Чи врятують російські «миротворці» Токаєва: що відбувається в Казахстані

У Казахстані — острівці стабільності нестабільного Центральноазіатського регіону — приземлився «чорний лебідь»: у країні от уже кілька днів не припиняються масові акції протестів, приводом до яких послужило підвищення ціни на скраплений газ.

Протестувальники захоплюють адміністративні будівлі (зокрема, резиденцію президента в Алмати й місцеву будівлю КНБ), обстрілюють поліцію і роззброюють солдатів, спалюють військову техніку. Нерідко силовики переходять на бік учасників протестів. Останні ж вимагають не лише зниження вартості скрапленого газу, викорінення корупції та здійснення реформи, але також повного перезавантаження влади й відходу з політики першого президента Казахстану, «лідера нації» (Єлбаси) Нурсултана Назарбаєва.

Нагадаємо, що Назарбаєв, попередньо зачистивши політичне поле Казахстану від опозиції, в березні 2019 року розпочав операцію з транзиту влади. У результаті президентом країни став Касим-Жомарт Токаєв, а сам Єлбаси очолив Раду безпеки країни з повноваженнями, порівнянними з президентськими. У країні фактично встановився дуумвірат, коли думка «лідера нації» була пріоритетною при прийнятті стратегічних рішень, а клан Назарбаєвих залишався все таким же впливовим у політичній системі Казахстану. Але те, що в країні існувало два центри прийняття рішень, не сприяло транзиту влади, а лише загострювало міжкланове протистояння.

Показово, що під час недавнього саміту глав держав СНД Токаєв і Назарбаєв прибули в Санкт-Петербург окремими літаками. При цьому Путін спочатку зустрівся з Єлбаси, а вже потім — із його наступником.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Протести в Казахстані: онлайн

Попри економічні успіхи Казахстану й відсутність у політичному житті помітної опозиції, стабільність у країні була лише зовнішньою: у населення посилювалися протестні настрої, спричинені як соціально-економічними проблемами, так і авторитарним стилем правління, за яких відсутня система соціальних ліфтів. Періодично невдоволення проривалося. Одним із найбільших протестів був виступ робітників «КазМунайГазу» у Жанаозені 2011 року, коли загинули десятки людей.

І цього разу протести почалися на заході країни, у Жанаозені. Але, на відміну від попередніх локальних виступів, нинішні (хоча й без явних лідерів) усього лише за дві-три дні охопили всю країну, а політична конструкція, яку Назарбаєв створював протягом тридцяти років, захиталася.

У міру того, як ширилися протести, низка казахстанських опозиційних політиків побачили в цьому шанс розквитатися зі своїми ворогами й повернутися на батьківщину. Зокрема колишній банкір Мухтар Аблязов, який проживає в Парижі та якого казахстанська влада обвинувачує у розкраданні й замовному вбивстві.

Цікаво, що Аблязов розмістив на сторінці у Facebook заклик координувати дії щодо протесту проти правлячого режиму, вказавши в WhatsApp як контакти опозиційної партії «Демократичний вибір Казахстану» українські номери. Цьому не слід шукати якихось конспірологічних пояснень: річ у тім, що в Аблязова залишилися контакти в Україні ще відтоді, коли він хотів зробити нашу країну своєю базою для боротьби з Назарбаєвим. Однак політикові з неоднозначною репутацією це не вдалося, і він виїхав у Францію.

Захоплена зненацька розгублена казахстанська влада спробувала розв'язати кризу традиційними засобами — пообіцяла знизити вартість скрапленого газу до колишнього рівня, впровадила в низці областей надзвичайний стан, відключила в країні Інтернет і мобільний зв'язок. Крім того, традиційно у відставку було відправлено уряд. Але ці дії, як і застосовувані силовиками світлошумові гранати й сльозогінний газ, не заспокоїли казахстанців.

Швидкість розростання кризи в країні, стабільність якої має важливе значення для таких регіональних гравців, як Китай і Росія, вражаюча. Таку ескалацію важко пояснити одним лише невдоволенням владою, що накопичилося в казахстанців. Тим більше що конфліктологи зазначають низьку спонтанність і високу організованість протестів. Недивно, що в соціальних мережах часто пишуть, що за антиурядовими виступами стоять або росіяни, або американці. Однак наразі немає явних доказів на користь цих версій, хоча казахстанська влада й почала використовувати риторику про зовнішні сили, які організовують протести.

Прагнучи стабілізувати ситуацію, Токаєв виступив зі зверненням, у якому, назвавши протестувальників «змовниками», пообіцяв боротися з ними «максимально жорстко». Але для початку сконцентрував повноваження у своїх руках. Скориставшись ситуацією, Токаєв прибрав із влади не тільки деяких людей клану Назарбаєва (зокрема в Комітеті національної безпеки), а й самого Єлбаси: президент оголосив, що очолив Раду безпеки. Так, хоча б формально, у країні завершилася епоха двовладдя.

Та тільки, сконцентрувавши в руках владу, чи зуміє Токаєв стабілізувати ситуацію в країні й утриматися на політичному Олімпі? Чи збережуть лояльність силовики? Чи підтримають президента лідери місцевих кланів? Або ж розпочнуть міжкланову війну? У міру поглиблення внутрішньополітичної кризи в казахстанців посилюються сумніви в легітимності влади Токаєва: у кількох містах уже пролунали вимоги про його відставку й повну зміну режиму.

На словах Токаєв демонструє готовність і до здійснення реформ, і до закручування гайок. Але чи вдасться президент до силового варіанта для стабілізації ситуації? Річ не тільки в його рішучості застосувати силу, але й у наявності відповідних ресурсів. Події ж останніх днів показали, що армія і поліція легко поступаються позиціями біля стратегічних об'єктів, а військові заявили, що не підуть проти народу. На цьому тлі недивний і заклик Токаєва до країн ОДКБ про «допомогу Казахстану в подоланні… терористичної загрози»: те, що відбувається в країні, він назвав актом зовнішньої агресії.

Заклик почули: «з метою стабілізації та нормалізації обстановки» в Казахстані ОДКБ прийняла рішення направити в цю країну «колективні миротворчі сили». Їхній мандат — «охорона державних і військових об'єктів» і «сприяння силам правопорядку». Поза сумнівом, основу цих «миротворців» становитиме російський контингент. Не лише тому, що серед країн ОДКБ Росія має найбільший військовий потенціал: те, що відбувається в Казахстані, прямо зачіпає інтереси Кремля в Центральній Азії й опосередковано впливає на ситуацію в ісламських регіонах РФ.

Військова присутність у Казахстані несе для Москви одночасно й вигоди, й ризики. Вигоди в тому, що Кремль отримує залежне і тому підконтрольне йому керівництво країни, орієнтоване на Росію, обмежує вплив у Казахстані Китаю і Туреччини, обзаводиться додатковими матеріальними ресурсами, зміцнює імідж Владіміра Путіна як збирача «земель російських» і посилює його позиції на переговорах із Джо Байденом.

Проте й ризики для Москви чималі. По-перше, російські війська (нехай навіть у статусі «миротворчих») багато казахстанців можуть сприйняти як окупаційні. Це може призвести не тільки до іміджевих втрат у країні, де й без того сильними є антиросійські настрої, а й до збройних нападів на російських солдатів і росіян. Останні становлять близько 20% населення Казахстану. По-друге, військова присутність у Казахстані означає, що Росія буде змушена перенаправити в цю країну частину своїх військових і фінансових ресурсів. І це, безумовно, хороша новина для України: що більше проблем у російського керівництва, то ліпше для нас.

За ситуацією в Казахстані й діями Москви уважно спостерігають як у Києві, Вашингтоні та Брюсселі, так і в Пекіні.

Для Китаю ця центральноазіатська держава є не тільки одним із джерел енергоносіїв та ключовим елементом реалізації глобального проєкту «Один пояс — один шлях». Враховуючи, що Казахстан граничить із населеним тюрками-мусульманами Сіньцзян-Уйгурським автономним районом, дестабілізація в цій країні може призвести до того, що вона стане базою ісламських радикалів у безпосередній близькості від Китаю та збільшить загрозу проведення ісламістами терактів у КНР. Щоб не допустити цього, Пекін може змиритися з військовою присутністю Росії в сусідній країні.

Станом на ранок четверга центром казахстанських протестів залишається Алмати, де в середу противники правлячого режиму захопили низку адміністративних будівель, а влада втратила контроль над ситуацією, чим скористалися мародери. (За однією з версій, влада свідомо віддала Алмати під погроми, щоб дискредитувати протести й тим самим одержати підтримку населення в боротьбі з учасниками антиурядових виступів.) У ніч на четвер у місті почалася «зачистка», через що загинули десятки людей.

Хоча дуже швидка зміна ситуації утруднює прогнози подальшого розвитку подій, великою є ймовірність, що Токаєв з допомогою «миротворчого контингенту» ОДКБ утримає владу. Платою за це будуть падіння його популярності серед казахстанців, збільшення залежності від Росії та посилення режиму.

Усі статті Володимира Кравченка читайте тут .