Не в грошах правда

Іранці — важкі партнери в переговорах. У цьому українські дипломати змогли ще раз переконатися минулого тижня під час третього раунду українсько-іранських переговорів, присвячених збитому іранцями в січні 2020 року літаку рейсу PS752 авіакомпанії МАУ. Нагадаємо, що Україна веде переговори з Іраном від імені держав, які входять до Міжнародної групи з координації допомоги жертвам катастрофи рейсу PS752. Крім нашої країни, це — Канада, Велика Британія, Афганістан і Швеція.

Київ прагне притягнути до відповідальності винних у трагедії та домогтися від Тегерана гідної компенсації родичам загиблих 176 пасажирів і членів екіпажу. Іран же, не виявляючи готовності проводити об'єктивне розслідування, хоче швидше здати справу в архів. І задля цього готовий якнайскоріше виплатити гроші родичам жертв катастрофи: посол Ірану в Україні Манучехр Мораді розповів, що під час третього туру переговорів іранська делегація повідомила про готовність Ісламської республіки виплатити компенсацію українським родинам загиблих у розмірі 150 тис. дол. за кожного.

Однак українські переговірники дотримуються позиції, що в цивілізованому світі не можна просто так збити літак, а потім відкупитися: перед початком виплати компенсацій необхідно встановити правду про трагедію та притягнути винних до відповідальності. Крім того, Україна і ряд інших країн «п'ятірки» не погоджуються на суму, запропоновану Іраном. У Києві вважають, що 150 тис. дол. — явно недостатньо.

Оскільки Міжнародна група не готова прийняти умови іранської сторони, та всіляко затягує переговори, маніпулюючи фактами й положеннями міжнародних конвенцій і прагнучи домогтися свого змором. За інформацією ZN.UA, Іран після другого раунду переговорів не дав узагалі жодних відповідей на запити України (хоча таку співпрацю передбачено двосторонньою угодою про міжнародну правову допомогу) і не дотримувався домовленостей, досягнутих під час попередніх двох раундів переговорів.

Наприклад, прикриваючись необхідністю зберігати військову таємницю, іранці не передають інформації з апаратури документування ЗРК ТОР-1М, у тому числі й даних про час запуску ракет і вибуху. Про кількість підозрюваних Україна дізналася тільки з повідомлень масмедіа. На сьогодні це десятеро людей. Однак хто вони — досі невідомо: іранці приховують ці дані. Не випадково під час переговорів українська делегація вимагала від іранців надати офіційну інформацію про завершення розслідування та передачу справи до суду, про що раніше також повідомляли ЗМІ.

Під час третього раунду переговорів голова іранської делегації, заступник глави МЗС Ісламської республіки Мохсен Бахарванд заявив, що іранська сторона в рамках національного законодавства може надати українському слідству доступ до матеріалів справи в суді. Але Київ не впевнений, що домовленостей, досягнутих на переговорах, потім не переграють в Ірані, де від міжнародної спільноти всіляко намагаються приховати правду про роль у трагедії Корпусу вартових Ісламської революції.

Підставу для таких підозр дає, зокрема, оприлюднений у квітні The New York Times аудіозапис розмови між главою МЗС Ірану Мохаммадом Джавадом Заріфом та економістом Саїдом Лейлазом, що відбулася в березні.

Нагадаємо, у розмові дипломат визнав: іранські військові з самого початку знали, що це вони збили літак МАУ, але вимагали приховувати цей факт. За словами Заріфа, невдовзі після того, як було збито літак, він побував на невеликому засіданні ради національної безпеки з двома вищими військовими командирами, де заявив присутнім, що світ вимагає пояснень. Командири «напали» на нього й сказали, аби він написав у Twitter, що новина про збиття літака іранськими військовими не відповідає дійсності.

Під час розмови Заріф також заявив, що його роль як представника Ірану на світовій арені дуже обмежена. За його словами, рішення приймає верховний лідер або часто — Корпус вартових Ісламської революції.

Зважаючи на прагнення іранців приховати правду про трагедію рейсу PS752, не дивно, що підготовлений Тегераном технічний звіт викликав невдоволення Києва і Оттави. Як зазначив на початку весни у своєму коментарі заступник міністра закордонних справ України Євген Єнін, «цей звіт є цинічною маніпуляцією Ірану, спрямованою на те, щоб зняти з себе відповідальність, а не дослідженням усіх фактів і подій, що послужили причиною катастрофи літака, як того вимагає Чиказька конвенція». Своєю чергою, глава МЗС Канади Марк Гарно також заявив, що оприлюднений Іраном звіт не дає відповідей на низку важливих запитань і є далеко не повним.

Прагнучи «поховати» справу, Тегеран намагається розколоти «п'ятірку». У випадку з Україною така тактика не спрацювала. А ось Кабул виявився, як раніше й припускали експерти, найслабшою «ланкою»: Іран робить із Афганістаном те, що Росія ще кілька років тому проробляла з Малайзією у справі зі збитим росіянами малайзійським «Боїнгом»: Кремль, скориставшись зацікавленістю Куала-Лумпура в економічному співробітництві з Москвою, прагнув тоді розхитати коаліцію країн.

Нині влада Афганістану опинилася в тяжкому становищі: американські військові залишають країну, а таліби посилюють пресинг на уряд. У цій ситуації Іран шантажує афганську владу припиненням надання фінансової допомоги і вимагає від нього зміни позиції як у питанні про виплату компенсації, так і в ставленні до Міжнародної групи. Оскільки Кабул на тиск Тегерана піддається, в майбутньому інші країни Міжнародної групи будуть лише інформувати Афганістан про вжиті дії, а не проводити з ним консультації.

Зважаючи на все вищесказане, не дивно, що тільки Україна, Канада, Швеція та Велика Британія 3 червня направили повідомлення про претензії до Ірану у зв'язку зі збитим літаком. Саме ж повідомлення означає, що країни коаліції перейшли від формальних заяв до юридичних документів.

Зокрема, в ньому йдеться, що країни висунули низку вимог. Серед них — визнання Іраном вчинення неправомірних дій і повний звіт про обставини, які призвели до трагедії; публічні вибачення; повернення зниклих і вкрадених особистих речей жертв; забезпечення прозорості кримінального розслідування на засадах верховенства права; справедлива компенсація матеріальної та моральної шкоди, завданої жертвам і їхнім родинам, незалежно від національності та в сумі, яка відповідає зобов'язанням Ірану згідно з міжнародним законодавством.

Попереду тривалі й тяжкі переговори. На жаль, це характерно практично для всіх історій зі збитими літаками. Наприклад, Тегеран і Вашингтон лише 1996 року підписали мирову угоду у справі про катастрофу іранського A300 над Перською затокою у 1988-му, збитого ракетою, випущеною з американського військового корабля. Цій угоді передувало й звернення Ісламської республіки до Міжнародного суду ООН із позовом проти Сполучених Штатів і вимогою компенсації.

Поки що Київ та інші країни не звертаються до міжнародного суду, хоча такий сценарій і не відкидається. Все залежатиме від готовності Тегерана розкрити правду про трагедію, що сталася, та притягнути винних до відповідальності.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.