Звичайна олігархія

Презентуючи на цьому тижні своє бачення Конституції, президент Віктор Ющенко висловив переконання, що запропоновані ним зміни — останні кроки, які ліквідують залишки адміністративного тоталітарного устрою в конституційному ладі України. Однак попередній аналіз законопроекту свідчить про протилежне. Пропоновані зміни фактично закріплюють в Україні президентську республіку, наділяючи президента величезними повноваженнями. Управління державними справами буде сконцентроване в руках президента та сенаторів, які наділяються монаршими повноваженням. Конституція від Ющенка — звичайна олігархія — режим, при якому влада (політична, економічна та ін.) належить обмеженому колу осіб. Спробуємо коротко проаналізувати основні засади цього документа.

Президент

Незважаючи на запевнення в тому, що реформа буде збалансована, внесений законопроект істотно розширює обсяг повноважень президента (розділ V). Глава держави, як і в чинній редакції Конституції, залишається гарантом забезпечення суверенітету, територіальної цілісності та безпеки держави, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина (ст.112). Але при цьому президентові надається право, наприклад, на скасування актів Кабінету міністрів після консультацій із прем’єр-міністром, призначення на посади та звільнення з посад генерального прокурора, а також голову Служби безпеки, голову На­ціо­нального бюро розслідувань Ук­раїни, керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство, голову Служби зовнішньої розвідки України (ст.118). Крім того, президент пропонує наділити його правом надавати державним закладам у сферах освіти, науки, культури статусу національних та правом призначати на посади і звільняти з посад керівників таких національних закладів.

Навряд чи запевнення президента в тому, що запропоновані зміни є обмеженням повноважень президента, зможуть знайти підтримку у політиків та народу, оскільки заяви про відмову від значного обсягу повноважень, якими зараз володіє президент, залишилися лише деклараціями.

Президент, у розумінні Ющенка, зможе фактично керувати урядом через механізм позасудового скасування його актів, керувати всіма «силовиками» держави, достроково припиняти повноваження парламенту у випадках... у будь-яких випадках, які здадуться президентові дос­тат­німи для її розпуску (ст. 103). Конкретних підстав для дострокового припинення повноважень палати депутатів, окрім несформування уряду (ст. 128), проект, на відміну від чинної Конституції, не містить. Уявляєте ці безмежні можливості! А як приємно буде керувати суддівським корпусом! Але про це згодом.

Згідно з положеннями проекту змін до Конституції, президент втрачає такі повноваження:

право на внесення до ВР пропозиції щодо кандидатури прем’єр-міністра, але при цьому розширюючи свої повноваження щодо практично нічим не обмеженого права у будь-який час розпустити палату депутатів (ст.118);

право на ЗУПИНЕННЯ актів КМУ та скасування актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, наділяючи себе тим часом правом СКАСОВУВАТИ акти КМУ(ст.118);

право на внесення до Верховної Ради подань щодо кандидатур міністрів МЗС та МО;

право на призначення на посади і звільнення з посад голів місцевих державних адміністрацій, натомість в АРК, областях, місті Києві, містах, що прирівняні за статусом до області, запроваджується інститут глав дер­жавних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з посади президентом (ст.166);

скасовується інститут контрасиг­нування актів президента України прем’єр-міністром.

Взагалі, цей розділ нагадує відому промову Попандопуло з «Ве­сілля в Малинівці», і справді — розділ цей президента не обділяє.

Парламент

Верховної Ради більше не буде. Натомість планується утворити Національні збори у складі двох палат — сенату і палати депутатів (розділ IV Конституції). За задумом президента, загальний склад палати депутатів повинен становити триста народних депутатів, які обираються терміном на чотири роки. До складу сенату входять по три сенатори, які обираються терміном на шість років в Автономній Республіці Крим, кожній області, місті Києві, в містах, що за статусом прирівняні до області. До сенату також входять сенатори, якими довічно стають після закінчення повноважень президенти (ст.86).

Ідея перетворення Верховної Ради у двопалатний парламент ще у 2003 році пропонувалася на той час президентом Л.Кучмою. Тоді, перебуваючи в опозиції, Ющенко піддав його ініціативу жорсткій критиці. Піддав критиці і забув. Нинішня мотивація такого кроку з боку вже президента Ющенка, що обґрунтовується підвищенням таким чином відповідальності і якості законодавст­ва та підсиленням представництва регіонів у парламенті, виглядає абсолютно непереконливою і реально не може досягти такої мети. Навпаки, утворення двопалатного парламенту у пропонований президентом спосіб лише ускладнить систему дер­жавного управління, процедуру ухвалення законів, призведе до протистояння як всередині Національних зборів, так і між гілками влади. Розглядати питання доцільності запровадження двопалатного парламенту можна тільки після низки реформ, зокрема після реформи місцевого самоврядування, а також після подолання кризових явищ в економіці та після реформи судової системи. За таких обставин пропонована президентом модель діяльності парламенту не зможе ні поліпшити законодавчу діяльність, ні подолати політичну корупцію в парламенті.

Якщо пояснити просто, то у представників регіонів залишається одне право — приймати закони. Їх ухвалення чи знищення — це прерогатива закритого клубу олігархів-сенаторів. Не догодили представники регіонів — до побачення.

Норма про обов’язковість надання статусу сенатора колишнім президентам України взагалі скидається на спробу працевлаштуватись у май­бутньому. Чи не дорогою ціною цього бажає Ющенко?

Досить спірною і такою, що обмежує права громадян, є новація щодо заборони балотуватися громадянам Ук­раїни, котрі під час виборів є військовослужбовцями, обіймають посади судді, прокурора, слідчого, уповноваженого Національних зборів України з прав людини, голови, члена Рахункової палати, голови, іншого члена Центральної виборчої комісії України, члена Вищої ради юстиції, інші визначені законом дер­жавні посади (ст.77). Загальновизнаною є практика запровадження механізму заборони суміщення окремих посад, і громадянин не може бути обмежений у реалізації права бути обраним до будь-якого органу влади.

Кабінет міністрів

Достатньо дивними видаються унормування повноважень Кабінету міністрів (розділ VI). Фактично про­понується закріпити за урядом повноваження лише щодо можливості утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад за поданням прем’єр-міністра керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету міністрів, та право скасування актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (ст.131). За таких обставин уряд фак­тично перетворюється на кишеньковий механізм забезпечення діяльності президента. Президент пропонує змінити порядок формування Кабінету міністрів на такий, коли президент України доручає політичній партії, яка за підсумками виборів до палати депутатів отримала най­більшу кількість депутатських ман­датів, сформувати та внести на розгляд палати депутатів пропозиції щодо персонального складу Кабінету міністрів. Якщо протягом 20 днів таке доручення не виконується, то право сформувати Кабінет міністрів надається політичній партії, яка за підсумками виборів до палати депутатів отримала дру­гу за чисельністю кількість депутатських ман­датів. Якщо такого не відбувається то пре­м’єр-міністра призначає президент (ст.128).

Важко зрозуміти, навіщо державі такий «ляльковий» Кабінет міністрів за задумом Ющенка, і якого ефекту можна очікувати від його діяльності.

Судова влада

Пропозиції щодо реформування судової влади (розділи VII—VIII) полягають насамперед у декларативному гарантуванні громадянам права на справедливий суд (такий суд утворює президент, і навіть судові округи також визначає президент). Президент пропонує у деяких випадках здійснювати правосуддя виборними мировими суддями. Однак, незважаючи на викладене вище, всіх суддів, крім суддів Верховного суду України та суддів вищих спеціалізованих судів, призначає на посади та звільняє з посад президент України, хоча й за поданням Вищої ради юстиції. Так само кожного з 18 суддів Конституційного суду України сенат зможе призначити лише за поданням того ж таки президента. От­же, у такій ситуації розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову взагалі носить суто символічний характер, а президент отримує реаль­ні важелі впливу на судову гілку влади. Людина, яка стала президентом завдяки рішенню суду, не забула і ніколи не забуде про важливість контролю над судовими органами.

Регіони

Децентралізація влади як була мрією, так нею і залишиться. Запропоновані президентом зміни у системі місцевого самоврядування (розділ IX) всього лише озвучені ним як децентралізація владних повноважень. Передбачається, що представницьким органом місцевого самоврядування є рада громади. При цьому депутати ради громади, а також її голова обираються строком на чотири роки. Депутатом ради та головою громади може бути обраний представник цієї громади. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад, є районні, обласні ради, їхні виконавчі комітети. Проте, як і раніше, в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві, містах, які прирівняні за статусом до області, продовжують діяти глави державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з посади президентом України. Таким чином, на місцевому рівні залишається двовладдя, що виключає забезпечення ефективної роботи влади на місцях, а права територіальних громад цілком залежать від волі президента.

Також Конституцією передбачається, що використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України (п. 14 Пе­рехідних положень). Абсолютно очевидно, що вкотре вже питання базування Чорноморського флоту РФ буде використане певними силами в Україні для політичного шантажу Російської Федерації.

Запропонований проект, на думку Ющенка, затверджується громадянами на всеукраїнському референдумі. Зрозуміло, що ні парламентом, ні громадянами він затверджений не буде, але багато разів буде ретельно вивчений політиками, вченими, політологами. Кожен із читачів вивчатиме цей текст із різною метою: захистити, критикувати, цитувати... Але, переконана, усіх об’єднуватиме одне: ніхто не схоче жити в країні, описаній Ющенком у його проекті.