Білорусь вимагає змін

«Терміново!!! На Ризі потрібна підтримка!». «!!!!!!!!ВАЖЛИВО!!!!!!!! Люди! Виходимо в інших районах!!! Треба відвезти ОМОН із Серебрянки, Кам’янки та Уруччя! SOS SOS SOS SOS SOS SOS SOS». «Ну що, центр і спальні райони зараз утомлять ОМОН — Шабани, Ангарська — зустрічай і приймай естафету :) треба дотиснути!». «На Масюківщині народ теж вийшов! Ви молодці!». «Люди, обережно!!! Плеханова, 46 ОМОН!!!! Ховаються в кущах і деревах у дворі Рокоссовського, 80». «Покидьки впіймали двох хлопців, посадили їх на зупинці й розстріляли гумовими кулями. Вам це обов’язково нагадають». «У Жлобині на площі перед БК вивісили БЧБ прапор. Скоро білоруські прапори висітимуть по всій країні!».

Схожими повідомленнями нині заповнені опозиційні білоруські телеграм-канали. Ось уже третій вечір білоруси виходять на вулиці Мінська та інших міст. Вони протестують проти багатолітнього правління Олександра Лукашенка і вимагають, щоб він пішов, будують барикади й під національними біло-червоними прапорами протистоять силовикам. Ті, намагаючись розігнати протестувальників, використовують світлошумові гранати і гумові кулі. У відповідь в ОМОН летить каміння, «коктейлі Молотова» та лунають заклики «перейти на бік народу». 

Дії силовиків день у день стають жорсткішими. Влада для придушення протестів почала використовувати військових. Лік затриманим іде вже на тисячі. До лікарень потрапило понад 200 людей. Масмедіа також повідомляють про одного загиблого демонстранта. Але, хоча в першу ніч силовики затримали три тисячі протестувальників, у другу — дві тисячі, людей на вулицях не меншає. 

Масштабність і радикальність нинішніх протестів кардинально відрізняє їх від акцій опозиції, що проходили після президентських виборів у Білорусі 2006-го, 2010-го і 2015 років. «Попередні протести були супермирні. Нинішні протестувальники налаштовані набагато рішучіше. Раніше білоруси барикад не будували. Тепер же не тільки вони з’явилися на вулицях: я вже бачив біля барикад і шини», — розповів ZN.UA кореспондент Білоруської служби Радіо Свобода Валерій Калиновський. 

Понад те: вперше за багато років масово страйкують підприємства. А це для Білорусі вже щось зовсім неймовірне.

Хто ж координує дії протестувальників? Яка роль у протестах системної опозиції? Яка роль зовнішніх гравців, і насамперед Росії? Наскільки протести загрожують владі Лукашенка? Чи зуміє білоруський президент упоратися з ними і всидіти у президентському палаці? Чи лояльні режимові силові структури Білорусі? Яким буде режим після завершення політичної кризи? Яким буде вплив Росії?

Над цими та іншими питаннями міркують зараз у багатьох світових столицях. А в Києві думають ще й про те, як ситуація в Білорусі вплине на безпеку України, що сьомий рік воює з Росією, чи не з’являться у близькому майбутньому російські танки поблизу україно-білоруського кордону. 

То що ж відбувається в Білорусі? 

Авторитарні лідери потребують постійного підтвердження легітимності свого правління. Тому вони так трепетно ставляться до результатів голосування на виборах очільника держави, прагнучи «намалювати» високі показники. Лукашенко, який останні чверть століття обіймає президентську посаду, — не виняток із цього правила. 

Згідно з даними екзит-полу, проведеного афілійованою з білоруською владою Молодіжною лабораторією соціологічних досліджень, за Олександра Лукашенка проголосувало 79,7% виборців, а за його основну суперницю Світлану Тихановську — 6,8%. Не дочікуючись остаточних результатів, попередню перемогу чинному главі держави присудила ЦВК Білорусі.

Бажання Лукашенка продемонструвати країні та світу незаперечну легітимність свого обрання зіграло з ним лихий жарт. Офіційні результати кричуще відрізнялися від даних опозиції. Але, що важливіше, офіційні підсумки не збігалися з думкою багатьох білорусів, які не повірили, що за Лукашенка проголосувало четверо з п’яти виборців. Як зазначає Валерій Калиновський, думка білоруського суспільства така, що «Лукашенко з тріском програв вибори. І коли люди це усвідомили, це стало революцією у свідомості».

Поки що неможливо точно дізнатися, скільки насправді людей проголосувало за Лукашенка. Не виключено, що більше половини населення країни. Але прибічники президента пасивні. Їм би стабільність і неповторення українського Майдану. А ось чимала частина тих, хто голосував проти Лукашенка, не просто «чекали змін». Вони вийшли на вулицю вимагати їх. 

Ні хороша система охорони здоров’я, ні чудова якість доріг не компенсують безмірну втому білорусів від багатолітнього правління Лукашенка, не вирішені соціально-економічні проблеми країни, неадекватна реакція білоруської влади на пандемію коронавірусу. Учасники стихійних акцій протесту вимагали визнати Тихановську президентом Білорусі, звільнити всіх політичних в’язнів, провести нові чесні вибори. 

Але вулиця залишилася без свого випадкового лідера: Тихановська спочатку відмовилася брати участь в акціях протесту, а потім виїхала з Білорусі до Литви. За словами довіреної особи кандидатки Ольги Ковалькової, Тихановську вивезли представники білоруської влади, і в неї не залишалося вибору. 

Згодом було продемонстровано відео, на якому Тихановська з папірця прочитала звернення до білорусів із закликом не чинити опору вартовим порядку, не виходити на протести й поважати закон. Представниця виборчого штабу Віктора Бабарика Марія Колесникова заявила, що відеозвернення суперниці Лукашенка було записане ще в Мінську під наглядом силовиків.

Але ідеологія протестів — проти Лукашенка, а не за Тихановську. У ситуації відсутності явного лідера, коли традиційні опозиційні партії плетуться у хвості подій, фактичними керівниками дій протестувальників, як зазначає Валерій Калиновський, виявилися адміністратори опозиційних телеграм-каналів, а також представники виборчих штабів. Зокрема Марія Колесникова, яка демонструє лідерські амбіції. 

«Стихійні протести набувають дедалі більш організованих форм. З часом їх назвуть революцією», — сказав у коментарі ZN.UA доцент кафедри міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв, комендант наметового містечка Майдану часів Помаранчевої революції та колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний. 

Самоорганізація білорусів — ознака громадянського суспільства. Але відсутність загальновизнаного лідера руху, який може повести за собою людей, значно ускладнює завдання протестувальникам. Утім, згодом лідер напевно з’явиться. Питання випадку і якості. Адже й Порошенку свого часу, по суті, випадково вдалося «піймати хвилю» та переконати українців масово проголосувати за нього вже в першому турі президентських виборів. 

Звісно ж, білоруська влада чекала акцій опонентів Лукашенка й готувалася до них. Прагнучи зупинити протести, силовики, які вивчили досвід революцій на Близькому Сході та в Україні, відключають у Білорусі Інтернет і блокують соціальні мережі. Це ускладнює процес комунікації між протестувальниками. 

Однак блокування сайтів не вирішує для влади проблему, оскільки протестувальники використовують різні способи оминути ці обмеження. До того ж влада недооцінила телеграм-канали, які стали майданчиком самоорганізації учасників протесту. NEXTA, NEXTA Live, «‎Беларусь головного мозга», «Страна для жизни Live», «‎TUT.BY новости» та інші телеграм-канали інформують протестувальників про місця спорудження барикад, дають інформацію про райони, в яких перебувають силовики, публікують адреси, де можна сховатися.

Влада так само помилилася у своїх припущеннях, що події в Білорусі йтимуть за сценарієм українського Майдану: очікувалося, що акції протесту пройдуть на центральній площі Мінська, а не в провінції. Однак стихійні протести й сутички з силовиками відбуваються в Барановичах, Бресті, Гродно, Могильові, Новополоцьку та інших містах. А в Мінську протестувальники збираються не тільки в центрі, а й на прилеглих вулицях, прагнучи блокувати дороги та паралізувати місто. Це примушує владу розпорошувати сили й ресурси, не дозволяє швидко загасити протести. 

Сьогодні в деяких співрозмовників ZN.UA складається враження, що Лукашенко може й не втриматися при владі. «Якщо акції протесту протривають ще два-три дні, то Лукашенко може й не встояти», — вважає Роман Безсмертний. Швидку перспективу відходу нинішнього глави держави бачать і окремі наші співрозмовники з українських органів влади. Інші налаштовані менш оптимістично, вважаючи, що режим посилюватиме дії щодо протестувальників, а самі акції згодом вщухнуть.

На думку президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара, існують як мінімум дві причини, що збільшують шанси Лукашенка утриматися при владі. Річ не тільки в тому, що він готувався до протестів, працюючи з силовим блоком. Як вважає Гончар, по-перше, у білоруському суспільстві відсутній потенціал, достатній, щоб скинути багаторічного правителя. По-друге, відставці Лукашенка постараються запобігти в Москві, де прийдуть на допомогу білоруському президенту, виторгувавши за це хорошу плату.

Намалювавши собі 80%, білоруський правитель не тільки дав підстави сумніватися в легітимності своєї перемоги, а й, загостривши ситуацію, значно звузив власне поле для маневру. Чим зможуть скористатися в Кремлі, намагаючись іще більше прив’язати Мінськ до Москви: дестабілізація та хаос грають на руку Росії. Тим паче що вона бере в них активну участь.

Так, якщо на російських телеканалах кажуть про незаперечну перемогу Лукашенка та переконують телеглядачів, що протести підживлюються західними країнами, то російські телеграм-канали «підігрівають» ситуацію з протестами. Наприклад, одразу після виборів вони стали публікувати з посиланням на «надійні джерела» дані про перемогу Тихановської на окремих виборчих дільницях у Мінську, що підсилювало обвинувачення в «украденому голосі». Але ж Білорусь повністю перебуває в російському інформаційному просторі.

Нагадаємо, що Лукашенко у своїй політиці традиційно грає на протиріччях між Росією та Заходом, прагнучи отримати фінансові, економічні та політичні преференції від тієї або іншої сторони, то зближаючись, то вступаючи в смугу жорсткої конфронтації. Білоруський президент шантажував Москву тим, що Білорусь може «піти на Захід». А ЄС і США лякав перспективою інкорпорації республіки до складу Російської Федерації та обіцяв перспективу лібералізації свого режиму.

Ця гра приносила свої плоди.

В обмін на подальшу лояльність Мінська Кремль надавав йому кредити, дотації, преференції. При цьому кілька років тому було перервано міжнародну ізоляцію білоруського керівництва. ЄС призупинив санкції. США готувалися призначити свого посла в Мінськ. Рішення ЄС і США розморозити відносини з авторитарною Білоруссю означало не просто успіх білоруської дипломатії, яка лавірує між Заходом і Росією, а посилення режиму Лукашенка та ослаблення демократичної опозиції.

Однак Кремль не влаштовує «відлига» у відносинах Білорусі з Заходом. (Так само, як і розширення китайського впливу в цій країні.)

Події останніх років показують: Путін має намір домогтися свого та в тій чи іншій формі інкорпорувати Білорусь до складу Росії. Це дозволить йому не тільки ввійти в російську історію «собирателем земли русской», а й підняти свій рейтинг у Росії, що впав. Ослаблення Лукашенка, який потребує зовнішньої підтримки, полегшує реалізацію цих планів Кремля. Як і збільшує шанси переходу під контроль Москви основних підприємств білоруської економіки.

У Мінську про цілі Москви знають: вони не змінюються вже багато років. Попри обвинувачення на адресу Чехії, Польщі та Великої Британії, що ті, мовляв, намагалися зіпсувати «свято виборів», Лукашенко чудово розуміє, що головну загрозу його владі становить Росія. Можна по-різному сприймати історію з «вагнерівцями». Але затримка найманців — це також і символ страху Лукашенка перед російським втручанням у білоруську політику та його відсторонення від влади.

Під час передвиборної кампанії Лукашенко позиціонував себе захисником незалежності Білорусі, що певною мірою відповідає дійсності. Також правильно й те, що він спеціально розігрував цю карту в надії на те, що Захід знову заплющить очі на порушення під час виборчої кампанії та фальсифікацію результатів виборів.

Однак використання сили проти учасників акцій протесту загрожує режиму черговою міжнародною ізоляцією. Невипадково, за даними дипломатичних джерел ZN.UA, на початку протестів Лукашенко дав наказ силовикам «жорстко, але не жорстоко обмежувати акції протестів». А от російська сторона зацікавлена у виявленні якомога більшої жорстокості Лукашенка, щоб усіляко дискредитувати та ізолювати його від Заходу. Що більше в Білорусі проллється крові, то краще для Кремля. Тому не виключені й провокації з боку росіян. Але поки що події розвиваються в сприятливому для Москви напрямі.

Якщо Росія та Китай вітають Лукашенка з перемогою на президентських виборах, то Захід висловлює стурбованість у зв’язку з ескалацією ситуації, закликає білоруську владу до стриманості та загрожує режиму санкціями. За початковою стриманою реакцією Заходу на дії білоруської влади пішли більш жорсткі заяви. Приводом став від’їзд Тихановської. Так, у спільній заяві 27 держав — членів Євросоюзу вибори в Білорусі охарактеризовані як такі, що не відповідають міжнародним стандартам. Крім того, члени ЄС виразили готовність запровадити нові санкції проти режиму Лукашенка, зокрема, проти осіб, відповідальних за «необґрунтоване насильство, арешти та фальсифікацію результатів голосування».

А от адміністрація Трампа поки що обмежилася засудженням насильства проти демонстрантів у Білорусі та закликом до влади країни звільнити всіх, кого було неправомірно затримано. Утім, у Сенаті вже вимагають запровадити санкції проти Лукашенка.

Протести в Білорусі ставлять перед Києвом завдання переосмислити політику відносно Мінська.

Посилення залежності Лукашенка від Путіна не в інтересах Києва, де впродовж останніх шести років тішили себе надією, що білоруський президент не дозволить російським танкам з’явитися на північних кордонах України. Як зауважив кілька років тому у приватній розмові із ZN.UA один український високопосадовець, «що довше існує режим Лукашенка, то краще. Це ширма, яка ускладнює роботу росіянам у Білорусі… Тому нехай уже краще буде Лукашенко, ніж «російський гауляйтер» у цій країні».

Фактор північного кордону визначав і позицію Банкової відносно сусідньої країни — прагнення обійти гострі кути. Фактор північного кордону формував і початкову нейтральну реакцію Києва, коли Володимир Зеленський на сторінці в Facebook, утримавшись від привітань Лукашенка з перемогою на президентських виборах, закликав його та опозицію «до максимально відкритого, нехай і складного діалогу» і відмови від загострення конфлікту.

Безумовно, для України важливо, щоб на її північних кордонах не з’явилися російські танки. Але хіба раніше ми були стовідсотково переконані, що Лукашенко цього не допустить? Адже, будучи членом ОДКБ, Союзної держави і Євразійського союзу, Мінськ — військовий союзник Москви, з якою має спільне військове планування. І хіба ми вже забули, як за часів Євромайдану ми самі очікували слів підтримки з боку міжнародного співтовариства? Щоправда, у той же час «Квартал 95» жартував про ебонітові палички…

На другий день після початку протестів глави МЗС України, Литви та Польщі в рамках «Люблінського трикутника» зробили спільну заяву, у якій висловили «глибоку стурбованість ескалацією ситуації», закликали Лукашенка припинити насильство та звільнити затриманих, а також виразили готовність допомогти Білорусі в подоланні політичної кризи. Утім, українські чиновники та експерти мало вірять у те, що білоруський президент піде на ці кроки. Швидше, він посилить дії стосовно протестувальників.

Однак найближчі дні стануть визначальними для протестів і правлячого режиму. Вони ж визначать і розвиток Білорусі на найближчі роки.

Усі статті Володимира Кравченка читайте тут.