З’їжджалися до НАКу «ролЛс-ройси», або Чому РНБОУ прагне розчленувати «Нафтогаз України»

Коли Олега Дубину щойно призначили головою правління НАК «Нафтогаз України», взагалі-то було два варіанти поведінки стосовно нафтогазової компанії. Перший — вичистити «Нафтогаз» як авгієві стайні. Але це можливе лише за наявності політичної волі Кабміну, якому НАК підпорядкована юридично, і президента країни, якому компанія підпорядкована фактично. А ще в цій непростій справі не обійтися без спільних зусиль Генпрокуратури та СБУ. Однак прокуратуру й СБУ дуже б’ють по руках за найменші спроби більш-менш серйозного втручання у справи «Нафтогазу». Ну хіба що дозволяють зрідка полоскотати нерви чиновникам ДК «Укргазвидобування», які часом зариваються. А решта добродіїв, більшою мірою причетних до нинішнього жалюгідного стану «Нафтогазу», отримали політичну амністію. Понад те, президент із деякими з них навіть радиться, і навіть не про долю НАКу, а про те, як дати раду урядові Тимошенко.

Однак лише тоді, коли б «Нафтогаз України» реально оговтався від багаторічного колапсу, перейшов би на світові ціни на газ і взагалі ринкові відносини як із покупцями свого газу й послуг в Україні, так і з закордонними партнерами, — тільки й був би сенс думати про реструктуризацію цієї компанії та підготовку її до приватизації й розподілу функцій.

Був і другий шлях — відразу розпочати розподіл компанії й готувати її до приватизації «запчастинами». Однак тоді, по-перше, буде втрачено хоч якийсь єдиний центр керування компанією, яка переживає найгірші часи. По-друге, замість однієї прогнилої нафтогазової держмонополії вийшло б кілька протухлих шматочків, на які полюють любителі м’яса з душком.

Зважаючи на все, вибрано було (зовсім не О.Дубиною, слід гадати) другий шлях «розвитку» «Нафтогазу». Що й підтверджує підготовлений проект рішення Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ).

З самого початку проект рішення Ради нацбезпеки та оборони щодо фінансової стабілізації НАК «Нафтогаз України» та дій уряду на цій ниві передбачалося винести на п’ятничне засідання. Але останньої хвилини розгляд цього питання на Банковій вирішили відкласти. Як і мою зустріч із авторами проекту рішення РНБОУ, який — так уже сталося — є в розпорядженні «ДТ».

Що ж, можливо, воно й краще, адже рішення змінювати складно, а стосовно проекту надія залишається, що його ще можна змінити. По-суті, йдеться не про дію чи бездіяльність менеджменту НАК «Нафтогаз України». У проекті рішення РНБО, текст якого є в «ДТ», йдеться про «бездіяльність і нездатність» нинішнього уряду України «розрулити» проблеми «Нафтогазу». Інакше кажучи — про нездатність Кабміну Юлії Тимошенко дати раду фінансовим проблемам НАК «Нафтогаз України». Тому Радбез у проекті свого рішення пропонує роздрібнити й розчленувати «Нафтогаз». І кращого вигадати не міг. Якщо двома словами, то ідея ляже не лише цеглинкою в стіну, яка відгороджує прем’єрське крісло від Тимошенко, вона ляже на душу тим, хто спить і бачить, як відшмарувати від «Нафтогазу» жирніший кусень.

Випереджаючи події, скажу, що сам проект рішення РНБО щодо «Нафтогазу» займає півтори сторінки друкованого тексту. Зате — з яким глибоким змістом!

Вердиктові передує щільний текст на семи сторінках. Певно, довідково-лікнепний матеріал для членів РНБОУ та преамбула проекту рішення. Коротенько ознайомимося з ним і ми.

Перша претензія — фінансовий план «Нафтогазу» мав бути, за версією РНБО, «затверджений у двотижневий термін» після зазначеного рішення Раднацбезу. Тобто десь 14 лютого — якщо рахувати з дати доленосного для НАКу засідання, і 28 лютого — якщо рахувати з дати видання указу президента з цього приводу.

Та ось халепа, фінплан «Нафтогазу» Кабмін затвердив лише 9 квітня («ДТ» свого часу описувало його основні параметри).

Ніхто вам у цьому не зізнається, але цілком очевидно, що НАК «Нафтогаз України» з грудня 2007-го перебуває між кількома молотами (тільки «Газпром» чого вартий) і, як мінімум, трьома ковадлами (секретаріат президента, РНБОУ, Кабмін). А це означає, що менеджмент «Нафтогазу» отримує (напевно, іноді одночасно) взаємовиключні завдання. Ось до квітня й приводили «всіхні відповідальні хотілки» до спільного знаменника. Насилу привели, включаючи в дохідну частину дивіденди за 2007 рік від участі «Нафтогазу» в діяльності ВАТ «Укрнафта» (де давно вже першу скрипку грають представники групи «Приват») і ЗАТ «УкрГаз-Енерго» (спільне підприємство НАКу та «РосУкрЕнерго» — по 50% у кожної сторони).

І тут халепа: неможливо провести збори акціонерів ані «Укрнафти», ані «УкрГаз-Енерго». Ну що залишається — фізично приводити співвласників на збори акціонерів? Однак власники прокуратури так міцно дружать із власниками РУЕ... А добровільно — не виходить. Ну не хочуть вони звітувати про доходи та прибуток за 2007 рік і ділитися з державним «Нафтогазом України».

А ось РНБО вважає, що це вина як НАКу, так і уряду — в першу чергу. (Уявляю собі, як Юлія Тимошенко на короткому повідку тягне на збори акціонерів панів Коломойського, Фірташа, Вороніна енд компані.)

Не сперечатимуся, фінансовий стан «Нафтогазу» залишається складним і в плані внутрішніх розрахунків за використаний газ, і у зв’язку з раніше взятими закордонними кредитами, які потрібно обслуговувати та виплачувати основні суми боргів. Але й податкове навантаження на цю компанію — не бідуй!

І при всьому цьому РНБО звинувачує «Нафтогаз» і уряд у тому, що НАК втратила статус надійного партнера з транзиту газу й нічого не робить (як і Кабмін — версія РНБО), щоб пом’якшити можливі негативні наслідки від створення «маршрутів транспортування газу в обхід території України».

Дозволю собі нагадати членам РНБО, що глава цього самого «дорадчого органу» — президент В.Ющенко — за першої-ліпшої можливості запевняє нинішніх і потенційних партнерів та інвесторів «Нафтогазу» і взагалі України в тому, що саме в транзитній надійності України ніхто (!) не повинен сумніватися. А ось РНБО, виходить, із цим не згодна. Чому? Адже не далі як у попередньому числі «ДТ» публікувало дані «Нафтогазу» про те, що транзит газу територією України збільшився. Чи це не аргумент?

А що стосується «пом’якшення» удару від створення альтернативних транзитних шляхів — то це загальнодержавне завдання. І самому «Нафтогазові», Кабміну (не важливо, хто прем’єр) чи президентові це завданнячко не розв’зати. А коли згоди серед цих товаришів не помітно, то якого ж можна очікувати результату?..

Так чи інакше, а урядові за невиконання лютневого рішення РНБО пропонують поставити «незадовільно» й велять: «Терміново розпочати й забезпечити результативність переговорів про умови поставок імпортного природного газу в Україну у 2009 році та в наступні роки, забезпечивши поступовий перехід на ринкові ціни на імпортований природний газ». Мовляв, це, до всього іншого не дозволяє «сформувати енергобаланс України й моніторинг його показників із урахуванням досвіду Міжнародного енергетичного агентства». Ось би й домовився Ющенко з Медведєвим! Адже наш президент завжди заявляв, що газ — це сфера президентської відповідальності.

Так, із балансом на майбутнє — невизначеність. Але навряд чи в цьому винні лише НАК і уряд. Тим паче що «Нафтогаз» уже давно веде практично безперерв­ні переговори з «Газпромом» — відповідно до вказівок президента України. І готує погоджені пропозиції для затвердження урядами України та РФ. А що з ціною незрозуміло, то не «Нафтогаз» причина цього. «Газпром» уміло лавірує між центрально- й середньоазіатськими виробниками газу та європейськими покупцями, включно з таким значним газоспоживачем як Україна. Тим паче що азіати вже публічно заявили про намір підвищувати ціни на свій газ до рівня світових (тобто наскільки дозволить «Газпром»). А російська газова монополія підвищує ціни для європейців. Україна — між ними. Але вона не має договорів із виробниками газу. В нас поки що контракт із посередником «РосУкрЕнерго». А наступного року взагалі «Газпром» може вимагати «лібералізації ринку газу й доступу до труби» в тому сенсі, що вже створив своє дочірнє підприємство «Газпромекспорт-Україна». Цьому підприємству, як передбачається, російська газова монополія перепідпорядкує і поки що не закрите ЗАТ «УкрГаз-Енерго», і нове стовідсотково газпромівське — «УкрГазЗбут». І що залишиться тоді «Нафтогазу»? Чи не про це саме час подумати, доки не пізно?

Але ж ні, в РНБО інші проблеми — реструктуризація НАК «Нафтогаз України». Не сперечаюся, структура НАКу не бездоганна. Та чи час розкидати каміння, коли всі навколо тільки й зайняті тим, що його збирають… Та й потім — як реструктуризований «Нафтогаз» повертатиме іноземні позики, за рахунок чого?

Можна, звичайно, вкотре — до 1 вересня — «провести аналіз діяльності НАК «Нафтогаз України» на предмет виконання нею статутних функцій і зав­дань... підготувати пропозиції із вдосконалення правових засад діяльності… розмежувати видобуток, транспортування, розподіл і постачання природного газу як окремих видів діяльності…»

Чомусь в РНБО вважають, що ці та деякі інші (у тому ж річищі) заходи забезпечать свободу споживачам газу вибирати собі постачальника. Теоретично — можливо. Практично — малоймовірно. Швидше за все, це буде кроком до чергової монополізації ринку газу, і зовсім не «Нафтогазом України», а — «Газпромом».

…Коли я показала проект рішення РНБО «щодо НАКу й уряду» небагатьом патріотам української газової галузі, які ще залишилися, вони просто жахнулися. Ні, не з приводу своїх перспектив (ці люди в галузі й на ринку затребувані), а з приводу долі Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яка належить — досі — на 100% державі Україна й підзвітна (хоча, здається, тільки формально) Кабмінові.

Прикметно, що представники НАК «Нафтогаз України» не брали участі ні в підготовці матеріалів до засідання РНБО «Про стан виконання рішення Ради національної безпеки та оборони України й ситуацію на ринку природного газу», введеного в дію указом президента України від 14 лютого 2008 року, ні в підготовці проекту рішення РНБОУ, про яке йдеться.

Не будемо заплющувати очі на те, що створювалася компанія «Нафтогаз України» для можливості централізованого «зняття вершків» із нафтогазової галузі деякими рівнішими серед рівних. І з перспективою приватизації, чи, точніше, — прихватизації. Схоже, сьогодні НАК «Нафтогаз України» готують до приватизації вроздріб: комусь — видобуток вуглеводнів, комусь — транзит і зберігання, комусь — внутрішній ринок. Тільки б не виявилося, що, попри всю позірну різницю інтересів, за цим стоїть одна особа (компанія). Із близького зарубіжжя, як вони називають Україну, якщо хочуть здатися дипломатами.

Очевидно одне, що ані раніше, ані тепер, ані після розподілу «Нафтогазу» («за функціями», якщо це станеться...) в дер­жави немає чіткої стратегії ні стосовно поки що єдиної компанії НАК «Нафтогаз України», ні стосовно внутрішнього ринку газу, ні тим паче стосовно поведінки на зовнішньому ринку. І саме цей факт — пряма загроза національній безпеці України.