Афганська пастка Барака Обами

Для нової адміністрації Білого дому сьогодні немає важливішої зовнішньополітичної проблеми, ніж Афганістан. Ще під час своєї виборчої кампанії Барак Обама критикував республіканську адміністрацію Джорджа Буша-молодшого за те, що вона переключила увагу громадськості на Ірак, тоді як лідер «Аль-Каїди» Усама бін Ладен переховується десь у талібів на афгано-пакистанському кордоні. Як із гіркотою зауважує американський президент, Сполучені Штати програють у війні, що розпочиналася для них так успішно. А це удар не тільки по престижу Америки. Поразка сил коаліції в боротьбі з міжнародним тероризмом призведе до нового хаосу в Афганістані, отже — і до дестабілізації ситуації в усьому Центральноазіатському регіоні. Тому Вашингтон має намір переломити ситуацію.

До цього адміністрація демократів докладає всіх зусиль, спочатку виробляючи нову стратегію дій. Обама призначив відомого американського дипломата Річарда Холбрука своїм спецпосланником із питань Афганістану та Пакистану, а заради транзиту через російську територію вантажів для солдатів коаліції Вашингтон погодився на відновлення роботи Ради Росія—НАТО. Але існує велика ймовірність того, що, не вибравшись із афганської пастки, світове співтовариство ще більше застрягне в ній, як раніше це сталося з Радянським Союзом...

В Афганістані сьогодні триває нескін­ченна громадянська війна. Рух «Талібан», який ще кілька років тому здавався розгромленим, набирає сили не тільки на півдні країни, а й у центральних провінціях. За словами глави афганського МВС Мохаммада Ханіфа Атмара, бойовики активно діють у 17 із 34 провінцій. Інтенсивність бойових дій тільки наростає: таліби успішно поєднують партизанську тактику боротьби з терористичними актами проти військ афганського уряду та міжнародних сил зі сприяння безпеці в Афганістані (ISAF). Відтак американці зазнають серйозних військових втрат: починаючи з жовтня 2001-го, близько шестисот американських солдатів було вбито, а понад дві з половиною тисячі отримали поранення.

Причиною зростання популярності талібів стала не сила переконань проповідників-фундаменталістів — у країні наростає незадоволення солдатами з ISAF. Від їхнього випадкового вогню гине чимало мирних жителів. А це, до речі, негативно позначається й на рейтингу популярності Хаміда Карзая, якого багато афганців вважають американською маріонеткою. Та й самі дії центрального уряду викликають протест. І не тому, що уряд Карзая не здатен стримати корупцію: для афганського суспільства нормально вирішувати проблеми з допомогою бакшиша. А ось спроби влади обмежити наркобізнес викликають набагато серйозніше невдоволення: для мільйонів афганців, які живуть за межею бідності, вирощування опіумного маку — єдиний засіб до існування.

Намагаючись знайти рецепт дій, здатних стабілізувати ситуацію в Афганістані й остаточно покінчити з «Талібаном», адміністрація Барака Обами переглядає стратегію республіканців у цій країні. У 2001 році Сполучені Штати були орієнтовані на військову перемогу та формування уряду, здатного провести в Афганістані економічні й демократичні реформи. Одночасно з залученням коштів для відновлення економіки Вашингтон і його союзники займалися підготовкою афганських сил безпеки. Проте з відродженням руху «Талібан» і активізацією його членів адміністрація Буша-молодшого зупинилася саме на силовому варіанті. Цим пояснюється і рішення США значно розширити свій контингент в Афганістані, і заклик до членів антитерористичної коаліції (зокрема й до України) збільшити чисельність своїх солдатів як у військовій, так і в гуманітарній сферах.

Однак ця стратегія не привела до такої бажаної перемоги. Тому, хоча Вашингтон і має намір послати в Афганістан додатково сімнадцять тисяч солдатів, нинішня адміністрація Білого дому шукає й інші шляхи вирішення проблеми, більш комплексні. Один із них — співпраця з поміркованими талібами, про що днями заявив Барак Обама. Такий політичний союз може стати частиною тривалого врегулювання афганської кризи. Вдалося ж американцям стабілізувати ситуацію в Іраку після того, як війська коаліції змогли створити союз із противниками «Аль-Каїди» — сунітськими бойовиками. Та й Лондон уже неодноразово пропонував Вашингтону розглянути варіант «розподілу влади» з талібами.

Однак ситуація в Афганістані значно відрізняється від іракської. Хоча б тим, що в цій країні традиційно слабка центральна влада, і уряд Карзая лише формально контролює багато провінцій та племена, які в них проживають. У самій країні не вщухає міжетнічний конфлікт між пуштунами й узбеками, таджиками, туркменами і хазарейцями, які живуть на півночі та на заході. До того ж сильний вплив на події в Афганістані чинить Пакистан: пакистанська розвідка має давні зв’язки з «Талібаном». І тому від відносин Ісламабада з талібами залежить багато що в Афганістані. Втім, цей рух і сам впливає на політику Ісламабада.

У самому Пакистані живуть багато пуштунів. І територій, які вони населяють, не контролює центральний уряд. Це сприяє пересуванню талібів з однієї країни в іншу. Саме в Пакистані розміщуються табори талібів і релігійні школи — медресе, в яких готується поповнення для фундаменталістського руху. У самому ж Пакистані наприкінці 2007-го місцеві групи талібів об’єдналися в організацію «Техрік Талібан-і-Па­кис­тан» («Рух талібів Пакистану»), яку очо­лив Бейтулла Мехсуд. За свою мету «Техрік Талібан-і-Пакистан» ставить боротьбу проти військ коаліції в Афга­ніс­тані, введення законів шаріату й активне протистояння пакистанській армії. Щоб якось стабілізувати ситуацію в країні, пакистанська влада досягла з лідерами місцевих талібів угоди про запровадження шаріатських судів у Сваті — оплоті бойовиків «Техрік Талібан-і-Пакистан». Цікаво, що глава Пентагону Роберт Гейтс вважає: Вашингтон, можливо, був би не проти, якби афганська влада уклала угоду з талібами, аналогічну недавньому перемир’ю в Пакистані...

Тому ще один елемент сьогодніш­ньої стратегії Вашингтона — розширення спів­праці з Ісламабадом у боротьбі з талібами. Цього вдалося досягти лише останнім часом. І то завдяки погрозам Білого дому позбавити Пакистан американської фінансової допомоги. Ось чому, хоча Ісламабад і виражає протест проти ракет­них ударів по розміщених на його території таборах талібів і дій американського спецназу, пакистанська влада не робить жодних різких кроків. Поки що Сполучені Штати проводять підготовку до великомасштабної наземної операції сил коаліції у східних районах Афганістану та пакистанських провінцій Вазірістана навесні—влітку 2009 року. На думку її розробників, ця військова операція має завершитися остаточним розгромом руху талібів і «Аль-Каїди».

Підготовка до вазірістанської операції багато в чому визначила й день проведення в Афганістані президентських виборів. Певний час казали, що вибори відбудуться у травні або в квітні, оскільки існувала небезпека виникнення «вакууму влади»: якби голосування відбулися в серпні, країна практично три місяці була б без президента. Для Афганіс­тану це означало б серйозну політичну кризу, яка призвела б до зростання внутріелітних і міжкланових суперечностей і, врешті-решт, до дестабілізації ситуації. Однак днями незалежна виборча комісія країни прийняла рішення про проведення майбутніх президентських виборів 20 серпня. Хамід Карзай погодився з цією датою, попутно зазначивши, що він не допустить «вакууму влади».

Противники раннього голосування казали, що влада і сили коаліції не зуміють гарантувати безпеку виборчої кампа­нії та виборів. Основна частина додатко­вих сил, які мають спрямувати до Аф­ганістану Сполучені Штати, прибудуть на кінець липня. Саме тоді, як вважають у керівництві коаліційними силами, у країні буде достатньо військ, щоб не допустити зриву голосування талібами.

При цьому постать Хаміда Карзая залишається ключовою у врегулюванні афганської проблеми. Хоч багато афганців вважають його американською маріонеткою, а міжнародна спільнота думає, що його режим корумпований і не здатний боротися з наркобізнесом. Але в Афганістані також добре розуміють, що цьому пуштуну поки що немає альтернативи. «Карзай створив нинішню афганську державно-політичну систему, саме відносно нього позиціюють себе сучасні афганські, західні та інші політики», — вважає експерт російського Центру вивчення сучасного Афганістану Андрій Семенко. Цей афганський політик досить гнучкий і вміє пристосовуватися до ситуації, лавіруючи між різноманітними військово-політичними та релігійними групами. І він докладе всіх зусиль до того, щоб зберегти цілісність країни.

Сам Карзай підтримав пропозицію Барака Обами про перемир’я з представниками поміркованих талібів, зазначивши, що його адміністрація давно виступає за контакти з частиною збройної опозиції, не пов’язаної з терористичною діяльністю. За словами афганського лідера, єдиний шлях для подальшого розвитку Афганістану — укладення миру з деякими членами талібів. Утім, не всі поділяють точку зору президента: ідея діалогу з талібами неодноразово викликала критику в Афганістані. І ряд афганських політиків вважає, що переговори з прибічниками «лютих мулл» мають вестися лише з позиції сили.

Поки що представники фундаменталістського руху відхиляють пропозиції Барака Обами про переговори з поміркованими талібами. За словами представника «Талібану» Забіулли Моджахеда, «жодних переговорів ні з ким не буде доти, доки іноземні війська не погодяться залишити територію Афганістану». «Немає ні поміркованих талібів, ні прибічників жорсткого курсу. Всі таліби однакові й повністю об’єднані під керівництвом мулли Омара», — заявив він. Утім, Моджахед видає бажане за дійсне: всередині «Талібану» вже давно спалаху­ють невидимі сторонньому оку конфлікти. І найсерйозніший із них — протистояння між лідером афганських талібів муллою Омаром та вождем пакистанських талібів Бейтуллою Мехсудом. За оцінкою експертів, «конфлікт поколінь» у «Талібані», який позначився між «старими» лідерами руху і «новими командирами», може стати найнебезпечнішим для руху «лютих мулл». А це збільшує шанси міжнародної спільноти на перемогу у війні з «Талібаном» і вирішення афганської проблеми.