Американсько-іранський озброєний мир

14 сiчня, 2020, 13:23 Роздрукувати
Bипуск № 1277, 11 сiчня-17 сiчня
Відправити
Відправити

Як Іран впливає на внутрішньополітичний порядок денний США.

Американсько-іранський озброєний мир

Світ напружено спостерігає за розвитком протистояння між США та Іраном. З двостороннього формату воно наразі перейшло на глобальний рівень.

"Небезпечна поведінка Іранського режиму та Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), зокрема, становлять найбільшу загрозу інтересам Сполучених Штатів і регіональній стабільності". Ця теза зі стратегії президента США Дональда Трампа, оприлюдненої 13 жовтня 2017 року, здається, ще тоді більш ніж наочно показала один із головних пріоритетів зовнішньої політики республіканської адміністрації.

І хоча вже рік тому стало зрозуміло: "Іранське досьє" президента Трампа поповнюватиметься досить швидко, мало хто міг передбачити, що його новий розділ на початку 2020 року відкриється повідомленням Пентагону про проведення успішної операції з ліквідації генерала Касема Сулеймані за прямою вказівкою президента США.

Згодом, і доволі несподівано для багатьох, хто вже віщував "третю світову війну", міністр оборони Марк Еспер зазначив, що США прагнуть дипломатичного вирішення конфлікту з Іраном, але спершу Тегеран повинен піти на деескалацію. А вже 8 січня нинішнього року президент Трамп заявив, що Сполучені Штати не хочуть війни з Іраном і за певних умов навіть готові до діалогу з Тегераном.

Однак при цьому він більш ніж однозначною визначив актуальні "червоні лінії" Білого дому: "Іран має полишити свої ядерні амбіції та припинити підтримувати тероризм". І не лише визначив, а й дав зрозуміти, що США мають усі необхідні можливості й рішуче налаштовані використовувати їх задля стримування Тегерану.

Що ж сталося?

Для прискіпливого спостерігача - нічого надзвичайного. Адже вже можна констатувати, що Дональд Трамп є представником тієї частини американського істеблішменту, яка впевнена в недоцільності й нерентабельності воєн у мусульманському світі.

Тим часом, попри останні внутрішньополітичні скандали, факт залишається фактом: Трамп ініціював процеси, які започаткували переосмислення багатьох засад зовнішньої політики США. Водночас, Сполученим Штатам поки що не вдалося реально зупинити ракетно-ядерну програму Північної Кореї. Врегулювання палестинської проблеми так само туманне, як і раніше. Росія продовжує здійснювати експансію в Африці та Латинській Америці, де наразі вперто тримається венесуельський режим Мадуро. Перспективи оборудки з "Талібаном" і виведення американських військ із Афганістану наразі проглядають доволі непевно.

Тобто для гарантованого переобрання на посаду президента Трампу в нинішньому році, крім позитивних трендів в економіці, треба буде продемонструвати і якийсь великий успіх у зовнішній політиці.

Саме таким успіхом може стати іранське питання (американці схильні навіть підтримати військову операцію проти Ірану, щоб не допустити оволодіння ним ядерною зброєю). Саме тут він може продемонструвати: пересічним американцям - рішучість у захисті позицій США та життів співвітчизників у всьому світі; істеблішменту - сталий курс на безкомпромісне обстоювання національних інтересів; міжнародній спільноті - наочний приклад зовнішньої політики, де "слова не розходяться з ділом" і основоположним елементом якої є відома теза peace through strength - "мир, що базується на силі".

На тлі такого потенційного успіху вочевидь недолугими видаватимуться слухання щодо імпічменту, які мають незабаром розпочатися в Сенаті, та й узагалі вся кампанія з дискредитації Трампа, розгорнута його противниками у США.

Вже зрозуміло, що до Тегерану наразі застосовуватиметься політика стримування - deterrence, що означатиме дипломатичну ізоляцію, економічний тиск та заходи військового характеру. Сьогоднішній курс президента Трампа щодо Ірану в цілому підтримується практично усіма республіканцями. Зокрема, 85% республіканських виборців підтримали операцію з ліквідації Сулеймані. Втім, деякі впливові республіканці висловлюють занепокоєння небезпекою можливого втягування Сполучених Штатів у ще одну велику війну на Близькому Сході.

Демократи значно критичніше ставляться до іранської політики діючого президента. На їхню думку, вона здійснюється виключно силовими методами і може легко спричинити війну Америки з Іраном. Та свою роль тут грає значна поляризація думок у сьогоднішній внутрішній політиці та образа на руйнування Трампом ядерної угоди з Іраном, яку Обама вважав своїм великим дипломатичним здобутком. Можна лише здогадуватися, як непросто зараз демократичному істеблішменту шукати власну позицію стосовно іранської проблематики, аби вона не виглядала умиротворенням Тегерану і, водночас, містила реальні альтернативи.

Стосовно ж пересічних американців - окрім згаданого вище консенсусу щодо недопущення оволодіння Іраном ядерною зброєю, ширша громадська позиція відносно іранської проблематики ще не визначилася. З одного боку, це може бути віддзеркаленням вкоріненої американської традиції надавати у передвиборчих дискусіях пріоритет саме питанням внутрішньої політики. А з іншого, - свідченням того, що сама ситуація наразі знаходиться в активній фазі свого розвитку і проблема Ірану згодом обговорюватиметься у ширшому комплексі питань, пов'язаних з національною безпекою США. А у тому, що національна безпека буде одним з основних пунктів виборчих дебатів, вже сьогодні майже ніхто не має жодних сумнівів.

Поки що Іран не має наміру грати за запропонованими правилами. Адже ядерна програма для Тегерану - питання національного престижу, а підтримку проіранських формувань - від Лівану до Ємену - тут розуміють як розбудову умовної осі глобального опору Заходові та Ізраїлю. Як зазначив відомий дипломат і знавець регіону Генрі Кіссінджер у книжці "Світовий порядок": "У політичній концепції аятол конфлікт із Заходом не зводиться до конкретних технічних поступок або переговорних формул, а є змаганням за природу світового порядку".

Тим часом нинішня адміністрація США наразі явно не бажає великої війни на Близькому Сході, адже це вкрай дорого і навряд чи сподобається майбутнім виборцям (62 і 59% американців критично оцінюють війни в Іраку та Афганістані відповідно, з точки зору співвідношення витрат і результатів). Що, фактично, рятує Іран від принизливої морально-політичної і військової поразки.

Звісно, Тегеран може спробувати розв'язати так звану проксі-війну проти американських інтересів у країнах регіону або інших державах. Але це неодмінно призведе лише до болючих ударів Сполучених Штатів у відповідь (нині 2020 рік, а не 2014-й, якоюсь удаваною гібридністю нікого обманути не вдасться, тим більше цю американську адміністрацію) та до подальшої політичної ізоляції самого іранського режиму з боку міжнародної спільноти.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК