БОЛОНСЬКА ВЕЧЕРЯ

Минулого тижня люди, котрі активно цікавляться зовнішньою політикою України (особливо на її євросоюзівському напрямі), дивлячись в екрани телевізорів, не могли не поцікавитися: про що ж розмовляв у Болоньї український Президент із главою Єврокомісії Романо Проді? Та й навіщо взагалі Леонід Кучма їздив у Болонью? Зрештою, адже не тільки для того, щоб у приємній компанії високопоставленого чиновника з Європейського Союзу оглянути визначні пам’ятки італійського містечка і, закушуючи spaghetti bologna, поговорити про погоду? На жаль, але скупа інформація президентської прес-служби не давала відповіді на ці запитання.

Інтерес підігрівало й те, що до організації неофіційної зустрічі не мали жодного стосунку ні українське МЗС, ні відомство Кріса Паттена: оскільки поїздка була неофіційною, то нею займалися апарат глави Єврокомісії і керівник управління з питань зовнішньої політики АП Анатолій Орел, котрий ще за часів свого перебування послом України в Італії налагодив непогані особисті контакти з Романо Проді. І, звісно ж, інтригував формат зустрічі.

Наскільки можна судити, саме цій обставині організатори (у всякому разі у Києві) надавали серйозного значення. Як зауважив один дипломат, іноді неформальні рандеву вищі рівнем, аніж офіційні саміти. Навіть, якщо вони і такі вдалі (за кількістю зустрічей із лідерами Європи), як санкт-петербурзька. Для Леоніда Кучми нинішня поїздка в Болонью — своєрідне підведення риски під тією міжнародною напівізоляцією, у якій він перебував уже вдруге за свою президентську кар’єру. Психологічно це дуже важливо для українського лідера. Що ж, спираючись на руку глави Єврокомісії, Леонідові Кучмі вдалося двічі ввійти в одну й ту ж річку і здійснити омовіння. Нагадаємо, що рік тому неофіційна зустріч із Романо Проді в брюссельському ресторанчику зробила Леоніда Кучму «виїзним» у Західну Європу.

Нагадаємо також, що зовсім недавно ЄС схвалив масштабний план, покликаний відрегулювати взаємини цієї структури з державами-сусідами і який отримав багатообіцяючу назву «Широка Європа». Про можливу повноцінну інтеграцію нашої країни в європейську спільноту автори зазначеного документа навіть не заїкаються. У даній ситуації невимушений тет-а-тет українського Президента і високопоставленого європейського чиновника мав виглядати як обнадійливий натяк на продовження діалогу.

Міг бути у цього рандеву і, скажімо так, внутрішньополітичний підтекст. Відомо, що західні політики з певним ступенем обережності поставилися до ініціатив Леоніда Кучми, спрямованих на реформу вітчизняної політичної системи. Оскільки для них (як, утім, і для нас) не зовсім зрозумілі і суть нововведень, і механізми їхнього упровадження. Опозиція здатна бачити в Заході своєрідний політичний запобіжник, якоюсь мірою здатний утримати Леоніда Даниловича від антиконституційних кроків. Для самого ж гаранта будь-який хоча б трохи серйозний міжнародний контакт — демонстрація впевненості у своїх силах.

Втім, не слід переоцінювати значення цієї зустрічі: ставлення до неї у європейців трохи інше, аніж на Банковій. Болонська вечеря, за всієї своєї символістики, ні до чого не зобов’язує представників Європейської комісії. (Наскільки відомо, у Брюсселі дуже прохолодно ставляться до подібних неформальних трапез глави Єврокомісії.) Інша річ, що формат зустрічі дозволяє чиновникам і політикам почуватися вільнішими у формулюваннях своїх думок. Здається, Леонід Кучма міг відверто висловити своє ставлення до статусу сусіда, а Романо Проді, у свою чергу, неофіційно ж поговорити про асоційоване членство України. Можливо, що таке рандеву дозволить українському Президенту більш реалістично глянути на курс євроінтеграції, а також на методи її реалізації.

У цьому контексті цікавим представляється коментар зустрічі Кучма—Проді українським МЗС. Його офіційний представник Маркіян Лубківський сказав ось що: «Важливою складовою наших взаємин з ЄС стають контакти, у тому числі і неформальні, на вищому рівні. Між Президентом України Леонідом Кучмою і президентом Єврокомісії Романо Проді склалися і розвиваються щирі дружні стосунки, котрі, без перебільшення, є однією із надійних запорук успішної інтеграції України в ЄС».

Безумовно, неформальні контакти на вищому рівні, особливо якщо вони скріплені дружніми стосунками, — річ непогана. Але хотілося б зауважити: «надійною запорукою успішної інтеграції України в ЄС» усе ж є не дружні стосунки лідерів країн, а готовність Євросоюзу бачити у своїх лавах Україну і, що більш важливо, проведення Києвом ринкових реформ і демократизація суспільства. Лише за виконання цих умов Київ одержить жаданий квиток у клуб обраних. У всякому разі, слід пам’ятати слова, сказані міністром закордонних справ Австрії Бенітою Ферреро-Вальднер: «Австрія вступила в ЄС без укладання угоди про асоційоване членство».