Чи готова сторічна дипломатія до викликів непередбачуваного століття?

27 сiчня, 2018, 17:38 Роздрукувати Bипуск № 3, 27 сiчня-2 лютого 2018р.
Відправити
Відправити

Впливова дипслужба утворюється високими професійними якостями її учасників.

Чи готова сторічна дипломатія до викликів непередбачуваного століття?

Зазвичай до ювілеїв - країн, міжнародних організацій чи бізнес-проектів - пишуть усілякі святкові концепції. У них передрікають, що в майбутньому все поліпшиться. Святе і звичне діло.

Останній яскравий приклад - доповідь навесні 2017 р. голови Європейської Комісії Юнкера до 60-річчя Римського договору про створення Європейського Союзу. Хороший, правильний текст. Берімо за приклад!

Викласти концептуальне бачення української дипломатичної служби в рік її формального 100-річчя (в грудні 2017 р.) не є чимось надзвичайним. Кілька публікацій уже з'явилося. Додамо і ми своє розуміння. Щоправда, не порівнюючи себе з Юнкером, а українську дипломатію з ЄС, одразу застережемо: його доповідь береться за зразок гасла. А гасло цілком європейське - "Більше Європи!".

Юнкер конкретизує цю думку-гасло так: It's time to build а more united, a stronger and more democratic Europe.

Нам же йдеться про "необхідність будувати більш згуртовану, впливову, і більш демократичну українську дипломатичну службу". Як і в більшості країн ЄС, куди ми прагнемо, "бо ми того варті". То що ж за гаслом в українському варіанті?

Згуртована

Згуртована дипслужба утворюється в результаті створення писаних і дотримання неписаних правил спілкування між різними рівнями та підрозділами в центральному апараті на Михайлівській площі, між центральним апаратом і закордонними дипломатичними установами (ЗДУ) та між ЗДУ одного регіону чи одного типу діяльності.

Від кого залежить якість спілкування? Природно, не від когось одного, а від усіх. Ключові фігури - директори департаментів і посли. Однак над ними є керівники - міністр, заступники, державний секретар. А під ними є "робочі коні", без яких дипломатичний віз не зрушиться. Чи співдіють ці три рівні і що могло би в цьому допомогти?

Почнемо знизу - адже йдеться про піраміду: верхи стоять на плечах низів.

У структурі МЗС у так званих територіальних (географічних) департаментах передбачено посади дипломатів-країнознавців, або ж деск-офіцерів (погана калька з англійської, краще б уже деск-дипломатів). Посади є, але дипломатів або не вистачає, або ж вони ведуть забагато країн одночасно і не встигають якісно відстежувати ситуацію в дорученій сфері. Разом із тим ці люди є ключовою ланкою у всій дипслужбі, суть якої, якщо спростити, полягає у наданні керівництву держави об'єктивної інформації про країну/регіон, її ставлення до України та можливості й потреби нашої сторони впливати на стан справ. Деск-дипломати - це, приміром, як сержантська служба в США. На ній тримається якість бойової підготовки, що якраз і визначає якість збройних сил у цілому.

Щоб бути згуртованими, деск-дипломати повинні мати свій клуб. Тобто збиратися що два тижні на годину-дві, вислуховувати коротку доповідь двох-трьох колег тривалістю 15 хвилин (чотири сторінки тексту), коментувати/питати і почути підсумок, що його зробить "головний деск-дипломат", за аналогією з головним сержантом США. Це державний секретар або його неформальний заступник у цьому питанні, сам колишній деск, а нині успішний директор департаменту. В умовах невеликого міністерства, де всього цих десків буде 40-50, таку систему збудувати неважко. Вже через рік відчуються результати. Тема розмов - тактика дій.

Свій власний клуб повинні мати й наступні за посадою особи - начальники відділів та управлінь. Їм, на відміну від деск-дипломатів, доречніше спілкуватися в межах департаменту, тобто йдеться про модернізовану нараду: директор, заступники, управління, відділи. А це - від 7 до 12 осіб. Чудовий формат для обговорення справ раз на тиждень на годину-півтори. В цьому клубі обговорюють стратегію, яка враховує тактику.

Нарешті третій, вищий клуб - на чолі з міністром або його першим заступником, якого ось уже понад півроку не призначають. Власне, нічого не вибухнуло і не завалилося через непризначення - хіба що відбулася внутрішня економія фонду зарплати, яка використовується на премії співробітникам центрального апарату! Вже три роки не призначають посла України в Казахстані - і то все в порядку, крім українсько-казахських відносин…

Отже, клуб міністра - це його заступники і директори, причетні до вироблення політики, яка враховує стратегію. Вирішують, на якому напрямку пригальмувати і чому. На якому прискоритися і, отже, додати ресурсів. На якому запросити до взаємодії інше відомство. На якому звертатися до президента, прем'єра чи спікера.

Важливу роль у цьому клубі відіграватиме секретар (note-taker). Мабуть, це робота керівника офісу міністра (нині він замаскований під департамент стратегічних комунікацій, з огляду на необхідність уписати дипломатів в негнучкі рамки вітчизняної системи державного управління). Сіль роботи - у формулюванні рішень та перетворенні їх на дієвий папір. На наказ, лист, звернення, подання, розпорядження, проект закону чи указу. Як нагору, так і вниз - в апарат міністерства чи в ЗДУ.

Це високий пілотаж. Власне, багато в чому ефективність МЗС залежить від правильності викладу рішення міністерського клубу з належними аргументами та вибору адресата.

Останній клуб, до речі, не слід плутати з Колегією МЗС, органом статутним і офіційним, який майже не збирається, як і посол України до Казахстану.

У цьому місці (а може, й вище) в читача, імовірно, виникне запитання: чому концептуальні думки починаються з рутини? Насправді ж, слово "рутина" тут невідповідне. Організація роботи має визначальний характер для результату. Театр, як відомо, починається з вішалки, а дипломатія - з адекватного взаємного інформування та запозичення найкращої практики. Вершина української дипломатичної служби і великий державник Геннадій Удовенко слушно визначив цю базову ваду вітчизняної дипслужби ще на початку 1990-х, коли жорстко рубав на нарадах: "Не спілкуєтеся!".

Впливова

Впливова дипслужба утворюється високими професійними якостями її учасників. У системі МЗС об'єктивно не може працювати людина, яка не володіє англійською мовою (100 років тому, в часи першого міністра Олександра Шульгина, це була французька). Це стосується і водіїв, які працюють то в Києві, то за кордоном, і зв'язківців, які мають нагоду обслуговувати ЗДУ на ротаційній основі, і спеціалістів усіх рівнів, бо ж вони - це і діловоди, і фінансисти і так далі, які теж працюють за кордоном або з англомовними документами.

Чи ця вимога регулюється законом? Ні, не регулюється, на відміну від вимоги до дипломатів. Та й щодо останніх регулюється дуже обтічно. Дипломатом може бути той, сказано в законі, хто досяг "володіння іноземними мовами в обсязі, необхідному для виконання посадових обов'язків".

При цьому керівники відомства наголошують, що в МЗС нині не можна працювати без якісного знання двох іноземних мов. Ця настанова, безумовно слушна, але не підперта законом і вочевидь не виконується.

Традиція давня, ще відтоді, як МЗС було маленьким, і всі, часто вимушено, були друзями, в тому числі й викладачі курсів іноземних мов. МЗС виросло, але традиція залишилася. Через що рівень знання іноземних мов, на жаль, знизився. З'явилося чимало молоді, яка досконало володіє англійською, проте, зважаючи на її нинішню універсальну присутність, "забиває" на другу мову. Або інша крайність - вивчив "рідкісну" (для українців) корейську, індонезійську, норвезьку - і все подальше професійне життя потихеньку працюєш у відповідному департаменті або відповідній країні, не дбаючи про просування до бюрократичних вершин.

До речі, таких "тихих", але продуктивних дипломатів дуже цінують у великих іноземних дипслужбах. Якісні кореїсти або афганісти на вагу золота і в Форин Офісі, і на Ке д'Орсе, і у Фарнезині. Їх поважають, між іншим, і в дипслужбах країн-реципієнтів. "Вузькі" фахівці-країнознавці завжди знайдуть себе і поза дипслужбою - як перекладачі, журналісти, бізнесмени. Але й вони мали би володіти другою іноземною досконало (російська буде третьою, за промовчанням).

Інша важлива професійна якість - знання історії і практики міжнародних відносин. Вона є базовою вимогою для дипскладу в цілому - економістів, юристів, журналістів і кадровиків (HR). Проте нерідко виявляється, що чинний дипломат - випускник профільного ВНЗ десь пропустив повз вуха, що мусульмани діляться в основному на шиїтів і сунітів, і не знає, хто з них за що воює і де саме. Або хто такі протестанти і проти чого протестують, і чому євангелісти активні в зовнішньополітичному вимірі в США. А також - що таке Пондішері, Тмуторокань, Трансвааль, Мальвіни-Фолкленди, Ліга Націй, рето-романська мова, Українська Далекосхідна Республіка, чому повстанням Мау Мау керував "Генерал Чайна" і чому канадські війська спалили Білий дім у Вашингтоні.

З одного боку, МЗС - не лікнеп, і не має займатися освітою колишніх студентів-прогульників (навіть з рідкісними мовами). З іншого - все знати неможливо, але дипломат - повинен. І тому потрібно проводити освітньо-фахові семінари для решти дипскладу, не охопленого клубами. На регулярній, скажімо раз на три тижні, основі. Теми - будь-які з обов'язкових для роботи в МЗС. "Торговельно-економічні союзи та угоди в Тихоокеанському регіоні", "Нафтові і газові розробки в Арктиці", "Поширення ісламу в Західній Африці", "Організація Американських Держав", "Українсько-польські відносини 966-1800 роки", "Кібератаки проти закордонної дипустанови" тощо. Доповідачі - деск-дипломати або начальники відділів. Варто запрошувати й викладачів Дипакадемії, Київського інституту міжнародних відносин, Національного університету імені Тараса Шевченка, Харківської юридичної академії, Військово-дипломатичної академії та ін. Усю цю багатоповерхову конструкцію хтось має формувати, контролювати, організовувати. За логікою, це Дипакадемія імені Геннадія Удовенка. Вчитися треба все життя. І вчити молодих.

Третій складник впливовості дипломата - володіння сучасними технологіями. В XVI столітті йшлося про технологію створення (Московського) патріархату даванням хабара в розмірі сорока сороків хутра й 200 золотих червінців. У ХІХ столітті - про технологію династичних шлюбів (особливо у Південно-Східній Європі й на Балканах). У ХХІ - про технологію використання ЗМІ, соціальних мереж і громадських організацій.

Важливо, однак, не переходити межі. Дипломат не повинен перетворюватися на гендляра, свата і на інформатора/дезінформатора. Водій тролейбуса може, додатково до оголошення зупинок, поінформувати пасажирів про видатну архітектурну пам'ятку або причини затримки руху. Але в межах, що не впливають на безпеку пасажирів і не дискваліфікують його як водія.

Заклики до керівників дипмісій України бути помітними в усіх публічних форматах і в такий спосіб активніше впливати на досягнення інтересів держави можуть призвести до поступової деградації традиційних методів дипломатії, якими були і залишатимуться переговори, довірча аргументація, пошуки компромісу, знаходження виходу з міждержавного напруження асиметричними механізмами. Дипломатія, навіть у ХХІ столітті, це не М.Захарова і її патрон, не висловлювання представників КНДР з трибун ООН і не оголошення персоною нон-грата посла Бразилії за адекватну оцінку політики Венесуели. Звичайно, технічно можна забивати цвяхи мікроскопами. Але посол, старші дипломати, ці досконалі "дипломатичні прилади" значно успішніше здатні допомогти власній країні тонким наведенням на різкість, знаходженням малопомітних дрібниць, які зазвичай визначають баланс двосторонніх відносин. Твітерити вони теж можуть. Але не в першу чергу, як один відомий сучасний девелопер і державець за сумісництвом.

Демократична

Дипломатія - це служба. Як протипожежна охорона. Або як фіскальне відомство. Або навіть як збройні сили. І звідки тут, здавалося б, узятися демократії? Насправді все складніше, оскільки ці службовці, на відміну від решти державних службовців, значну частину свого життя працюють в автономному режимі, здебільшого іншомовному, іншому цивілізаційному або й недружньому чи ворожому середовищі (як-от співробітники Генерального консульства України в Ростові-на-Дону). Звідси - необхідність постійно балансувати між сухими приписами законодавства, обтяженими відомчими інструкціями та директивами, і необхідністю взаємодіяти з партнером/опонентом, який діє за власними й нерідко протилежними директивами, надавати послуги суб'єктам іншої правової і навіть світоглядної системи.

Звідси - необхідність постійно підтримувати вітчизняні засади демократизму і контролювати інстинкти службовця, які сформовані світоглядом, досвідом та усвідомленням постійного нагляду з боку керівництва.

А отже, дипломати мають спілкуватися формально і неформально якомога частіше, не вагаючись, критично обговорювати проекти рішень і ставити під питання сумнівні пропозиції. Навіть якщо вони згори.

У цьому допомагають українські ЗМІ. Електронні й нечисленні друковані - насамперед "Європейська правда", DT.UA, "Новое время", "Сегодня" - часто висловлюють те, чого не мають вимовляти люди з МЗС (прикладом є і цей допис). Відбувається така собі однобічна демократизація сфери зовнішніх зв'язків зусиллями громадськості, а дипломати беруть у ній участь швидше як інформатори.

Простий приклад. Галасу довкола євроатлантичної інтеграції України в усіх ЗМІ й на сайтах - надзвичайно багато. Суцільна перемога. Але баланс 2017-го свідчить, що з цьогорічних завдань на виконання Угоди про асоціацію з ЄС зроблено, за оцінками громадських організацій, заледве 15% (www.UCEP.org.ua). Трохи - але ж трохи! - краще на фланзі Північноатлантичного альянсу.

Запитаймо себе: чому? Можливо, погано працюють, неправильно орієнтують Київ оті унікальні фахівці-дипломати в Брюсселі? Ні, їхні депеші цілком логічні, а поради адекватні. Причина інша - демократизація здебільшого однобічна.

І шкода, що однобічна. Свого часу в українському МЗС хорошим способом демократичного обговорення проблемних питань (і вироблення правильних сигналів для керівництва) були так звані кущові (насправді регіональні) наради керівників ЗДУ за участі міністра або профільного заступника. Сьогодні - Південна Азія, згодом - Північна Америка і так далі. Мали місце й аналогічні наради консульських установ. Самодурське панування Януковича і Ко, а далі бюджет воєнного часу зупинили процес. Його слід відновити, і якнайшвидше.

Варто переглянути підхід і до нарад послів, що здебільшого проводяться раз на два роки. Керівництво держави, вочевидь дириговане оточенням, тяжіє на цих нарадах до виголошення промов і вислуховування вдячності у відповідь. Потім воно зникає, до речі разом з оточенням, а далі - фуршет.

Останню нагоду демократично поспілкуватися з першим і другим дипломатами країни (президентом і міністром) та їхніми найближчими радниками було втрачено в день 100-річчя української дипломатичної служби 22 грудня 2017 року. День видався насичений, і, з погляду службовців в адміністрації, важко було знайти 3-4 години для довірчих, демократичних обговорень. Але раз на сто років таки треба було. Сторони (учасники) втратили шанс.

Так само - точніше, по-інакшому - треба робити й під час регулярних нарад послів. І не раз на два роки, а щорічно. Як щорічно збираються у Польщі. У Туреччині. У Румунії. Ці країни порівнянні з Україною за потенціалом і близькі за історією та проблемами. Це сусіди. Або як у Франції - це країна, на яку ми хотіли б рівнятися. Всі їхні посли збираються щорічно. Так треба і нам. Раз на рік - тому що в стані війни корекція зовнішніх меседжів і способів доведення їх до світу має відбуватися частіше. І не в ритмі звітів, а у формі дискусій.

Як уявляється, такого усвідомлення в керівництві зовнішніми зносинами сьогодні бракує. Як бракує і розуміння, що дипломатам у центрі і за кордоном потрібні призначені за законом керівники. Пояснити, чому так не відбувається, неможливо.

У програмних промовах згаданих вище першого і другого дипломатів країни зовнішньополітична служба у воєнних умовах постійно порівнюється зі збройними силами. Спитаємо себе: скільки бригад у ЗСУ не мають командирів? Скільки незаповнених вищих посад у Міноборони й Генштабі? Таких практично немає. У дипломатичній службі їх мало не половина. Пройдіться сайтом МЗС, і ви побачите чи не кожного другого в.о. в Києві і чимало тимчасових повірених за кордоном (дехто понад рік). Від багаторазово згаданого Казахстану - до Латвії, Греції, Данії, Алжиру, Вірменії, Південно-Африканської Республіки, Чорногорії... Чому про командирів в одному "воюючому" відомстві в адміністрації президента України піклуються, а про "командирів" в іншому - ні?

Чи має кадрове питання стосунок до демократизму? Очевидно, що має. Ідеться про стосунки колег. І досягнення бажаного результату можливе лише за умови обговорення, взаєморозуміння і співробітництва між колегами, а не тимчасовими чи уповноваженими. І щоб закінчити тему, звернімо увагу, що на початок 2018 року вже багато місяців немає першого заступника міністра закордонних справ України.

Не за горами - розгляд проекту Закону про дипломатичну службу України, який покликанийзамінити попередній, 16-річної давності, та низку відповідних актів. Попри важливі новації, про які нещодавно повідомив державний секретар МЗС, у проекті бракує норм відкритості й змагальності - демократії. Багато деталізації про умови ротації та дипломатичний статус для співробітників КМУ, ВРУ і АПУ, але немає зрушень у базових речах. Зокрема, відсутній парламентський контроль, який діє в усіх країнах ЄС, у США, Канаді тощо. Донині "висить" над процесом просування кадрів указ президента Кучми, поновлений Ющенком (№513/2008) і збережений за Януковича, - про затвердження всіх дипломатів від середньої ланки в адміністрації президента України.

Немає і притаманного всім європейським дипслужбам механізму вироблення, затвердження й фінансового забезпечення державної політики - спрощено, розподілу бюджету МЗС за напрямами діяльності та передачі права розпоряджатися ним департаментам і посольствам. Бо ж як будувати стратегію без фінансування?

Не матеріалізується у проекті ідея зовнішньої конкурсної комісії, яка мала би безсторонньо допомагати в наборі нових кадрів (про роль такої комісії у складі відставних, а отже незаангажованих, дипломатів у британській службі написано не одне компліментарне дослідження). "На вході" в авіаційну службу додатково, після меддовідки з поліклініки, перевіряють зір і вестибулярний апарат претендентів у льотчики. Дипломатична служба має перевіряти патріотизм і професіоналізм охочих стати дипломатами незалежно від диплома ВНЗ, чим могла б займатися така комісія. А саме відомство мало би рішучіше позбавлятися непорядного співробітника, бо порядність, цей третій елемент магічної формули Геннадія Удовенка, передбачена Законом про державну службу. Всі згадані елементи містяться як пропозиції в Аналітичній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень щодо реформи української дипломатичної служби ще 2016 року, але не взяті до уваги.

…На завершення свого ювілейного виступу в Римі голова Єврокомісії Юнкер зробив революційне подання - об'єднати посади президента ЄК і президента Європейської Ради. Ідея неодноразово обговорювалася в місцевих ЗМІ, крутилася в багатьох мудрих головах, і не один рік, але саме Юнкер, з його досвідом, авторитетом і розумінням минущості посад, висловив її майже у формі рішення.

Про щось подібне могли б подумати й українці. Про передання важелів робочого керівництва дипломатією Кабінету Міністрів України. Адже МЗС і його установи за кордоном діють задля захисту економічних, правових, політичних інтересів держави. А вони реалізуються урядом, утвореним народними обранцями у демократичний спосіб, а не чиновниками, нехай і талановитими, в адміністрації очільника держави.

В усякому разі саме так усталилося (і добре функціонує) в усіх країнах ЄС і НАТО, куди ми прагнемо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК