Бюджет консолідації

Після виснажливих перемовин на саміті Європейського Союзу 15—16 грудня ц. р. лідерам 25 держав — членів Спільноти вдалося дійти згоди щодо рамок євробюджету на 2007—2013 роки. Багаторічні «фінансові перспективи», якими керуються інституції ЄС при ухваленні річного бюджету, визначають максимальні обсяги та розподіл видатків Євросоюзу і відповідним чином — пріоритетні сфери його діяльності.

Як зазвичай, затвердження багаторічних фінансових рамок стало наслідком складного компромісу між державами-членами. Цього разу — передусім між Великою Британією та Францією. Тоні Блер, який головує в ЄС до кінця поточного року, домігся ухвалення рішення про перегляд у 2008—2009 рр. фінансування спільної сільськогосподарської політики (доплатами від якої найбільше користаються французькі фермери), тоді як Жак Ширак змусив свого британського колегу частково відмовитися від механізму компенсаційних виплат з євробюджету для Великої Британії. Найбільше виграють від ухвалення «фінансових перспектив» на 2007—2013 рр. десять нових держав — членів ЄС, яким обіцяно на цей період загалом 157 млрд. євро структурної допомоги.

Більша згуртованість, стале зростання й анахронізм сільськогосподарських видатків

Загальний обсяг видатків Євросоюзу 27 держав-членів (з запланованим вступом до ЄС Болгарії та Румунії з 1 січня 2007 р.) на 2007—2013 рр. не перевищить 862 млрд. євро, що складає лише 1,045% сукупного валового національного доходу ЄС. Найбільші асигнування з євробюджету виділено на так звану політику гуртування або вирівнювання соціально-економічного розвитку держав-членів та їх окремих регіонів (308 млрд. євро). Услід за чинною практикою основна структурна допомога буде надаватися регіонам, показник ВНП на душу населення в яких не перевищує 75% від середнього рівня ЄС 25 держав-членів, а також (у рамках Фонду гуртування) — державам-членам, у яких цей показник нижчий за 90% від середнього рівня розширеного Союзу. Найвагомішу частину структурних фондів отримає Польща (59,6 млрд. євро), які наш західний сусід зможе насамперед спрямувати на розвиток своєї транспортної інфраструктури та поліпшення охорони довкілля.

Другим важливим пріоритетом «фінансових перспектив» на 2007—2013 рр. є здійснення оновлених цілей Лісабонської стратегії 2000 року: підвищення конкурентоспроможності підприємств у рамках єдиного ринку ЄС; розвиток наукових досліджень і технологій; зміцнення транс’європейських мереж; підвищення якості освіти та професійної підготовки; сприяння зайнятості та вирішенню інших соціальних проблем (72 млрд. євро). У цьому світлі особливу увагу буде приділено фінансуванню наукових досліджень і розвитку нових технологій як ефективної запоруки сталого економічного зростання держав — членів ЄС.

Відповідно до французько-німецької пропозиції (жовтень 2002 р.) видатки спільної сільськогосподарської політики (ССП) на 2007—2013 рр. не перевищуватимуть обсяг нинішніх асигнувань на сільське господарство. Інакше кажучи, кошти, що виділялися у межах ССП на 15, а нині — 25 держав-членів, буде незабаром поділено між 27 державами-членами (293 млрд. євро). Таким чином, сільсьгосподарські видатки розширеного Євросоюзу складатимуть 41—43 млрд. євро на рік. Загалом, за умов подальшого розширення ЄС на схід та домовленостей у рамках СОТ, започаткований процес реформування ССП неухильно перетворює її з політики підтримки сільськогосподарського виробництва (що дедалі більше сприймається як коштовний та економічно невиправданий анахронізм) у політику розвитку села і бережливого використання природних ресурсів.

У цілому бюджет ЄС на 2007—2013 рр. постає як бюджет перехідного періоду, який спрямований передусім на стирання відмінностей у соціально-економічному розвитку його держав-членів. Процес консолідації Євросоюзу виявляється також у прагненні обмежити його інституційне розширення країнами Західних Балкан та Туреччиною.

«Консолідація» процесу розширення Євросоюзу

У 2007—2013 рр. Євросоюз планує видати 50 млрд. євро на зовнішню діяльність з метою утвердити за ним статус регіональної потуги та впливового гравця на міжнародній арені. Для забезпечення більшої ефективності та цілісності зовнішніх дій ЄС, з 2007 року вони будуть фінансуватися у рамках шести «фінансових інструментів»: інструмент підготовки до вступу (ІПВ), який пошириться на офіційно визнані (Туреччина, Хорватія, Македонія) та «потенційні» держави — кандидати на приєднання до ЄС (решта країн Західних Балкан); європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП), котрий охопить країни — сусіди розширеного ЄС зі Східної Європи, Закавказзя та Південного Середземномор’я; інструмент співпраці з питань розвитку та економічної співпраці, який стосуватиметься країн, що розвиваються, неохоплених ЄІСП; зрештою, інструменти стабілізації, гуманітарної та макрофінансової допомоги, що спрямовуватимуться на допомогу будь-яким третім країнам, які переживають політичну, фінансову чи гуманітарну кризу.

Реформування зовнішньополітичних фінансових інструментів Союзу відповідає нинішній стратегії розширення ЄС, розробленій Європейською комісією. Проголошена Єврокомісією «консолідація» політики розширення означає, що у близькій та середній перспективі Спільнота повинна зосередитися на поступовому поглинанні країн Західних Балкан, утримуючись від нових зобов’язань щодо розширення на східноєвропейські країни.

Як відомо, 3 жовтня 2005 р. Євросоюз розпочав переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. У ході цього грудневого засідання Європейської Ради глави держав та урядів держав — членів ЄС офіційно визнали статус держави-кандидата за Македонією, переговори з якою про приєднання можуть розпочатися вже наступного року. У 2006 р. ЄС має укласти Угоди про стабілізацію та асоціацію з Албанією, Сербією-Чорногорією та Боснією-Герцеговиною, виконання яких відкриє цим державам шлях до інституційної інтеграції до ЄС. За оптимістичного сценарію, після вступу до ЄС Болгарії та Румунії (1 січня 2007 р.) у 2009—2010 рр. до Спільноти приєднається Хорватія, а двома-трьома роками пізніше — Македонія. Таким чином, на час завершення дії «фінансових перспектив» 2007—2013 рр. Євросоюз вірогідно налічуватиме 29 держав-членів. Процес приєднання до ЄС Туреччини та решти балканських країн може затягнутися принаймні до 2020 року.

Варто також відзначити, що обсяги фінансової допомоги Євросоюзу тій чи іншій третій країні безпосередньо залежать від рівня її відносин з ЄС. Закономірно, що найбільші кошти у розрахунку на душу населення отримують офіційно визнані держави–кандидати на членство в ЄС, значно менші асигнування виділяються на потенційних держав – кандидатів на членство, ще менша допомога — країнам зі статусом «сусідів» розширеного Союзу. Приміром, у
2006 р. Хорватія одержить 140 млн. євро передвступної допомоги (населення — 4,4 млн.), тоді як у рамках чинної програми CARDS Албанії буде виділено лише 45,5 млн. євро (населення — 3,2 млн.). У свою чергу в рамках програми ТАСІS Молдова отримає 42 млн. євро на період 2005 — 2006 рр. (населення — 4,2 млн.), а Україна — 212 млн. євро на період 2004 — 2006 рр. Із запровадженням фінансових інструментів підготовки до вступу та сусідства ці відмінності у допомозі ЄС третім країнам буде збережено.

У світлі вищезазначеного та українського курсу на євроінтеграцію можна зробити три загальні висновки. По-перше, слід виходити з того, що Євросоюз потребує часу на «перетравлення» нових держав-членів і в його нинішньому стані справді не може розпочати новий процес розширення на країни Східної Європи та Закавказзя. По-друге, до 2014 року ЄС зобов’язався здійснити глибоке реформування своїх фінансів: суттєво зменшити видатки на сільське господарство, ухвалити нову систему власних ресурсів тощо. З огляду на це, слушно припустити, що «фінансові перспективи» на 2014—2019 рр. виділятимуть значно більше асигнувань на структурну допомогу менш заможним державам-членам. По-третє, відповідно до положень чинного Ніццького договору, Євросоюз буде змушений переглянути функціонування своїх інституцій після приєднання до Спільноти Румунії та Болгарії. Новий німецький канцлер Ангела Меркель, яка головуватиме в ЄС у першій половині 2007 року, вже заявила про свої амбіції відродити провалений на референдумах у Франції та Нідерландах проект Конституційного договору ЄС. Таким чином, після успішного проведення бюджетної та інституційної реформи оновлений Євросоюз має бути об’єктивно готовий до розширення на Україну. А от чи буде готовою Україна?