мірою, в Україні - показала свою ефективність з точки зору тих, хто її розпочав. І це єдиний, хоча й спірний з історичного погляду, шанс для диктаторських режимів і маргінальних сил, котрі прагнуть реваншу, зруйнувавши об'єктивні процеси, що їх започаткували "арабська весна" і "кольорові" революції на пострадянському просторі.

Цей момент проґавили аналітики, котрі мали б відслідковувати питання, і насамперед - експерти західних спецслужб.

Адже вже з перелому на користь контрреволюції було очевидно, що терористична війна буде глобальною і затяжною - з огляду на те, що в ній, окрім безпосередньо режиму Путіна, є ще багато зацікавлених гравців. Не треба забувати, що ця війна дає новий шанс усім учорашнім, здавалося б виметеним історією на смітник, жупелам. На зразок Північної Кореї, на кшталт ретроградів, які залишилися, до речі, в Китаї і шукають можливості реваншу.

Тобто, фактично, Путін відкрив ящик Пандори, який тепер не закриє в жодному разі - навіть якщо захоче. Він спровокував новий виток битви двох типів цивілізацій. Цивілізації західного типу - творчої, конструктивної, і цивілізації варварської дикості, спосіб існування якої полягає в пограбуванні сусідів. Для варварської цивілізації не існує іншого способу життя, бо альтернатива йому - животіння на маргінесах.

Отже, все, що накопичилось убогого й люмпенізованого по всьому світі, сьогодні може спалахнути непрогнозованими терористичними акціями. І цей процес лише розпочинається.

Вихід один - світова спільнота повинна готувати й запроваджувати системні заходи, аби в подальшому цей процес не переріс у світову пожежу з непрогнозованими наслідками. То чи не варто просто-таки негайно розпочати створення міжнародних антитерористичних сил швидкого реагування, які, в разі потреби, могли б бути легко розгорнуті у будь-якій гарячій точці світу?..