Чи такий страшний сирійський найманець, як його малює Москва

Російське керівництво анонсувало залучення сирійських найманців до операцій проти України. Та чи слід вірити цим новинам? І, взагалі, наскільки серйозною є «сирійська загроза» для нашої держави?  

Насправді ми маємо справу зі ще одним елементом гібридної стратегії РФ, яку вона реалізує проти України. У цьому випадку агресор розпочав інформаційну операцію, спрямовану насамперед на підрив бойового духу українців. 

Історії про страшних сирійських бойовиків — елемент погрози українському суспільству. Кремль лякає нас перспективою зіткнення з бойовиками, котрі позбавлені будь-яких моральних обмежень, не мають жодних сентиментів щодо українців та відомі своєю жорстокістю. Ключовий момент тут — культурні, етнічні відмінності. Українців лякають приїздом нових «чужих» агресорів, які будуть страшніші за начебто «своїх» росіян (як це сприймає російське керівництво).  

Складається враження, що ефемерні «сирійські найманці» — такий самий елемент пропагандистської кампанії росіян, як і «кадировці». Які теж є, швидше, медійними персонажами, ніж реальною бойовою силою, якою їх змальовують російські ЗМІ.  

Окрім цього, заявами про залучення сирійців до війни Москва намагається створити картинку начебто міжнародної підтримки своїх дій. Нині навіть більшість традиційних партнерів Росії не поспішають підтримати її агресію проти України: на бік РФ стали тільки відверті сателіти, повністю залежні від російського фінансування та допомоги. Розмови про сирійський контингент у таких умовах мають іміджевий характер. Вони покликані показати внутрішній аудиторії, що Росія не залишилася сам на сам на міжнародній арені і ще має «друзів».  

Можна говорити і про певне «мавпування» українських ініціатив щодо залучення іноземних добровольців для боротьби з агресором. Кремль намагається показати, що й він може розраховувати на допомогу іноземців. 

Чи є військовий сенс у залученні анонсованої допомоги? Для відповіді на це запитання варто оцінити військовий потенціал такого контингенту. Росіяни апелюють до досвіду бійців режиму Асада, здобутому під час громадянської війни. Особливий акцент робиться на боях у міських умовах. Таким чином агресор намагається презентувати цих бойовиків як спеціалістів зі штурмових дій, які будуть використані під час нових атак на великі українські міста. 

Втім, насправді сирійський досвід украй специфічний і навряд чи допоможе у війні на території України. В Сирії воювали між собою різноманітні формування сумнівної якості, мало схожі на регулярні збройні сили. Це стосується не лише угруповань повстанців, а й підконтрольних Дамаску підрозділів. Технічне забезпечення бойових дій і масштаби операцій істотно відрізняються від широкомасштабного зіткнення сучасних армій, яке відбувається на території нашої держави.  

Боєздатність потенційних найманців сумнівна. Врешті-решт, без зовнішньої підтримки з боку РФ та Ірану вони зазнавали жорстоких поразок. І лише втручання союзників урятувало режим Асада від краху. При цьому тоді вони воювали на території своєї держави, у звичному для себе кліматі. Натомість природні та погодні умови в Україні не схожі на сирійські, — і це важливий чинник, який теж впливає на бойовий потенціал. Не слід очікувати від сирійців і дуже високого бойового духу. Очевидно, що сирійські «військові заробітчани» не мають великого бажання померти за російські інтереси за тридев'ять земель від батьківщини.  

З логістичного погляду, перекидання сирійських найманців до України — вкрай складна справа. Росія зіштовхується з труднощами, забезпечуючи свій обмежений контингент на території Сирії. Вона змушена напружувати транспортні сили, що є в її розпорядженні. Формування коридора у зворотному напрямку для перекидання тисяч людей потребуватиме чималих додаткових зусиль, які можуть стати непідйомними для агресора.  

В таких умовах ціна, яку РФ заплатить за кожного відправленого до України сирійця, вочевидь не відповідатиме його бойовим якостям. Оскільки російське керівництво нехтує інтересами власних громадян, Кремлю простіше (і головне — дешевше) набрати гарматне м’ясо всередині РФ, серед зомбованого пропагандою населення.  

Викликає сумніви можливість інтеграції підрозділів бойовиків у лави залученого до агресії проти України контингенту. Спільне виконання бойових завдань потребує високого рівня взаємодії. Можна скільки завгодно говорити про «братерство» російської та сирійської арабської армій, роль російських інструкторів у підготовці сил Асада. Однак цього замало для ефективної практичної взаємодії в полі в умовах широкомасштабної війни. Для російського командування тисячі сторонніх найманців, швидше, становитимуть проблему. Навіть мовний чинник тут може зіграти деструктивну роль, вносячи додатковий безлад у російське військове планування — яке й так не на висоті.  

Таким чином, з військового погляду, залучення сирійців до агресії проти України видається досить нераціональною справою. І перейматися через російську риторику з цього приводу не варто. Навряд чи ми побачимо масовий приплив сирійських бойовиків на фронти російсько-української війни.  

Звісно, не слід виключати появи окремих невеликих загонів найманців, які використовуватимуться для пропаганди. Але варто пам’ятати про здатність ЗСУ боротися з такими загрозами. Врешті-решт, українські вояки за останні тижні завдали серйозних втрат еліті російської армії. Якщо росіянам справді забракне здорового глузду й вони кинуть у бій кілька своїх «сирійських друзів» — що ж, їхня доля не відрізнятиметься від доль інших солдатів агресора, які вже удобрюють українську землю.

Усі статті Миколи Замікули читайте тут.