Боснія: 20 років потому. Знову неспокійно

Події останніх двох тижнів у Боснії і Герцеговині стали найбільшими заворушеннями в країні з 1995 р., коли Дейтонські мирні угоди поклали край одній із найкровопролитніших воєн, що супроводжували розпад Югославії. Упродовж трьох днів активних заворушень у різних містах по всій країні - Тузлі, Сараєво, Мостарі, Баня-Луці, Зениці та інших - сотні людей отримали поранення. Більшість потерпілих - поліцейські.

Протести, розпочаті робітниками колишніх державних підприємств, до яких приєдналися студенти й політичні активісти, були викликані дуже високим рівнем безробіття та нездатністю уряду адекватно реагувати на економічну ситуацію, що склалася. У країні з населенням 3,8 млн чол. безробіття перевищило 25%. За деякими даними, рівень безробіття серед працездатних верств сягає критичних 50%.

Через майже 20 років після закінчення боснійської війни держава все ще не функціонує належним чином. Крім того, що країна залишається розділеною на три етнічні групи (сербів, хорватів і босняків), сама держава фактично розділена на дві частини: Республіку Сербську, де домінують серби і все ще панує ідея можливої незалежної держави; і так звану Федерацію, що складається з 10 кантонів, більшість населення яких – боснійські мусульмани та боснійські хорвати. Чимало боснійців і хорватів виступають за надання ширших повноважень центральній владі. Серби, навпаки, - наполягають на федералізації країни.

Проте, крім етнічних суперечностей, економіка держави за ці 20 років не розвивалася достатньою мірою. Не в останню чергу - через високий рівень корупції та сумнівну приватизацію, проведену, на думку деяких експертів, фактично лише з метою подальшого банкрутства державних підприємств. Понад те, питання майбутнього політичного ладу (як, наприклад, необхідність прийняття нової конституції) постійно відвертало увагу від економічних проблем. Складна система державного управління й етнічні тертя, які впливали на всі сфери життя, ускладнювали бюрократичний апарат і вели до політичної стагнації.

Одним із найбільших скандалів у квітні минулого року став арешт президента боснійсько-хорватської Федерації Боснія і Герцеговина Живкo Бyдимира, якого затримали за хабарництво. Хабар пропонувався в обмін на оголошення амністії ув'язненим.

За словами відомого британського журналіста Тіма Джуди, який багато років прожив на Балканах, "роки війни залишили такі глибокі травми, що злість від того, як політики процвітали, доки стандарти життя падали, придушувалася страхом повернення конфлікту".

Однак 5 лютого люди вийшли на вулиці. Протести швидко переросли в заворушення, внаслідок яких поліція застосувала сльозогінний газ і гумові кулі, а демонстранти - "коктейлі Молотова". Протести розпочалися в місті Тузла як реакція на закриття кількох підприємств, що давали роботу більшості місцевого населення. У результаті - тисячі боснійців залишилися без роботи. Апогеєм заворушень став підпал президентської резиденції в Сараєво, внаслідок чого постраждав і державний архів документів кінця XIX ст.

Протести з самого початку мали не мирний характер. Уже перші дні демонстрацій відзначилися підпалами не тільки державних установ, а й магазинів, трамвайних зупинок. У Тузлі близько 5 тис. чол. увірвалися в будівлю місцевої адміністрації і розбили комп'ютерну техніку та меблі.

8 лютого, після відставки глави кантону Тузла, свої вимоги висунули місцеві протестувальники. Їхні вимоги схожі з тими, які впродовж наступних днів висунули в багатьох протестуючих містах. Підтримання громадського порядку спільно громадянами та поліцією, аби уникнути будь-якої криміналізації й політизації протестів; створення технічного уряду, що складатиметься з нескомпрометованих експертів, які доти не мали жодного мандата в уряді будь-якого рівня. Уряд буде зобов'язаний надавати щотижневі плани і звіти про свою діяльність, а його робота контролюватиметься всіма зацікавленими громадянами.

Крім того, демонстранти вимагали в терміновому порядку вирішити питання приватизації компаній Dita, Polihel, Poliolhem, Gumara й Konjuh; покарати винних за економічні злочини, конфіскувати незаконно придбані активи, скасувати контракти приватизації та переглянути їх, повернути виробництво робітникам і поставити під контроль органів державної влади, щоб захистити громадські інтереси, а також, де можливо, відновити виробництво.

Наступна вимога стосувалася зарплат державних чиновників. А саме: збалансувати зарплати представників влади із заробітною платнею працівників у державному та приватному секторах, відмовитися від додаткових виплат представникам уряду за роботу в комісіях, комітетах та інших органах, а також інших необґрунтованих відшкодувань. Крім того, урізати зарплати міністрів та державних чиновників після закінчення терміну дії їхніх мандатів.

Внаслідок протестів свої посади залишили глава кантону Сараєво Суад Желькович, його колеги з кантонів Тузла та Зениця. У Мостарі у відставку подав начальник місцевої поліції. 11 лютого члени парламенту Боснії і Герцеговини від правлячої Соціал-демократичної партії внесли пропозицію змінити закон про вибори, у результаті чого з'явиться можливість проведення загальних дострокових виборів, не передбачена нинішнім законодавством.

Однак, на думку міжнародних експертів, реформи не стануть успішними, якщо будуть проведені "згори", бо нинішня еліта не зацікавлена у змінах. Тому конче потрібно, щоб цей процес включив у себе громадські рухи. Інші наполягають, що, згідно з опитуваннями, лише 16% населення підтримують ідею участі НУО у конституційній реформі.

Дедалі частіше у ЗМІ можна побачити заголовки, які порівнюють події в Боснії і Герцеговині з арабською весною. Але чи є нинішні протести "боснійською весною"? Однією зі спільних характеристик називають соціальне незадоволення, викликане економічними причинами, а також те, що тимчасово християни й мусульмани об'єдналися у своєму протесті проти дій, або, точніше, бездіяльності уряду. Але, мабуть, це єдине, що робить зазначені події схожими.

Якщо арабську весну не в останню чергу викликали стагнація та багатолітнє правління однієї людини - як у Тунісі, так і в Єгипті, то ситуація в Боснії останні 20 років, швидше, характеризується постійною невизначеністю, підвішеністю, нестабільністю й негативною трансформацією. Надія на постконфліктну реконструкцію країни не стала реальністю через високу корупцію та бюрократію, а також чітке бачення необхідності зміни структури економіки, перенасиченої виробництвом, яке в сучасних умовах виявилося застарілим та непотрібним. З усіх республік колишньої Югославії Боснія і Герцеговина - єдина, котра ще не отримала офіційного статусу країни-кандидата на членство в ЄС.

Протести поки що відбуваються без єдиної об'єднавчої структури й досить хаотично. Вони мають загальну моральну підтримку населення, тоді як їх методи засуджують чимало жителів (особливо в Сараєво), які не схвалюють підпалів, псування історичних будівель та безладдя. Засоби масової інформації також на цей час не дуже підтримали протестувальників. Немає в демонстрантів і єдиного лідера як альтернативи нинішньому уряду. Фактично, сьогодні ми можемо спостерігати ряд паралельних протестів у різних містах, кожен із яких має регіональні особливості, але всі об'єднані соціально-економічним незадоволенням.

Водночас слід зазначити, що протести поки що більшою мірою спрямовані проти місцевого уряду, на рівні кантонів або федерації, але не торкнулися ще президіуму держави, глава якого Ж. Кошмич уже висловився за необхідність зміни керівництва мусульмано-хорватської Федерації, а деякі члени його уряду назвали заворушення прогнозованими, фактично відмежувавшись від дій регіональної влади.

Міжнародні організації, зокрема ОБСЄ і ЄС, виступили на підтримку права людей на мирні демонстрації, однак різко засудили насильство, спрямоване проти людей та будівель. Причому осуд таких насильницьких дій був сприйнятий окремими коментаторами як повна підтримка дій поліції. Справді, глава представництва ЄС у Боснії і Герцеговині Петер Соренсен відреагував 7 лютого на підпали та заворушення заявою, в якій висловив подяку аварійно-рятувальним службам і правоохоронним органам за їхні зусилля, однак ці слова були пов'язані з підтримкою права людей на мирні демонстрації. Понад те, в усіх своїх подальших заявах як він, так і глава європейського зовнішньополітичного відомства Кетрін Ештон підкреслюють, що очікують від влади БіГ належної поваги до громадської та приватної свободи висловлювання думок, свободи зібрань і дотримання всіх юридичних процедур щодо затриманих у її діях.

Деякі аналітики пов'язують європейську підтримку уряду Боснії (порівнюючи з подіями в Україні, де європейські дипломати, навпаки, підтримали протестувальників) з тим фактом, що Боснія і Герцеговина має статус "потенційного кандидата" на членство, тобто їй було обіцяно європейську перспективу - у червні 2012 р. ЄС та БіГ розпочали діалог високого рівня про перспективу членства. Тоді як український уряд відмовився підписувати Угоду про асоціацію. Однак це порівняння не є коректним, оскільки використання сльозогінного газу в Сараєво та інших містах стало реакцією на погроми, тоді як в Україні вперше силу було застосовано ще до мирних протестувальників.

ОБСЄ засудила насильство, спрямоване проти людей і майна, а також застосування надмірної сили будь-ким, закликавши владу БіГ почути законні й мирні вимоги реформ.

Ще надто рано робити остаточні висновки стосовно наслідків цих протестів. Події, що періодично загасають, можуть вибухнути новими спалахами насильства, якщо уряд буде не в змозі відповісти на них реформами та конкретними пропозиціями виходу з кризи. Однак і вимоги протестувальників мають стати більш конкретними й реалістичними, ніж вимога моментально відновити всіх робітників на збанкрутілих підприємствах, оскільки це не вирішить системної проблеми, що викликала нинішні заворушення.