Без Грібаускайте

У Литві завершується десятилітня епоха Далі Грібаускайте. Вона стала першим президентом, котрому вдалося утриматися на цій посаді 10 років поспіль - дві повні президентські каденції.

Раніше дві каденції у президентському палаці відпрацював лише Валдас Адамкус, але з річною перервою. Українцям Даля Грібаускайте запам'яталася передовсім як послідовний друг та партнер України. Інститут світової політики навіть визнавав Грібаускайте найкращим лобістом України у світі. Обраний президент Ґітанас Науседа має за спиною абсолютно інший життєвий та політичний шлях, ніж Грібаускайте, - втім, від нього можна очікувати головного: продовження політики послідовної підтримки відновлення територіальної цілісності України.

Литва, як і Україна, - парламентсько-президентська республіка з доволі обмеженими функціями очільника держави. Основна функція президента Литви - керування зовнішньою політикою країни. Втім, у внутрішній політиці президент також має певну силу, може накладати вето і блокувати рішення уряду. Проте основні функції внутрішньої політики, такі як податки, охорона здоров'я та безпека, є компетенцією саме уряду.

Свої перші президентські вибори, у 2009-му році, Даля Грібаускайте виграла значною мірою завдяки тому, що була кандидатом з-поза місцевої політичної сцени. З 2004-го року Грібаускайте працювала комісаром Єврокомісії з питань бюджету та фінансового планування і досягла неабияких успіхів у Брюсселі: у 2005-му році Грібаускайте визнали "комісаром року", а у 2008-му - "жінкою року" в Литві. Статус успішного політика з Європи, не заангажованого в місцеві баталії, дозволив Грібаускайте у 2009-му здобути перемогу вже в першому турі, отримавши 68% голосів. Тоді основні очікування від Грібаускайте пов'язували зі стабілізацією економічної ситуації у країні після світової фінансової кризи 2008-го року.

Зовсім іншим було тло президентських виборів у травні 2014-го року - після анексії Криму та під час наростання бойових дій на Донбасі. Вже тоді за Грібаускайте закріпилася слава одного з найжорсткіших критиків російського імперіалізму. За час другої каденції ця репутація лише зміцнилася. Грібаускайте жорстко критикувала Росію з трибуни ООН, відмовлялася розмовляти з російськими журналістами та записувала вітання українцям українською мовою, чим завоювала неабияку популярність у нашій країні. При цьому у внутрішній політиці Грібаускайте змогла зберегти рівновіддаленість від усіх політичних сил, уміло виконуючи роль арбітра і залишаючись над внутрішніми політичними баталіями. Частково завдяки цьому за десятиліття Грібаускайте Литві вдалося уникнути серйозних політичних криз всередині країни.

На чергових президентських виборах 2019-го року стартувало дев'ятеро кандидатів, утім - лише три реально претендували на президентське крісло. Перемога чинного прем'єр-міністра Саулюса Скверняліса, якого підтримувала правляча партія "Спілка селян і "зелених" Литви" (хоча сам Скверняліс не є членом партії), могла б призвести до незвичної для країни ситуації: вперше за понад 20 років президент представляв би правлячу політичну силу. Проте, за результатами першого туру, Скверняліс набрав 19,7% і посів третє місце. Ще перед виборами Скверняліс анонсував, що у разі програшу подасть у відставку, а отже, після зміни президента на Литву чекає ще й зміна прем'єр-міністра.

Другою поспіль жінкою-президентом Литви могла стати економіст Інгріда Шимоніте, найбільш відома за роботою міністром фінансів Литви з 2009-го по 2012-й рік. Шимоніте пішла на вибори як представник опозиційної консервативної партії "Союз Вітчизни". Представником і лідером цієї політсили є перший в історії голова литовського Сейму та один із "батьків" незалежності Литви Вітаутас Ландсберґіс. Утім, саме це могло зіграти з Шимоніте лихий жарт, адже "Союз Вітчизни" все ще асоціюється в литовців із важкими роками трансформації в дев'яностих. Як і перемога Скверняліса, перемога Шимоніте могла б нашкодити ролі президента як арбітра, що стоїть над політичними баталіями, адже, як представник опозиційної до уряду партії, вона могла б продовжити боротьбу з політичними опонентами з президентського крісла, що, своєю чергою, могло б призвести до політичної кризи в країні.

Саме Шимоніте з мінімальною перевагою перемогла в першому турі виборів, набравши на 0,2% більше за позапартійного Ґітанаса Науседа.

Чинний президент Даля Грібаускайте, яка зберігала нейтралітет під час усього періоду передвиборної кампанії, не стала підтримувати жодного з кандидатів і після першого туру, заявивши, що "в другому турі беруть участь достойні кандидати, і люди можуть вибрати того, хто їм ближчий до серця".

Результати другого туру не залишили сумнівів у тому, кого литовці хочуть бачити в президентському палаці: Науседа набрав удвічі більше голосів і стане десятим президентом Литви.

55-річний Науседа раніше ніколи активно не займався політикою, успішно будуючи кар'єру банкіра. На вибори-2019 він балотувався як самовисуванець, і, таким чином, у Литві продовжилася традиція певної "позаполітичності" ролі президента. Хоча перед другим туром Науседа мав підтримку від правлячої "Спілки селян і "зелених" Литви", він не був висуванцем від жодної політичної сили і не має політичних зв'язків з минулого, отже йому легко буде продовжувати внутрішньополітичну лінію Далі Грібаускайте і бути арбітром, який стоїть над політичною боротьбою.

Уже на першій прес-конференції після другого туру Науседа заявив, що він може розпустити чинний парламент. Утім, мотивація обраного президента Литви не політична, а, швидше, економічна. Чергові парламентські вибори в Литві мають відбутися в жовтні 2020-го року, вже після того, як буде ухвалено бюджет на 2021-й рік. Таким чином, новий парламент і, відповідно, новий уряд, муситимуть працювати перший рік після виборів із бюджетом, прийнятим ще попереднім парламентом. Щоб уникнути цієї ситуації, Науседа пропонує розпустити парламент і призначити позачергові вибори на більш ранню дату, аби бюджет на наступний рік розробляв уже новий уряд і ухвалював новий парламент.

Що стосується зовнішньої політики, то, попри те, що вона є основною функцією президента, ця тема була другорядною на виборах 2019-го року. Всі основні кандидати мають однакове стратегічне бачення зовнішньополітичного напряму Литви, в тому числі і стосовно України. Ґітанас Науседа напередодні виборів висловив сподівання на нормалізацію відносин із Росією, але зазначив, що для цього спочатку має налагодитися ситуація в Україні. Уже після виборів Науседа висловився більш жорстко:

"Моя політика щодо Росії навряд чи зміниться. Ми бачимо, що відбулася окупація Криму, що зараз точаться військові дії на сході України. Це неприйнятно. Навряд чи можливо підтримувати теплі відносини з країною, котра, на жаль, зараз є агресором стосовно України", - заявив Науседа в інтерв'ю російській службі BBC.

Однак, на відміну від попередниці, Науседа не відмовлятиметься давати інтерв'ю російською мовою, адже не пов'язує мову спілкування з геополітикою.

Свій перший закордонний візит на посаді президента Науседа анонсував у Варшаву, що теж доволі характерно, з огляду на певне охолодження у відносинах між цими двома країнами останніми роками.

Крім того, обраний президент уже зробив першій реверанс у бік Білорусі, з якою Науседа хоче встановити "щирий діалог між сусідами, котрих об'єднує довге історичне минуле". Президент Білорусі Олександр Лукашенко у своєму вітанні з обранням на посаду президента висловив сподівання на "налагодження конструктивних білорусько-литовських відносин" та натякнув на запрошення новообраного президента у Білорусь, підкресливши, що він сподівається на продовження двостороннього діалогу, "в тому числі на гостинній білоруській землі".

Привітав новообраного президента Литви і президент України Володимир Зеленський, підкресливши, що українська сторона цінує стратегічне партнерство між двома країнами і розраховує на його зміцнення.

Президентські вибори 2019-го року в Литві показали зрілість литовського суспільства і політикуму. Можна сподіватися, що обрання нового президента не змінить його функцій та ролі в державній системі, що важливо для внутрішньополітичної стабільності в країні. Також напевно залишиться незмінним зовнішньополітичний курс Литви, у тому числі й стосовно України, що дає чудове підґрунтя для подальшої плідної співпраці між двома країнами.